Андрій Іллєнко || офіційний канал ✙

Москва похорошела

Сьогодні 16 років від дня смерті мого батька, Юрія Іллєнка. Він прожив насичене життя, сповнене творчості, щастя і боротьби. Він залишив по собі великий спадок, перш за свої фільми, але не лише. Памʼятаю свої останні розмови з батьком, коли він вже готувався до переходу за Межу. Назавжди зі мною лишиться його абсолютний спокій і самурайське, стоїчне прийняття смерті. Згадайте сьогодні Юрія Іллєнка. Він заслужив на незле, тихе слово.

Минулого разу Успенський собор московити руйнували у 1941 році. Тоді це були «радянські підпільники» (терористи з НКВД). Мотив і тоді і зараз один — ненависть орди до Києва, знищення культури та ідентичності.

Мої скромні пропозиції до плану армійських реформ: 1. Скасуйте 90% службових розслідувань. Спростіть на 90% ті, які залишаться — і взагалі заберіть цей паперовий маразм з бойових батальйонів і рот, які в принципі цим не мають займатися. 2. Спростіть процедуру списання втраченого в бою майна так, щоб вона не затягувалась на роки. 98% паперів, які там фігурують — порожня маячня, яка існує бо якийсь полковник совєцького генштабу придумав так робити в умовному 1951 році, і всі досі так роблять. 3. Скасуйте 90% усіх журналів — вони не мають жодного сенсу і ведуться лише на випадок, якщо приїде якась комісія. 4. За чотири роки в армії я не чув жодної іншої думки про все вище перераховане (від солдата до генерала) — що це маразм, який давно треба скасувати і забути. Також дозвольте перехід з тилових частин у бойові без дозволу командира. Реформи підтримую, вірю що все вдасться.

Жодного бажання немає знову реагувати на чергову бздуру наших польських сусідів, але вони не зупиняються. Цього разу драматичний сюжет «гонорові польські автобуси не поїдуть бандерівськими вулицями Вінниці», вимоги перейменувати вулиці та назви підрозділів, ще там щось — оберти лише ростуть. У всього цьому новому витку істерики показовим є один момент. Вулиці Бандери, Шухевича, УПА тощо на Заході України існують ще з початку 90-х. Памʼятники теж. У Києві проспект Бандери існує з 2016 року. Та сама вулиця Бандери у Вінниці — з 2022 року. Навіть якщо на секунду прийняти збочену точку зору, що назви вулиць та памʼятники в Україні чомусь повинні хвилювати когось в іноземній державі — вся ця «шокуюча» для частини польського політикуму та суспільства символіка зʼявилася не сьогодні та не вчора, а часто існує вже десятки років. Чому ж така істерика саме зараз? Виглядає все це як спроба домахатися буквально на рівному місці, навіть не шукаючи якогось вагомого формального приводу. Я правильно розумію: українці повинні стати на коліна, довго вибачатись, потім ще раз вибачатись, потім перейменувати усі вулиці та демонтувати усі памʼятники, які не подобаються полякам, бути готовими у будь-який момент продовжити цей процес, бо явно Бандерою і УПА справа не обмежиться, потім перейменувати назви військових частин (добре, що поки нам милостиво дозволяють їх не розпускати, бо хто ж тоді прикриватиме комфортне існування занурених в історію та вічно ображених українцями поляків), бути дуже вдячними та чемно чекати, коли після цього всього нам запропонують частково і факультативно долучитися до Европейської Унії, але так, щоб не постраждав жоден польський фермер? Але мені здається, ставка деяких іноземних політиків на те, що «Україна слабка і тому давайте ми її зараз поставмо в стійло» не спрацює. Трошки все не так, трошки все складніше. І та частина польської політичної еліти, яке вирішила влаштувати зараз це «історичну» істерику — мала би краще знати історію самої Польщі, особливо до чогось призводить сліпа шовіністична зверхність та відверта дурість перед обличчям реальної загрози, яка знаходиться північніше і східніше Києва.

Украінскіє пагромщікі снєслі памʼятник Булгакову. Насітєлі велікой культури знесли Лукʼянівку. Не переплутайте.

Булгаков відкрито, системно, послідовно зневажав українців, українську мову, ідею української незалежності. У цьому плані він нічого нового не придумав — це було до нього і це є зараз, називається «русскій мір». А якщо точніше — звичайний московитський шовінізм. Це зрозуміло кожному, хто мав хоч поверхневе знайомство з його творчістю («Бєлая Гвардія», «Я убіл», «Кієв-город» і т.д.). Заперечувати це може лише той, хто: 1. Нічого з вище переліченого не читав. 2. Знаходиться у тотальному запереченні очевидного і просто на чорне говорить біле. 3. Погоджується з ідеями Булгакова. 4. Всі три попередніх пункти одночасно. Водночас, ніхто не «забороняє» читати Булгакова. По-перше, це неможливо. По-друге, недоцільно. Для кращого розуміння предмета читати можна кого завгодно, хоч Адольфа Гітлера, хоч Сталіна, хоч Булгакова. Я от читав усіх цих трьох і нічого страшного зі мною не сталося. Але читати і публічно вшановувати — це абсолютно не одне і те ж. Памʼятник — це публічне вшанування. Це немає жодного стосунку до приватних оцінок і смаків, це елемент політики памʼяті. І ніяким боком, під жодним соусом українофоб Булгаков не може бути частиною української політики памʼяті. Бо це просто смішно — настільки це абсурдно. Але досі треба пояснювати очевидне. До речі, памʼятник Булгакову було встановлено за кошти Дениса Баса (заступник мера Києва Черновецького, та сама «молода команда»). Він ще років 15 тому звалив у Москву, де й досі живе і займається будівельним бізнесом. До того він та його колеги з молодої команди активно займалися «будівельним бізнесом» у Києві, перетворивши рогульську хаотичну забудову та знищення історичних памʼяток Києва на корупційну машину. Знищував Київ — а потім звалив у Москву. Цікаво, що це середовище вирішило поставити памʼятник саме Булгакову.

Кірпенко Володимир Олександрович «Вовк» 09.05.1985 — 31.05.2026 Захищаючи рідну землю, у бою на Східному фронті смертю Героя поліг боєць батальйону «Свобода» 4 бригади оперативного призначення НГУ «Рубіж» Володимир Кірпенко. Побратими згадують: «Володимир мав позивний «Вовк», позивний обрав не випадково, був для нього Вовк тотемною твариною: символом високої моральності, відданості родині, зграї. Воїн за духом, був людиною честі, гідності та сильного характеру. Не міг похвалитись міцним здоров’ям, мав проблеми із суглобами, які давали про себе знати, інколи кожен рух давався через страшний біль, але стискав зуби і робив те, що потрібно для виконання завдання, для рятування побратимів, для наближення перемоги. Володимир залишався людяним навіть у найважчі часи, поважав своїх товаришів, цінував дружбу та завжди знаходив слова підтримки для тих, хто цього потребував. Деякі побратими проміж себе звали його «батя», у спогадах лишився доброю, справедливою та мужньою людиною, яка своїми вчинками заслужила повагу оточуючих. Війну Володимир Кірпенко сприймав, як випробування, яке необхідно пройти заради майбутнього своєї країни, своїх рідних і всіх, кого любив. За деякий час до своєї загибелі вперше за 4 роки побачився зі своєю дитиною, для цього отримав дозвіл на виїзд за кордон. Повернувся, щоб надалі рятувати життя побратимів. Вірив у перемогу, у силу українського народу, у те, що свобода і незалежність варті боротьби. До останнього залишався вірним своїм принципам, побратимам і військовому обов’язку. Будемо пам’ятати завжди!». Прощання з Володимиром Кірпенком відбудеться 06 червня об 11:00 на Лісовому цвинтарі Києва. Картка для фінансової підтримки родини Героя 5168745166723624 (Вікторія Борисівна, мати). Вічна Слава Герою! В строю!

Ви напевно вже це чули. Орден Білого Орла, та сама визначна польська державна нагорода, яку у 2022 році вручили президенту України і тепер хочуть у нього забрати, бо він надав почесне звання «Героїв УПА» одному з українських бойових підрозділів — у 1923 була вручена Беніто Муссоліні. І ніхто досі її не відкликав. Але на відміну від наших польських сусідів, давайте будемо обʼєктивними. Насправді нічого особливо компрометуючого в цьому нагородженні немає. У 1923 році Беніто Муссоліні був не престарілим диктатором-невдахою і головним посіпакою біснуватого фюрера, а світовою знаменитістю, засновником ідеології та режиму, яким цікавились світові інтелектуали та який наслідували європейські політики. Серед них, наприклад, Вінстон Черчиль (дуже хотів дружити з Муссоліні свого часу, тим більше Британія та Італія — союзники у Великій війні, а там де Муссоліні вчився імперіалізму — Черчиль викладав), польська держава (у 1923 році, до речі, ще відносно демократична, до державного перевороту Пілсудського та «режиму санації» ще лишається три роки), і (о, жах) український інтелектуал Дмитро Донцов, який у 1920-х писав компліментарні статті про Муссоліні. А чого б не писати, бо з одного боку — криваве пекло більшовизму, з іншого — системна політика полонізації українських земель з боку польської держави. А у 1919 році на той момент топовий італійський журналіст та молода політична зірка Беніто Муссоліні, який вже встиг побути соціалістом та пацифістом та навіть познайомитись з Леніним, а потім відвоював на фронті та став стрімко правішати — писав натхненні статті про українську армію, яка йде в похід проти більшовизму. Якщо ви зараз почитаєте вислови умовного Романа Дмовського (топовий політичний діяч Польщі першої подивилися ХХ століття, памʼятник у Варшаві, вулиці його імені по всій Польщі, ікона польських правих), то порівняно з його етнічним шовінізмом трактування нації як політичної спільноти часів раннього Муссоліні викличе питання, хто ж тут справжній фашист. Так що панове поляки — можете не забирати орден Білого Орла у Муссоліні. Але перестаньте грати святих. Ви не святі. Не намагайтесь бути святими, намагайтесь бути трохи розумнішіми. І я в це досі вірю — мені не дають у цьому зневіритися два аргументи: поляк Рудий з нашого батальйону «Свобода» та поляк Опус з нашого батальйону «Свобода», який загинув у бою за вільну Україну і вільну Європу.

Київ — найкраще місто на землі. І зараз Київ — це не лише краса, історія, Дніпро, зелені гори. Київ дістав свого великокняжого меча. Слава Києва гримить по всьому світу, як тисячу років тому. З Днем Києва!

НАША ЗЕМЛЯ — НАШІ ГЕРОЇ! Щодо перепоховання Голови Проводу ОУН полковника Андрія Мельника та спроб зовнішнього втручання в українську політику національної пам'яті. Повернення на рідну землю праху видатного борця за українську державність, полковника Армії УНР, Голови Проводу Організації Українських Націоналістів Андрія Мельника та його дружини Софії Федак-Мельник – це історичний акт справедливості та відновлення нашої національної гідності. Принагідно звертаємо увагу представників влади, що на Пантеоні Національних Героїв мають бути перепоховані всі Герої національно-визвольної боротьби за Україну та присвоєно їм звання Героя України (посмертно). Водночас Всеукраїнське Об'єднання «Свобода» заявляє: жодна іноземна держава не має права вказувати українцям, кого шанувати, як будувати свій національний Пантеон та якими іменами називати свої вулиці і бойові бригади. Очевидно, що нинішня інформаційна атака на постать Андрія Мельника – це лише превентивний удар від ворожих ідеологічних центрів. Головний і значно потужніший напад готується на саму ідею безкомпромісної боротьби за незалежність України. Офіційна реакція Міністерства закордонних справ Ізраїлю із засудженням цього перепоховання є прямим і неприпустимим втручанням у внутрішні справи України. Спроби таврувати українських Героїв шаблонами московської – совєцької та сучасної – пропаганди є відвертою зневагою до української історії. Подібні демарші лише підігрують московському агресору, який намагається знищити нашу державу і нашу Націю. Окремо наголошуємо, що останні заяви польських політиків щодо перейменування одного з підрозділів Сил Оборони України на честь Героїв УПА також є неприйнятною спробою впливу на внутрішні рішення нашої держави. Україна має суверенне право самостійно визначати військові традиції, символіку та найменування своїх підрозділів. Будь-які зовнішні застереження чи тиск у цих питаннях є проявом неповаги до українського народу, який нині ціною власної крові захищає свободу не лише для себе, а й для всієї Європи, зокрема і сусідньої Польщі. Сьогодні право на власну пам'ять і свободу виборюється у найважчих боях. Переважна більшість членів ВО «Свобода» перебуває у лавах Сил Оборони України, безпосередньо на фронті, стримуючи московську навалу. Саме свободівці у найгарячіших точках фронту щодня доводять, що право шанувати своїх Героїв – непохитне. Ми захищаємо не лише наші кордони, а й право Української Нації самостійно визначати свої орієнтири, шанувати своїх лідерів і творити майбутнє без чужого нагляду чи дозволів. Пам'ять про полковника Андрія Мельника є невіддільною частиною нашого державного фундаменту. Україна була, є і буде суверенною державою, де імена борців за її волю визначає виключно Українська Нація. І ми обов'язково повернемо прах усіх видатних Героїв і Борців за нашу державність з чужини на українську землю. Дозволу чи схвалення від інших держав для цього не потребуємо! Слава Україні! Героям Слава! москва впаде!

Польські політики закатали істерику через присвоєння найменування «імені Героїв УПА» одному з українських військових підрозділів. Після заяви МЗС Ізраїлю з приводу перепоховання Андрія Мельника це виглядає як якийсь тиждень повчань українців. Українці нічого нікому не мають доводити і чекати на чийсь дозвіл з-за кордону. Досить. Наша земля — наші Герої. Тільки от мені завжди було цікаво, чому польські політики так нервують через УПА, але їх київське консульство десятиліттями знаходиться на вулиці Богдана Хмельницького — і це ніколи не було і не є проблемою. Ви не подумайте, я не за те, щоби ще і в цьому випадку нам розповідали як називати вулиці. Просто цікаво, чому існує така вибірковість, враховуючи що Хмельницький взагалі-то для польської історії персонаж, як би так сказати мʼякше, значно фатальніший, ніж той же Шухевич. Але не муляє їм вулиця Хмельницького — з часом і не буде муляти і УПА. Як українці не закатують істерику через вулицю Пілсудського чи Армії Крайової в Польщі.

Результати роботи батальйону «Свобода» на Добропільсько-Покровському напрямку 🫡 Поки к@ц@пи намагаються рватись вперед — ми ліквідовуємо їх та підраховуємо втрати. Втрати противника: • 1 816 п*д@рів ліквідовано • 606 поранено • 7 взято у полон Знищена техніки: • 36 броньованої техніки • 87 неброньованої техніки • 50 артилерійських систем • 105 БпАК / БпЛА • 68 антен / РЕБ / РПС / НРК / старлінків / генераторів • 15 укриттів та позицій БпЛА Завдяки злагодженим діям бійців батальйону «Свобода» ми змогли досягти таких результатів! Працюємо далі над знищенням противника! Тримаємо стрій! Разом до перемоги! Слава Україні 🇺🇦 Батальйон «Свобода» у соціальних мережах: 🔸Мерч🔸TikTok 🔸Instagram 🔸Facebook🔸YouTube🔸Сайт

МЗС Ізраїлю випустило заяву, де засудило урочисте перепоховання полковника Армії УНР і Голови ОУН Андрія Мельника та облило його брудом. Раніше у подібних випадках я писав великі дописи, де порівнював біографії Бандери і Шухевича та Менахема Бегіна, складний та кривавий шлях українців та євреїв до створення своїх держав – і таким чином викривав лицемірність та кричущі подвійні стандарти закидів офіційного Ізраїлю до діячів української національної-визвольної боротьби. Але час історичного просвітництва завершився. Шановне МЗС Ізраїлю! Кого перепоховувати на українській землі, кому віддавати українські державні почесті та кого вшановувати в Україні – це не ваша справа. Ваша думка з цього приводу не цікава. Займіться своїми проблемами, зокрема різким зростанням антиізраїльських настроїв в усьому світі в останні роки. Яких, до речі, аж ніяк не спостерігалося в Україні. Але такими заявами ви робити великий внесок у те, щоб Україна таки приєдналася до загального тренду. І злізайте з постаменту моральної переваги – у вас її немає. І ваша позиція (точніше її фактична відсутність) з приводу кривавої московської агресії проти України яскраво це демонструє. І так, Мельник майже всю війну просидів у нацистському концтаборі Заксенхаузен, як і Бандера. Українським воїнам єврейського походження, які б’ються та віддають своє життя за вільну Україну проти московських окупантів – честь!

Бугаєнко Роман Валерійович «Бугай» 20.03.1987 — 06.08.2025 Захищаючи рідну землю, у бою на Східному фронті смертю Героя поліг боєць батальйону «Свобода» 4 бригади оперативного призначення НГУ «Рубіж» Роман Бугаєнко. Побратими згадують: «Рома залишив по собі пам'ять, як про надзвичайно світлу людину. В особливо складних ситуаціях його добрий, щирий і теплий погляд завжди зігрівав та заспокоював тих хто був поруч. Він був скромною та чесною людиною, яка ніколи не шукала гучних похвал. Його виконавчий та відповідальний підхід до кожної справи викликав безмежну повагу. На таких людях як Роман — чесних, працьовитих і чистих душею — тримається наш світ. Вічна і світла пам'ять. Будемо пам’ятати завжди!». Прощання з Романом Бугаєнком відбудеться 28 травня у селищі Макарів (Київська область). Вічна Слава Герою! В строю!  

Ще до сторіччя вбивства Симона Петлюри. Вбивцю Симона Петлюри Самуїла Шварцбарда підтримали Альберт Ейнштейн, Ромен Ролан, Анрі Бергсон, майбутній премʼєр-міністр Франції Леон Блюм та ще багато відомих імен. Шварцбарда французький суд виправдав, потрактувавши вбивство як легітимну помсту «за єврейські погроми». Шварцбард помер у кінці 1930-х. У 1960-х перепохований у Ізраїлі з почестями. Але заради повноти картини і справедливості варто також загадати засновника правого сіонізму Володимира Жаботинського та заступника міністра закордонних справ часів УНР Арнольда Марголіна, які заперечували наратив про Петлюру-антисеміта та українців як націю погромників.

2017 рік, Париж, цвинтар Монпарнас, могила Симона Петлюри

100 років тому московським агентом було вбито Голову Директорії Української Народної Республіки, Головного Отамана Армії УНР Симона Петлюру. У мене завжди була політична і чисто людська симпатія до Петлюри. Поки інші переважно говорили і красномовно сперечалися про те, яку саме ідеальну Україну будувати – він цю Україну будував. З трагічними помилками, поворотами не туди, серед суцільного анархічного хаосу та війни на всі фронти – але будував реальну державу та реальну армію. Не був геніальним полководцем – але (окрім Січових Стрільців) перші добробати почав створювати Петлюра. І не фіктивні збіговиська дезертирів, які розбігалися після перших зіткнень з реальним противником – а дисциплінований та боєздатний хребет регулярної армії. Коли все летіло шкереберть і гірше вже не було куди – не падав та рятував те, що ще можна було врятувати. І продовжував битися. І що дуже важливо – Симон Васильович не вважав себе генієм. І це дуже важливо і рідкісно для українського політика в усі часи. Його особистість не руйнувало усвідомлення, що він не найкращий за усіх в усьому, що його візія України – не єдино можлива, а він не завжди в усьому правий. І так, я прекрасно знаю усій його гріхи і «гріхи». І він сам знав. Але ми не керували щойно проголошеною державою посеред пекла на неможливому рівні складності – а він керував. І на певному етапі майже переміг. Якби не Симон Петлюра та інші наші попередники — не було би сучасної України. Салютую Головному Отаману.