Pagan folklore

Який їхав, таку здибав, Не подобав, лиш пошпигав.

«Названия и эпитеты месяца в слав, языках характеризуют светило по блеску и форме (ср. рус. ясный, лысый, пол. blуszczały, łysy, рус. рогатый, пол. rogacz, rożek, rogal; в.-слав, серп, пол. sierp, kosa, obrączka — букв, 'обручальное кольцо'). В названиях типа болг. дядо Боже, дядо Господ, з.-укр. божок, в.-слав, князь, пол. księżyc, niebieski królewicz сохраняются следы древнего культа Л.». [Славянские древности. Этнолингвистический словарь: В 5 тт. (Под ред. Н. И. Толстого). Т. 3. М.: 2004. Стр. 144.]

Про застосування чаклунів козацькими воєначальниками під час оборони Говтви від коронного війська у квітні 1638 року, стверджував капелан Шимон Окольський, хоча він нічого не писав про ефективність таких дій: «Тисячами посадили на валах людей, гармату розложили на шанці, сотнями обсадили башти і брами, по високих дахах розсадили чарівниць і чарівників, аби слідкували звідти і чинили замовлення на добру стрільбу, повітря і вогонь». В іншому місці він згадує командира козацького полку Шекеравого (Сокирняного): «він був старий козак, господар моря і бунтів, знав багато зрад і чародійства, з повітрям, з рушницею; але хто йде на загибель, тому й ворожка не допоможе»

(...) На темных зорях в чистых полях выдут два ветра, два вихря; полетите в чистое поля против супостатов наших, которые воюют на нас, с нами спорют и в лице наше из луков, из пищаль стреляют. Смутися, стрелы, и пищали, и *пули их яко прах земны разнесися по земли, дабы наши лица и тела не вредило. (...)

6. Заговор от врагов Господи Боже, благослови, отче! И как ходит Д(у)х Божий по сыро- матерой земле, и буйные ветры, и силная буря ламает пенье, и колодъе, и каменья, и всякое древо сырое и сухое на сырую землю, и так же тот Д(у)х Божий, и буйные ветры, и силная буря по Господню и Божию велению, пособите и помогите мне, рабу Божию Петру, бить и ломать всех ворогов моих и супостатов, врагов и ненавистников с ног долой на сырую землю по всякую пору и по всякой час своими руками и ногами. И как не может никакое древо стоять против (Духа Божия и против буйных) ветров и против силной бури, и так же бы не могли все вороги мои и супостаты, враги и ненавистики против меня, раба Божия Петра, стоять и воинст(в)о держать по всякую пору и по всякой час. Всегда, ныне, присно и во веки веков. Аминь.

(... ) На острове на Буяне стоят три дуба зелены, цари ветрам, цари вихорям, цари царевичам. Я, р.Б. (имя рек), подойду и поклонюся: – Уж вы батюшки ветры, батюшки вихоря! Сослужите вы мне службу верную, неизменную, пошлите своих послов, почтальонов и курьеров, отберите всю мою тоску тоскуюшшу и сухоту сухотуюшшу и понесите от меня к рабе Божьей (имя рек) через горы, через долы, за темные леса, за быстрые реки. Полети, моя тоска, полети, моя сухота, с дымом, с паром и жаром. Не пади, моя тоска, не пади, моя сухота, ни на воду, ни на землю, ни на пихту зелену, ни на яблонь кудряву, ни на ракитовы кусты, ни на шолковые травы, а пади, моя тоска, прямо на сердце к рабице Божьей (имя рек). Батюшки ветры, батюшки вихоря, надуйте и завейте в сердце, в печень, в кровь горячу (...)

Раз віз дурак солому, а Вітер розносив її Дурак кинув у нього вилами, але вила пропали Пішов він їх шукати. В дорозі впро¬ сився на ніч до одної хати. Ледве стає засинати, вбіг до хати чоловік із розбурханим волоссям та підряпаним лицем і сказав до старої: “Дай, мамо, мерщій побереги, а то мені ніколи Послав мене Бог у таку-то сторону дуть Вже й обрідло мені це, але нічого не подієш з Богом, старший не буде меншим” То був Вітер (П Чубинський, Труди, І, с 32).

Один чоловік вів зерно, а Вітер усе дув йому напроти Чо¬ ловік розсердився та кинув у Вітер ножем Вітер перестав зараз дути, але відтоді не велося ніщо чоловікові. Раз пішов він у дороіу, зайшов до якоїсь хати на нічліг і там пізнав в особи господаря Вітра, що його колись зранив Вітер приймив його в себе, але аж тоді, коли чоловік витяг його з литки ніж (М.Дра гоманов, Мал нар предания, с 387—388)

Раз знов кидає чоловіка вилами у Вітра. Незадовго сидить до вечері, а до хати заходить закровавлений чоловік Ґазда просить його до вечері, а той відповідає “Маєш щастє, що попросив мене до вечері, бо я був би вхопив вас усіх навіки. Я Вітер” (А Онищук, Матеріали, с 9, ч. 2).

В казці “Як Іван Вітра шукав” (В.Ястребов, Материальї, с 153 154) парубок застає Вітра у сні, вкладає його в мішок, увільняє таким чином царство від вітру і за те жениться з царівною. В іншім випадку парубок, що заступав один день Сонце в його функціях, б’є Вітра за те, що той кудись роздув йому муку Вітер кричить лише, дує і надуває хмари з бурею (П Чубинськии, Труди, І, с 5—6)

Вітер — се сердитий дідун, що живе десь далеко за морями. Він бігає по світу і моргає одним вусом, від чого настає вітер Коли б він моргнув обома вусами, то повстала би така буря, що перевернула би ввесь світ догори ногами (П.Чубинський, Труди, І, с. 32).

Старий Вітер сидить із закованими устами Що тепер Вітрі є, то молодь шастається, старий же тільки іноді в щілинки поміж губів дмуха і ото бурі бувають, а якби йому губи розкувати і він дмухонув на ввесь рот, все б поздував на світі, гори з долинами порівняв, кінець світові був би. Отже, колись таки йому розку¬ ють губи (Номис, с. 285).

На чотирьох супротилежних кінцях світу стоять чотири вели кані з величезними вусами й губами і дають ненастанно один до Другого по приказу головного вітродуя. Коли котрий з тих великанів дує сильніше, тоді з тої сторони буває вітер. Вітри приковані сильними ланцами за руки й ноги до скали. Поривистий вітер — се сильніший віддих, що повстає при пробі Урватися з ланцюгів і порвати їх (П Чубинський, Труди, І, с 33)

Ніс раз мужик муку в мисці, оповідають люди, а Вітер розвіяв Я^нка вибила дома мужика і вислала до Вітра, аби відобрав ^У. Мужик пішов, здибав бабусю, оповів їй свою біду, а вона сказала йому йти за собою, бо вона Вітрова мати. В мене є чотири сини: східний, західний, північний, полудневий Котрий зробив тобі шкоду? — Полудневий.— Як посходилися сини, стала мати докоряти Полудневому. Той дав мужикові чудесну ска¬ терть, яку, розвернувши, міг їсти й пити, що хотів Коли в нього виманили скатерть, вітер дав йому бочку з хлопцями, що б’ють, і при їх помочі відобрав скатерть. В іншім варіанті виступає батько Вітра (Молодик, 1843, II, с. 129).

В казці “Про Івана і жінку його, вітряну дочку" (В.Ястребов, Материальї, с. 130—134) представлена ціла родина Вітра, зложе¬ на з батька, матері і чотирьох синів Вони живуть як господарі в хаті, частують зятя і шурина горілкою, достають йому з моря чудесну скришу і відносять його додому Певно з такої вітрової родини була й та дівка, що ввійшла обдерта, окровавлена до одної жінки до хати і попросила їсти. Жінка дала їсти, знайшла масть, помастила її рани і обв’язала платком коси. На запитжінки, чого вона така покалічена, відповідає, що мусить така бути, бо вона Вітрова дочка і мусить бігати всюди, не розбираю¬ чи, чи ліс, чи скалка, чи каміння Обдарувала жінку за гостинність і пішла (А Онищук, Матеріали, 10, ч. 3)

В одній легенді оповідається про походження Вітра так Раз бачив жид, як Христос оживляє мертвого, і захотів також ожи¬ вити мертву царівну Та хоч як дмухав на неї, вона не рушилася Христос оживив її, а до жида сказав “Іди ж ти, небоже, на середину світу, стань там і дмухай до суду -віку” . став на середині світу і почав дмухати Від того пішов по землі вітер Він стоїть там до нині, і в якому бік дмухне, з того боку маємо вітер Так буде він вічно стояти і дмухати (В Гнатюк, Гал -р нар.легенди, І, с 111—113)

В одному відривку казки оповідається, що старий Вітер мав дванадцять синів, тому сам не дув ніколи, тільки сини. одного разу стали вони так дути, “щоб усі гори й ліси поздувати, щоби скрізь рівно було” Розгойдали на морі хвилі, що йшли одна за другою більші, як хати Вітрі почали переходити море, тоді і всі потонули (П Чубинський, Труди, II, с 15).

Вітер, дуючи, пориває нераз із собою людей і уносить так, що не знати, де они поділися, а що найменше, наробить їм збитків (Там же, II, с 4—6)

Вітер пориває доньку одної жінки, жениться з нею, а опісля пориває і приносить до себе тещу в гостину та відносить назад по гостині до її дому (Гал.-руські. нар легенди, II, с. 224).

Деколи любить Вітер показатися щедрим Бідакові, приміром, Що просив в нього вогню, накидає жару в полу, який переміняється в золото, а багачеві, що хотів його піддурити, накидає правдивого * а РУ і спалює його (Там же, с 225).

Коли вітер дуже великий, люди кажуть “Це десь йому жінка товсту сорочку дала, так він сердиться та й рве її” А як маленький, кажуть «О, це десь жінка тонку сорочку дала» (Б Грінченко, Із уст народу, с. 9)

Ветер как мифологический персонаж. В. описывается как огром-ный, сильный человек, сидящий на повален-ном дереве и дующий оттуда во все стороны света (пол. лемков.), или четыре человека с огромными губами и усами, стоящие «в че-тырех концах мира» (укр.), дед в изорван-ной шапке с зап. ветер (поволж.), муж чина в залатанном кожухе (пол. краков.) или в большой шапке и развернутом голу- бом плаще, женщина с распущенными воло-сами cotka zuda 'южный ветер", cotka nor-da 'северный ветер и т. п. (кашуб.), су-щество мужского пола, имеющее 12 сес-тер, - витер (курск.). У В. толстые губы (рус., бел., укр., пол., д.-серб.), огромная голова (рус.), шапка (в.-слав., пол.); он мо-жет входить в дом к людям (кашуб.. вятск.), ездить, кататься в повозке (луж., пол., рус.). При безветрии говорят, что В. чинит свой кожух, обедает, отдыхает (пол., келец.). Персонификация отражается в на-званиях В.: pon Větrovský (чеш.), pan Wiet-rzyk (луж.), ветер Мойсий, ветер Лука (арханг.), Седориха 'сев. ветер (с.-рус.). У поляков считалось, что вой В. это плач Мелюзины (Meluzyna). «Meluzína za okny skučí, kvílí, pláče, hvízdá [Мелюзина за ок ном вост, поет, плачет, свистит) (CSVS), -говорят о В. чехи. У юж. славян часто совпадают названия В. и вредоносных демонов, нечистой силы, напр.: хала (см. Хала) сильный ветер с дождем, градом, громом (болг., банат.), Пиротска хала 'ветер, гоняющий градонос-ные облака (соф.), Тимочка хала 'вост. ве-тер' (серб. ресав.), аламуња 'сильный ветер, поднимающий сено в воздух (Лесковацкая Морава), нечисти вјетар с.-зап. нетер, приносящий град' (черногор. Бока Котор-ска). Целый ряд демонологических персона жей, особенно у юж. славян и славян Кар-пат, связан с В., напр. вила, появляющаяся вместе с ветром (хорв. кастав.), Полиб-ник тихий, прохладный ветер, побратим самовилы (болг.), ветреник и опасные для людей и скота поветрули, при полете кото-рых поднимается В. (карпат.), айтрэныця -красивая молодая женщина с длинными золо-тисто-зелеными волосами, быстро перенося щаяся на большие расстояния, при исчезно вении которой появляется сильный В. (Ива-но-Франковская обл.). В Словакии извест-ны vitornik или vitroplavec чародей-волшеб-ник (карпат.), velernica (см. Босорка). Источниками болезней явля-ются злые В. (о.-слав.), особенно вихрь, и навеянные колдунами по В. чары (в.-, 3.-слав.). У юж. славян наиболее страшными считаются духи-В., нападающие на людей: хала (в.-серб.), ветрои, ветрошиње духи (мужские и женские), которые, напа-дая на людей, вызывают душевные болезни (серб.). Злые, вызывающие болезнь ветры