⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)

зі старого Скидати маски надходить час... А ти готовий на це дивитись? Гниє угору собі каркас, Протятий самозневіри списом. "Чи я готовий?" - спитай себе, - "Пізнати вглиб неприкриту душу, Із неї витрусити лихе, Слідкуючи, щоб ніхто не зрушив Порядок створення цих фігур: Яка нанизувалась найперша? Яка з них вкупі тримає мур Рохзитаної цієї вежі?" І вийнять спис, най впаде ураз: На трухлому ледве встояв би витязь... Знімати маски надходить час, А ти готовий на це дивитись?

Проголосуйте, будь ласка, хто ще не проголосував.

Ні спалаху, ні просвіту в дощі, така суцільна монотонна злива над прірвою, розгорнутою вшир, від ніби вчора до крихкого нині. Про щось не договорить уві сні придавлений водою тихий голос, а на зубах скрипне пісок і сіль не розібрати — схлипом або словом. Не захлинутися б у цій красі. Повзти вперед, допоки стане сил, не знаючи, що не з усіх вершин, піднявшись раз, повернешся додолу. Вівчар відвів отару від грози, а ми лишились, сховані під по́ли на споді неба, вшиті поміж хмар, нерівним швом розкатистого грому, засиленого в голки блискавиць. Лежати просто неба, горілиць і бути вдома

Донатимо на кров. ❤️

Моя релігія - твоє імʼя Молитва дотиком до твого тіла Припустимо лише одна така На всій Землі існує сила Я вірю в себе і в твої слова Для когось гріх, когось ти вбила Проте попри усі страхи Продовжую молитись тілу

Тоді йшов дощ і я від тебе йшла Така щаслива і звичайна Горіло літо, осінь вже лилась І я ішла, посвячена в кохання. Крутила пам'ять фільм про наші миті Нічні вокзали, і дороги в захід сонця Цілунки в дощ, обійми, вірші, квіти, Що вкрадені для твого підвіконня. Промоклі кеди міряли дорогу Таку коротку, довжиною з вічність Я йшла від тебе наче на голгофу І листя падало красиво і трагічно. Пісні біля багаття,сміх фонтаном І Леді-драма що відчула щастя Так хочеться тебе не на екрані А в мене у обіймах.міцно.й завжди. Дощ йшов- як завжди тихо і потрібно Мені лишалось йти за ним, та прикро. І проростала туга сіра й лИпка Моє "люблю" застрягло у повітрі. Люблю тебе у всіх моїх "сьогодні" Хоч відстань спопеляє дотик пальців Я завжди пам'ятатиму твій погляд Я завжди йду щоб завжди повертаться.

🩸ЗБІР КОШТІВ НА ОРГАНІЗАЦІЮ ТА ПРОВЕДЕННЯ ТРЬОХ МАСШТАБНИХ ДОНАЦІЙ КРОВІ ДЛЯ ФРОНТУ Кров на передовій — це час. Це хвилини, які дають пораненим бійцям шанс вижити, дочекатися евакуації та повернутися до життя. Ми відкриваємо терміновий збір на організацію наступних 3 виїзних донацій для потреб фронтових шпиталів. 🗓 Розклад виїздів: • 17 вересня — зі співробітниками Інституту травматології • 2 жовтня — в Інституті міжнародних відносин • 8 жовтня — у Солом’янській адміністрації Зібрані кошти підуть на логістику, витратні матеріали, трансфер та забезпечення всього необхідного для забору крові. 🎯 Ціль: 21 000 ₴ 🔗 Посилання на Банку: https://send.monobank.ua/jar/5Td9pBedTW 💳 Номер картки Банки:

4874 1000 3819 5460

Кожна гривня та кожен репост мають значення.  Допомагаємо рятувати життя разом! 🇺🇦

я пам’ятаю літературний Харків вночі і її оксамитову ногу на своєму плечі я пам’ятаю її уривчасті стогони між безперервними повітряними тривогами не пам'ятаю що з цього було гучніше в цю ніч хочеться писати й читати вірші але цієї ночі руки і язик зайняті літературний Харкове чи ти знаєш це? знаєш ти звісно знаєш куди діти правду цими вулицями ходила Раїса Троянкер цими вулицями ходили Йогансен і Семенко а тепер ними ходять п’яний закоханий Мітров і ко тепер він вилизує геніальних поеток у підворітнях наприкінці цього розбомбленого росіянами літа втім і до цього Харкову не звикати поетки поети ракети - Харків бачив усяке Харків бачив і смерть і секс і літературний процес і ми знову тут і ніхто не скасує це вона обіймає стегнами мою голову Харків говорить до мене літературною мовою Ігор Мітров

04.09.2026

Пити пиво. Говорити ґлУпства... Просто чхати на усе і всіх. Тут таке вселенське себелюбство, Що любити ближнього - то гріх... Ця епоха дивних компромісів, Виплакані очі у ікон... І всіма забутий в житній стрісі Мохом покривається патрон... Тихо в тебе мову відбирає Чарівник, що зветься телепульт, Ти ж не відчуваєш, хато скраю, Всепаралізуючий інсульт... Вчишся так безпомічно зникати У світах не за своїм вином, Ти давно забула, крайня хато, Що за стріха в тебе над вікном... Місяць в небі, наче мідна миска, Гавкаю з прив'язаним Сірком, Ти не чуєш, хато, як заблизько Ходять божевільні з сірником... Богдан Томенчук

27.07.2019

ПЕРЕВІР СЕБЕ. ТЕСТ НА СТУСА. Що ви думаєте, коли читаєте: «— Благодійнику наш, кому хочеться тікати з раю…» «Усе збагнеш, коли прикрутить». «Падайте під танки. Тільки не розбігайтесь». Якщо першою думкою було «Путін» — вітаємо. Ви успішно пройшли тест. Вам до нас. STANDUP СТУС Бо його гумор — це не втеча від реальності. Це спосіб не дозволити реальності перемогти. 04.09.2026 о 19:00 Львівська площа, 14 Квитки: https://secure.wayforpay.com/payment/STUS20026 Проєкт «Байка Вірш Проза» Театр Між Трьох Колон

🩸ЗБІР КОШТІВ НА ОРГАНІЗАЦІЮ ТА ПРОВЕДЕННЯ ТРЬОХ МАСШТАБНИХ ДОНАЦІЙ КРОВІ ДЛЯ ФРОНТУ Кров на передовій – це час. Це хвилини, які дають пораненим бійцям шанс вижити, дочекатися евакуації та повернутися до життя. Ми відкриваємо терміновий збір на організацію 3 масштабних виїзних донацій для потреб фронтових шпиталів. 🗓 Розклад виїздів: • 17 вересня – спільна донація зі співробітниками Інституту травматології • 28 та 29 вересня – 2 масштабні донації з нашими партнерами Сінево Україна Зібрані кошти підуть на логістику, витратні матеріали, трансфер та забезпечення всього необхідного для забору крові. 🎯 Ціль: 21 000 ₴ 🔗 Банка Monobank: https://send.monobank.ua/jar/5Td9pBedTW 💳 Номер картки Банки: 4874100038195460 Кожна гривня та кожен репост мають значення. Допомагаємо рятувати життя разом! 🇺🇦

любила ходити по глід. привчила горбаста баба. в лісі є згірок, високий що її горб, порослий деревами, з гілками довгими, густими, як її волосся. слухняне було. вона добре його виховала. не те що я своє: що пасма, що букви — ніщо не питає, чи можна виткнутися за мій нечупарний норов. «глід — то лісова кров, порозлита по клуночках, майже як моя — по банках з помідорами» я ловила її поодинокі слова, що вибивалися з коси, запихала назад: баба ж бо звично мовчить, неправильні оті, недоладні. сьогодні збираю глодові колючки, а в подолі її гребінець. якщо дертися гущавинами бабиного волосся, щоби теє горіло охайніше і гарно спадало на воду, можна зібрати недосказане, що років зо п'ятдесят зріло на срібних плодоніжках. та завжди буде оте, випадково впале у житній хліб, ненавмисно запечене для ненавчених слухати, з'їдене чорним котом разом із підгорілою скибкою. її слово намертво заплетене в тугу косу, накрите хусткою із однією рудою плямою (мабуть, від глоду), що сталася тоді, коли неслухняне вилізло з коси і вчепилось у гілку. а тепер і баба накрита, і кожна думка вільна розвиватися у бік, в який схочеться, волосся майоріє, та пасмо слова мовчить і не сіпне. баба добре його задавила. як чорний кіт — мишу, що прогризала мішки з борошном. її слово було гожим, гарним. гарнішим за мене й за неї. глід роздирав наші руки щоосені. а зараз я проштрикаю її долоню тими ж колючками, щоби вона не встала і оте страшне і красиве знову не вигулькнуло. #вірші

Ярі пітьма соняшників дивиться на мене очима посестер та побратимів питає чи вартую я жити далі чи на варті стою їх недостатньо їх недоспіву слово перемога в горлі уламком його смак крізь роки став гірким від бадьорих вигуків у Дзиґа до мовчання в учебці до навзрид крику на могилі Яри соняшники дивляться в мене чорними дірами та питають чи заколихані стурбовані чи стурбовані заколихані чи ніж що показав дійсно ріже? чи достатньо витягнуто на світло торгашів в храмі віри у відсутність наслідків? чи пам’ятаю, що війна — це ультимативний досвід правди де сплачено за кожне слово та кожну літеру? чи щоранку пʼю провину вцілілого та їм тіло можливості дихати? соняшників тьма кричить мені: чи розумієш ти що зараз рятувати варто лише тих, хто вже рятується сам? чи нарешті пізнав, чому милосердя — найтяжчий урок? чому Бог є любов, а любов — це відповідальність за кожну голову що схилилася до землі як до колін коханої за кожну що тягнеться до сонця спалахами пострілів без полумʼягасника соняшників тьма сузірʼя наопак багатократна багатокрапка багато так вас багато 29.08-01.09.26

Звуковидіння Як вохрою крони займаються та не згорають, І килим червоний висить виноградовим листям, Мелодія горнеться  вітром у шалик імлистий, І з нею погордо долаєш осінні спіралі. Та з чого зіткались мотиви натхненно-звабливі, В яких віддзеркалення літа у стиглій шипшині? Хоча колючками тривог переливи прошиті, За власним лекалом уплетені блискавки-клини. Ви б знали, як дзвінко лунає пелюстка кармінна! Та хвилі барвінку мрійливо несуть кантилени. Розплющиш повіки  — і музики сила-силенна У барвах, увімкнених світлом та звуковидінням. Збирати довколишні ноти — не те, щоб потреба. Не те, що у короби скласти розкидане лего. Хоч трелям цирконів сучасна безпека підлегла, Та пісня не кориться. Лагодить зламані греблі. Ескорт пелехатий по обрію ходить неспішно, Чи знову не спати прохає світанок на морі. Одним перекати думок ці події прискорять, Знайомої статики будуть триматися інші.

❤️‍🩹 Поезія і музика — це те, що тримає нас живими, дає опору і об'єднує попри все у цей важкий час. ‼️ Вже цього четверга, 3 вересня, о 19:00, запрошую вас на особливий літературний вечір UrsusPoetry у серці Києва — у легендарному Будинку Кіно (вул. Саксаганського, 6). 👉 На вас чекає справжня синергія слова і звуку: велика сцена, зірковий склад учасників, творчий вайб і та затишна, глибока атмосфера, якої зараз так потребує кожен із нас 🙌 Це буде вечір, де можна видихнути, відчути єдність думок і почуттів з присутніми і розділити спільний простір із тими, хто любить сучасну українську культуру так само сильно ❤️🫶 Буду рада бачити кожну і кожного, хто так само потребує музично-поетичної реанімації. Приходьте і ми разом вирушимо у захопливу подорож зі станції «Літо» до станції «Осінь» 😌🥰 📅 3 вересня (чт), 19:00 📍 Будинок Кіно, вул. Саксаганського, 6 🎫 Квитки за посиланням: https://secure.wayforpay.com/payment/sacf7103d2b2e