Спільне | Commons

Чи може університет навчати мислити вільно, якщо сам претендує на володіння єдиною істиною та очікує згоди з нею? 😐 Опублікована понад 30 років тому — але актуальна й досі — книжка «Університет у руїнах» Білла Рідінґса присвячена кризі сучасного університету та трансформації його суспільної ролі. Нещодавно ми опублікували українські переклади двох її розділів, у яких Рідінґс ставить під сумнів і старий ідеал університету як осередку національної культури, і нову модель «університету досконалості», де знання дедалі більше підпорядковуються рейтингам і показникам ефективності. У заключному розділі книжки, переклад якого ми публікуємо зараз, автор звертається до ще одного усталеного уявлення — про університет як взірцевий простір прагнення до знання, взаєморозуміння та згоди. Переосмислюючи цей ідеал, Рідінґс виходить за межі університетської аудиторії та порушує ширше питання: чи потрібен узагалі консенсус, щоб люди могли утворити спільноту? Якщо сьогодні дедалі важче говорити про спільну культуру, ідентичність чи переконання, Рідінґс пропонує спиратися на визнання відмінностей між людьми, їхньої взаємозалежності та відповідальності одне перед одним. Тож що означає мислити разом, не прагнучи мислити однаково, і яким може бути університет як простір такої спільноти, — читайте в новому українському перекладі розділу «Спільнота дисенсусу».

🌾 Що стоїть за образом України як житниці Європи та якою є справжня ціна високих показників аграрного експорту? Сучасне сільське господарство значною мірою залежить від використання пестицидів, які допомагають захищати посіви та підвищувати врожайність. Водночас їхнє масове застосування завдає шкоди довкіллю та створює ризики для здоров’я людей. Саме проблемі використання пестицидів та їхній невидимій ціні присвячений наш новий спецпроєкт. У серії матеріалів ми досліджуватимемо, як влаштована система використання агрохімікатів в Україні, чиї економічні інтереси вона обслуговує, які наслідки має для людей і довкілля та що потрібно змінити. 🐝 Перший матеріал спецпроєкту присвячений впливу пестицидів на біорізноманіття та загрозі масового зникнення комах-запилювачів. За окремими оцінками, річні втрати бджіл в Україні через обробку сільськогосподарських полів пестицидами сягали 30–40 тисяч бджолиних сімей. Однак масова загибель свійських бджіл — лише видима частина значно масштабнішої екологічної проблеми. Поки увага медіа та суспільства зосереджена на збитках пасічників, тисячі диких комах-запилювачів гинуть непомітно, а разом із ними руйнуються природні зв’язки, від яких залежить існування цілих екосистем. 🌱 Тож кого насправді захищають «засоби захисту рослин» і як знищення навіть окремих видів комах може порушити зв’язки, від яких залежить життя інших організмів? Розбираємося разом з екологом Олексієм Василюком.

Привіт! 👋🏼 Змушені повідомити про зміну формату сьогоднішнього заходу. На жаль, через перебої з електропостачанням лекція Дениса Горбача «Свобода дезінформації: що робити з соціальними платформами?» відбудеться лише онлайн. 🔗 Посилання на трансляцію опублікуємо на сторінці події у Facebook. Перепрошуємо за незручності та до зустрічі онлайн! 💻

​📱 Що ми бачимо у своїх стрічках новин і кому це вигідно? Соціальні мережі давно перестали бути нейтральним інструментом комунікації. За зручним інтерфейсом, лайками, репостами та рекомендаціями стоять бізнес-моделі, що заробляють на нашій увазі. Алгоритми визначають, які новини й дописи ми побачимо, а які залишаться непоміченими. Це безпосередньо впливає на те, як ми сприймаємо світ, обговорюємо суспільні проблеми та формуємо політичні погляди. Із розвитком штучного інтелекту вплив технологічних корпорацій на публічний простір лише посилюється. 📢 12 жовтня запрошуємо на лекцію «Свобода дезінформації: що робити з соціальними платформами?» Дениса Горбача, дослідника Лундського університету, щоб розібратися, як працює економіка соціальних платформ і штучного інтелекту та що це означає для суспільства. Зокрема, поговоримо про те: ❓ Хто і як заробляє на соціальних платформах та штучному інтелекті? ❓ Як алгоритми впливають на поширення інформації та нашу довіру до неї? ❓ Як цифрові технології впливають на політичну активність і суспільні дискусії? ❓ Чи можна змінити правила роботи платформ в інтересах суспільства? ❗️ Зверніть увагу: лектор долучиться онлайн, але ми зберемося наживо в Києві, щоб разом послухати виступ, обговорити почуте та поділитися власними думками. 📅 12 жовтня, 18:00 📍 Київ, ст. м. «Виставковий центр» — точне місце повідомимо після реєстрації. ✅ Підписуйтеся на сторінку події, щоб отримати нагадування! 🔗 Реєструйтеся за посиланням. 👊🏽 Соцмережі змінюють наше життя. Час змінювати самі соцмережі!

🤒 Кліматична криза дедалі менше схожа на абстрактний сценарій майбутнього. Цьогорічне літо стало найспекотнішим за всю історію спостережень у Західній Європі. Посухи, лісові пожежі, повені та тривалі періоди аномальної спеки для частини людей уже сьогодні означають зруйновані домівки, втрачені врожаї, вимушені евакуації та загрозу життю. А для людства загалом — дедалі вищі ризики нових кліматичних потрясінь, масштабних соціальних та економічних втрат і пов’язаного з ними політичного напруження. Чим конкретно загрожують кліматичні зміни та як їм протидіяти? Які можливості маємо на рівні власних щоденних практик, а які рішення потребують системних змін і міжнародної співпраці? 🌍 11 жовтня запрошуємо поговорити про це на Кліматичному дні у КНУ. У програмі заходу: ♻️ Партисипативне обговорення «Наші буденні екологічні практики». Поговоримо про те, які екологічні практики працюють у повсякденному житті, що нам не вдається і чого ми можемо навчитися одне в одного. 🌡 Лекція членкині Екодії Дарії Жданової Поговоримо про базові поняття, причини сучасних кліматичних змін, способи адаптації до їхніх наслідків і те, які рішення вже застосовують Україна та світ. Зокрема, розберемося: • чим відрізняються поняття «глобальне потепління» і «кліматична криза» та як назва впливає на наше сприйняття проблеми; • що саме спричиняє сучасні кліматичні зміни і чим вони відрізняються від природних коливань клімату в минулому; • що роблять Україна та світ, аби стримати зростання глобальної середньої температури; • що означає «адаптуйся або помри» у контексті кліматичних змін; • які дії на особистому, суспільному та політичному рівнях можуть бути частиною відповіді на кліматичну кризу. 🎬 Кіноперегляд і розмова про вуглецевий податок. Разом переглянемо фільм на екологічну тематику, а завершимо вечір розмовою про вуглецевий податок як один з інструментів кліматичної політики. 📅 11 жовтня, неділя 🕕 18:00 📍 КНУ імені Тараса Шевченка, корпус кібернетики, ауд. 504. Захід відбудеться в межах Українського кліматичного тижня — марафону подій та активностей, присвячених зміні клімату й об’єднанню зусиль для протидії їй. Долучайтеся, щоб краще розуміти кліматичні зміни й відрізняти дієві рішення від символічних жестів.

Як говорити про Україну з американськими прогресивними рухами? Нещодавно до України приїхала Таня Виговськи — американська політикиня українського походження, сенаторка штату Вермонт і представниця Ukraine Solidarity Campaign. Під час цієї поїздки Таня хоче побачити Україну не лише через новини, а й поспілкуватися зі студентками, працівниками й активістками та безпосередньо дізнатися, як вони живуть і самоорганізовуються в умовах повномасштабного вторгнення. Пропонуємо скористатися цією нагодою й зустрітися з політикинею, щоб почути про її роботу в американській політиці, про те, як у США вибудовується підтримка України та з якими суперечностями стикаються її прихильники. 📅 9 жовтня, 17:00 📍 Київ, ст. м. «Контрактова площа» — точне місце повідомимо після реєстрації. 🔍 Деталі події. 🔗 Реєстрація. Долучайтеся, щоб поділитися власним досвідом, поставити запитання й разом поговорити про те, якою може бути міжнародна солідарність знизу.

😐 Чи завжди діє правило «одна нація — одна держава»? На межі ХІХ–ХХ століть над цим питанням розмірковував Карл Реннер — австрійський державний службовець, правник і один із провідних теоретиків австромарксизму. В умовах, коли багатонаціональну Австро-Угорську імперію зсередини роздирали національні рухи, Реннер сформулював альтернативний підхід до національного питання. Виходячи з того, що держава і нація — не одне й те саме, він розробив ідею спільної федерації, у межах якої національні спільноти мали б самоврядування у справах мови, культури та освіти незалежно від місця проживання. Описана в його книжці «Боротьба австрійських національностей за державність» модель нетериторіальної автономії стала однією з найвпливовіших ідей австромарксизму та вийшла далеко за межі дискусій у Габсбурзькій імперії. Подібні принципи втілювалися, зокрема, і в УНР. Як зазначає автор передмови до нового англомовного видання цієї книжки, її основна тема «й нині залишається напрочуд актуальною для сучасних дискусій про національну належність, суверенітет і способи врахування етнічного різноманіття». 📚 Публікуємо український переклад цієї передмови — про історичний контекст появи ідей Реннера, його суперечливу політичну біографію та спробу уявити багатонаціональну державу без боротьби націй за панування одна над одною.

​1 жовтня 2026 року під час виходу на бойову позицію загинула Іванка, позивний «Гайка», — займала посаду бойової медикині 39-го окремого батальйону морської піхоти. Іванка була анархісткою, феміністкою і доброю подругою багатьох із нас. Свої лібертарні ідеї вона втілювала в усьому, до чого долучалася: від стосунків із людьми до активізму та життя в армії, де їй фактично доводилося виборювати для себе місце в патріархальній структурі. Родом із нині окупованого Рубіжного, Іванка досліджувала Донбас, його культуру та людей. Вона була співзасновницею феміністичної громадської організації «Білкіс», членкинею «Феміністичної майстерні» у Львові та активісткою одеського Street Aid Daily. Іванка постійно вигадувала й організовувала нові проєкти, робила самвидави, проводила лекції та долучалася до ініціатив, які вважала важливими. Однією з таких справ для неї була робота з дітьми. Разом із «Садами Донбасу» Іванка перекладала й озвучувала дитячі казки — про рівність, веганство, Донбас і війну. А у 2023 році поїхала до звільненого від російської окупації Святогірська, де волонтерки й волонтери з різних міст України допомагали відновлювати місто та організували літній табір для місцевих дітей, про який ми тоді зняли репортаж. За кілька місяців після цього Іванка мобілізувалася. Сьогодні пропонуємо ще раз подивитися цей репортаж і згадати Іванку такою, якою її пам’ятають друзі й подруги, — завзятою, уважною до інших, сповненою тепла й турботи, що їх вона приносила в кожну справу, за яку бралася.

​«Що це, в біса, таке?» 🤯 Запрошуємо на лекцію про сучасне мистецтво! 🫠 Сучасне мистецтво нерідко видається незрозумілим і не вписується у звичні уявлення про прекрасне. Зрештою, його цінність переважно визначається мовою ринкової вартості, визнання кураторів і мистецьких інституцій або особистого смаку. Однак такий підхід залишає поза увагою інший важливий вимір мистецтва — його здатність впливати на наше сприйняття дійсності та змінювати наше ставлення до світу. Приходьте поговорити про це на лекцію філософа, перекладача й публіциста В'ячеслава Циби «Що це, в біса, таке? Сучасне мистецтво як...». Зокрема, ми спробуємо розібратися: ❓ Навіщо мистецтву філософія і чого не помічає традиційне мистецтвознавство? ❓ Звідки походить уявлення про мистецтво як єдине ціле, попри різноманіття його форм? ❓ Чому традиційних естетичних критеріїв недостатньо для розуміння сучасного мистецтва? ❓ Що мистецтво здатне висловлювати та проти чого воно чинить опір? 🎨 Чому поняття «хорошого смаку» сьогодні нічого не значить? 📅 2 жовтня, 18:00 📍 Київ, НАОМА (точне місце повідомимо після реєстрації). 🔍 Деталі в події. 🔗 Реєструйтеся за посиланням!

«Жити серед руїн Університету означає намагатися робити те, що нам під силу, водночас залишаючи простір для появи того, чого ми поки не можемо уявити» 💭 📚 Книжка «Університет у руїнах» теоретика культури Білла Рідінґса — одна з найвпливовіших праць про трансформацію сучасного університету. Спираючись, зокрема, на власний досвід роботи в академічному середовищі, Рідінґс простежує, як змінювалися принципи функціонування університету: від інституції, тісно пов’язаної з національною державою та виробництвом національної культури, — до «Університету досконалості», дедалі більше підпорядкованого бюрократичній і ринковій логіці ефективності. Ба більше, як доводить дослідник у розділі «Сцена викладання», переклад якого ми вже публікували, ця логіка здатна перетворювати на товар навіть критику та університетський радикалізм. Книжка Рідінґса була написана близько 30 років тому, але відтоді описані в ній тенденції комерціалізації освіти лише посилилися. ❓ То що ж робити, якщо старий університет уже неможливо відбудувати, а новий дедалі більше підпорядковує знання ринку? ❓ І як можна використати його руїни, щоб створити простір для інших форм мислення та організації знання? Читайте про це в новому перекладі розділу «Життя серед руїн» із книжки «Університет у руїнах» Білла Рідінґса.

🏥 «Систему, яка роками недофінансовувалась і перекладала свої прорахунки на плечі конкретного лікаря чи медсестри, за один день не змінити» 🤕 30 липня МОЗ затвердило новий Стандарт критеріїв госпіталізації пацієнтів. ➕ Нові правила вперше об’єднують госпіталізацію, перебування у стаціонарі та виписку в єдину систему для всієї країни. Крім того, вони враховують соціальні ризики як підставу для госпіталізації та дозволяють медичне спостереження до 24 годин. ❗️Але проблема починається там, де ці правила стикаються з реальністю української медицини, — хронічним недофінансуванням, браком кадрів і перевантаженням працівників. ❓ Які ж ризики створюють нові критерії госпіталізації? ❓ Чому частина пацієнтів може залишитися без потрібної допомоги, а лікарки — сам на сам із відповідальністю за складне рішення? ❓ Як фінансова логіка лікарень впливає на рішення медиків і де виникає простір для зловживань та фіктивних госпіталізацій? ❓ І нарешті: чому захист пацієнток неможливо відокремити від захисту медиків — і що могло б справді змінити ситуацію? Читайте про це в матеріалі для «Спільного» лікаря-терапевта Максима Романенка.

​Антропологія шелтеру: як міжнародні НГО змінюють українське село (і що буде далі?) Міжнародні гуманітарні проєкти зазвичай сприймають як безумовно корисні, але на практиці у цій галузі виникає чимало складних суперечностей: хто визначає потреби людей, за якою логікою вибудовується підтримка і що залишається після завершення фінансування. 🚪 Запрошуємо поміркувати над цими питаннями на відкритій дискусії «Антропологія шелтеру: як міжнародні НГО змінюють українське село (і що буде далі?)» із Анастасією Рябчук — соціологинею, дослідницею та редакторкою журналу «Спільне». 🏡 Лекторка розповість про своє дослідження шелтеру для внутрішньо переміщених людей віком 60+, створеного міжнародною гуманітарною організацією в невеликому селі центральної України, — та про те, як його поява вплинула на місцеву інфраструктуру й повсякденні зв’язки між мешканцями села. На цьому кейсі під час дискусії ми подивимося, як великі гуманітарні моделі працюють у конкретному локальному середовищі. А також торкнемося ширших питань антропології гуманітаризму, діяльності міжнародних НГО та майбутнього інституційної опіки після завершення донорських програм. 📅 23 вересня ⏰ 18:00 📍 Київ — точне місце повідомимо після реєстрації 🎟 Вхід вільний Реєструйтеся за посиланням і приходьте говорити про те, як працює гуманітарна допомога поза мовою грантових заявок і красивих фотозвітів.

📓 Шукаємо авторок і авторів для нового друкованого випуску «Спільного»! Новий паперовий журнал буде присвячено історії української лівої діаспори: емігрантському досвіду соціалістів і соціалісток, їхній діяльності за кордоном, взаєминам із міжнародною лівицею, участі у профспілках, партіях та громадських організаціях. ✍🏼 Чекаємо ваших пропозицій щодо аналітичних статей, інтерв’ю, рецензій та фоторепортажів до 1 жовтня на editor@commons.com.ua. Готові матеріали прийматимемо до 15 січня. За опубліковані матеріали передбачені гонорари. Деталі — за посиланням 👇 Сподіваємося на вашу участь — і з нетерпінням чекаємо на повернення друкованого «Спільного» 💛🖤

🐾 Серед численних історій війни медіа часто розповідають про постраждалих і покинутих тварин. Водночас це історії і про людей — тих, хто відмовляється від евакуації без своїх улюбленців, а також про волонтерів, які ризикують життям задля порятунку чотирилапих. 🚐 Щомісяця команда UAnimals вивозить із небезпечних територій приблизно 200–250 тварин. Переважно це коти й собаки, але трапляються й коні, корови, свині, а подекуди навіть леви, жирафи та страуси. Команда також підтримує притулки, куди потрапляють евакуйовані тварини: привозить корм і ліки, допомагає облаштовувати вольєри. ⚠️ Такі поїздки відбуваються в умовах постійного ризику. Тож разом із клітками й переносками евакуаційники беруть із собою бронежилети, турнікети та РЕБи. Одну з машин UAnimals уже знищив російський FPV-дрон. На щастя, команда встигла вибігти з неї разом із двома собаками. Взимку польська журналістка Магдалена Моравік долучилася до чергової місії із  евакуації 60 котів і 13 собак із прифронтового селища Комишуваха на Запоріжжі. Читайте в її репортажі про те, як відбувається евакуація тварин, що мотивує людей займатися цією роботою, з якими ризиками вони стикаються і чому навіть ретельно спланована місія може будь-якої миті піти зовсім не за планом.

«Українські більшовики більше ніколи не наважувалися настільки відкрито та рішуче кидати виклик центральному керівництву партійними справами». На початку 1920-х більшовицька влада в Україні була ще далекою від тієї тоталітарної системи, якою вона стане пізніше. Партійні організації залишалися розрізненими, місцеві лідери пропонували власні бачення розвитку радянської держави та відкрито виступали проти рішень московського центру. ✊ Одним із найцікавіших прикладів такої лівої опозиції були «демократичні централісти», або децисти. Вони вимагали більшої самостійності місцевих рад і наполягали на безпосередній участі робітників в управлінні підприємствами. А на IV конференції КП(б)У в Харкові саме їм вдалося перемогти в ключовому голосуванні щодо економічної перебудови російське керівництво, яке на з’їзді представляв Сталін. І хоча ЦК розпустили вже наступного дня, це стало вершиною успіху фракції децистів і загалом лівої опозиції серед більшовиків. 🔎 З усім тим, навколо IV конференції точиться чимало суперечок, а роль децистів в Україні ніколи не аналізували систематично. Водночас їхня історія дозволяє побачити ранню радянську Україну не як пасивну периферію, а як простір реальних політичних конфліктів і боротьби за владу знизу. 📖 Саме тому радимо прочитати статтю про цей маловідомий епізод ранньої радянської історії України.

Румеї та уруми — дві групи надазовських греків, предків яких наприкінці XVIII століття переселили з Криму на узбережжя Азовського моря. Тут вони заснували десятки поселень, зокрема дали початок місту Маріуполь. З розгортанням російсько-української війни дедалі більше громад надазовських греків опиняються під російською окупацією. Декларуючи себе «дружньою домівкою» для різних народів, Росія активно проводить у Надазов’ї фестивалі, концерти, лекції та інші заходи, присвячені грецькій культурі. Водночас у цій політиці помітне місце займають наративи про близькість греків і росіян, а Росію представляють як «велику батьківщину» та захисницю національних меншин. Натомість румейська й урумська мови майже не отримують системної підтримки, а окремішність цих спільнот дедалі більше розчиняється у ширшій грецькій ідентичності. Читайте в новій статті про те, як на прикладі надазовських греків проявляє себе модель російської політики щодо національних меншин — і як публічна підтримка культурного різноманіття поєднується з асиміляційними тенденціями.

Навіщо потрібна вища освіта? 🤷🏻 Це питання рано чи пізно постає перед усіма, хто 1 вересня повертається до навчання, а тим паче — перед тими, хто вже отримав диплом і вийшов на ринок праці. Підлаштовуючись під вимоги ринку та бюрократичну логіку ефективності, сучасний університет дедалі більше орієнтується на вимірюваний результат: знання потрібно виробляти й оцінювати, а викладання — контролювати за визначеними показниками. ❓ Та чи може ефективність відповісти на питання про цінність і зміст освіти? ❓ Чи має викладач передавати студентові готову істину? ❓ Чи може радикалізація навчальних програм змінити сам університет, якщо його логіка здатна привласнити й поставити собі на службу навіть критичне знання? ❓ Якими можуть бути освітні взаємини, у яких ніхто не має останнього слова, а діалог не мусить завершуватися остаточною згодою? Над цими питаннями розмірковує канадський теоретик культури Білл Рідінґс у книжці «Університет у руїнах». До Дня знань публікуємо переклад розділу «Сцена викладання» з цієї книжки. А всіх, хто сьогодні навчається та навчає, вітаємо з Днем знань! Бажаємо не втрачати здатності мислити, слухати інших і залишатися відповідальними одне перед одним.

🚇 🎫 Ви вже змирилися з проїздом за 30 гривень чи все ще сподіваєтеся на повернення старого тарифу? Цього літа вартість проїзду в київському громадському транспорті зросла майже в чотири рази. У КМДА називають це «вимушеним і компромісним рішенням», пояснюючи, що збереження тарифу у 8 гривень вимагало б суттєвого збільшення дотацій транспортним підприємствам із міського бюджету. Та чи справедливо змушувати людей витрачати значну частину заробітку чи стипендії лише на те, щоб дістатися до роботи чи навчання? Проти підвищення тарифів уже кілька місяців тривають протести, що об’єднали профспілки, ліві організації, транспортних і екологічних активістів, а також звичайних містян. Так розпочалася одна з небагатьох помітних соціально орієнтованих протестних кампаній в Україні за останні роки. ❓ Як цей спротив організували та які альтернативи пропонують його учасники? ❓ Чого їм вдалося досягти? ❓ Чи можливе повернення тарифу у 8 гривень? ❓ І насамкінець — як привертати увагу до соціально важливих питань в умовах війни? Читайте в нашій новій статті про перебіг київського руху за справедливий транспорт, його здобутки та уроки.

«У мене було відчуття, що я не маю жодного права говорити за досвід іншого, настільки він мені недоступний». Наблизитися до досвіду іншого з позиції любові та співчуття намагається художниця й режисерка Дана Кавеліна у своєму новому анімаційному фільмі «Сіра земля». У стрічці переплітаються три історії — людини, тварини й землі. Військовий губиться без зв’язку в сірій зоні. Корова, яка все життя була частиною індустріального виробництва, після аварії вперше опиняється у відкритому полі. А земля, виснажена війною, монокультурами й пестицидами перетворюється з декорації для їхніх історій на ще одного персонажа. ❓ Чому саме ці образи опинилися поруч у стрічці? ❓ Що Дана говорить через них про вразливість, експлуатацію та взаємозалежність усього живого? ❓ І чому для цієї рефлексії вона обрала саме анімацію? Дізнавайтеся про це в новому випуску проєкту репортажів «Ось бачиш!», команда якого побувала на зйомках «Сірої землі» у Львові та поговорила з Даною й людьми, які працювали над фільмом.