Я не вдома. Що далі?

Ставте сердечко ❤️, якщо це і про вас: Це моя війна, чи не моя війна. Складний допис на різні теми. Я говорила з другом, що живе за кордоном. Він розповідав про своє життя, радості, складності. Я слухала. А потім він запитав: а як- де чоловік? Я сказала, що саме зараз, вже не знаю. Готується бути там, де мені уявляти страшно. Він сказав: вибач. Я казала, що знаю, який тягар провини зараз у тих, хто не в Україні. І як я мрію, щоб мої друзі повернулись і ця провина не стала між нами. Я щиро сказала, що у мене є одне вимірювання, де б людина не була: "це моя війна чи не моя війна". Якщо це "моя війна" - це моя відповідальність. І я роблю те, що в моїх силах. І роблю з провини чи цієї відповідальності. Напевно, дії можуть бути однаковими. А відчуття всередині різними. Допускаю, що провина, як вирва, в яку - скільки б не вкладав - грошей, дій, проєктів - вона не заповнюється. Я після розмови раптом подумала про те, що друг не запитав: як я. І з посестрами ми говорили про те, що все менше людей питають у дружин військових, як вони. Бо люди виснажені, у багатьох ледь вистачає сил на самих себе. Хочеться уникати того, що може бути складним.. І я так хочу, щоб і ці наші різні досвіди не стали між нами. У мене самої все більші паузи в спілкуванні з людьми. Бо все більше потрібно перетравити. Я терапевту розповідала, що іноді після робочого дня відчуваю себе наповненою ложкою води, яку потрібно пронести з кімнати в кімнату, щоб не розплескати і нікого не заляпати. Донести себе до можливості відрефлексувати, записати те, що важливо винести на супервізію. Чи просто до можливості перемикнутися. Питайте, якщо вам щиро це важливо, будь ласка, дружин військових не тільки, як чоловік і де він, а і як вони самі. Більшість посестер ходить на групи підтримки. Це дуже важливо! Але й важливо відчувати, що твій досвід і почуття готові розділити ті, хто поруч - але не проходять того, що й ти. Щоб змогли дати повагу досвіду - не ставити діагнози, не оцінювати. Постояти поруч. Але питайте лише, коли готові слухати. ...Знаєте, щоб я не робила, як би не намагалася підтримати дитину, донька іноді ночами плаче. Питає: це нормально, що коли я думаю про тата, я починаю плакати? Вона майже за 8 місяців бачила батька 3 години, коли ми приїхали до Толі в частину. Встигли вчасно до його переміщення. Те, що стосується дітей - їх почуттів, відповідальності за них - мені особисто дається емоційно найскладніше. Я думала про ці мої слова: це моя війна чи не моя війна. Про те, що це точно - моя війна, але, як би патетично це не звучало, я залишаю всередині місце де її немає, місце для любові. Простір, в якому народжуються ідеї, проєкти, обійми. думала, що сьогодні вперше за весь цей час я надягла обручку. Напевно, щоб тілом відчувати чоловіка. І щоб він відчував мене. Йшла, дивилась на обручку, вона у мене з двох частин. Підійняла голову - а прямо наді мною летіла пара лелек. Вони наче граційно танцювали. Аж дух від краси перехопило. І я щаслива, що ще можу помічати це - це якраз і наповнює "мій простір любові". Знаєте, я раптом подумала, що ми з вами в нашій війні - граційні балерини/танцюристи - на пуантах серед лайна та триндецю танцюємо свій танок життя. Іноді, коли криє страхом за чоловіка та відповідальністю, я йду від людей якомога далі поревіти. А потім йду в сад до квітів, до музики - накопичувати легкість - вона важлива, щоб тримати голову та спину рівно. ~ Світлана Ройз

Вистояли. Терпіння і 65 мільярдів допомоги з США (плюс Великобританія) Відповідь Вільного світу абсолютному злу Стоїмо 💪далі Як би важко не було, ми ніколи не одні

Відчуваю себе цим каньйоном. Виснажений, холодний, гострий та прямолінійний А потім дивлюсь, як дівчата бавляться з дядьком своїм, якого зустріли вперше в житті і сльози радості ллються рікою І це все в один день Жити в паралельних реальностях навичка супер людей, якими ми стали не за своїм бажанням, але стали, і будемо стояти

👆це я зробила сюрприз-вихід на сцену на події, яку організувало посольство рф в Куала-Лумпурі 10 років минуло, а правду в Азії так само знають одиниці

Я очень рада, что была возможность задать вопрос и рассказать ПРАВДУ, и услышать слова поддержки новых знакомых из Пакистана и Сирии :) РФ проводит работу по всем фронтам. Вот интересно, а что Украинское посольство готовит в ответ?

Цього тижня в команду кафе доєдналися Ен та Ані, їх чоловіки на заробітках, вдома за дітьми дивляться бабусі Вони хочуть працювати навіть по суботах Мене відкинуло у спогади, як в 17 вперше полетіла закордон, взяла гроші на квитки в батьків, поїхала працювати прибиральницею в готелі вдень, а вночі продавати сувеніри. Грошей заробила, але пообіцяла собі, що фізичної праці за гроші є свій ліміт вичерпала Дивлюсь на Ен та Ані, вони щасливі, що вирвались з дому, що мають свої гроші купити хустинку чи взуття, іграшки дітям. Але я ще й бачу, що одна з них хоче більшого, сподіваюсь, що за рік виросте з кухарки в менеджера кафе. Зараз ми в тому стані, коли сил уявляти майбутнє просто немає… як би не думали, воно в нас є вільне, сповнене багатьма викликами післявоєнними… Ми виростаємо щосекунди в відповідальних дорослих навіть коли за буднями з ракетними обстрілами цього не бачимо І знаєте, що дорослі вміють бути щасливими по-дорослому. І при цьому мають гарний смак, яке воно то справжнє щастя та живе життя. Живіть. Дихайте

Ви вже ходили на каву @IdemnakavuBot ☕️? Крайня зустріч нагадала, як важливо розмовляти і ділитись пережитим досвідом Плакати, як цей дощ Радіти новинам про збиті літаки ✈️ та протести в рф Наше життя стало таким дорослим та відповідальним І таким тривожним Щирість та близькість лікують наші травмовані душі Зареєструйтесь і знайомтеся @IdemnakavuBot

Олена написала це повідомлення ще в січні. Місяці роздумів на відповідь Коли дитину накривають сльози і чуєш слова «мене ніхто не любить», то ти знаєш, що за словами втома, дорослішання, усвідомлення себе та більшої відповідальності Коли такий напад чуєш з екрану від лідерів, то і твоя доросла частина одразу бачить маніпуляцію Але через виснаженість око замилюється і через статусність знімається фільтр довіри. «Хіба можуть свої зрадити?» До такої глибини аналізу промов просто не вистачає сил дійти Там де правда, там і сила Тож давайте розвернемо, як воно насправді Ті хто виїхали вибрали заплатити ціну важкістю адаптації за збереження життя та майбутнього свого й дітей Ми не біженки. Біженка це тільки ті 3-5% перетину кордону та іноді допомога в деяких країнах. Ми сміливі українки, які зерняткам сміливості проростають по світу (Іноді кажу, щоб себе заспокоїти, що в Бога більші плани на цю війну, ніж тільки війна) Втікачки ➕ Це наша ідентичність. Але сенс та корінь тікати — це про бути в течії, потоці, довіритись життю, прийняти невизначеність. І мільйони з нас з цією роботою справляються щодня. Це зовсім не про сіру масу чи слабачку. Тож спроби навʼязати почуття провини якраз пряма маніпуляція та обман. Більш влучно про це говорить Євген Глібовицький в інтервʼю Дивіться з 1 год. 20 хв. Відправте цей допис тим, кому потрібно почути ці слова

Наважилась на серйозну розмову про НАС

~ Олена Пшенична