Андрій Іллєнко || офіційний канал ✙

Гулак Олексій Анатолійович «Мілєс» 30.04.1987 — 30.04.2024 Трагічно помер боєць батальйону «Свобода» 4 бригади оперативного призначення НГУ «Рубіж» Олексій Гулак. Олексій добровільно приєднався до батальйону «Свобода», щоби захищати рідну землю та знищувати ворога. Був сумлінним, відповідальним, ефективним воїном та чудовим, надійним другом. Побратими згадують: «За час своєї служби Олексій пройшов дві пекельні ротації на бахмутському напрямку. Був справжнім воїном та самовідданим побратимом, із самого початку воював у підрозділі аеророзвідки. За останню ротацію знищив велику кількість живої сили противника». Олексій мужньо проходив усі випробування війни. Але попри молодий вік, не витримало його серце. В Олексія залишилась дружина і мати. Прощання з Олексієм Гулаком відбудеться 2 травня. О 12:00 – відспівування у церкві у с. Новосілки Макарівського району Київської області, о 13:00 – прощання на цвинтарі с. Мостище Макарівського району Київської області. Картка для фінансової підтримки родини Героя 5354 3210 2046 3262 (Людмила, дружина). Вічна Слава Герою! На щиті!

Не знаю, через що там такий ажіотаж — але точно знаю, що Євген Карась — потужний діяч, який почав свою війну проти русского міра і комуністів років за 15 до того, як це стало мейнстрімом. Тобто коли майже всім було байдуже, що у Києві відбувався (точніше завдяки Карасю не відбувався) «русскій марш», а ліворадикальні угрупування (потім майже всі поїхали воювати за днр) намагалися тероризувати київські вулиці. З того часу Карась веде цю війну блискуче. В тому числі й ці два роки. І якщо хтось публічно криє його матом і називає агентом Москви — то підозрюю, що за слова все ж нарешті треба почати відповідати. Це взагалі така чудова практика — відповідати за слова. Наскільки менше в нас було би проблем у суспільстві, якщо б вага слова нарешті мала б хоч якесь значення.

29 квітня о 13:30 в Голосіївському суді м. Києва (вул. Виставкова, 14А) буде чергове засідання у справі про вбивство добровольця Олексія Щербини. На цьому засіданні (серед іншого) буде розглядатись клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу для підозрюваних у вбивстві Олексія. Хто має змогу — приходьте і підтримайте справедливість.

Сьогодні мав щастя був у центрі нашої цивілізації — Софії Київській. Такого благоговіння я не відчував і не відчуваю у жодному храмі жодної світової релігії. У Софії є відчуття абсолютної єдності з усією тисячолітньою історією нашої нації, коли легендарні князі — це мої князі, мої предки, мої родичі. І маленька дівчинка, королева Франції Анна Ярославна, фото з памʼятником якій я виставив пару днів тому, донька Ярослава Мудрого, онука Володимира Великого і праонука княгині Ольги — це моя княжна і моя королева. Всі хто має таку змогу — сходіть у Софію Київську, подивіться на фрески XI століття, відчуйте це щастя єднання десятків поколінь нації.

Батальйон на ротації та відновленні. Нарешті вдома. Старий дід Київ зустрів весняною прохолодою. Але все одно 24/7 на захисті України, європейської цивілізації та Ярвалу)

У Києві 2000-х, на які припали мої пізні шкільні та студентські роки, українська книжка була доволі рідкісним явищем. В основному українською були підручники. За усім цікавим треба було їхати на Петрівку, де все було російською, окрім підручників. Майже все. Оце «майже» забезпечувалося значною мірою братами Капрановими та їхнім видавництвом «Зелений пес», яке друкувало багато класних книжок — і принципово лише українською. Хоч тодішній окупований московщиною ринок «диктував» зовсім інше, а саме повну русифікацію, але братам було байдуже — і вони вкладалися в українську справу. За останні два десятиліття неможливо було уявити будь-який вагомий український культурний, фестивальний, політичний захід без дієвої участі братів Капранових, включно з двома Майданами. Коли настала епоха ютюбу, люди друкованого слова брати Капранови не лише не опинилися осторонь, а одними з перших почали формувати український його сегмент своїм каналом імені Т.Г. Шевченка. Не лише декларувати любов до України, а створювати потужні українські проекти, впливати на маси, і водночас все це робити круто, сучасно і з фірмовим гумором — у цьому суть братів Капранових. Дуже сумно, що Дмитра Капранова вже немає з нами. І що відтепер треба звикати до того, що лишився лише один брат Капранов, яких ніхто ніколи не розділяв і сприймав як одну велику особистість. Вічна памʼять Дмитру і подяка за все. Віталію та всім рідним — мої співчуття.

Сьогодні день народження у командира взводу матеріально-технічного забезпечення батальйону «Свобода» 4 бригади НГУ «Рубіж» Вадима Ковальова «Куби». Куба — чудова людина і абсолютно безперебійний потужний управлінець, який разом зі своїм взводом забезпечує функціонування батальйону. Забезпечити логістику на передові позиції через «дорогу смерті»? За ніч розбити в лісі базовий табір? Нагодувати сотні бійців? Продумати, організувати і проконтролювати сотні процесів цілодобово? Все це взвод МТЗ на чолі з Кубою. Їх часто називають «тиловиками», але це пекельна робота і ой не завжди така вже тилова, а часто не тилова взагалі. І абсолютно незамінна. Вітайте Кубу, він заслужив. І, до речі, у цивільному житті він актор.

💥«Буханка» робить «бум» Працює один із fpv-розрахунків підрозділу БпЛА 3-го батальйону «Свобода» Бригади наступу НГУ «Рубіж» Працюємо далі 💪 Батальйони «Свобода» у соціальних мережах: 🔸TikTok 🔸Instagram 🔸Facebook🔸YouTube🔸Сайт

Перша науковоподібна історія «государства россійского» була написана у Києві у кінці 17 століття настоятелем Києво-Печерської Лаври Інокентієм Гізелем і називалась «Синопсис Київський». Там було написано і про «триєдиний русскій народ» і про передачу історичної та державної легітимності від Києва до Москви після монголської навали. Всі пізніші московські історики брали за основу те, що написав киянин Гізель. Перший ідеолог і по суті співтворець Російської імперії — українець Феофан Прокопович, який в тому числі заклав основи виправдання деспотичної імперської влади через висмикнуті аргументи з європейської філософії та богословʼя, які тодішнім московитами були невідомі, бо в той час Київ стояв на три голови вище за Москву в інтелектуальному сенсі, не кажучи вже про залученість до західної інтелектуальної традиції. Гоголь написав не лише чудові (хоч однаково як українські, так і малоросійські, все залежить лише від трактовки) оповідання та повісті з «українського циклу» російською мовою (що принципово), але і заклав основи російської літературної мови та літератури загалом, в тому числі використавши українську культуру як паливо для культури імперської. Список цей довгий, у ньому є люди різного таланту масштабу, але принциповим є одне — значна кількість українських інтелектуалів різних епох спокусились імперією, в різних формах та за різних обставин — від загрози фізичного знищення і банального матеріального інтересу, до цілком свідомого вибору імперії як шляху, який вони бачили оптимальним вибором для всіх українців як таких. На щастя, такими були не всі — і тому сьогодні є Україна. Це все я кажу до того, щоб ми розуміли цю свою власну темну сторону — у нас вона є. Без України дійсно не було би ніякої російської імперії — не тільки як території, але і без українців, які цю імперію будували собі та своїм нащадкам на голову. Це гіганський невроз, значно складніший за прості відносини колонії з метрополією, бо не кожна майбутня колонія була інтелектуальним донором майбутньої метрополії. І цей монстр дуже добре розуміє це. Він вміє не лише вбивати і трощити, він вміє спокушати. Інколи у дуже неочікуваний спосіб. Наприклад, грати на нашому бажанні сьогодні записати в український пантеон людей, які свідомо і системно працювали на цього монстра в минулому. Розмінувати хоч вузеньку тропу в нашій лінії оборони, хай навіть зігравши на нашій гордині. Чи варто заперечувати та ігнорувати свою темну сторону? Ні. Але і не варто ставити її на постамент. Її треба проговорити і рухатися вперед, у майбутнє. І очевидно, що заради цього майбутнього від чогось доведеться відмовитися. Інакше ми знову підемо по колу. А цього дуже не хотілося б.