Рита читає, а Ада перекладає

Обстріл завдав величезного удару по нашому видавництву READBERRY, видавництвам «Ранок», «Фабула», «Ще одну сторінку», VARVAR, Korali Books, мережі книгарень «КнигоЛенд» та інших партнерах. За попередніми оцінками, згоріло понад 28 000 назв книжок — це близько 8 мільйонів примірників. Орієнтовні збитки сягають 1 мільярда гривень. Це великі втрати, та, попри все, команда READBERRY продовжує працювати! А отже, поступово з’являтимуться очікувані і ще не анонсовані новинки, додруковуватимуться ваші улюблені книжки… На нас чекають непрості часи, але ми впевнені, що разом із вами подолаємо все! Ми вдячні за кожне повідомлення і коментар, а також відповідаємо в каруселі на поширене запитання: “Як вам допомогти?”🖤

Знаю, що багато видавництв постраждали, і ви вже багатьом допомогли, але все одно сподіваюся, що в когось ще є ресурси. Дякую всім в будь-якому разі.

Додам для ясності :) Йдеться не про "Атену", "Рідберрі", "Артбукс" — з усіма видавництвами, які я тут називала, у мене все було чудово і без проблем. А це видавництво не називала і не назву, оскільки розійшлися мирно. Висновки зроблено, працюємо далі.

Фото відображує мій сьогоднішній настрій. Розірвали умову щодо драми мирно і без штрафів. Мені комфортні умови роботи значно дорожчі за гроші, і я дуже рада, що видавництво мене зрозуміло. Сподіваюся, що тепер продуктивно попрацюю над перекладами, які мене тішать. Море сьогодні чудове, спокійне, прохолодне. Нога майже не болить.

Єдиний товстий кіт Ізраїлю. Торік я його умовляла їхати в Київ, бо дуже схожий на Сирену. Працювати досі не можу, читати теж. Мене зламало Одне Видавництво. Тому поки що - кіт.

Докульгала до моря, поплавала. Завтра поїду до сестри, яку не бачила майже 15 років. Якщо не почнеться обстріл з Ірану, ми тут очікуємо якраз. З драмою вийшла така драма, що був настрій взагалі кинути будь-який переклад.

Не писатиму навіть ніяких запитань і прокльонів, просто всіх обіймаю і дуже хочу додому.

Йшов двадцятий рік зомбі-апокаліпсису, зуби у всіх були білі й рівні (у кого що болить 🙂). (закінчую перекладати 1 серію 3 сезону The Walking Dead: Dead City)

То було з вечора заготовлене, а тепер скажіть, будь ласка, що у вас все гаразд, кияни і не кияни.

#дочитала "Дівчата літа" в перекладі Анки Вознюк, авторки "Шмуля і Марти", однієї з найкращих книжок року для мене. Власне, заради неї і дочитала, бо книжка якась ніяка, попри актуальну тему, яка розкрита цілком правильно, в сенсі — по правилах. Мабуть, нема жінки, яка, читаючи цю (і десятки інших аналогічних) книжок, не згадала б себе в 13-20 років, це постійне відчуття олениці в лісі в сезон полювання. І смутні чутки про дівчат, яким пощастило менше. Але згадати я це можу і без книжок, та й не те щоб дуже хотіла. Зрозумійте правильно: звісно, я вважаю, що тему треба й далі зачіпати й досліджувати, і що деякі, навіть художні, книжки роблять не менше корисного, ніж власне суди над педофілами й секс-експлуататорами. Просто це не одна з них, як на мене.

Дійшла в перекладі драми до місця, яке давали мені на тестове. Копіпейст, ура :) З інших подій дня: переклала дійсно досить багато (у мене ще й зомбі прийшли, Dead City на озвучку, трохи переклала. Все-таки Дін Морґан лапочка), ввечері вийшла покурити надвір і повернулася, щоб розповісти про це.

Уточнення: змії не скажені, скажені всі решта. Змії просто отруйні. А сказ сам по собі, його переносить хтось інший (шакали? дикі кабани?).

Вчора я утнула свій улюблений фокус — розтягнула ногу. Зі мною за життя це ставалося разів п'ять, і з них три — у відпустці. Так що вночі майже не спала, зате майже дочитала цих, як їх, про епштейна, але художнє. І до мами сьогодні не поїхала, бо там сходи, яких я зараз не осилю, зате попрацюю. Та й взагалі, мама каже, в Ізраїлі частішають випадки нападів скажених змій на людей. Тому все на краще :(

Якось треба вже позначити ті два романи, які я зараз перекладаю. Той, що почала давно, буде драма, а той, який дуже хотіла перекладати, буде просто роман. Так от роман — це другий випадок, коли почуваюся настільки на одній хвилі з автором. Першим був Драут, "Вежа й руїна". І це лякає, бо коли таке казав про оригінал один з перекладачів, з якими я працювала, умовно кажучи, як випускова, — потім літредактор стогнав, що G. has been creative AGAIN. І все переписував. Пішла далі погано перекладати хорошу книжку 😀

Я ще дорогою знімаю всякі квіточки і визначаю гугл камерою. Тут маємо брахіхітон - дерево щастя, каріссу (та, що схожа на жасмин) і плюмерію (франжипані). Фотографую і згадую, як бабуся допомагала мені збирати гербарій, завдання на літо після першого класу. Платан, сефора, олеандр... А тепер от можна просто сфотографувати й визначити.

☝️ По 21 серпня 2026 (десятий рік поспіль!) проводимо опитування серед книжкових перекладачів і перекладачок. Ваші відповіді допоможуть дослідити актуальну зайнятість українського перекладацтва, умови праці, розцінки, фахові виклики і вплив війни на перекладацьку роботу. Заповніть самі й розкажіть іншим! 👉 https://forms.gle/Y7JtQcVjBqeAm3y59

Раптом хтось з колег ще не бачив. І нагадую про всяк випадок: у відповідях щодо гонорарів вказуємо цифри ДО оподаткування.

Хвилі з кожним днем сильніші. Телефон мене про це попереджає як про "прибережну подію". Одна (незнайома) бабушка хотіла потонути в смузі прибою, але одна баба її витягла. Баба ттт не тоне 😀 Серйозно, я навіть пірнати не можу, виштовхує. Кажу ж вам, не така я хороша, як дехто вважає. Все,погуляла, іду працювати.

Все думаю, які ще каменюки вам сфотографувати, бо вони ж всі однакові, я ходжу тільки на пляж біля мами. Ну от інший ракурс тих самих. А написати я хотіла про те, чому і на яких підставах взагалі намагаюся говорити й читати на івриті -- для тих, хто до нас приєднався після моєї останньої поїздки сюди. Хто вже в курсі -- відписуйтесь прогортайте :) Коли мама років 7 тому репатріювалася в Ізраїль, я давала всюди свій телефон для контакту, і таким чином він потрапив у "Натів" (якийсь там культурний заклад зі співробітництва Ізраїль-Україна), який подзвонив мені вже в ковід і запропонував вчити іврит в онлайн-ульпані за 200 гривень. Мама тоді вже була тут і вчила, то я вирішила -- буду за компанію. Пройшла всі три рівні, які пропонує Натів (це не дорівнює державній програмі ульпану, це все разом десь алеф - перший рівень). За цей час в сина діагностували діабет 1 типу, я щодня робила уроки в метро дорогою до лікарні, і це допомагало втримати дах на місці. Словом, я здала останній іспит за тиждень до повномасштабного. На той момент могла підтримувати прості розмови (але не було з ким), писати записки маминій квартирній хазяйці (фотографувала, надсилала, мама їй показувала), читати дитячі книжки. В Ізраїль я вперше приїхала два роки тому, іврит майже забула, з кожним роком забуваю більше, але щось таки згадую. Особлива біда в мене з дієсловами. Наприклад, читаю в ліфті: "Увага! Не (робіть чогось) з/до/на дверях". Про всяк випадок не роблю з дверима нічого. Тобто в цілому -- справляюся 😀

Сьогодні вже самостійно з першого разу сказала івритом "ось два бейгеле і ще, будь ласка, мале еспресо, платитиму карткою, а де цукор? " Тобто насправді я, можливо, сказала "драстуй, бейгеле я еспресо", але мені все дали й показали, де цукор. Пишаюся.