Cinemust

Моя рецензія на "Гірке Різдво" Альмодовара:

"And yet, despite all its strengths, the film leaves a slightly familiar aftertaste. It is beautifully made, thoughtful, and often moving, but it also feels like something we have already seen from Almodóvar before. "

Моя рецензія для нового прекрасного сайту FIPRESCI з Cinehill FF. Як зазначило наше журі у формулюванні: «Премія FIPRESCI присуджується фільму, створеному з витонченою, але потужною кіномовою — тихій, камерній історії про багатошарові стосунки між матерями та доньками, розгорнутій на тлі як соціальної, так і особистої корупції».

Щойно я мала нагоду взяти інтерв’ю у видатного режисера та одного з найбільших кіномислителів і сінефілів у світі — Марка Казінса. Це була не наша перша зустріч: десять років тому ми спілкувалися на кінофестивалі «86» у Славутичі, де він був членом журі. Тоді я дізналася не лише про його творчість, а й про вражаючу кількість його татуювань. Це інтерв’ю присвячене його грандіозному проєкту «Історія документального кіно», і я сподіваюся, що воно невдовзі вийде. Невеликий прев’ю: коли я запитала його, чому в його фільмах немає уривків із робіт Шанталь Акерман, він відповів, що двадцять років тому, коли журнал Sight & Sound проводив опитування критиків і режисерів про найважливіші фільми в історії кіно, лише двоє людей назвали «Жанна Дільман». Однією була Лора Малві, а другим — він сам. Я, звісно, додала, що у 2022 році «Жанна Дільман» очолила цей самий список як найвидатніший фільм в історії кінематографа (і я теж була серед тих, хто голосував). Він відповів, що, звісно, знає про це — і що людству знадобилос

таке ще в мене вийшло днями, інтерв'ю з акторами байопіку, який побив усі рекорди

Західна аудиторія, звісно, прочитає ці чорно-білі хмари як похмуру реальність, у якій опинилася Росія. Але Звягінцев змушує нас співпереживати Глібу в найбільш огидні моменти — коли він витирає криваву підлогу рушником після вбивства, коли везе тіло в багажнику, де раніше лежав велосипед його сина. Наче режисер каже: подивіться на трагедію звичайної родини, на трагедію зрадженого чоловіка, який настільки винахідливий, що використовує воєнну ситуацію у власних інтересах, водночас зберігаючи сім’ю. Це звичайні росіяни, вони ні в чому не винні. Вони просто хочуть слухати «Бі-2» у машині, обіймати дружину на дачі та вчити сина водити авто. Фільм жахливо аморальний у тому, як він маніпулює почуттями глядача. Його безперечно цікаво дивитися, але після цього фізично нудить. І не випадково Звягінцев сказав на пресконференції, що цей фільм не для українців — бо як українці, мені неймовірно боляче й прикро, що він зайняв місце в конкурсі Канн, тоді як замість нього там міг бути український фільм про «Азов», Маріуполь, Київ чи щось інше. Як можна ставити на одну шальку терезів буржуазні страждання «звичайних росіян, прости Господи, перемелених війною» і тисячі українських жертв — нескінченні жертви в Україні та в моєму рідному місті?

Я коротко писала з Канн, що не хотіла б бачити фільм Звягінцева «Мінотавр» у конкурсі — на мою думку, його варто було показати поза конкурсом, щоб журі не довелося присуджувати йому Гран-прі. Зараз я перебуваю на кінофестивалі у Фужине, де цей фільм також показують, тож повертаюся до цієї теми знову. Це один із найбільш огидних проросійських фільмів, і ось чому. Він змушує нас співчувати подружжю — Глібу та Галині, які переживають кризу під час війни. Далі будуть спойлери. Галина зраджує Гліба, Гліб убиває її коханця і ретельно приховує сліди злочину. Коли його компанії наказують мобілізувати працівників на війну, він мобілізує колишнього офіцера ФСБ, який допомагав йому стежити за дружиною. Тіло — в річці, справу закрито. Більше того, він просить мера згорнути розслідування зникнення коханця, яке намагається розпочати поліція. Натомість обіцяє меру допомогу з постачанням для російської армії. У фіналі ми бачимо возз’єднану сім’ю, що летить на відпочинок до моря, тоді як небо затягують чорно-білі хмари.

👀 Ніколас Віндінґ Рефн ("Драйв", "Неоновий демон") записав спеціальне звернення до русні, з приводу виходу в рашці його нового фільму "Її особисте пекло". Ваш донатик сюди 👈 Загін Кіноманів / Viber / WhatsApp

сука, в Україні фільм теж покажуть, а до українців не звернувся

На кінофестивалі у Карлових Варах посиділи з Марисею Нікітюк на лавочці у парку і поговорили про її майбутній проект "Ной". Має вийти дуже цікава психологічна воєнна драма 🌿 подробиці - у інтерв'ю

Світова прем’єра документального фільму TO DIE TO LIVE («Залізна сотня») Юлії Гонтарук на Міжнародному кінофестивалі у Карлових Варах стала не просто подією фестивального календаря, а важливим жестом осмислення війни через кінематограф. Ця стрічка — результат понад десятирічної роботи, що виросла з документального спостереження у глибоке дослідження трансформації людини на межі життя і смерті. Вона фіксує не лише історії бійців «Азову», а й сам процес зміни — внутрішньої, майже метафізичної. Фільм розповідає про трьох чоловіків, які у 2014 році добровільно долучились до армії, щоб воювати з російськими загарбниками. За декілька років, зазнавши втрат і зустрівшись зі смертю віч-на-віч, герої намагаються повернутися до цивільного життя. Та щойно здається, що настав крихкий мир і їхнє життя почало налагоджуватися, росія розпочинає повномасштабне вторгнення, і війна знову кличе їх до бою. TO DIE TO LIVE Юлії Гонтарук: кіно як досвід смерті та повернення

Мі фічер про Джафара Панахі:

"I don’t know why I keep getting asked this question about my use of cars or vehicles. The truth is that I really couldn’t find another medium or another thing to put that big box in which the body was lying. And is there any film that you see these days in which you don’t see cars or moving vehicles? I think people have become a little too sensitive about my use of vehicles. And maybe people think that it must be a symbol or something, but it doesn’t represent it. Of course, anyone can have the interpretation they wish to have and it’s up to them."

Майже останні тексти з Карлових Вар. Два фільми, які дуже вразили - переможець основного конкурсу, делікатна лгбт-історія з Бірми і литовський хіт (краща режисура Санденсу) про розлучення під час війни.

Цієї весни на кінофестивалі в Граці я мала розмову тет-а-тет із моїм улюбленим ісландським режисером Хлінуром Пальмасоном. Ми говорили про сім’ю, його дітей, ісландську природу та його глибоку залученість у мистецтво. Інтерв’ю вийшло в новому номері шведського друкованого журналу FLM

Yeah, well, it’s something I’ve been doing for many years. I make a series every year—one series per year. It starts with ink drawings. When I have about twenty that I like, sometimes I make hundreds in total, I give them to a friend who is a graphic designer. He turns them into digital blueprints of the drawings. Then I work with a company in my hometown to cut them into metal forms. After that, I take them out onto the land I have and place them on top of cotton. Then nature does its work during the cold months."

налу FLM, шматочок з нього англійською: "

Очікую, що цьому фільму з конкурсу Карлових Вар дадуть якийсь приз

Відразу викладую другу частину мого кавереджу з кінофестивалю у Карлових Варах. Поговорила зі словацьким режисером Іваном Остроховським, великим другом України, який зняв вже під час війни два фільми про український досвід. Його новий фільм присвячений проблемі стерилізації циганських жінок на початку 80-х років у радянській Чехословаччині. Візуально красива робота з супер клоуз-апами та оптимістичним фіналом. Рецензія на нову частину кіносеріалу Марка Казінса про історії документального кіно (1980-і роки, 1970-і були у Каннах). Отримала чисте синефільське задоволення від фаунд футейджу як відомих, так і маловідомих фільмів. Спеціальна згадка Берліну. Цікаво, що у цій частині є Кисльовський, Ланцман та інші великі режисери, проте жодної згадки про Вайзмана. Спитаю його про це в інтерв'ю, яке вийде трохи пізніше. Рецензія на кращий фільм з секції Proxima індійського талановитого молодого режисера і інтерв'ю з ним, у якому ми поговорили про Вірасетакуна, Роя Андерсона і навіть Арундаті Рой. Після інтерв'ю Яшас

дуже важлива і болісна тема, про яку зазвичай мовчать

На кінофестивалі в Карлових Варах відбулася світова прем'єра документального фільму Юлії Гонтарук "Залізна сотня". Цей фільм знімався майже 12 років, в нього було понад 80 версій монтажу. Тут можна почитати рецензію англійською, а скоро вийде інтерв'ю з Юлією українською.

такі справи

У 2014 році я вперше побувала в Хорватії, у Пулі. Незадовго до поїздки я дізналася, що там проводиться кінофестиваль саме у ці дати у старовинній фортеці. Я не мала аккредитації і тому купувала глядацькі квитки за 10 євро, але подивилась "Том на фермі" Долана, фінський "Бетонна ніч" та "Безумне кохання" Хаузнер. Це був стовідсотково сінефільський глядацький досвід, у кінотеатрі просто неба, між сосен ввечері, а вдень - море і пляж. Потім я ще була у Хорватії двічі у Рієці, де обидва рази зустрічалася зі совїм другом Ігорем Безіновичем. Він розповідав про майбутній фільм Fiume O Morte, який потім став переможцем Роттердаму, Європейської кіноакадемії та FIPRESCI. Цього року я повертаюся до Хорватії знов, на Cinehill Motovun Film Festival у Фузіне як членкиня ФІПРЕССІ. Обіцяють гарну програму та гірську екозону. Я вже проконсультувалася з Ігорем, і він сказав, що цей фестиваль організує дуже хороша команда - раніше вони робили легендарний Motovun Film Festival. Слідкуємо за нашими дописами!

байопік про Едді Кохрейна, який був Джеймсом Діном від рок-н-роллу