Я не вдома. Що далі?

Далі цитую без перекладу: Олег, если можно уточнить - зачем даже пидарам гнать такую пургу? В чем смысл? Лишь бы в Балтику пукнуть? .... ОК. Россия - мастер информационной войны. Их цель - посеять страх, неуверенность, неверие, разочарование в Украине и на Западе. Цель - сломить сопротивление и волю к победе, потерять надежду. И для этого они каждый день вбрасывают что-то новое. Фейк (недавно был про отмену санкций к росс. банкам) - откровенная чушь (про границы в Балтийском море, например) - ядерная угроза. И далее по кругу - фейк - чушь - ядерная угроза. И еще есть цунами, которые не прекращаются и накатывают с новой силой каждый день - о поражении ВСУ на фронте, о том, что США и Запад не тянут, бросят, о том, что власть в Украине не легитимна, о том, что никто не хочет в Украине воевать и тд. О том, что Трамп победит, о том, что Байден слаб и у него низкий рейтинг и тд. Любую новость они исказят в свою пользу. Плюс фейки, чушь и угрозы. У них миллион способов и приемов. Они могут запускать фейки через одноразовые СМИ, через западные СМИ (используя пророссийских журналистов либо аналитиков, полезных идиотов и агентов), через украинских агентов (Арестович и др.) и тд. Они знают, что каждая единица этого продукта пропаганды живет день-два-три, но они генерируют их каждый день. Это бомбардирует ваш мозг, это капает каплей в одну и туже точку годами. Мало чья психика это выдержит. Это создает усталость, неверие, депрессию. В этом блоге самый высокий процент людей, на которых это мало действует, так как мы вместе выработали защитный рефлекс в виде критического мышления и методики - от России может исходить только ложь. Но многие ведутся. А, если взять всю Украину, то, учитывая любовь к зраде, это находит свою почву. На это всё накладывается любовь СМИ к зраде и погоня за кликами. В конце. Я не осуждаю, абсолютно нет, тех, кто несет сюда вопросы. Наоборот - я это приветствую, ведь все мы здесь для этого в том числе. Спасибо.

Зверніть увагу на свої почуття після прочитання такого тексту

Мені дивно, що про це доводиться говорити на 11-й рік війни, але про всяк випадок: 1. Наш ворог — pociя. 2. Люди у формі — нас захищають. Уявіть, що буде, якщо вони перестануть це робити? Уявіть, чи хочеться їм нас захищати, якщо будь-який негатив про них набирає в тисячі разів більше переглядів-шерів-лайків, ніж історії їхнього героїзму? 3. Більшість теперішніх військових — три роки тому були цивільними й не планували, і не хотіли воювати. 4. Ми воюємо за право мати власну думку і власну позицію. Якщо припинити воювати проти pociї (чи сподіватися, що воюватиме хтось інший) — то всі ці милі українському серцю перепалки в соцмережах будуть поза законом. Усі ми — будемо поза законом. 5. pociйське ІПСО — дуже підступне. Не поширюйте інформацію з неперевірених джерел. 6. Коментувати воєнні дії — така сама погана ідея як і два роки тому. 7. Ніхто не обирав жити в час війни. 8. Усі втомились, але ніхто не втомився так сильно, як хлопці й дівчата на передовій. 9. Ходити в кафе — це не економічний фронт. 10.«Мама мене вчила, що зневіра — це зло», тому — донатьте, підтримуйте військових, не піддавайтесь pociйському ІПСО.

Текст депутатки Інни Совсун:

Куди ти поділася? Як справи?

Ох, дівчата, не повірите, але відкриваю знову школу… Лохи не тільки росіяни, а ще й інші люди (чи правильно «недолюди») в світі Я стала жертвою професійного скаму. Про кінець історії розповім після судового процесу В мене є одна побажання — вчитися розрізняти брехню та правду. Поки немає сил та часу злагоджено будувати свої думки, ділюся порадами однодумців

Так... Що тут у нас? Ворог намагається переломити хід війни, а значить ми повинні потроїти наші зусилля. Ми тут придумали як кожен може долучитись, не зважаючи на країну де він знаходиться, і це стосується справи адвокації перемоги України. Це народна дипломатія. Ініциатива розрахована в першу чергу на українців за кордоном - нашу потужну діаспору. Нас чекає багато цікавих ініциатив і різноманітного двіжу. А почнемо ми на День вишиванки. Оголошується всесвітня адвокаційна акція на користь України - «Не Просто Вишиванка». Ми вирішили системно підійти до просування Україні в світі, аби ефективно протистояти російській пропаганді. • Ми мусимо розповідати світу про нашу визвольну війну і це неймовірно важлива допомога фронту від усіх українців світу. • 16 травня, День Вишиванки - чудова нагода почати цю роботу. Адже коли ви одягаєте вишиванку, в вас питають - а що це? І тут ви можете розповісти про те, що відбувається в Україні зараз, і чому їй треба допомагати. • Для координації ми будемо використовувати застосунок Strichka, в якому будуть збиратись правильні матеріали під кожну цільову країну, де ви будете захищати репутацію України. Там же ми будемо спілкуватися про інші спільні дії. • Якщо ви очільник чи активіст організації українців за кордоном - то ви дуже потрібні Strichka, щоб робити локальні наративи і матеріали під кожну країну. Ми ж не будемо розповідати поляку, австралійцю, американцю чи японцю одне й те саме. Тому необхідні ваші ідеї і матеріали, які ви зможете заливати у власні модеровані комʼюніті. Це спільна робота, переоцінити ваш вклад неможливо, і це не тільки народна дипломатія а і істинно народна демократія. До того ж Стрічка задумана як інструмент координації, інформування і взаємодопомоги українців усього світу. Вона нам дуже стане в нагоді - розвиток і робота додатку і сайту залежить виключно від громади - нас усіх. Окрім того це цікаво) Ну коротше: тисни на лінк і реєструйся. Далі все стане зрозуміло Реєстрація тут

Нарешті 🙌 Перша системна організація народної дипломатії Дяка 🙏 , Юля Паєвська

Дурніших побільшало і в нас.

Про дурість

Ханна Аренд, досліджуючи природу нацистської держави, вказувала на феномен добровільної дурості, яким відзначено німецьке суспільство в період нацизму. З Арендт погоджується Теодор Адорно, який мав можливість протягом кількох років спостерігати явище масового здурнення німців із приходом до влади Гітлера. «Дурість – каже Адорно – це взагалі не властиво людині від природи, це дещо створене і підсилене суспільством». Справді, дурість виявляється досить ефективним механізмом самозахисту будь-якої окремої людини перед репресивною міццю держави. Тотальною дурістю, що відповідає природі тоталітарної держави, відзначено й нинішнє російське суспільство. Будучи масовим явищем, чи, точніше явищем мас, дурість немає соціальних чи професійних меж. Університетські професори, з-поміж тих, хто підтримує нинішній політичний режим і гаряче схвалюють розв'язану ним війну, виявляються так само, якщо не ще дурніші, ніж інші маси невігласів, що черпають свої уявлення про світ і про себе виключно з каналізації державного телебачення. Не виділятися, стати непомітним, щоб, не дай Боже, не потрапити до прицілу пильної влади! Навіть у самому «православ'ї» великодніх яєць та пасок помітна істерика «Спрага злитися з Богом як з пейзажем, у якому нас розшукує, скажімо, один стрілець!» (Йосиф Бродський) Проте спресовуючи людей у ​​безліч дурнів, держава запускає механізм власного руйнування, про що знову-таки каже Адорно: «…Дурість заразна: бездонна самотність марення має тенденцію до колективізації, що переносить нав'язливе марення в життя. Цей патологічний механізм гармонійно узгоджується з домінуючим нині соціальним механізмом, відповідно до якого люди, чия соціалізація призвела до відчайдушної ізоляції, прагнуть спільного буття та збиваються у холодні купи. Так дурість обертається епідемією: секти безумців розростаються у тому ж ритмі, що і великі організації. Це ритм тотальної руйнації» Висновки:

Ха-ха 🤣

Сльози 😭 течуть рікою від цієї пісні 🎶   Я не хочу нічого відчувати - Кожен день втрати... Я не хочу нікого більше знати - Кожен день втрати... Я не хочу дружити чи кохати - Кожен день втрати... Залишатись на місці чи тікати - Кожен день втрати... Засвіти мені сонцем жовтим, Нашу пам'ять не знищить жоден!.. Я ловлю останній промінь, Я ловлю останній твій промінь, Як постріл у серце... Не тепло, але тільки спогад, Відчуваю тебе десь поряд: В блискавці, й серед грому, І під весняним дощем... Не злічити, не порахувати - Кожен день втрати... Не пробачити, не подарувати - Кожен день втрати... Не забути і не осягнути Хто із нас наступний... Не повірити і не прийняти - Кожен день втрати... Відчуваю - пуста планета, Та шукатиму де ж ти, де ти?.. Проявись мені у нетрях, Проявись мені у нетрях, Чи серед чужих облич... Бо твій спогад - це теплий промінь, Твоє серце любові повне! Хай почнеться весняна повінь, Змиє із нас цей біль... Я не хочу нічого відчувати - Кожен день втрати... Я не хочу вірити, чекати - Кожен день втрати... Я не хочу мріяти, плекати - Кожен день втрати... Я не хочу впасти і лежати - Кожен день втрати... Робить оберт планета в тиші, Наші долі - це просто вірші... Завтра тут любитимуть інші, Завтра тут любитимуть інші, Зовсім не ми... Лиш самотність єдина прийме, Нам відкриє свої обійми, Гостре лезо із серця вийме, Падає білий сніг...

Ставте сердечко ❤️, якщо це і про вас: Це моя війна, чи не моя війна. Складний допис на різні теми. Я говорила з другом, що живе за кордоном. Він розповідав про своє життя, радості, складності. Я слухала. А потім він запитав: а як- де чоловік? Я сказала, що саме зараз, вже не знаю. Готується бути там, де мені уявляти страшно. Він сказав: вибач. Я казала, що знаю, який тягар провини зараз у тих, хто не в Україні. І як я мрію, щоб мої друзі повернулись і ця провина не стала між нами. Я щиро сказала, що у мене є одне вимірювання, де б людина не була: "це моя війна чи не моя війна". Якщо це "моя війна" - це моя відповідальність. І я роблю те, що в моїх силах. І роблю з провини чи цієї відповідальності. Напевно, дії можуть бути однаковими. А відчуття всередині різними. Допускаю, що провина, як вирва, в яку - скільки б не вкладав - грошей, дій, проєктів - вона не заповнюється. Я після розмови раптом подумала про те, що друг не запитав: як я. І з посестрами ми говорили про те, що все менше людей питають у дружин військових, як вони. Бо люди виснажені, у багатьох ледь вистачає сил на самих себе. Хочеться уникати того, що може бути складним.. І я так хочу, щоб і ці наші різні досвіди не стали між нами. У мене самої все більші паузи в спілкуванні з людьми. Бо все більше потрібно перетравити. Я терапевту розповідала, що іноді після робочого дня відчуваю себе наповненою ложкою води, яку потрібно пронести з кімнати в кімнату, щоб не розплескати і нікого не заляпати. Донести себе до можливості відрефлексувати, записати те, що важливо винести на супервізію. Чи просто до можливості перемикнутися. Питайте, якщо вам щиро це важливо, будь ласка, дружин військових не тільки, як чоловік і де він, а і як вони самі. Більшість посестер ходить на групи підтримки. Це дуже важливо! Але й важливо відчувати, що твій досвід і почуття готові розділити ті, хто поруч - але не проходять того, що й ти. Щоб змогли дати повагу досвіду - не ставити діагнози, не оцінювати. Постояти поруч. Але питайте лише, коли готові слухати. ...Знаєте, щоб я не робила, як би не намагалася підтримати дитину, донька іноді ночами плаче. Питає: це нормально, що коли я думаю про тата, я починаю плакати? Вона майже за 8 місяців бачила батька 3 години, коли ми приїхали до Толі в частину. Встигли вчасно до його переміщення. Те, що стосується дітей - їх почуттів, відповідальності за них - мені особисто дається емоційно найскладніше. Я думала про ці мої слова: це моя війна чи не моя війна. Про те, що це точно - моя війна, але, як би патетично це не звучало, я залишаю всередині місце де її немає, місце для любові. Простір, в якому народжуються ідеї, проєкти, обійми. думала, що сьогодні вперше за весь цей час я надягла обручку. Напевно, щоб тілом відчувати чоловіка. І щоб він відчував мене. Йшла, дивилась на обручку, вона у мене з двох частин. Підійняла голову - а прямо наді мною летіла пара лелек. Вони наче граційно танцювали. Аж дух від краси перехопило. І я щаслива, що ще можу помічати це - це якраз і наповнює "мій простір любові". Знаєте, я раптом подумала, що ми з вами в нашій війні - граційні балерини/танцюристи - на пуантах серед лайна та триндецю танцюємо свій танок життя. Іноді, коли криє страхом за чоловіка та відповідальністю, я йду від людей якомога далі поревіти. А потім йду в сад до квітів, до музики - накопичувати легкість - вона важлива, щоб тримати голову та спину рівно. ~ Світлана Ройз

Вистояли. Терпіння і 65 мільярдів допомоги з США (плюс Великобританія) Відповідь Вільного світу абсолютному злу Стоїмо 💪далі Як би важко не було, ми ніколи не одні

Відчуваю себе цим каньйоном. Виснажений, холодний, гострий та прямолінійний А потім дивлюсь, як дівчата бавляться з дядьком своїм, якого зустріли вперше в житті і сльози радості ллються рікою І це все в один день Жити в паралельних реальностях навичка супер людей, якими ми стали не за своїм бажанням, але стали, і будемо стояти

👆це я зробила сюрприз-вихід на сцену на події, яку організувало посольство рф в Куала-Лумпурі 10 років минуло, а правду в Азії так само знають одиниці

Я очень рада, что была возможность задать вопрос и рассказать ПРАВДУ, и услышать слова поддержки новых знакомых из Пакистана и Сирии :) РФ проводит работу по всем фронтам. Вот интересно, а что Украинское посольство готовит в ответ?

Цього тижня в команду кафе доєдналися Ен та Ані, їх чоловіки на заробітках, вдома за дітьми дивляться бабусі Вони хочуть працювати навіть по суботах Мене відкинуло у спогади, як в 17 вперше полетіла закордон, взяла гроші на квитки в батьків, поїхала працювати прибиральницею в готелі вдень, а вночі продавати сувеніри. Грошей заробила, але пообіцяла собі, що фізичної праці за гроші є свій ліміт вичерпала Дивлюсь на Ен та Ані, вони щасливі, що вирвались з дому, що мають свої гроші купити хустинку чи взуття, іграшки дітям. Але я ще й бачу, що одна з них хоче більшого, сподіваюсь, що за рік виросте з кухарки в менеджера кафе. Зараз ми в тому стані, коли сил уявляти майбутнє просто немає… як би не думали, воно в нас є вільне, сповнене багатьма викликами післявоєнними… Ми виростаємо щосекунди в відповідальних дорослих навіть коли за буднями з ракетними обстрілами цього не бачимо І знаєте, що дорослі вміють бути щасливими по-дорослому. І при цьому мають гарний смак, яке воно то справжнє щастя та живе життя. Живіть. Дихайте

Ви вже ходили на каву @IdemnakavuBot ☕️? Крайня зустріч нагадала, як важливо розмовляти і ділитись пережитим досвідом Плакати, як цей дощ Радіти новинам про збиті літаки ✈️ та протести в рф Наше життя стало таким дорослим та відповідальним І таким тривожним Щирість та близькість лікують наші травмовані душі Зареєструйтесь і знайомтеся @IdemnakavuBot