Cinemust

Друзі Оушена, спродюсовані Клуні, по-ліванські

Антивоєнне кіно з жорстокими сценами воєнного насилля

Ну і заради цього

Заради цього можна було їхати в Венецію

перші постери мого улюбленого Вієннале

Новий Альмодовар в моїй україномовній рецензії

Я читала щоденні нотатки Девіда Хадсона, коли ще він писав для Fandor (rip) і продовжила, коли він перебрався на Крітеріон. Нарешті мій улюблений кінооглядач оцінив мої зусилля і дає посилання на мою рецензію на одному з найповажніших ресурсів 🩵

Сьогодні відкрила свою поштову скриньку, а там - пакет з Вільнюсу! Прийшло два літніх номери журналу KINAS з моїми текстами

ще написала рецензію на цікавий короткометражний фільм про пошук ідентичності після травматичного досвіду і зробила інтерв'ю з режисером, який тримає секрет героїв до самого фіналу

наздогнала переможця Локарно, головний актор якого щойно отримав приз у Сараєво. Це дійсно "майстер-класс" з румунської нової хвилі. Коли я надсилала свій рейтинг редактору, я поставила 5++

мій фічер на Хронологію води Крістен Стюарт до австралійсього релізу

динозаври у нас вдома

під час другої світової. Мабуть всі знають, що Шарунас великий друг України і це міг би бути вже третій його фільм про нашу країну з однією акторкою, дуже схожою на його загиблу дружину Катю Голубєву. "Я пережив смерть," - сказав він у відеозверненні, - "Я знаю, що це таке". І дійсно знає, бо крім дружини у нього також загинула старша донька. Цей пітчинг дійсно відрізнявся бо був емоційним висловлюванням Автора на фоні кадрів майбутнього фільму, зроблених не з ШІ. Я голосувала за цей проект, але він не пройшов. Ще один гарний пітчинг був у дебютанта з короткометражним фільмом "Радониця"; молодий режисер показав фото своїх дідуся і бабуся на кладовищі під час Радониці, розповів чим важлива для нього ця традиція. До моєї великої радості, фільм пройшов. Гарні пітчи були також у Максима Наконечного, Жанни Озірної, Валерії Сочивець, Єлізавети Сміт, Альони Шилової, Каті Горностай. Але хочу закликати на майбутнє - пітчитись від серця і тоді вас почують (чого на жаль не сталося з Бартасом). Ще трохи статистики - з 148 прослуханих мною пітчингів у третьому турі я проголосувала "так" за 56, тобто це десь третина. Весь перелік переможців тут. Дякую міністерці Тетяні Бережній, що запросила мене в цей проект по востап (я спочатку думала що це скам - не може ж мені писати міністерка!), Андрію Осіпову і всім моїм колегам-експертам, бажаю успіхів всім хто брав участь у проекті як конкурсант (і тим хто переміг і тим хто ні).

Сьогодні стали відомі результати конкурсного відбору культурних проектів на державне фінансування "Тисячовесна". Як експертка в секції "ігрові фільми і серіали" можу сказати, що це був цікавий і корисний досвід. Спершу прочитати та оцінити 62 проекти, які мені дістались у другому турі. Це великий обсяг роботи і велика відповідальність. Але все ж найскладнішим, найвідповідальнішим став третій тур пітчингів, який був справжньою перевіркою на уважність і витривалість. І хочу сказати дещо про пітчинги. Відразу видно, якщо хтось хто пітчиться - це великий автор. Серед безлічі нецікавих презентацій, зроблених за допомогою ШІ у стилістиці "вирви око", пафосних одноманітних сентенцій про те який великий буде майбутній проект і яка потужна команда, був один, який дійсно віділявся - і який на жаль не пройшов. Це запис відеозвернення литовського режисера Шарунаса Бартаса, який почав зі слів англійського: "I want to kill them. I want to kill Putin, Stalin and others", продовживши про долю його батьків, які були народжені

Моє інтерв'ю з Анастасією Тихою і Дар'єю Бассель про їх новий спільний проект "Ремінісценція". Розмова була записана на кінофестивалі в Карлових Варах, де на пітчингу проект отримав відразу дві нагороди.

"Це стан між двома світами. З одного боку, ти не можеш поховати людину й пройти той шлях горя, який зазвичай допомагає пережити втрату. З іншого боку, ти вже не можеш жити своїм попереднім життям, тому що воно назавжди змінилося."

Мій великий репортаж-огляд програми Міжнародного кінофестивалю у Карлових Варах для литовського кіножурналу Kinas вже доступний для читання. Також матеріал можна прочитати у свіжому друкованому номері журналу, який нещодавно вийшов.

"Демони" Наталки Ворожбит з програми Локарно - це наш Рауль Руїс вдома. Тут моя 5-зіркова рецензія. Читайте також моє інтерв'ю з Наталкою про складний шлях цього фільму, оммаж Гоголю і Сорокинського персонажа:

"Well, Sorokin knows and understands that very well, and he writes about it. I also had my own experience. I lived in Russia for 10 years and I read a great deal of Russian literature. Perhaps not as extensively as Sorokin, but enough to understand this mentality and recognise these types of characters. What I found interesting was that the actor himself exclaimed: “I understand this character very well because I am like him!”."

наступна рецензія з програми Локарно на фільм "Бетонна земля" про три покоління палестинських бедуїнів, які живуть на території Іорданії:

"Yet the central tension of the documentary lies in the impending loss of the family’s home. Their tent, more than just a dwelling, represents a cultural and existential anchor. As urban development encroaches – concrete buildings rising where open land once stretched – the family faces the prospect of relocation. This transition is not framed as progress but as a quiet form of erasure. The Bedouin way of life, rooted in movement, livestock, and a deep connection to land, appears fundamentally incompatible with the rigid structures being imposed upon it."

На кінофестивалі у Локарно відбулася прем’єра німецько-українського фільму сценаристки Анни Мелікової та режисерки Ізабель Штевер «Я рідко прокидаюсь мріючи». Стрічка поєднує інтимну історію кохання з ширшим контекстом історичної травми, розмірковуючи про гендерні ролі, тілесність і прийняття іншого в умовах, коли реальність стрімко руйнується. Це не лише історія про війну чи трансгендерний досвід, а й багатошарове дослідження того, як людина намагається зберегти себе і свої стосунки у світі, що невпинно змінюється. Кінокритикиня Наталія Серебрякова взяла ексклюзивне інтерв’ю для DIVOCHE.MEDIA у виконавців головних ролей — непрофесійних акторів Маркуса Брайта і Тетяни Миронишеної, для яких ця робота стала дебютом у кіно. Поговорили про їхній досвід знімань, роботу з режисеркою, а також про те, як особисті історії та імпровізація вплинули на створення персонажів. «Тобі доводиться пояснювати власне існування». Актори фільму «Я рідко прокидаюсь мріючи» — про кохання, війну і найскладнішу сцену на кордоні

Рецензія на пакистанський експериментальний док As light as Air з програми Локарно і інтерв'ю з режисером. Фільм у поетичній формі розповідає про суфізм, як досить ліберальну мусульманську релігію, яку можуть практикувати як чоловіки, так і жінки і трансгендери. Проте розпитала режисера, чому у фільмі з'являється лише одна жінка, його візуальну естетику та референси:

"The second is Dziga Vertov. I often return to Man with a Movie Camera [1929] for its powerful use of editing. His ideas about cinema revealing realities beyond everyday human perception really resonate with me – the idea that the camera can uncover something magical when used with intention."