НеоАрхаїка 🐾

#НАрх_гумор Завтра, 7 вересня, у Березівці на Одещині буде зібрання читацького клубу, обговорюватимемо "Мину Мазайла" Миколи Куліша. На додачу до цього я витяг із запиленої флешки свою презентацію п'ятирічної давнини про політику коренізації 1920-х років. Там є угарний момент із доповіді Миколи Скрипника на І всеукраїнській конференції культурно-освітніх робітників національних меншин (травень 1931 р.), де він гордо розповідає про негритянську сільраду в Абхазії. Якщо хто не знає, абхазькі негри - реальна етнорасова негроїдна група, яка вже багато століть існує на чорноморському узбережжі Кавказу. Порівнювати її з афроамериканцями можна хіба що з дуже великим натяжками. Однак більшовики полюбляли використовувати для пропаганди будь-які інформаційні приводи.

#НАрх_постать #НАрх_ідея Сьогодні - рівно сто років з дня народження видатного філософа, соціального критика й антипедагога хорватського походження Івана ІЛЛІЧА. Якщо ви досі нічого не чули про "Deschooling society" ("Розшколювання" або ж "Звільнення від шкіл") та "Tools for Convivality" ("Засоби для співжиття"), то зараз якраз час познайомитися з ними. Можна почати, наприклад, із двох розлогих дописів на початку цього каналу. Сам я хотів би присвятити імениннику такий образ-роздум, який народився у мене кілька днів тому: Гомогенний колектив одновікових (у гіршому випадку - ще й одностатевих) дітей, який тривалий час піддається систематичній обробці згідно певних формальних інструкцій, подібний до монокультурного злакового поля, підтримка якого зазвичай неможлива без штучних добрив та інсектицидів. Така група істот схильна до хвороб, виснажує землю, на якій зростає, а також потребує зовнішнього наглядача, що опікуватиметься (і керуватиме) нею.

Краківська конференція degrowth висвітлила разючу недостачу досвіду, знань, технологій та способів, практик та бачень східноєвропейського простору-часу. Український досвід, сформований переплетенням рільничо-скотарського та мисливсько-збиральницткого в короткій онтологічній епосі виникнення та становлення ще більш невідомий. Навіть всередині країни. Українці єднають між собою не більше ніж різняться. А міф гомогенності широко пускається полями академічного знання. Існують тисячі повсякденних практик, традицій та пристосувань, що залишають баньки голландців та іспанців широко розкритими від шоку і усвідомлення існування пропагованих ідей в натурі. Мова та доступ є першим спотикачем для західних учених та зацікавлених. Політична безграмотність — другим. Ще раз, є сотні якщо не тисячі способів, практик, знань, пристосувань та ідей що НЕ ФІКСУВАЛИСЬ етнографістами та «культурними антропологами» в силу відсутності методологічної та гносеологічної підказки щодо того, що такі речі взагалі є Особливо це стосується харчування та ширше гастрономії а також інших етноботанічних практик і знань. Практик межування територій, розподілу землі та суспільного використання ресурсів. Практик самоорганізації та народного судочинства. Degrowth в своїй основі не може бути строгим та мати нзмінний якісний склад знань і форм людської організації, а має радше бути гнучким і пластичним, поглинаючи всі сприятливі для життя вцілому явища і факти тощо. В пошуках «нового», та інноваційного, degrowth часто упускає стійкі, випробуваній часом та подіями практики, знання та форми організації, упускає ще й через обмежкний доступ до джерел таких знань. Тих, що віками служили життю в часи повносї відсутності сучасний благ і спроможностей. Час переходити від слів про degrowth до дій та практики, експериментів та втілення. Наперекір логіці ринку, всупереч неефективності, поза контролем і законом держави, під насмішки та глузування, в гидливій бідності та юродивій завзятості; до справжніх змін стосунків між людьми, людьми і іншим життям, людьми і ландшафтами , людьми та плюриверсом іншого. Розвивати відмінності, автономію, поважати різноманіття та захищати цінності, що не лише відрізняють, а й дозволяють реалізовувати всі фундаментальні прояви життя.

Привіт! 👋 ❓Одне з найскладніших теоретичних питань, яке задають анархістам: як можна захистити суспільство, в якому знищено вертикаль влади й адміністративну ієрархію? Адже цілком очевидно, що сусідні державні утворення, особливо таке, як російське, неодмінно докладуть зусиль, щоб знищити будь-який «вільний район». Зрештою, у минулому столітті такі випадки траплялися неодноразово. 🪖Кріс Бомон у своєму есе 2017 року намагається послідовно і структуровано викласти оборонну стратегію для суспільства самоврядних громад. Засновуючись на праці Коліна Ґрея «Сучасна стратегія» (1999), Бомон розглядає 17 вимірів захисту від зовнішньої військової агресії. При цьому він порівнює спроможності лібертарного й авторитарно-соціалістичного режимів, виділяючи їхні переваги й недоліки за кожним із вимірів. ✍️Журнал «Низовина» публікує відгук Валентина Долгочуба на працю Кріса Бомона із критичним аналізом цього есе в розрізі сучасних військових реалій. 👉Запрошуємо до ознайомлення та обговорення! Ми невеличкий колектив і вдячні будь-якій підтримці, тож якщо ти хочеш допомогти, див. за посиланням «Як підтримати проєкт?». «Низовина» в Instagram Syg.ma Друкарня Щусь

Весною видавництво Утопія увірвалась з перекладом «Піратське Просвітництво, або Справжня Ліберталія», а ми, прочитавши, хочемо її порекомендувати! Відомий антрополог, Девід Ґребер, провів захоплююче дослідження піратської республіки на Мадагаскарі, що існувала 300 років тому. Книга переносить читача на віддалений тропічний острів, де бурхливо перепліталися культури й політичні практики місцевого населення (малагасійців) та різноманітних прибульців, зокрема і європейських піратів. Автор доводить, що важливу роль у постанні нової спільноти відіграли місцеві жінки, часто вони були самостійними та активними гравцями у локальній політиці. В результаті контакту малагасійців та піратів з'явилась егалітарна й схильна до демократичного урядування спільнота. За переклад та поширення дякуємо НеоАрхаїка та Imara Notia. Придбати книгу можна у видавництві Утопія за 320 піастрів грн

#НАрх_штудії #НАрх_практика Ввечері 9 вересня, на клубі "Лібертарій", що проводиться у "Підпіллі" раз на півтора-два місяці, відбудеться обговорення праці "Культ інформації" американського культуролога та філософа Теодора Роззака (або Рошчака, як тільки його транскрибують Roszak). Зокрема, йдеться про друге видання 1994 року, яке має підзаголовок: "Неолуддитський трактат про високі технології, штучний інтелект і справжнє мистецтво мислення". Роззак відомий як один із чільних теоретиків і літописців контркультури 1960-1970-х, тож немає нічого дивного, що він критично сприйняв наступ комп'ютерних технологій та інтернету, а також був серед перших голосів, які піддавали сумніву необхідність і доцільність розвитку "штучного інтелекту", як і сам цей концепт. Утім, у більшій частині книги він зосереджується на тому моменті, коли суспільна практика і "громадська думка" перетворюють технологію на культ. Цілком імовірно, що ця праця, зокрема її друге видання, вплинула й на легендарний трактат "Індустріальне суспільство та його майбутнє" (1995) чи роман "Бійцівський клуб" (1996), просякнутий ідеями контркультури. Здається, зараз - саме той час, коли варто відкотитися думкою до світанку ери інтернету й персональних комп'ютерів, щоб критично оцінити момент, в якому ми знаходимось. Праця Роззака доступна лише в англомовному оригіналі, кому треба - звертайтеся. Я би рекомендував на додачу прочитати невелике чарівне есе Івана Ілліча "Silence as a Commons" (1983) на ту ж тематику. Приходьте чи підключайтеся, посилання на Zoom буде опубліковане в день зустрічі

#НАрх_ідея #апологія_хуторянства Позавчора, у день народження одного з синів, вимиваючи посуд після дитячого свята, вирішив перевірити, яка там зараз повісточка по вихованню дітей в українському ютубі. Очікував пропаганду нейроредукціонізму та "доказової медицини" ©. Про мозок там дійсно було, але десь на периферії ефіру. На ділі біолог Петро Чорноморець пів години розносив батьківську гіперопіку й контроль. Цілком імовірно, він також читав Пітера Грея, бо його тези видалися досить схожими. В якийсь момент він вирішив епатувати публіку в наш улюблений спосіб: заявив, що найкраща система виховання була у мисливців-збирачів, оскільки вона не передбачала ніякого цілеспрямованого, відірваного від життя виховання. На щастя, ведучій вистачило розуму не завалити гостя благоглупостями на кшталт апеляції до "високої дитячої смертності" (улюбленої мульки сцієнтистів та "доказовщиків"). Чорноморець тим часом вказав і на сучасну форму до палеолітичної: сільське дитинство, коли дітей виставляють з хати рано-вранці й кличуть аж увечері; у проміжку діти зграйками винаходять собі заняття, здобувають їжу (обдираючи сусідні садки чи поля кукурудзи), досліджують навколишні гаї та балки тощо. Додатково він базанув фразою, яку слід писати на всіх парканах: ніколи не міняйте свободу на безпеку. І справді, це - завідомо програшна стратегія що для виховання, що для суспільства, що для індивідуального шляху. Металошукачі й відеокамери не рятують школи від нових і нових колумбайнів, а от радикально інший, демократичний, лібертарний підхід до освіти - так. Канал не раджу, це явно якесь наук-поп сміття, спрямоване до того ж на просування бізнесу ведучої, але конкретно це відео - золото.

⏳ Апокаліпсис досі 🐰⏰ 💥 І чому апокаліпсис взагалі сприймають як подію? Хіба не може кінець світу бути таким же гіпероб'єктом, як зміна клімату чи наша війна? Чому у світу має бути жахливий кінець, а не жах без видимого кінця? ⏪ Зараз доволі цікаво згадувати, як в суспільстві сприймався "кінець світу" 2012 року. Наче якась дитяча наївність, накручена телевізійною неоезотерикою дев'яностих-нульових, дозволила нам десь глибоко в душі повірити в таку грандіозну подію, як кінець світу. У 2012-му — до Криму, до Трампа, до Ковіду — ми змогли десь в нас відчути, що нудний "кінець історії" співпаде із кінцем справжнім. Проте від того Кінця світу ми отримали лише другосортний фільм-катастрофу та розбиті серця. На жаль, мая не вгадали із датою. Хоча епоха після 2012-го точно стала інакшою, так що… 👻 Коли щось не виходить по-справжньому, це починають сприймати метафорично. І одне з таких пояснень, які тоді можна було почути, було чимось на кшталт: «апокаліпсис тоді почався, але він триватиме довго». Ця думка, що виникає у втомленому відчаї сучасного способу життя, насправді значно глибша та цікавіша за щиру віру у кінець світу від метеориту чи вибуху Сонця. ♾ І справді, чому ми уявляємо кінець світу як одномоментне явище, а не як гіпероб'єкт, що триває вже десятиліття чи навіть тисячоліття? І чому цим кінцем має бути абсолютне ніщо, повне знищення — а не переродження світу у щось нове на руїнах старого порядку? 🌠 Справжній Апокаліпсис™ — той, що із християнської міфології та біблійного Одкровення — триває принаймні кілька років, поки описані події розвиваються. Хоча врешті все має закінчитися "чудово" — Друге пришестя, Ісус стане царем на всій Землі та все таке. Але чи зрозуміли б люди, яким певний час доведеться жити з отруйною водою та під владою Сатани, що треба лише пережити цей жахливий час, що пізніше стане краще? ⚔ Скандинавський Раґнарьок — тобто сама битва, в якій вмирають боги та знищується світ — триває доволі швидко, але перед ним віщують складні роки, у тому числі три роки безперервної зими. Хтозна, може зміна клімату призведе саме до цього! Проте і саме існування Всесвіту цим не скінчиться, бо надалі його заново заселятимуть як боги, так і інші живі істоти. 🕉 Найчіткіші та водночас найсумніші терміни у індійської Калі-юґи — останньої епохи, періоду занепаду дгарми, найгіршої чверті циклу перед переродженням світу. Ця остання епоха вже давно почалася, проте триватиме вона 432,000 земних років, аж до нового аватара Вішну… Проте і тут це не означає руйнації Всесвіту під нуль — навпаки, дгарму буде відновлено і жити стане легше та приємніше. 🕶 То чому ж ми нині думаємо, що апокаліпсис не настав? Щоліта ми б'ємо рекорди спеки та смертей від неї, щозими ми бачимо як погоду кидає зі сторони в сторону, а ще війни, пандемія та руйнація природніх законів (традиційних дій та соціальних зв'язків) — хіба це не ознаки того апокаліпсису, що вирує вже не рік і не два? Не вистачає лишень голоду, але така крихка система забезпечення, як монокультура, завжди здатна призвести і до нього. 🙆 Ми живемо в апокаліпсисі, ховаючись від нього під кондиціонерами та у бомбосховищах. Так само, як вже певний час ми прожили у кіберпанку, навіть не усвідомивши різницю між нашими застарілими уявленнями про кіберпанк та його справжнім втіленням. 🫣 Людині складно уявити, що із падінням техноіндістріальної системи, а то і навіть всієї цивілізації, світ не перестане існувати. 🦖 Так само, певно, і динозаври не могли уявити, що кінець їхнього планетарного домінування означатиме не смерть, а перехід у інакшу форму існування 🐓 🪾 Природа все переживе. І людина, як і багато-багато інших тварин, також. Хоч, можливо, ми себе вже і не впізна‌ємо після цього 🌱 ПЛЕМ’Я  🔥🐒

Дуже цікавий канал, який фахово розробляє ниву #радикальна_етнографія

пітер грей, американський психолог і дослідник гри в освітньому середовищі, вважає, що ідеал виховання та освіти можна віднайти в суспільстві мисливців-збирачів. його книжка «свобода навчатися», яку із задоволенням було прочитано під час канікул, популярно пояснює шкідливість традиційного навчання, що насправді не є традиційним, і пропонує залишити дітей у спокої. вже подобається, ага? найкращою своєю вчителькою пітер грей називає свою подругу рубі лу, шестирічну дівчинку, з якою він грався, будучи на рік молодшим за неї. вона навчила його найважливішого: дружити, кататися на велосипеді й досліджувати найближчий ліс, лазити по деревах і навіть відчувати емпатію до ближнього. з цього випливає центральна ідея — навчання через гру, яке активно практикувалося в суспільстві мисливців-збирачів. напевно, всі розуміють, що подібні суспільства зазвичай не мають звичних для нас шкіл, а їхні діти (ефективно) здобувають навички переважно через гру: вони спостерігають, практикують соціальні ролі та навички під час гри, піклуються про молодших і активно взаємодіють із дорослими. до речі, дорослі в такому суспільстві більше довіряють своїм дітям, аніж батьки західного суспільства, де перебільшена істерія навколо небезпек, що несправедливо обмежує свободу дітей. суспільство мисливців-збирачів зазвичай є більш егалітарним, ніж західні суспільства, тому виховання й освіта відповідають цінностям свободи, солідарності та рівності. пітер вважає, що люди мають вроджену схильність до освіти, природну допитливість і прагнення пізнавати, а тому ув'язнення до школи є нашим злочином по відношенню до дітей. у своєму дослідженні він наводить безліч прикладів того, як ігри нас навчають. але автор наголошує саме на неформальних іграх, бо формальні ігри, у які втручається доросле регулювання, не залишають простору для самоорганізації дітей. дуже цікаво рефлексувати над власними іграми, коли ми гралися в дитинстві (іноді й зараз). лише згадайте: якщо не домовитися з усіма, то участь у грі візьме менше учасників, а це означає, що гра не буде настільки цікавою. іноді доводилося домовлятися довше й запекліше, ніж тривала сама гра. і цей процес, напевно, найкраще навчає нас шукати консенсус, іти на компроміс, бо мотивація-то є сильна: хочеться погратися! своє дослідження пітер грей побудував навколо демократичної школи «sudbury valley», що успішно функціонує вже понад 60 років. відсутність розкладу уроків, оцінок, контрольних та самостійних, навчального плану, конвенційних учителів, але наявність загальних шкільних зборів (вищий орган, що керує школою, куди входять усі учасники освітнього процесу) робить цей заклад по-справжньому демократичним. оскільки sudbury valley не передбачає звичайних класів, усі діти перебувають у різновікових групах, так само як у суспільстві мисливців-збирачів. автор наголошує, що різновікові групи — це мастхев, який треба практикувати й масштабувати, адже діти здатні ефективно навчати одне одного. цю тезу він підкріплює результатами сторонніх досліджень та експериментів. щодо випускників, то, згідно зі статистикою, більшість продовжила навчання у вищих закладах освіти та успішно знайшла своє місце в суспільстві. насправді sudbury valley навіть перевершує за рівнем свободи більш відому школу summerhill. в цілому автор вважає, що sudbury valley дуже наближена до ідеалів освіти суспільства мисливців-збирачів. незважаючи на те, що грей пропонує цікаві низові альтернативи та радикально змінити суспільний інститут освіти, але водночас хоче залишити освіту поза політикою. проте сама зміна цього інституту є політичним питанням. тому іронічно, як наприкінці дослідження він розмірковує, якими шляхами поширювати альтернативну освіту, та ставить питання: як подолати загальноосвітню систему? на що, на мою думку, є лише одна відповідь, і вона — політична. все, що можна написати про цю книжку, ніяк не вміститься в один пост. тому моя рекомендація — читайте пітера грея! приємний антипедагогічний нонфікшн, що легко читається. особливо раджу батькам, учителям та всім, хто взаємодіє з дітьми.

#НАрх_практика И в беде, и в радости, и в горе Только чуточку прищурь глаза — В флибустьерском дальнем синем море Бригантина поднимает паруса... Капитан, обветренный, как скалы, Вышел в море, не дождавшись дня, На прощанье поднимай бокалы Золотого терпкого вина. Пьем за яростных, за непокорных, За презревших грошевый уют. Вьется по ветру "Веселый Роджер", Люди Флинта песенку поют. Павєл Коган, Георгій Лєпський (1937)

вже четверту відпустку підряд я тікаю зі спекотного півдня і гучного міста та ховаюся між поділлям і поліссям, у селі, з якого вийшов мій батько. носити воду відрами зі спільної криниці, знати кожного мешканця в обличчя, не замикати двері та щоніч споглядати неприховані зірки — від цього відмовилися люди на користь урбанізації? я настільки сповнився життям у селі розміром у три вулиці, що почав дізнаватися про вакансію в місцевій школі. на жаль, вакансії немає, і найкраща перспектива школи — як мінімум не закритися в найближчі роки. сумна доля українського села. але інші шляхи рано чи пізно унесуть мене подалі від міщанського виживання, і я забуду маршрути одеських богданів. з вікна спальні знову буде виглядати зелений садочок, з веранди — вид на ставок та ліс, а до магазину за хлібом їхати одну хвилину на велосипеді. небачена розкіш для великого міста. базовий мінімум для улюбленого села. необхідність для людини буття. моя революція — деурбанізація!

🌱 Відкриваємо реєстрацію на Сертифікаційний курс пермакультурного дизайну 2026. 🗓 26 вересня — 4 жовтня 2026 року 📍 Екопоселення та пермакультурний центр «Зелені Кручі», Київська область ⏳ Тривалість — 8 днів 🌱 Основна тема: «Від запитання — до дизайну» Цьогорічний курс побудований навколо простого підходу: перш ніж щось змінювати, потрібно навчитися уважно дивитися на територію, розуміти її процеси та ставити правильні запитання. Учасники проходитимуть шлях від спостереження та дослідження території — через аналіз природних процесів і ресурсів — до створення власних дизайн-рішень. Важливою частиною курсу буде робота не лише з навчальними прикладами, а також із реальною територією. У «Зелених Кручах» досліджуватимемо два різні контексти: вже створену територію домогосподарства та більш дику територію площею близько 4 га. Саме для цієї території учасники наприкінці курсу створюватимуть власні дизайн-рішення. Більше інформації та реєстрація за посиланням

'Unconquered Sun'. Brad Kunkle. 2020.

Наша цивилизация стала гораздо более тоталитарной, чем столетие назад, и все люди вовлечены в единый процесс эволюции. Они принадлежат к формированию техницистского мира прежде, чем принадлежат к какому-либо классу; они принадлежат к атомному или демографическому риску прежде, чем являются народом социалистическим или капиталистическим; они принадлежат к труду и к счастью прежде, чем являются бедными или богатыми. Наш мир стал тотальным в своих проявлениях и в своих формах выражения, и это единство далеко превосходит любые разделения, какими бы серьёзными они ни были — будь то классовые или национальные. (Jacques Ellul. Exégèse des nouveaux lieux communs) Иллюстрация: John Waterman. The Kurfurstendamm in west Berlin, May 1966

#апологія_хуторянства Із кожної праски зараз знову лунає про "найскладнішу зиму" попереду, і навіть деякі "говорящі голови" закликають чесний люд перебиратися з міста до села. В ефір "Українського радіо" запросили Максима Залевського, координатора української гілки GEN, і там він у своєму стилі відваджував людей від переїзду через "інфраструктурні проблеми" села, радив орієнтуватися максимум на районні центри й селища зі значною щільністю населення. Щоправда, він зробив важливу поправку на те, що мова йде а) про вимушений тимчасовий переїзд; б) вразливі категорії людей (пенсіонерів, інвалідів, багатодітних тощо), оскільки "здорові ідейні люди, безумовно, зорієнтуються самі". На коментар якоїсь урабнізованої індивід_ки про те, що "цінність нерухомості з туалетом надворі дорівнює нулю" ведучий програми резонно заявив, мовляв, коли в місті перемерзає каналізація, туалет надворі перестає бути проблемою. Проте ведучі погодилися з Максимом щодо "відсутності роботи" й "складнощів з інтернетом" в селах. Взагалі, ця радіопередача видається своєрідним вираженням "міської ідеології" (вірніше: ідеології "городських"), хоч і в оригінальній формі. Адже йдеться про те, що "міському мешканцю дуже важко звикнути до життя в селі", "за київською об'їзною життя нема", "нема інфраструктури" тощо. Максим на додачу дотепно звертає увагу на "необхідність бути онлайн", прямо висловлюючи екзистенціал сучасної людини - екзистенціал "підключеності". Хоча життя в селі і справді відрізняється від міського, проте відрізняється воно у кращий та комфортніший бік. Окрім очевидних екологічних моментів, мати власну ділянку, яка бодай частково може бути автономною від централізованих мереж поставок (Gestell), - це велике благо й справді можливість перезимувати гідно та з комфортом. "Прив'язаність до роботи", на якій наголошується в передачі, дійсно є наріжним коренем проблеми. Сидіти у промерзлій квартирі без електрики, аби зранку знов почвалати до охвісу, - це буквально мораль раба, що не розпоряджається власним життям. Це жалюгідне існування в умовах дикого капіталізму, який продовжує продукувати бабло (точніше, додану вартість) і борги навіть в умовах жорстокої війни. Але ж як без РАБоти? Заради хохми (חכמה‌‎): в моєму маленькому селі на 150 мешканців оптоволоконний інтернет з'явився ще в до-ковідні часи, тоді як у міські квартири батьків його почали тягнути лише в останні кілька років. Є в нас і укохана "городськими" "нова пошта", а як замете, то зайвий сніг по вулиці згрібає трактор так швидко, як в Гадесі казенна техніка тільки встигне завестися (якщо зможе). Проте стосовно роботи: спробуйте переосмислити економіку зі щурячих перегонів на істинне значення цього слова - ведення домашнього господарства. Зрештою, створіть із сусідами кооператив (Максим доволі близько підходить до цього твердження). Свої рекомендації щодо переїзду на зиму в село я викладав раніше. В принципі, нічого суттєвого до них поки не додам. А у відео про "міську ідеологію" автор, до речі, гарно проходиться по улюбленій тезі прогресистів: "люді сталі дольшє жіть - вот ета проґрєс!". Чому вони вважають, що цінність життя слід вимірювати лише його часовою тривалістю, а не якістю, щастям, радістю? 🤔 В принципі, про те саме писав Іван Ілліч у "Медичній Немезиді".