Натхнення Пафнутія

Як вистояти в час війни? Саме вистояти, не вижити, бо й надломлені духом якось животіють, але назвати то життям важко. Скажу зі свого особистого досвіду та спостережень і за собою, й за навколишніми: тільки збалансуванням внутрішніх сил. Все, чим ми наповнені, умовно можна розділити на дві категорії - поверхові почуття і глибинні. До поверхових відносяться наші миттєві реакції, емоції згоди чи незгоди, оцінки, бажання негайно виправити ситуацію. Якщо поглянути на все це дещо відсторонено, ми побачимо збурене море, хвилі якого лякають і вражають, але не відтворюють суті безмежного й могутнього водного простору, справжню красу й силу якого можна відчути, тільки занурившись до глибини, де протікає інше життя, безвідносне до атмосферних перемін на поверхні. На противагу поверховим почуттям нас наповнють глибинні: покликання, призначення, думка, аналіз, віра, молитва. Й саме молитва, можливо, найбільш повно показує їхню суть, яка не пізнається негайно, а наповнюється методом тривалого накопичення. Не раз доводилось чути: "Я молився - не допомогло". Очевидно, молився без віри, раз чи два, уявляючи, що Бог як дантист за один прийом видалить хворий зуб, і все буде добре, як до цього. А буде добре лиш тоді, як ми будем намагатись поміняти своє життя й збалансувати внутрішні сили, відновивши між ними природній принцип взаємозв'язку й узявши контроль над своїми розбурханими емоціями. Так відновимо і внутрішню гармонію, й зможемо конструктивно впливати на розвиток подій довкола нас, не піддаючись поверховим паніці, апатії та зневірі. Головне - молімось, друзі, крапля за краплею, то й виповниться море Божої милості над Україною та кожним з нас одного ясного дня.

Останній кілометр - найдовший, а останній бій - найважчий? За п'ять років повномасштабної війни не маю довіри до будь-яких прогнозів і дедлайнів щодо завершення війни, але останній тиждень безперестанних обстрілів росіянами Києва показує, що ця ескалація в столиці - відчайдушна спроба росіян змусити українців капітулювати. Інакшого варіанту вони не бачать. Київ у диму, в руїнах, в стресі й горі - але не в паніці, на яку так розраховує ворог. Так, кияни, як і всі українці, змучені, але в переважній масі не деморалізовані, бо усвідомлють причину цієї війни: знищити українську державність та ідентичність. І саме за свою ідентичність стоять українці - не за владу, яка фактично неспроможна захистити народ. Він виживає самотужки, з Божою поміччю, і цей народ виживе, бо живить його глибоке коріння наснаги й любові до своєї історії, своїх традицій і своєї землі. Осінь почалась складною, зима прогнозується ще складніша, тому всіх закликаю до конструктивності, не поширювати паніку, зберігати витримку і, головне, не забувати про молитву, хто яку може. А хто не вірує, але має добре серце - поширюйте добро, взаємопідримку. Бо саме вони є найціннішим Божим благословінням, доступним для всіх, хоч хтось може цього й не визнавати.

Притча про злих виноградарів Мав господар виноградник, грона повні соку, І найняв людей підрядних собі того року. А підрядні - непорядні, задумали зраду, Без господаря нажитись його ж виноградом. Посилає за врожаєм слугу за слугою, Та ціною розплатився кожен дорогою: Не пускали, побивали до смерті камінням, Тож господар посилає туди свого сина. Господнього не злякались ні людського суду, Теж убили. Пан-господар: "Що робити буду? Смерттю лютою загинуть за лихе свавілля, Кращих найму доглядати виноградне зілля". ©Архимандрит Пафнутій (Мусієнко) Четверту добу росіяни безперестанно обстрілюють столицю та Київську область, місто здригається від вибухів, їдкий дим від палаючих складів та будинків застає сонце й не дає людям дихати. В селі Мила під Києвом загинули десятки людей. Так проявляє себе абсолютне зло, яке вже неспроможне ні покаятись, ні зупинитись, доки Сам Бог не сокрушить його, як у сьогоднішній євангельській притчі про виноградарів. Але коли це станеться, Господи, скільки нам страждати від дикої орди? Прихилися, прости, що своїми гріхами відвертаємо від себе Твою милість, але умилосердися й помилуй!