капітан ▪️ смуток

Наше взаємне розуміння кодексу поведінки виявилося в багатьох невеликих іграх. Одна з них була непорушна — ми називали її «День перший - день другий». Суть у тому, що хтось один із нас завжди був насторожі, оберігав другого. Якщо вживав наркотики Роберт, я була поряд з ним і не сміла склепити очей. Якщо я була слабка, він мав лишатися сильним. Якщо один лежав недужий, другий був здоровий. Важливо, щоб ми ніколи не попускали собі обоє в той самий день.

Патті Сміт, Просто діти а я думав це наш сімейний уклад, складний, але здебільшого робочий 👽

фірмачі з фірмачів 🥁

​Так от

Емма та Агата — сестри. Рідні, але дуже різні. Життя розвело їх на п’ять років, та цього літа вони зустрічаються у будинку на узбережжі. Після смерті улюбленої бабусі дім їхнього дитинства наповнений спогадами та ностальгією. У сестер є тиждень, щоб розповісти одна одній усе і надолужити час, проведений порізно. Тиждень для примирення з минулим, пошуки взаєморозуміння, прощень і надії, — останній шанс віднайти те, що здавалося втраченим назавжди.

Це неабияка авторська майстерність, взяти на перший погляд банальну сімейну драму і перетворити її на суцільний емоційний тригер, який кидає тебе від розділу до розділу в минуле і начеб, давно пережиті ситуацій. А ситуацій там у мене чимало, і деякі з них навіть через десятиліття нагадують про себе неприємним, важким холодком під грудьми. Скільки б ти не намагався відпустити їх. Віржіні Ґрімальді, попри статус зірки французького масмаркету й ікони для домогосподарок, гарно вдається поєднувати філ-гуд літературу з психологізмом. Тут вам і затишок бабусиного обійстя із навіки законсервованому в ньому дитинством, рецепти з потріпаного записника і гарячі+дошкульні романи юності, і тут же - глибокі депресії, реанімації, раптові втрати і біль, який не минає. Пошук себе, врешті. Класно про прощення і порозуміння. Гарно з природою баскських гір. З фіналом, який розчулює, а подібні книги, як на мене, заради таких фіналів і пишуться. Сподобалося.

каждий раз, коли я чую, що колос - це виключно найкраще місце для…

Шість років тому видали 14 поважних причин. 14 віршів і стільки ж цікавих музичних замальовок від Рома Андрухіва. Цікавий факт. На облозі Варвара Шевчук, яка свого часі знімала нам Кохану. Гарно вийшло. Послухати

Той випадок, коли хочеться купити книгу тільки через назву та обкладинку 🤩

Queens of the Stone Age - Perfecth Мене досі пре як юного від олдової маскулінності Джоша, хоч далеко не всі останні альбоми його головної банди надовго поселялися в моїх навушниках. Деякі, між нами кажучи, і не дослуховувалися, але це радше про часи, в які я їх слухав, аніж про самі альбоми).. Perfecth сподобався передусім голосом Джоша. Досвід, пережиті болі-випробування і легкість (навіть інтимність) водночас творять тиху магію, перед якою місцями відступає і музична складова. А вона тут на вибір - тут блюз, там глем, тут артовий психодел і акустичні балади, там майже гітарний ньювейв. Поки важко виокремити пісні, які запали. Знову очікування розйобу (з синглами я зазвичай акуратно), а по факту… Втома, гнітюча рефлексія, деяка знудженість. Вразливість, навіть крихкість, якою ділишся без озирань на статуси та пози. Прикре відчуття необовʼязковості і чогось, що я егоїстично недоотримав як слухач. Але є бажання вернутися. Згодом. Як мінімум, дядьки до останнього уникають моменту, коли стануть кавер-групою на самих себе. Стрімінги

Але давайте трошки про хороше. My Chemical Romance нарешті отримали свій #1 в США завдяки ювілейному перевиданню The Black Parade. І цим самим побили рекорд по найдовшому досягаторству першого місяця — 20 років.

​​сім років тому видали з Фіо іпіху Все чесно. памʼятний, доволі еклектичний запис. а ще дуже осінній).. кожна пісня писалася з іншим саунд-продюсером. від Артура Даніеляна, Сергія Кноба до Марʼяна Криськува, Остапа Панчишина та Кості Пуги. з нашим Романом Андрухівим, який приклався до більшості аранжух. кожну пісню люблю. досі. що далеко не про кожен наш альбом з минулого. наприклад, Київ-Берлін-Київ. чи До серця. теж чудова.

Мамкин критик на недільній базі).. Старомодна духом історія про шерпа Тенцинґа Норґея і його сходження (ледь не духовне паломництво, якщо вірити австралійці Дженніфер Підом) разом із британською експедицією на Еверест в 1953 році. Перший офіційно задокументований підйом на гору. Це не так видовищно як однойменний фільм Балтасара Кормакура, але от ця старомодність і точкова камерність історії, де більше про первісний діалог людини з природою, а не войовничий вайб підкорити її за будь-яку ціну, роблять свою справу. Плюс історично виважене зміщення акцентів на більш ніж важливу роль шерпів у цих експедиціях - оптика місцевих виявилася мені ближчою за азарт приїжджих. Ґенден Пунцок - душа, Віллем Дефо та Том Гіддлстон по замовчуванню шикарні. Відчуття, що дивишся на справді божевільних людей не зникає весь фільм, але гори і все, що навколо них - і досі одна з улюблених тем в кіно. Зайшло набагато ліпше ніж виживальницьке Серце звіра з Бредом Піттом, де Бред закриває своєю харизмою на екрані навіть красу природи, не кажучи все про саму оповідь та складну-важливу проблематику птср.

складно сперечатися, коли мова про їблю в бібліотеці 🐴

Момент балістичного удару по Києву зі супутника NASA Рідний ПОХ видно навіть із космосу, а ви лівий-лівий… ✨

Сьогоднішні альбоми, які запланував послухати

Paul Grant - Sketches 2 Aaron Frazer - Corners EP Sampa the Great - Nu Zamrock Darkest Hour - Suffer Divine Grayscale Season - mov EP Skinshape - Chapman's Pool Queens of the Stone Age - Perfecth Editors - Surface, Echo & Sound Cindy - Cindy Loves, Cindy Grooves Dominic Fike - HOW TO QUIT SMOKING Monophonics, Mike James Kirkland - The Business

В передчутті. Листопад. Якщо йобані орки не завадять. Люблю цю історію по-особливому. Передпродаж вже невдовзі.

​​з тамтого боку кордону. рсняве видавництво «ексмо» «покращило» у своєму перекладі роман Джо Гілла і просто замінило авторські рішення на методички кремля: сибірських тролів у них вирощують вже українці, як «свинок», а розбомблений кацапами пологовий у Маріуполі раптово «перенісся» до Донецька. врешті, босс «ексмо» закликав західних авторів взагалі відмовитися писати про рсн в негативному ключі. про те, чому такі автори досі видаються там, по ходу, вже давно говорити неактуально. господипоможи 🍄

Харківські бекстейджі «Жінки» від Віки Бабкіної.

Після 5 років мовчання John Mayer нарешті повернувся з новим синглом. У квітні 2027 р Mayer зіграє серію лайвів у лос-анджелеській концертній залі «Sphere».

Stand Atlantic - GODBREATH Новий альбом австралійців Stand Atlantic. Хрестоматійний звуком, формами та гармоніями альт/поп-панк, записаний Бонні Фрейзер та бандою наживо в чотирьох стінах. Без нещодавніх (доволі цікавих) загравань із гайперпопом. Все несеться, качає, не шукає чорті-чого, нового чи експериментального і це добре. Стрімінги

​

Франц Еверс — ветеран Першої світової, колишній військовий лікар і безнадійний морфініст, що живе на маргінесі суспільства. Він здає в ломбард рештки свого минулого життя й потопає у химерних сновидіннях, поки за стінами щодня змінюється курс марки та вирують політичні чвари. Зустріч із таємничим вороном, хранителем пам’яті людства, відкриває йому очі: атмосфера відчаю та божевілля, яка пожирає місто, — прояв набагато зловісніших сил, здатних розірвати тонку межу самого буття. Міфи й казки оживають, час і простір перетворюються на поле бою з первісною пітьмою, проте щоб вийти на нього, Франц мусить подолати темряву в собі та знищити власних демонів.

Повівся на інформацйне збурення, котре викликав дебют Ольги Мерц у книжковій спільноті, і в принципі, не розчарований. Хоч до фентезі в будь-яких його жанрових конфігураціях ставлюся дуже обережно. Попри те, що добру половину книги я ніяк не міг сфокусуватися на героях, їхніх драмах і сюжеті загалом, що може і не про текст, а про мій теперішній стан, роман зачепив. Зайшло і рішення закинути історію в часи Веймарської республіки 20их з гнітючим передчуттям приходу нових темних часів та їбанутого художника на престол, і максимально неідельний наркет Еверс, якому авторка змусила співпереживати, бо грішні іноді таки бувають святими-праведними, і допотопний ворон з ковчега Ноя, і флейтистка, що врятувалася з «Титаніка», і реальна міська топографія, якою можна пройтися наприкінці книги. Окрім, звісно, болючої теми ПТСР та спадщини війни, якою суспільство судомно давиться ще роки потому. Багато зчитуваних реверансів в бік класичних текстів (того ж Ремарка, Гофмана, По), біблійна езотерика, класичні європейські страшилки і навіть пізніші пеннівайзівські вайби протагоніста з глибоких міських підземель… За винятком іноді надто театрального мелодраматизму в останній четвертині роману, все працює. І деталі тут важать дуже багато, деталями-відсилками цей текст для мене і цінний. Окремий плюс за справді приємне для рук та очей видання Уробороса.

На концерт так і не попав… 👽