Європейський нігілізм

Війна – це не тільки про трофеї та перемогу, це й про супутні витрати: від ремонту транспорту та закупівлі палива до закриття інших ситуативно важливих поточних потреб. Якщо Ви хочете підтримати нас, ви можете це зробити за цими реквізитам: 🔗Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/8KyGB1e6ii 💳Номер картки банки 5375 4112 0903 0019 💳PayPal [email protected] Також, рахунки для надсилання криптовалюти: 💳 Ethereum: 0x903248120d9750f1a5423597ae4dc602ad034827 Network: ETH 20 💳 USDT: TSGrkcE6WhQ4En2vTgBNQf96A1Y93NbBoT Network: TRC 20 💳 Bitcoin: 1EUWsfKgDtZ9GUSzJvCk9Yvw9WrQCQb6V Network: BTC 💳 Ripple: rNxp4h8apvRis6mJf9Sh8C6iRxfrDWN7AV MEMO: 328021055 Network: XRP

Я колись чомусь спершу переплутав та думав, що Гордієнко нащадок Костя Блакитного, командира Степової Дивізії – забув, що Кость Гордієнко це отаман 18 століття. Це взагалі неспроста: як між Костем з 18 століття та отаманом Блакитним лежить прірва часу та занепаду козацтва, так і між нами та тими, хто сто років тому постали фактично нізвідки, понадягали папахи, черкески та жупани та поназивалися козаками та гайдамаками – лежить пустота совка. Козакам в плані географії пощастило менше, ніж західному лицаству, і вкладалася козацька старшина здебільшого в побудову церков – дякуємо хижацтву та грабіжництву українських кондот'єрів за "козацьке бароко" та Могилянку. Євген Коновалець якось, перебуваючи у італійській імміграції, сказав в приватній розмові: "Халепа в тому, що ми бідні як миші". Збільшення кількісті розкошів та культурних багатств в Європі кореллюється із близькістю до Палатинського пагорба: нам же дістався Холодний Яр та історія крові. Своєрідний, але достойний варіант існування – вже як є, Степова Спарта агресивних голодранців. Тому і якихось аж надто витончених естетів-філософів сучасна смута та війна в Україні не народжує; тому всі книжки кшатріїв схожі одна на одну; тому, читаючи "Метаромантику" ти бачиш як і цитати з Корчинського, так і схожість на написане ним, або ж іншими – та ж "Ватра" Михальчишина, чи книжки Дмитра Савченка. Ось це і є українська автентика. Інше – другорядна література. За одним з європейських філософів (не пригадаю точно), нації – це думки Бога. Мабуть, коли Бог думав про нас, над Чорним Морем греміли блискавки.

Оцей другий автор, на псевдо Данте, переклав українською оду феодалізму – вірш Кіплінга "Cold Iron", переклад опубліковано в цій книжиці. Це цікаво з огляду на християнську релігійність Данте та Гордієнка – та її форма, яку вони сповідують, є тим самим "язичницьким переворотом", що утілився в становленні Борджіа Папою Римським: частина римського понтифікату, на користь кшатрійства, свідомо чи несвідомо перетравлював релігію рабів та створював умови, в яких понтифіки могли своєю десницею благословляти абсолютно нехристиянську, звірячу, кровожерливу та честолюбську поведінку головних акторів сцени життя тих часів. Здебільшого християнство лишалось самим собою в корні, але певні зміни на той час таки відбулися, і завдяки тому ми можемо досі насолоджуватися красою соборів: клерикальна та архітектурна традиція – це, у повній мірі, спадок Риму, а не Ієрусалимських страждань. Протистояння гвельфів та гібеллінів – це частина тієї боротьби, що велася за перетворення християнства на перероджену Римську Традицію. Тому я відмітив обраний другим автором "Метаромантики" позивний: його шана тій оді кровожерливості в стилі Бертрана де Борна (щоправда, за рівнем це нижче віршів Паунда, присвячених тим білокурим бестіям темних віків) чудово перекривається з гібеллінством оригінального Данте, котрий, як відомо, всупереч концепції св. Августина, змістив увагу на Град Земний – Рим, використовуючи доволі сумнівні, з точки зору Церкви, аргументи: наприклад, Христос явився у світ за часів панування Риму, і саме це підтверджує центральну роль цього міста у долі світу і благословленну місію Imperium Romanum. Центр світу воїнської традиції Європи – це Палатин, а не Голгофа. Данте свого часу був за те підданий нищівній критиці гвельфів та священників, але їх імена тьмяніють перед його блиском Поета. Данте належав до таємного братства "Друзі Кохання". Внутрішня ідеологія, так би мовити, цього ордену, будувалася на культові Дами та сублімації еротичного у те, що Джордано Бруно назвав "героїчним ентузіазмом". В екзотеричному, більш відкритому варіанті, це дійшло до народних мас як культ Діви Марії у католицькій традиції. На це теж варто звернути увагу у "Метаромантиці": автори часто її згадують, що не дуже характерно для східнохристиянського світосприйняття.

Відправили колеги по націонал-романтичному цеху. Тішить те, що сучасне українське лицарство зростає у окопах. Незважаючи на релігійно-поетичний пафос, прослідковується цілком кондот'єрська історія: воїнську верству нічого в житті загалом не цікавить, окрім слави та естетики. Трударі-свинопаси, одурманені коршунами раціональності та капіталу, колись скинули гніт чобіт вершників у латах (та їх бідних колег, яким не вистачило навіть на коня), що поважно тиснули на їх трудящі голови, лише заради того, щоб замінити владу ледарів-мрійників та розбишак на цифри, заводи, телефони та світський гуманізм. Світ, створений жорстокими мрійливими головами, охочими пограбувати "ближнього" з сусіднього замку чи села, та до слави – це фортеці, храми, армії поетів та художників та утриманні в тих, хто завдяки професійним успіхам мав надлишок грошей та часу. А насамперед це був світ цікавих історій. Змовники з верстви жерців і торгашів та завербованої ними голоти скинули ненависну їм владу естетичного та накинули на світ павутиння покори трудовій етиці та ідеї спокути за нездійснені гріхи, щоб потім, впродовж "прогресу" взагалі лишити людину наодинці із матеріальним Ніщо. Та лицарську братію не винищили дощенту, але тільки вигнали з займаного положення. Лицарю потрібна смута, тільки в ній він здатний творити та завойовувати собі та друзям місце у світі. Тому поява таких книжок симптоматична: автори явно давно чекали на велику подію. Вона сталася та дала їм можливість проявити себе та досхочу займатися пошуками власних граалів. Відчуваю вдячність та гордість, що отримав цей примірник майже "з рук" від прямого нащадка козацької старшини та представника вищеописаної верстви. Спільне в нас із ним, окрім ремесла, і те, що ми обидва шануємо корсиканського авантюриста та романтичний пафос кращих проявів ВФР, а не концентруємося на трагедіях занепалої аристократії – втім, то теж була дуже гарна історія. Другий автор, з яким я не знайомий, взяв собі на псевдо ім'я відомого гібелліна – це теж показово.

У нас нічого не виходило. Ми вирішили почати робити так щоб противник сам вийшов на нас і почали стріляти по посадці з гранатомета, але це не дало нічого. Противник продовжував сидіти. Потім ми почули в рацію, що до нас іде наше підкріплення, з яким ми сподівалися прорвати противника і звільнити наших хлопців.  Коли прийшло підкріплення ми почали рухатися в бойовому порядку і потрохи просуватися в перед, але нас засікли пташки противника і почали масований обстріл посадки. Ми лежали посеред поля, бо ми вирішили закривати лівий фланг посадки для того, щоб противник не вибіг з посадки та не почав стріляти по групі з флангу.  Поки ми лежали, міни падали в 30-50 метрах від нас. Я думав, що це кінець, але в якийсь момент арта трохи заспокоїлась і ми вирішили підняти голову і продовжити рух вперед. Як позаду нас стався вибух і ми почули крик суміжників, що вони 300. Ми почали їх евакуйовувати до бліндажа для того, щоб надати їм допомогу. Ми дуже вдало їх евакуювали та одразу надали допомогу, але тут відтягнулося до цього бліндажа ще 4ро людей з пораненнями.  Поки я надавав допомогу я почув в рацію, що підтягуються ще наші 2 групи, які були відрізані від 1 та 2ї групи в 2х кілометрах. 3 та 4 група пройшла бліндаж поки я надавав допомогу та зустріли суміжників. Вони змогли прорвати противника і дістатися до наших хлопців та допомогти їх евакуювати, але там не було нашого головного сержанта, який прийняв бій та не зміг відкотитись до наших хлопців.  Після цього хлопці почали відкатуватися до мене в бліндаж і в цей час нам прийшла команда перейти до оборони на цій позиції. Я вирішив сходити за своїм рюкзаком, в якому була провізія та доп бк.  Я вже майже дійшов до нього, але побачив спалах та втратив свідомість. Мій побратим не розгубився відтягнув мене до найближчого укриття та привів до тями. Він передав командиру, що я контужений і мені сказали евакуюватися.

Історія мого виходу під н.п Тоненьке. Нам поставили задачу замінити 25 Бригаду на позиціях на передньому краї. Наше командування розпланувало, що ми повинні йти 4 групами по 4 людини з інтервалом в пів години. Більшість груп склалася з 2-3 х не обстріляних хлопців під керівництвом командира групи, у якого був досвід ведення бойових дій.  Моя група вирушала 2ю. Ми повинні були закріпитися біля дороги, яка проходила повз посадку, а перша група повинна була зайти та забезпечити нам безпечний прохід. Але сталося так, що ми потрапили саме на ранковий штурм противника, який розпочався о 4:30 ранку.  Перша група зустріла контакт та почала вести бій. Мою групу спочатку відрізали обстрілом з міномета, але ми почули, що у першої групи вже є пораненні.  Я прийняв рішення, що ми вже не будемо намагатися дійти до позицій та зайняти оборону, а будемо намагатися прориватися через противника до хлопців та намагатися дістати їх з тієї посадки. Ми скинули усі зайві речі та почали прориватися під обстрілом противника до позиції, де хлопці вже перебували в напівоточенні.  Ми йшли по 2 людини з дистанцією у 100 метрів між групами. І тут я почув вибух позаду та одразу зупинився. Я почав питати що з групою, яка йшла за нами. З ними було все більш менш нормально, але їх контузило і вони були дезорієнтовані. Тому я вирішив залишити їх біля спостережного пункту суміжників, а ми з ще одним хлопцем будемо намагатися прориватися до наших.  Ми йшли вперед по посадці допоки не зустріли бліндаж суміжників. Ми пройшли його та вже думали, що просунемося вже прям до хлопців, але спереду ми почули російську мову з рації посеред посадки та в нас почали стріляти.  Ми вирішили відійти до бліндажа та запросити пташку, щоб вона знайшла противника та ми змогли його знищити та продовжити рух вперед. Але посадка була надто густа і пташка не змогла знайти противника. Тому ми почали самотужки намагатися знайти їх.  Продовження у коментарях 📍Інстаграм Єврея ЕПІЗОДИ ВІЙНИ

За три місяці наша сотня здійснила величезне турне по Донбасу. Ми були, та зараз знаходимось, у найгарячіших точках сходу України. Через брак часу одразу про якісь подробиці бойових буднів оповідати важко – вся концентрація уваги тут і зараз, на самій війні. Але, через це – багатьом не зовсім зрозуміло, що саме ми робили та робимо. Тому варто знайти можливість деякі епізоди переповісти і показати. Ось фрагмент одного з квітневих днів. Працювали ми спільно з однією славетною бригадою, яка тримає оборону дуже важкої ділянки фронту вже третій рік. І була там одна позиція, на якій всім дуже важко було знаходитися – скиди, фпв, арта. Туди мали заходити ми, міняти бійців тієї бригади. Ми з комбатом з тієї бригади прийшли до простого висновку, що багато бід на тій позиції – від того, що її отці-засновники викопали її просто неба, підібравши серед щільної посадки саме відкриту ділянку для своєї роботи. Все було видно з розвідувальних дронів і, зрозуміло, що все летіло туди. Було прийняте рішення створити іншу, неподалеку, і нормально її замаскувати та укріпити. Під цю задачу була створена група, в якій був керівником дуже толковий молодий козак, рекрут Авангарду. Декілька днів поспіль наші хлопці працювали над створенням нової позиції. Її не бачили ні ми, ні вороги, все йшло за планом. Але в день зміни інша наша група потрапила під щільний артобстріл, і хлопці застрягли на тій позиції ще на добу. І якраз того ранку у село крізь арту прорвався танк-сарай з десантом. Він влетів у яму, екіпаж втік у село. Інша наша група вилетіла на зачистку, але запізнилася – нас випередили дружні сиди, залетіли туди на техніці та розстріляли екіпаж. Але до того десант з танка-сарая встиг спішитися, і під шумок зайшла ще піхотна група. Наші бійці на передовій позиції вступили із нею в бій; під час стрілецького бою командир групи, під керівництвом котрого було майже вирішене питання тієї многостраждальної позиції, загинув. Встиг вбити двох ворогів.

MAKSYM PRESENTE! Në malin që ngjitëm dikur, edhe njëherë e ngjitëm bashkë! (English) In the mountain we climbed once, we climbed together once more!

Сьогодні пам'ять лунатиме на всіх фронтах. Булінь - в строю!