Храм поезії (🖤)
Open in Telegram
зв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313
Show more1 414
Subscribers
-224 hours
No data7 days
+1530 days
Posts Archive
1 414
Repost from ✙ An Kolesan ✙
Народе, я і мої друзі поети запалять вогні на відкритті персональної виставки неомодерніста Олександра Мещеряка в цю суботу 8-лютого.
Відкриття виставок — це топова прикормка і, власне, все найцікавіше, що відбувається на виставках, відбувається на їх відкритті: від перформансів до кейтерінгу.
Захід благодійний, збираємо на авто.
Тож приходьте подивитись картини-рефлексії останніх років і послухати живу музику і живу поезію.
Пилипа Козицького 5
17:00
1 414
Вірш-туман
Вулиці гнуться під тиском
сутінків і провин.
Вулики груднем й бензином
внутрішньо обросли
Купами бруду, любистком,
сумішшю трав і мли.
Музика буднів у звичках
сумнівами звучить.
Зрушаться дюйми блакиті,
слухаючи глибінь.
Кутики вуст покосились
смугами сновидінь.
Урвище душить безкрилих,
рвучко кидає в тінь.
Куриться пруття: в горнилі
купами ватра їсть.
Вугільна пустка – безвихідь,
душно, благослови...
@olesya13r
Вірш взяв читацьке в позаконкурсних римованих на Котолисах.
1 414
Playlist
сьогодні я трішечки гей -
камбербетч у чорному, пустовійт в панчохах
зустрінь мене випадково
за обрієм біля старої книжки
ох, якби ж то
згоряю в таксі
обійми міцніше
за подих п’янкої тиші
та люби
квінтессенція сен лорана останньої колекції
твої гостроносі любить вулиця,
як і все гостре -
голки, почуття, чилі у тості,
темне крафтове
невичерпне мистецтво
самотності
піти навспак
лицем у вогні міста впасти
кохатися як ніколи більше
якщо ти - вона,
світ світліше
так, не кохання, але щось схоже на
мереживо на зап’ясті
пекуча шмінка [не твоя]
та хто заборонить
якщо я відчуваю,
що ти п’єш та про що думаєш
коли формуєш свій
playlist
@viknapoetry
#верле
1 414
Чи буває отак, що посеред буденних проблем,
Океану завдань, що тебе поглинають за мить.
Я зустрів неймовірну людину. А, може, ти стріла мене?
Неважливі деталі. Кохання - це сила. Ісус говорив.
У словах та у вчинках - повага і трепет душі,
Як же можна так сильно і вірно кохати і серцем, і тілом.
Я, мов давні герої, щодня поспішаю мерщій,
Щоб припасти до рук в поцілунку. Кохаю всеціло.
По ковтку поглинаєш мене в карнавали вогнів,
Я не можу пручатись. Це вище за сили людини.
Ох, безбожно чарівна. Моя, безумовно. Що дні,
Я готовий роки віддавати. Тобі. І ніхто вже не спинить.
У прадавніх сувоях, у книгах великих, священних,
Я читав про такі почуття. Та не вірив ні разу.
Бо і сонце моє - у очах. Неймовірно, це святості трепет?
Хто подумати може. Коханню так легко нас вразити.
Не буває раптово. Не буде ніколи дарма,
Бо у кожному кроці Усесвіту сутність священна.
У посланнях одвічних єдино звучить: "не пускай",
Що твоє - то міцніше тримай, поміж раєм та пеклом.
@dmYmast
#занков
#дмитро_занков
#сад_деформації
1 414
Море дихає чорним теплом,
Розгортається, мов полотно.
І три комерсанти сидять за столом
І порівну ділять тепле вино.
Туману встояне молоко
Затікає до піджаків.
І перший збиває своїм кулаком
Хрустких метеликів і жуків.
Бо в серці в нього пекучі вогні
Палають невідомо чому,
І темна хвороба останні дні
Роз'їдає легені йому.
Він уже знає, які дива
Є в цьому мороці і молоці,
Що значать насправді зелені слова,
Наколоті на його кулаці.
Все, що він бачив, – нічні міста,
Портові крани і вантажі,
Тривога, яка вночі вироста
І топчеться тобі по душі.
Все, що він чув, – старі кораблі,
Друзі, розстріляні впритул,
Жінка, яка в готельній імлі
Розповідає щось про Стамбул.
Тепер він у цьому тумані сидить
І знає все, і йому все одно.
І другий завжди йому дасть кредит,
А третій запропонує вино.
І я хотів би в кінці життя
Купитись на цей солодкий обман,
Перш ніж відчалити без вороття,
Перш ніж пірнути в чортів туман.
Сидіти й пити своє вино.
Дивитися смерті в просте лице
З друзями, котрі все знають давно,
Знають, але не говорять про це.
Сергій Жадан
#жадан
1 414
***
завагітніло від вітру рожеве небо
носить у животі мрію важку
хмарами міниться-виблакитнюється
аж пурпуровим відблиском сліпить
краплі відкалібровує до кришталевих розмірів
щоб вималювати веселку на нулі небосхилу
дві сотні крил
заполонюють куполом:
народило небо
велику дитину
на ймення війна
@panna_andriana
1 414
виросли діти гості розʼїхались
друзі — хто спився хто втік а хто йобнувся
я намагаюсь сприймати зі сміхом це
але й без сліз не обходиться повністю
маска моя приростає до шкіри
не впізнаю себе в жодному дзеркалі
внутрішній зір ще наповнений вірою
але у снах все стрічаюсь з померлими
я поглинаю світло й повітря
води і землі довколишні трави
я розростаюся наче повірʼя —
є у мені навіть власна держава
там цвіркуни і цикади і равлики
ніч розколисують ритмами тихими
я розчиняюсь і це мабуть правильно —
виросли діти гості розʼїхались
Юрій Іздрик
#іздрик
1 414
Вхопи її за капелюху! Швидче!
Бо пудра розповзається бліда,
Маскує у шляхетність красий відчай
Відтінками пісочних сповідань.
Віспини – круглі пластирі на скронях –
Подряпини приховують грибні,
Обірваними стрічками у жовтні
Чіпляються за кінчики брехні.
Я побачив її серед хащів у лісі величному.
Аманіта мускарія – мускус оманливих спор.
Мускарин в поведінці, в очах – ореоли чутливості.
Мус зі смутком. Смугаста кутикула. Ніж. Мухомор.
Мушу, мушу поранити здобич безгрішну – знедолити.
Нерухома зворушлива постать – грибниця свята.
Затягнула у пастку міцелієм, звабила поглядом.
Гостре лезо навскіс – і в обіймах навіки відтак.
Вхопи її, вдягни в червону сукню!
Серпанком танго. Розчинився ґрунт.
Провалююсь, лише краси відлуння
У голій правді, саморідній. В ню.
Гірка на смак. До тіла доторкнувся.
Нове створіння невиразних барв
У танці зла тенетником отруйним
Сплітає чорний траурний рукав.
Оксана Мовчан
Вірш на 3й тур ВМ7.
P.s. Завданням було написати грибний вірш за однією з чотирьох картин. Я обрала картину Валентини Мартинюк «Ню».
@sarahwatsonrhymes
#мовчан
1 414
Repost from N/a
«Шоста мова любові»: поезія, музика та чуттєвість у самому серці Львова
Пориньте у світ любові через поезію, романтичні звуки гітари та чуттєві емоції разом із авторами креативної групи 'єЩоСь'
у п’ятницю, 7 лютого о 18:00.
Локація — Бібліотека Іваничука, Площа Ринок, 9.
Напередодні Дня закоханих подаруйте собі вечір натхнення та тепла!
💌 Для дорослої аудиторії 18+💌 Донат: від 100 грн
💌 Реєстрація обов’язкова:
Ти теж можеш проявити свої почуття прочитавши вірш у рубриці: Відкрий мікрофон.
форма для реєстрації
https://forms.gle/8YdJQ4fvTrKH6GxJ9
Оплата донату:
— Завчасно через телеграм: @Maievskdesign
— Або готівкою перед входом.
Приходьте, щоб разом говорити мовою любові, та відкривати її нові незвідані грані.
1 414
Repost from Ola_poetry_ua
Обожнювати сутінки. День помирає томно.
А восени це атмосферно так.
Дивитись у вікно із дому і комфортно
Щось пити полум‘яне, у лапках.
І відчувати втому цього світу, бо він згасає.
Скоро виповниться рік…
Замкнути хочеться усі свої печалі
В ці сутінки. Сховатись від усіх.
На дні скляному благородного напою,
Вглядіти миролюбні вечори.
Вино закінчується, колихає скроні,
Всесвітній сум пробуджує в мені.
Сидіти змушено у темному довкіллі,
Ковток останній смакувати без
Домішок. Хміліти добровільно.
Та надихатись зорями з небес.
© Ольга Ритик
#вірш
1 414
Знов весна прийде, а за нею — літо:
Час узгоджує нові свіжі кроки.
Змінить мить усе, неначе допис:
«Пережив той час, відтепер я вільний!»
До мішка вкладу гардероб за плечі,
Виторги скупі впереміш із болем,
Притуплю вином наболіле в полі –
Недоїдок днів, що наразі в черзі.
Зачекався Рай — день відхилить двері,
Відійдуть убік всі донецькі тури,
Як фіранку вдень після сну розтулив,
Світ натисне "плей" і заграє плеєр.
Та не буде в нім недоспаних в клані,
Крижаних вітрів з голодом відчутних,
Говірких ярів, де забудеш чути,
Як лунає спів у церковнім храмі.
Накриває сум, вже б завершив жити,
Спокушає плач на вбранні волога,
Так в тобі росте нелюдська потвора,
Бо зі смертю ще до кінця не квити.
Розриває дні на річки у скруті,
Підпускає блиск безтурботних сколів.
Нагадає час, як ходив до школи,
Роздратує тим, що не знав онуків!
Ще свіча горить, ще молитва в парі,
І надія з тим, що настане літо,
Зацвітуть сади та овес із житом...
Не піднімуть стяг на моїй скрижалі.
Mr.nobody
#вірші
1 414
Корисними копалинами – висновками спаленими блукає мезозойський антидот.
Великий у нестриманості, прадавніми рослинами отруту вивертає назворот.
Легендою замріяною Богині і рептилії шепоче про злодійство і красу.
Щелепою нестуленою – оманливою кулею тримає Діонея справжню суть.
Алігатор молитву читав біля мутної річки,
Бо «по вірі Вам буде», і повна довіра свята.
Вшанувавши Богиню, «Амінь» проголошував тричі
І світлину її у холодних обіймах стискав.
У колі необізнаності, мареннями визначена, спускається Венера із небес.
Словами передбаченими – образними значеннями вона – його життя і смерті сенс.
Віконницями-щелепами – оплесками впевненими, компостером зітхає крокодил.
У русі неприборканому ребристою підковдрою хижак Богиню ледве не вхопив.
Посміхнулась Венера рептилії – винесла вирок,
Обплела павутиною ніжності драглий кожух.
Не чудовисько – квітка, потворність у чарах покірна,
До вродливої пастки відтак легковажні бредуть.
Наївними примірниками погляди довірливі чуттєво віддзеркалюють красу.
Гранатовими барелями цей жертовник бавиться, хизується, забувши пересуд.
Немає цьому виправдання, голками помітними полює перевтілений хижак,
Венерою наляканою змащені подряпини – рослинних антидотиків кришталь.
P.s. Вірш на дуель за темою «Антидот довіри»
Оксана Мовчан
@sarahwatsonrhymes
#мовчан
1 414
Repost from САД ДЕФОРМАЦІЙ
Ми знаємо, що ви скучили за цим! 🤩
Кам'янське, вітайте та приходьте, незабаром у місті знову відбудеться неймовірний ЛІТЕРАТУРНИЙ СЛЕМ!
Вже скоро ми опублікуємо правила цього формату💚
А ще ми підготуємо для вас музичні виступи від місцевих крутих виконавців:
Street Gang🎧
Гурт "Алгоритми"🎤
Анна Іва (Puzzlebox)🎸
RANRAWI🎼
А за кейтеринг подбають наші неймовірні партнери з Zahid2Day!
Також буде благодійний аукціон, гроші з якого підуть на підтримку 108-ї бригади ТрО, де несе службу наш давній товариш Той Самий Письменний!
А знаєте, що найкрутіше? Якщо ви пишете вірші та хочете виступити, то матимете таку можливість! Необхідно лише зареєструватися та прийти отримати свої промені поетичної слави!✨
Де: м. Кам'янське, бульв. Героїв 1г
Коли: 15.02, 17:00
Вартість: мінімальний донат від 300 гривень
Все буде СЛЕМ х Сад Деформацій!
Придбати квитки: @MaraJade_Sky @DefIrton_Unleashed
1 414
Стелися вересовим квітом
поміж каміння гір зігрітих
промінням сонця, що згасає.
Там неба тінь буде весніти,
де трави колихає вітер,
а сни не мають дна і краю.
Рука в руці: ми – два магніти,
прості моменти, вічні діти...
хай буде так, пообіцяєш?
Ніч місяця підповню й крихти
зірок дрібних вгорі засвітить,
ген мерехтять близькі та зайві.
Лови між цитрусів ліміти,
що встигли одцвісти й достигли,
не жди нагоди – все минає.
@olesya13r
#репа
1 414
Ляж і засни, будь ласка, ляж і засни.
Ніби у нас іще не було війни,
ніби на дні, ніби над тобою води покров,
ніби від тебе ніхто ніколи не йшов.
Ляж і засни, будь ласка, ляж і забудь
літа стрімкого сонячну каламуть,
очі закрий, ніби все навколо таке, як слід,
слухай, як тихо темніє за містом глід,
як достигає шипшина, терен терпкий,
як осипається серед трав звіробій.
Ніби ти цінний гриб у вогкій запашній землі,
ляж і не думай ні про що взагалі,
ніби ти це туман на поверхні нічних озер,
ніби когось за руку тримаєш просто тепер.
Ляж і засни, над тобою замкнеться небес сукно.
Все, в що ти віриш, станеться все одно.
Катерина Бабкіна
#бабкіна
1 414
Repost from N/a
🤎▸ Кінцугі
Кррх-
Свариться крига, не відпускаючи серце, що
майже не б’ється,
давно вже не шепче слів кохання
до світу.
Убите? Зів’яле.
Вода для поливу змерзла і стала
пасткою.
Бий мене!
Знищуй!
Будь ласка…
Аби лиш перестала чути itami no kane.*
У рани насип трішки кани.*
Благаю!
А потім лезо в руках
і розтерзані шрами.
Ламаю клітку і водночас збираю
докупи.
Посміхаюсь, ховаючи руки.
Послухай!
Допоможи залатати дірки, бо
голка обéрнеться зброєю.
Підкажи, як впустити у згоїни
промені сонця?
Узгодь мене
Стримай
Злікуй
Наповни відчуттям чогось більшого,
щоб по тілу не йшли нові тріщини,
і шкіри торкалася з ніж..–
ністю
Криго, розкриєш обійми,
звільняючи серце від відчаю?
Також не відмовлюсь від чаю із м’ятою
або від кави з корицею.
Станеш водою, що в русі одвічному
сповнює силами корені,
стримані болем від розпаду листя?
Пробуди їх світанком від жаху,
що роками набридливо сниться.
Знищити
пам’ять не вдасться —
рубцям не зрівнятись зі шкірою – тож
пов’яжи різнобарвні стрічки,
бо бинти давно не витримують.
Простягни рятувальну монетку —
я підкину й увірую, що
золоті години здатні мене відігріти,
а на сухій гілці можуть з’явитися
квіти.
Біль, відпусти.
Врешті, ми давно уже квити.
Крап
─ ──────────
*itami no kane - японський вираз, що означає «дзвін болю». Це образ, що символізує гучне нагадування про біль, який не дає спокою, немов дзвін, що звучить безперервно.
* кана - назва для золота, світла, блиску.
↷ #yrboo_вірші @liliums_swamp
1 414
Хірург, що чотири роки
оперував у шанці на боснійській війні,
говорив мені
(загортаючи вправно
тонкими пальцями
мелене м'ясо у виноградний листок):
Вам, жінкам, не позаздриш -
я добре знаю,
як ви оживаєте після травми;
спершу тіло мовчить, вдає,
що незнайоме з душею,
потім - сльози, і щось іще, безіменне,
скручується всередині в міцну, іржаву пружину;
спершу блюєте від нових чоловічих дотиків,
потім просто здригаєтесь із відрази;
зрештою, прийде той, з ким усе це мине,
з ким заговорить тіло, бо душа крізь шкіру
до рук йому тулитиметься, як до магніта;
він пружину відчує всередині, і
в найбеззахиснішу мить
натисне й відпустить,
відійде вбік, умиє руки
від крові з пробитого горла;
як би тобі пояснити це відчуття?
Щось середнє між контузією
із розривом тканин
і наскрізним опіком вольтовою дугою,
що умертвляє серцевий м'яз;
легше тим, у кого добрий шар підшкірного жиру;
от після цього вже можливе одужання;
але я вам, жінкам, не заздрю.
На Страсний четвер закінчується тиждень,
відколи не мовила й слова жодній живій істоті.
Вранці розплющуєш очі, вітаєшся подумки
із примороженим, почорнілим абрикосовим цвітом,
зі старою раною; тоді вслухаєшся
в тіло - чи є в ньому сила, з якої візьмуться слова,
і що це було - контузія чи все-таки
опік вольтовою дугою.
Боже, благослови цинічну правду
військових хірургів.
Крове чужа, ти навіщо
(так глибоко, так бурхливо,
ніби завжди тебе знала)
крізь мене тече і течеш.
Катерина Калитко
#орден_мовчальниць
