капітан ▪️ смуток

​​Здається, перший на моїй памʼяті кіпрський автор + в мене зʼявляється інтерес до локальних літератур) Європейських в тому числі. Історія грецького археолога і університетського викладача Дукареліса (Солому, до речі, теж навчався на археолога), який під час розкопок на випаленому сонцем острові в Егейському морі потрапляє в майже любовний трикутник, наче випробовує читача перші сторінок пʼятдесят. Як мінімум, супернеспішними, безцільними (місцями, ледве не хемінгвеївськими) описами станів, настроїв, відтінків спеки та землі, вигляд якої не міняється тисячоліттями. Проте ті, хто залишаться зі Щоденником, отримають доволі приємний читацький досвід. З лайт екзотикою на тлі, майже детективною інтригою, філософією між рядків і олдскульним мелодраматизмом. Дукареліс трушний артефакт старої Європи. Закостенілий егоїст в кризі середнього віку. Колись недолівак, який марить славою Шлімана і не проти мутити зі студентками. Герой, якому то співчуваєш через його безпорадність, то зневажаєш його. Субʼєктність інших персонажів дуже умовна - ти не так занурюєшся в них, як дивишся через них на Дукареліса. Солому скаче між часами і епохами, розкидаючи текстом хаотичні пазли, туманячи голову читача, видаючи одних персонажів за інших. Люди, боги з міфів і знайдене під час розкопок тіло дівчини, вбитої задовго до нашої ери, - не знаю, як роман виглядає в оригіналі, але переклад іноді звучить як поема Гомера, до Одісеї якого автор звертається більш ніж часто. Солому намагається закохати нас в рідні широти і культуру, але робить це так, аби сюди їхали далеко не всі).. Загалом, сподобалося. Здалося навіть близьким через певні особисті досвіди. Переважно короткі розділи і лаконізм в дієвості лишають простір на подумати, що часто не працює з великими полотнами та сюжетною інтенсивністю. А так, передчуття жінки не наїбеш.) Хіба вона дозволить тобі. Памʼять - дуже ненадійний оповідач. Людина - істота від природи самотня. В собі копирсатися можна безконечно. Найгірші зради - зради самого себе. Раджу. Але не всім.

Майже три місяці вони жили в Лучиному помешканні. Десь під Новий рік Марта зникла. Але до того часу вони жили разом, як брат і сестра, син і матір, як друзі, коханці, як жінка і чоловік, як кіт і пес, як дві краплі води, як Папуа і Нова Ґвінея, як кров з молоком, чай з цитриною, salt'n'pepper, rock'n'roll, head&shoulders, як альфа й омега, старість і молодість, правда і кривда, як він і вона. Разом вони пережили ціле бабине літо: вистромивши голови з вікна, ловили губами мокрі павутинки, на яких летіли невидимі павучки, нюхали листя, шаруділи ним, кидали каштани в калюжі і в небо, примружувались від сонця. Разом вони пережили Мартину застуду, хворобу осені, початок справжнього холоду й опалювального сезону, дощі вдень і вночі, вітер вночі і вдень, відсутність холодної води з девʼятої до шостої і з шостої до девʼятої, цілковиту відсутність гарячої - Лука грів для них воду в мільйонах баняків на електричній плитці. Вони пережили разом дуже багато, майже три місяці, майже цілу осінь, майже півмолодості і півстарості. Разом вони були ціле життя.

Яка добра сентиментальність Софія Андрухович, Старі люди

+ в різдвяний вішліст

Так як найближчий місяць я без музики в її жанровоиу розмаїтті, то зараз хіба списки на потім складатиму) А сьогодні трохи цікавих релізів вийшло. Allah-Las - Sirenas Tiny Habits - Keepers Majid Jordan - Two Roads Mastodon - Marrow Deep Sara Bareilles - Good Grief Dinosaur Jr. - There Near Interpol - This Mirror Weighs a Ton Alabama Shakes - I Must Be Dreaming Turnstile - NEVER ENOUGH: VERSIONS NOFX - 40 Years Of F****n' Up: Soundtrack + Score Erykah Badu, The Alchemist - Before The World Blows Тихої ночі, друзі.

Заїбали курити по тамбурах.

У нас нова пісня та відео. З «елькою», яка пережила Серебрянський ліс і свого власника, Володимиром Шевченком за кермом, який незадовго до зйомок ховав своїх побратимів і пошрамованим Києвом за склом. Знаю, що такі історії зараз тригерять. Змушують гортати далі. Бо простіше за змоги уникати зайвого сенситиву, говорити про розмиту екзистенцію в текстах, загортатися в комфортні символи. Можливо. Але іноді варто називати речі своїми іменами. Особливо, якщо це імена колись живих людей. Дивитися кліп Слухати на платформах

У нас нова пісня та відео. З «елькою», яка пережила Серебрянський ліс і свого власника, Володимиром Шевченком за кермом, який незадовго до зйомок ховав своїх побратимів і пошрамованим Києвом за склом. Знаю, що такі історії зараз тригерять. Змушують гортати далі. Бо простіше за змоги уникати зайвого сенситиву, говорити про розмиту екзистенцію в текстах, загортатися в комфортні символи. Можливо. Але іноді варто називати речі своїми іменами. Особливо, якщо це імена колись живих людей. Дивитися Слухати на платформах

Пітерсон пирхнув. — Ця дівка-вовчиця - не з тих створінь, які створив Бог. Вона походить від вовків і чоловіка з неприродними бажаннями. А ти колись збирався разом з хлопцями і дрючкував корову?  — Що?!  — Коли був пацаном, колись залазив на пеньок і дрючкав корову? Бо там, звідки я, всі так робили. У моїх краях у цьому немає нічого неприродного. — То кажеш, що міг би так завести дитину з коровою чи з вовком? Ти? Я? Ще хтось?

Звичаї старої Америки Деніс Джонсон, Сни і поїзди

Озон екранізував Стороннього, дебютний роман Камю, написаний і виданий ще на початку 40их. В ч/б і і з пронизливими ембієнт-саундтреками Фатіми Аль Кадірі. Мерсо, головний герой, двонога бісячка, загублена в собі, яка хоче кинути виклик суспільству, проте обсирається, не дуже усвідомлюючи хто він і куди, що - в принципі - норм для таких екзистенційних почвар як він - стороннього спостерігача за собою і світом. Опинившись на судовій лаві за необовʼязкове вбивство - привіт французькому колоніалізму! - Мерсо судять за те, шо він не плакав на прощанні з похованою напередодні матірʼю та емоції, якими він не ділиться зі світом. Їбанутися, як весело і цікаво. Озон справився з абсурдом і гротескністю першоджерела, поглумився над фальшю суспільної моралі, але фільм від того менш нудним не став, що для фільмів француза від якогось часу теж норма. Роман же хочеться перечитати.

вчора мав першу в житті операцію. мої багаторічні проблеми зі звʼязками прийшли в точку повного пиздеця. і мова вже не тільки про спів, а навіть про звичне спілкування. попереду відновлення. місяць повної тиші і сувора заборона на слухання музики. особливо своєї, для повного контролю за пасивною роботою звʼязок. виняток - інструментальна, чіллова. далі - реабілітація. в листопаді плануємо тур і збір для моєї бригади. тому настрій - боротися за свій голос). жодних ужимок. контент тут теж трохи підкоригується.) тимчасово. писатиму вам більше про фільми та прочитане.

WEEZER - WEEZER Таке собі, коли ти супердавній фан групи - фактично, двадцять років слухацького стажу - а ледь знаходиш сили та натхнення дослухати її новий альбом. І гітарки по-гаражному куражаться, і Куомо звучить як юний, і продюсери на модному попотіли над записом, і молодняк на фітах (Карлі Хартцман з Wednesday), і літня самоіронія в текстах на місці, а вчепитися за щось дуже складно. Все це вже було з дядями, причому - неодноразово. Не хочеться ні вироків, ні діазнозів.) Спробую повернутися до альбому якось згодом. Стрімінги

На вулиці 1992 рік... Ось так ми сидимо в чистій осені на київських пагорбах. Голод не пускає в прекрасний світ вітрин, природи і ще чогось. Нонна плаче за Пашою, за гро-шима, моя дружина прикладає бодягу їй до чергового синяка, витирає Нонні соплі, а я голосно матюкаюся. Потім зʼявляється пляшка червоного вина, і ми продовжуємо сидіти, чужі один одному. Тоді-то і виникла фраза, яку, не памʼятаю, хто сказав: «Знаєш, що мене заставляє жити? Безпритульні собаки. Я дивлюсь і думаю: ось кому найгірше...». Нонна мріє, а я не звертаю уваги. Це вже пізніше вони, такі як Нонна, стануть елітою. А зараз вона - це просто звихнутий на голову мужик з квадратним обличчям, безвільним підборіддям, затонованим кремом, де проступає синя щетина.

Вперше читаю Ульяненка. Поетично.

Ghostly Kisses - Across the Pond Неочевидно, проте канадка Марго Сове aka Ghostly Kisses, про котру я вже не раз писав - одна із найбільш прослуховуваних мною інді-артисток останніх років пʼяти. Позиція, яку багато років поспіль ділили готичніше орієнтована Марісса Надлер і наша чудова, інтелектуально розкута Іра Швайдак. Новий альбом, як і попередні, Марго записувала зі своїм чоловіком Луї-Етьєном Санте. Що добре, бо музика проекту не втратила ні в домашній щирості, ні повазі до простору в якому живе звук. Попри деякі жанрові зміни, помітні на минулому альбомі. Загалом, Across the Pond - той же рефлексивний дрім-поп про відчуття себе у їх найрізніших проявах, з якого артистка починала. Оркестровки вдало підкреслюють камерний, і водночас епічний масштаб переживань ліричної героїні. Можливо, все і звучить надміру монотонно, бо меланхолія і всі діла, але зі мною ця тужлива, майже осіння медитативність працює. Зайде і шанувальникам лайтового смутку в дусі Шаде та Cigarettes After Sex, і фанам помираючого тріп-хопу. Стрімінги

Не релізна пʼятниця, а розрив писка.) DMA'S - DMA'S Weezer - Weezer Slug - The Gamble Cleo Sol - Gentlewoman Sam Smith - Hazel Eyes Sondre Lerche - Acrobats Huntertones - Transmission Mustard Service - Paradise Denzel Curry, Kenny Beats - іі Brandon Flowers - THRASHER badactress - Принцеса в латах Jorja Smith - What Are The Odds the della kit - Dreams Speaking in Colour The Barbarians of California - MEGATONS Mystery Jets - A Hole To See The Sky Through І це ще далеко не все, що хотілося б послухати 🧑‍🚀

новий альбом 16 жовтня. цікаві, дещо навіть дюранівські вайби.

чекаємо на альбом. 16 жовтня.

та знакова відпустка на Кіпрі після крайнього Бандеру, під час якої я писав варʼятські вірші і з якої ми привезли додому Єву.

​​Нащадок запорозьких козаків, а згодом і сам вояк, вірнопідданий пес Російської імперії і москвофіл Олекса Стороженко написав (точніше, почав писати, але не закінчив) одну із найхимерніших історій в українській літературі 19 ст. І зробив те доволі талановито й ефектно. Історія козака Марка, сестролюбця і убивці (можна сказати, серійного), який не мав спокою ні на землі, ні в пеклі, починається як епічна горрор-притча, проте згодом виростає в історичний, нарочито антипольський настроями вестерн, кривавості якої позаздрив би і Кормак Маккарті. Українські краї от-от охопить масове повстання, Хмельницький затер з татарами, Кривоніс здирає шкури з панів, і десь між цим розгортаються пригоди простакуватого козака Кобзи, любителя народної мудрості та нового приятеля того самого проклятого Марка. Шкода, що роман дописували інші люди. Ще сумніше, що Стороженко в своїй обережній українськості - не подумайте, не засуджую - не спромігся на щось більше. Пізнавальний читацький досвід.

А ось і перший трек Fontaines D.C. з нового альбому. Назва і дата релізу підтвердилися. https://youtu.be/V68KvutX9vw