Спільне | Commons

🚢 «Ми знайшли судно, зареєстроване на велику російську компанію, і просто відмовилися його обслуговувати» 🙅 З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну уряди багатьох країн часто говорять про санкції як інструмент економічного тиску на російську економіку. Проте на практиці справді рішучі заходи ухвалюються роками. У новому матеріалі ми розповідаємо про тих, хто все-таки змогли зреагувати значно швидше й радикальніше. Ще у 2022 році члени й членкині Шведської спілки докерів з власної ініціативи відмовилися обслуговувати російські судна на знак солідарності з українськими портовиками. Нещодавно ми зустрілися з Еріком, одним із лідерів профспілки, і розпитали про те: ▪️ що спонукало шведських докерів підтримати Україну ще до того, як з’явилися санкції ЄС; ▪️ яким чином було організовано бойкот і чому він зазнав опору з боку бізнесу й держави; ▪️ як боротьба проти російської агресії привела до кампанії проти військової торгівлі з Ізраїлем; ▪️ і чому політичний жест солідарності з постраждалими від війни став приводом для тиску на профспілки в країні, яку вважають прикладом соціальної держави. Читайте інтерв’ю про протест шведських докерів і про те, чому міжнародна солідарність залишається одним із небагатьох засобів протистояння глобальному капіталу, — за посиланням.

💰 У марксистських історичних дискусіях витоки капіталізму традиційно пов’язували насамперед із розвитком промисловості та становленням фабричного виробництва. Іншу інтерпретацію пропонує індійський марксистський історик Джайрус Банаджі. У своїй книжці «Коротка історія торгового капіталізму» дослідник ставить під сумнів лінійні моделі історичного поступу та пропонує оптику нерівномірного й комбінованого розвитку капіталізму з наголосом на чільній ролі, яку відіграв купецький капітал. У 2021 році учасники та учасниці читацького гуртка «Історії капіталізму» зустрілися з Джайрусом Банаджі, аби обговорити деталі його книги. У ході розмови вони торкнулися багатьох питань, зокрема щодо: ▪️ ширшого розуміння способів виробництва та природи експлуатації; ▪️ ролі взаємодії держави й комерційного капіталу у розширенні капіталізму; ▪️ можливості існування ринку поза капіталізмом; ▪️ несподіваних паралелей між ранньомодерними торговельними імперіями та сучасним капіталізмом глобальних ланцюгів постачання. Публікуємо першу частину стенограми цієї розмови та рекомендуємо її до прочитання всім, хто цікавиться історією капіталізму.

Чому б не спробувати стати дурнем? 👌 Саме таке рішення пропонує французький письменник Мартен Паж герою свого бестселера — бідному інтелектуалу Антуану, якого виснажує надмірна чутливість до несправедливості соціуму. Замість боротьби з експлуатацією та нерівним розподілом багатств на вулицях Антуан обирає шлях «революції» всередині себе. У хід іде, як це часто буває, чарівна таблетка, під дією якої він поступово втрачає здатність критично мислити та дедалі легше пристосовується до реальності. Ба більше — він стає успішним і багатим, тож відтепер може закривати будь-які свої потреби покупкою дорогих речей. Та чи знаходить він щастя там, де зникають незручні запитання про себе і світ навколо? Дізнавайтеся про це в рецензії на книжку «Як я став дурнем», яка стала літературною сенсацією чверть століття тому, але й досі не втрачає своєї актуальності. Ну і, звичайно, заносьте до своїх списків «що почитати» сам роман про провокативний експеримент відмови від надмірних рефлексій.

👀 А що там з кінотеатром «Київ»? На жаль, нічого нового. Сьомого червня буде вже сім років, як попри численні протести, він був закритий і залишається порожнім. «Київ» є лише одним із численних прикладів інституцій, які було закрито, скорочено або занедбано внаслідок приватизаційних рішень і поступової комерціалізації міського простору, що у ширшій перспективі описує логіку неоліберальної трансформації культурної сфери в Україні. У новому матеріалі з критичним аналізом Стратегії розвитку культури до 2030 року ми спробуємо розібратися: ❓ чому ж дедалі популярніші дискурси про «ефективність» та «інвестиційну привабливість» не завжди узгоджуються із суспільним інтересом? ❓ які втрати для культурної інфраструктури й публічного простору несе підпорядкування культури ринковій логіці? ❓ і чому ті, хто безпосередньо рятує та відновлює культурні об’єкти під час війни, часто залишаються поза системою належного соціального захисту? Ці питання стають особливо актуальними в умовах війни, коли руйнування культурної спадщини відбувається ще й внаслідок російських обстрілів, зокрема 24 травня, коли було пошкоджено низку пам’яток архітектури, музеїв та інших об’єктів культурної інфраструктури.

Робити те, що любиш, грати в ігри й отримувати за це гроші 🤩 🎮 Часто саме так ми уявляємо ігрову індустрію — як простір «роботи мрії» та творчої самореалізації. Проте реальність у цій сфері далеко не така приємна: понаднормова праця, нестабільна зайнятість і постійний тиск виробничих циклів. Сьогодні на тлі масових звільнень, загрози автоматизації та посилення корпоративного контролю ця суперечність лише загострюється. Тож сфера, яка ще донедавна здавалася майже несумісною з колективною організацією, останніми роками дедалі частіше стає майданчиком протестів і профспілкового активізму. Детальніше про історичні передумови формування профспілкового руху в індустрії відеоігор ми вже розповідали в першій частині статті Валерія Петрова. Друга частина матеріалу зосереджена на тому, яких форм набуває цей рух, як розрізнене невдоволення розробників перетворюється на організовану дію і з якими викликами стикаються ігророби сьогодні. Читайте публікацію за посиланням і дізнавайтеся, чому профспілковий рух в індустрії відеоігор може стати потенційним рушієм переосмислення робітничого руху загалом.

📚 Ми звикли мислити історію як лінію «прогресу», втілену в русі європейського світу до модерності. Однак поза межами такого підходу залишається чимало процесів, без яких неможливо зрозуміти як сучасні форми імперіалізму, так і логіку капіталістичної світ-системи. Саме на цю приховану динаміку, що випадає з європоцентричного історичного наративу, пропонує звернути увагу Лора Дойл у своїй книзі «Міжімперськість: суперництво імперій, гендерована праця та літературне мистецтво союзництва». Авторка розглядає історію не як формування «центрів» і «периферій», а як діалектичний простір взаємозалежності та конфліктів. Сьогодні публікуємо переклад першої частини розділу «Діалектика longue durée» з цієї книжки. У ньому Дойл показує, що складні світ-системи існували задовго до європейської гегемонії — в Африці, Індії, Китаї, Америці та на Близькому Сході. І попри те, що кожна велика імперія вибудовувала власний міф про «цивілізаційну винятковість» і великі завоювання, за ним приховані численні історії опору, насильства, конфліктів, торговельних мереж, культурного обміну та малопомітних акторів, які також нерідко ставали рушіями історичних трансформацій. У цьому контексті «модерність» постає як результат довготривалих і суперечливих процесів співтворення, які сягають далеко поза межі Європи. Наступну частину розділу про розвиток інфраструктури, технологій, комунікацій та знання як інструментів імперського домінування і одночасно поля для спротиву ми опублікуємо наступного тижня.

Навіть у Берліні Першотравень уже не той? На початку 2000-х берлінський Кройцберг щороку вибухав масовими демонстраціями лівиці: звідусіль звозили міномети, «чорний блок» захоплював вулиці, а місто перетворювалося на еклектичну картину Босха. Сьогодні від тієї епохи залишилося багато естетики — куфії, чорний одяг, дим фаєрів, техно, антифашистські наліпки, рейви й гасла про визволення. Але набагато менше лишилося розуміння, хто саме є політичним суб’єктом, за що конкретно ведеться боротьба і якою може бути перемога. Ми побували на кількох берлінських першотравневих демонстраціях — від квір-феміністичних маршів і профспілкових колон до рейву в парку Гьорліц. Це спроба зрозуміти, яким сьогодні є політичний зміст свята, яке колись було Днем міжнародної солідарності трудящих, і чому форма дедалі частіше відділяється від боротьби, а актуальна боротьба втрачає належну форму.

🙌🏽 Україна — країна низьких податків, цін і, на жаль, зарплат та можливостей. Українську податкову систему часто подають як просту, зрозумілу і зручну. Але простота не є нейтральною — вона має соціальні наслідки. Так, ставка податку з доходів фізичних осіб 18% справді виглядає помірною. Але чи є це помірним для всіх? І чи однаково ця ставка відчувається для людини, яка виживає на мінімальну зарплату, і для людини з доходом у 100 000 грн, яка може дозволити собі накопичення. Тобто для когось ці 18% — це вибір між відпочинком і новим гаджетом. А для когось — між їжею і боргами. Саме тут з’являється ключова відмінність між плоскою та прогресивною логікою оподаткування, де податок змінюється разом із доходом: чим більше заробляєш, тим більшу частку віддаєш. Як це працює в Україні та Польщі — розбирає авторка нашої нової публікації Ірина Жданова на прикладі зарплати у 9800 грн брутто своєї родички, помічниці виховательки в київському дитячому садку. З цієї оптики стає очевидно, що основним питанням є не «низькі податки», а те, для кого вони низькі.

«Галузь зазнала морального краху зсередини, зберігаючи переважно мовчанку перед обличчям масових вбивств у Газі, що здійснювалися за підтримки Заходу».

Конфліктологія — наука, яка сформувалася у 1990-х роках із метою зрозуміти війни, запобігати масовому насильству та будувати мир після катастроф. Представники цієї галузі брали участь у міжнародних форумах, консультували політиків і працювали над моделями миротворчості, гуманітарних інтервенцій та «переходу до демократії». ▪️ Що ж відбувається з цією дисципліною зараз, коли світ опинився перед обличчям глобальних конфліктів і масових убивств? ▪️ Чому багато дослідників, які роками говорили про права людини, обирають мовчання? ▪️ І зрештою — чи була конфліктологія наукою про мир, чи весь цей час, хай навіть ненавмисно, відтворювала глобальну нерівність в інтересах західної гегемонії? У своїй статті дослідники конфліктів Вольфрам Лахер та Іван Гішауа намагаються відповісти на ці питання та осмислити, де сьогодні опинилася конфліктологія і куди вона може рухатися далі. Проте цей текст — не лише про кризу окремої наукової дисципліни, а й про руйнацію всього ліберального світового порядку, який позиціонується носієм миру, гуманізму та прав людини. А також про глухий кут соціальних наук, які часто виявляються нездатними критикувати владу, в межах якої самі були сформовані.

«Не можна ставити знак рівності, тому що кожна війна, кожен випадок масового насильства — вони різні».

З 2021 року громадська організація «Після тиші» працює з усною історією та досліджує події середини ХХ століття: Другу світову війну, Голокост, примусову працю та радянські післявоєнні репресії. Сьогодні ми маємо фактично останній шанс зафіксувати свідчення живих очевидців та очевидиць тих подій. Саме тому основна частина роботи команди — це збір усних інтервʼю, родинних архівів і приватних фотографій. У «Після тиші» переконані, що саме ці джерела дозволяють побачити війну не просто як абстрактні пересування армій, а як складний і суперечливий людський досвід, який зазвичай залишається поза великими історичними наративами. До Дня памʼяті та перемоги над нацизмом ми публікуємо інтерв’ю з Андрієм Усачем, істориком та головою «Після тиші». Ми поговорили про вплив пам’яті про Другу світову війну на сприйняття сучасної російсько-української війни, про важливість роботи з локальною і мікроісторією та про те, які практики меморіалізації є доречними сьогодні. Також нагадуємо, що на нашому YouTube-каналі ви можете переглянути репортаж про роботу ініціативи «Після тиші» та познайомитися з її командою.

Восени 2024 року ми опублікували переклад суржиком першої частини робітничого маніфесту Карла Маркса і Фрідріха Енгельса. Ми хотіли як реактуалізувати цей політичний документ, так і помістити його в новий, але всім знайомий контекст — у суржик. Як ви вже зрозуміли, ми трохи затягнули з перекладом другої частини. Та, як це часто буває, символічні дати чудово підганяють дедлайни. Тож Міжнародний день солідарності трудящих став гарним приводом нарешті зібратися і доробити почате. У сьогоднішнє свято ми раді представити вам другу частину суржикомовного перекладу «Маніфесту» — старого тексту про нерівність, працю й історію, яку ми разом творимо у боротьбі за визволення. Вітаємо вас зі святом праці! Частiше забивайте на дедлайни і памʼятайте:

«Вільний розвиток каджого і каждої є условієм вільного розвитку всіх».

⛴ Минулого жовтня чергове перехоплення суден флотилії до Сектора Гази ізраїльськими військовими спричинило міжнародний резонанс: серед десятків затриманих активістів та активісток була і Грета Тунберг. Спроби прорвати морську блокаду та створити гуманітарний коридор для цивільного населення тривають уже понад 15 років. За цей час відбулося не менше десятка подібних місій: їх перехоплювали, блокували, учасників затримували й депортували. Майже жодній флотилії не вдалося фізично дістатися берега — але кожна з них робила видимою саму наявність блокади. Сьогодні Global Sumud Flotilla готується до нової місії — з більшою кількістю суден і учасників та учасниць. Серед них — двоє з України. В інтерв’ю для «Спільного» правозахисниця Ніна Потарська та активіст Андрій Мовчан розповідають, чому вони долучилися до цієї ініціативи, як вона влаштована та які ризики на них чатують. Зокрема, ми поговорили про те, чому допомога палестинцям стосується і солідарності з українським народом — солідарності між народами, а не між державами.

«Об’єднане ніщо» (United Nothing) — картина з Галереї геноциду в Сребрениці, у якій втілено ставлення боснійців до діяльності міжнародних організацій загалом і ООН зокрема під час війни в Боснії та Герцеговині (1992–1995). Поряд із нею — інші образи: зруйновані міста, черги за базовими речами, крихкість повсякденності, життя між тривогою та очікуванням допомоги. Усі ці сюжети є спробою зафіксувати й осмислити одну з найбільших трагедій XX століття. Погодьтеся, що ці сюжети знайомі нам — українкам і українцям. У статті про воєнне боснійське мистецтво журналістка Вероніка Яблонська розмірковує про схожість досвідів українців та боснійців і те, як пережите відбилося в художніх творах.

✅ Вашій увазі - програма Соцфоруму «Зміцнення захисту прав працівників можливе!» (25.04, Київ, готель «Україна») 👉 Зареєструватися можна тут: https://forms.gle/JyURijvXEdRVGKa18 🔥 Відвідайте подію і зарядіться енергією від наших спікерів та спікерок!

☝️ «Пріоритети країни мають бути в пріоритетах науки», — неодноразово останнім часом заявляв заступник міністра освіти і науки Денис Курбатов. Сама по собі ця теза звучить логічно. Проблема лише в тому, що розвиток науки в Україні вже давно не є пріоритетом держави. За роки незалежності кадровий потенціал науки колосально скоротився. Це виглядає закономірним на тлі хронічного недофінансування, забюрократизованості та некомпетентності чиновників. Що ж до «успіхів», то вони переважно існують на папері — у вигляді зростання кількості публікацій, тоді як реальні досягнення відбуваються радше всупереч системі, ніж завдяки їй. ❓ Що ж пропонує нова стратегія Міністерства освіти і науки, стурбованого необхідністю оновлення науково-технологічної політики української держави? ❓ Як сьогодні працює система управління наукою і до чого це призведе? ❓ І чому запропоновані інновації фактично означають перетворення науки з простору пошуку на інструмент обслуговування державних завдань? Читайте про це в статті доктора економічних наук, заслуженого діяча науки і техніки України Олександра Поповича.

🎮 Відеоігри — одна з найприбутковіших індустрій сучасного капіталізму з мільярдними бюджетами на розробку та світові релізи. Водночас люди, які беруть участь у їх створенні, часто стикаються з не найкращими умовами праці. За успіхом індустрії стоять нестабільні контракти та систематичні переробки без доплат. Що ж до опору та колективної дії, то його ускладнює сама структура індустрії — угоди про нерозголошення, розділення команд, проєктна логіка виробництва та міф про «роботу мрії». Саме тому геймдев довгий час розглядався як сфера з низьким потенціалом для профспілкової організації. І все ж тут виникають страйки, колективні позови та профспілки! Ба більше, в умовах сучасного капіталізму, де головним ресурсом стають знання та креативна праця, геймдев стає важливим полем для осмислення нових форм експлуатації та спротиву. Дізнавайтеся у першій частині статті Валерія Петрова про історію спротиву в індустрії відеоігор — від ранніх етапів, коли створення ігор виникало як форма ескапізму, до фабричної дисципліни «кранч», а також перших протестів і спроб самоорганізації.

Чи можливий психоаналіз для бідних? 🧟 Сьогодні дедалі більше людей звертаються до психотерапії як до індивідуального — і часто недешевого — способу впоратися з проблемами. Але сам Фройд у міжвоєнні роки говорив про значно радикальнішу перспективу — психоаналіз для всіх. І цей заклик колись сприйняли серйозно. В одному з найбідніших районів Нью-Йорка — Гарлемі — у підвалі церкви психоаналітики, соціальні працівники та емігранти лівих поглядів облаштували клініку імені Поля Лафарга для тих, хто не мав ні гроша. Тут, намагаючись поєднати Фройда з Марксом, вони лікували не лише симптоми, а й досліджували, як неврози та психічні страждання пов'язані зі структурними умовами — расовою сегрегацією, злиднями, нерівністю та дискримінацією. То що ж означає «воля вижити у ворожому світі капіталістичної системи»? І що може психоаналіз там, де справжнім лікуванням мала би бути соціальна революція? Читайте в перекладі статті політичного теоретика Кевіна Дуонга про клініку Лафарга — і про втрачену традицію психоаналізу, який не забув про своє радикальне коріння.

💰 Якою є вартість природних багатств? Сьогодні, коли екологічні потрясіння та зміна клімату загострюються, теоретики різних політичних поглядів пропонують різні шляхи вирішення проблеми. Неоліберальні мислителі закликають встановити вартість природи та отоварити її дари, аби люди цінували те, чим користуються не безкоштовно. З іншого боку, багато лівих наголошують: природа — не товар, і її «ціна» лише відтворює логіку капіталу. Дослідниця екологічної політики Алісса Баттістоні закликає подивитися на цю полеміку ширше — з погляду марксистської політекономії. У книжці «Безкоштовні дари: капіталізм і політика природи» вона показує, що ринкова економіка хоч і залежить від безоплатних послуг екосистем, відповідальність за їхнє відновлення майже завжди лишається поза увагою капіталу. Відкидаючи обидві позиції, авторка пропонує дивитися на природні дари як на спільну інфраструктуру життя між людьми і нелюдськими істотами, де формується поле для політичної боротьби, колективних рішень і демократичного планування. Публікуємо переклад уривка з книжки Баттістоні про альтернативний погляд на колективну відповідальність за планету, яку ми разом будуємо.

У ЧОМУ НАШ МЕТОД? 👥У попередньому вітальному дописі ми розповіли про наші принципи та цілі. Однак важливим залишається також питання про те, яким методом ми прагнемо ці цілі досягнути. ✍️Британський колектив Notes from below написав статтю про метод «робітничої розвідки» і «класової композиції», яким послуговується в своїй діяльності і наш колектив. У чому полягає його теоретична сутність і практична користь — детальніше читайте в картках вище або на нашому сайті!