217
Subscribers
No data24 hours
-17 days
-330 days
Posts Archive
Я зберу свій біль і покладу його на коріння під буком. Я розглядатиму його і пропускатиму крізь пальці. Вони мене не знайдуть. Я їстиму горіхи і вишукуватиму яйця в чагарниках, моє волосся скуйовдиться, і я спатиму під живоплотом, питиму воду з канав, там і помру.— Вірджинія Вулф «Хвилі»
«Але хто я, та, що стоїть, спершись об хвіртку, і дивиться, як мій сеттер нюшить і носиться колами? Іноді мені здається (мені ще немає двадцяти), що я не жінка, а світло, що падає на цю хвіртку, на цю землю. Іноді думаю, що я — пори року, січень, травень, листопад; сльота, мряка, світанок».— Вірджинія Вулф «Хвилі» 🐚
коли так прекрасно
мертві лежать
склавши погідно свій дзьоб
у трикутник
заледве його відкривши
двоє кохаються під платаном
розводячи сóнмище
равликового слизу
розбитий панцир з
домішками дощу та землі
усе це
коїлось просто неба
Бог не зважав
тут ніхто нікого не любить
так дерева казали
щойно вони зізнáються
подружка-смерть
услід наче вовк
а я — думала — доля.
упала у врожаї́
нагнала розгнівану пташку
на ґанок
з очей моїх
покотилася пелюстка
слонового дерева що всіяла
весь двір весільним
мереживом
я думаю
про гордуватого дрозда
що сів на плече
його спів мені не
розіншувáти
а коли пісня його
затамовується
він помирає.
фото: Laura Makabresku “The Anatomy of Melancholy”
Справжній вірш має бути непричесаним, кульгавим і відтак у своїй самобутності прекрасним, будь-які прикрашання лише руйнують його, спотворюють, вимивають із нього сенс і душу.— Андрій Любка «Кімната для печалі»
«Дерево росте, припасовуючись до потенційної тіні, бо тінь його кличе бути таким, як його душа»https://zbruc.eu/node/124661
Господи, вчини з мене знаряддя Твого миру: де ненависть – вчини, щоб я ніс Любов; де кривда – щоб я ніс Прощення; де розлам – щоб я ніс Єдність; де сумнів – щоб я ніс Віру; де помилка – щоб я ніс Правду; де розпач – щоб я ніс Надію; де смуток – щоб я ніс Радість; де темрява – щоб я ніс Світло. Вчителю, вчини, щоб я не стільки шукав бути втішеним, скільки потішати; не стільки бути зрозумілим – скільки розуміти; не стільки бути коханим – скільки кохати. Бо даючи – отримуємо, прощаючи – отримуємо прощення; помираючи – воскресаємо до Вічного Життя!— молитва св. Франциска 🕊️
Роберт Лоувелл (Robert Lowell) — поет-сповідник, есеїст та літературний критик. Двічі нагороджений Пулітцером. Протягом дорослого життя неодноразово потрапляв до лікарні Маклейна в Белмонті через біполярний розлад (тоді «маніакально-депресивний психоз»)
Один із його віршів «Waking in the Blue» (у моєму перекладі «Спросоння у Блакиті»), відсилає до його перебування в цьому психіатричному закладі.
*
*
а що як
зламана гілка сміху твого
з похмурого дна моїх вилиць
не вихлюпне
співом
птахів не вигукне
більше
моє імʼя
дерева над небом
здаються мені зажуреними
з посивілою вдачею
до росту
а я — несправедливо
дорослою
сон ластівок
гострий
так загрозливо
криком горлала
під серцем самотність
мов заблукала сарна
з моїх юначих
спогадів.
Роберт Лоувелл (англ. Robert Lowell) — поет-сповідник, есеїст та літературний критик. Двічі нагороджений Пулітцером. Р. Лоувелл взаємодіяв із поетами-бітниками та мав глибокий вплив на інших видатних поетів та поеток, зокрема Сільвію Плат та Енн Секстон. Протягом дорослого життя поета неодноразово госпіталізовували через біполярний розлад (тоді «маніакально-депресивним психозом»). Кілька разів Лоувелл потрапляв до лікарні Маклейна в Белмонті. Один із його віршів «Waking in the Blue» (у моєму перекладі «Спросоння у Блакиті»), відсилає до його перебування в цьому психіатричному закладі. * 12 вересня 1977-го у віці 60 років Роберт Лоувелл помер від серцевого нападу в таксі дорогою до своєї колишньої дружини Елізабет Гардвік.
Із цікавий фактів: * Роберт Лоувелл мав глибоке та авторитетне англосаксонське коріння. Його предки були серед перших англійських колоністів (зокрема, пасажирів легендарного корабля «Мейфлавер»), які заклали фундамент американської державності, релігії та культури Нової Англії.
