Pagan folklore

Взагалі це свідчення цінне, адже тут описується зовнішність Води, що важливо для іконографії. Хоча натрапив я на нього випадково, треба буде уважніше перечитати цю книгу Гнатюка — все-таки щоразу натикаєшся на якісь нові цікаві фрагменти. Хто його знає, шо там ще можна знайти. Але я з іронією згадав цитату Юдіна в його статті про власні імена стихій у замовляннях:

Скажем сразу, что у нас нет удовлетворительного объяснения, почему именно антропонимы, да еще и относительно узкий их круг, были использованы для наименования столь далеких от антропоморфизма объектов, и уж во всяком случае мы не рискуем, как это делают иногда исследователи (см. напр., [Болтарович 1994: 250]), видеть здесь следы поклонения воде (или другим стихиям) как божеству. Скорее мы бы предположили здесь просто форму особого уважительного обращения к природной силе, от которой ждут ответного магического действия.

«У нас нет удовлетворительного объяснения, почему именно антропонимы, да еще и относительно узкий их круг были использованы для наименования столь далеких от антропоморфизма объектов» — ну а тепер є. Ці стихії мають власні імена, бо вони живі й святі, і селянам це було очевидно. Для атеїста вода — це лише речовина, H₂O, а для віруючого — молода діва з білим лицем і власним ім’ям.

Вода в народних оповіданнях, яких записано кільканадцять у Лубенщини, часто персоніфікується і виступає як молода дівчина на, що переміняється у криницю (Там же, с. 59—65) та дистає. лічничі прикмети. Ось одне таке оповідання: «Вона пішла дівкою, та криниця, так їй Бог дав. Чоловік орав в полі, приходить дівка хороша: лице біле, чорноброва, прибрана хороше і каже: “Я сяду на твоїй ниві”.— Він каже: “Сядь у болоті!” — Пішла і сила там. Чоловік оглух і онімів. Так він був, поки йому не приснилося: у сім місці силадівка і там криниця . Охряни її, освяти і візви ярмарок на десяту пятницю.— Той чоловік устав і почав зараз балакати та господарювати. І визвав ярмарок у Криницю” 1 (Там же, с. 61). Одна баба пішла по заході сонця до ріки по воду. Станула на березі, махнула навхрест відром і промовила: “Господи, благосло¬ ви! Здорова була, вода Уляно. Ти, водо, святися і, водо, хрести¬ ся. Благослови, Душе святий, води набрати!» Ледве зачерпнула води, як почула за собою слова: “Що ж ти до води добрий вечір кажеш, а до мене ні?” Баба оглянулася, а за нею сидить на стільчику чорнявий білолиций чоловік, у чорнім сурдуті, чуб за¬ лизаний. Зірвався він, як ударив бабу, аж очіпок злетів із неї. Набив добре і каже: “Як ходиш ночею по воду, то не здоровкай¬ ся до води, до Уляни, але до мене!” — Се був Водяник. Відтоді баба до смерті не ходила вечером по воду (В.Милорадович, Каз¬ ки і оповідання, с. 43—44). В одній гуцульській примівці говорить так примівник: Водичко, Иорданичко, Вмиваєш луги, береги, Корінне, біле камінне, Умий сего рщеного. 1 Криниця — місцевість у Полтавщині — славна ярмарками. Місто вчиненого Від гніву, ненависте і від усєкого лиха! Перед примовлянням вкидає примівник до води три зубці часнику, хрестить її тричі вістрям ножа, виходить із нею під каглу*, кланяється калі тричі і примовляє. Опісля дає недужо¬ му сю воду пити і обливає тричі болюче місце (Етн. збірник, т. V, с. 66) Гнатюк, «Нарис української міфології», ст. 51

#боги_вогню "2/IV.4.1/В12. * Богородица бросает огонек. Царь Огонь, царица Искра жжет луга, деревья. Они жгут болезни, (к. 5/II.1.3/A3. Красноженова, 1911. С. 78, Ns 27, ркп., Енис. губ., от "родимца".) ... 4/IV.4.1/В12. * Царь Огонь, царица "Огоница" жжет и палит болезни с человека. (Красноженова. С. 12, Ns II.2, Енис. губ., от "родимца".) ... 2/IV.4.2/B12. Заг встает благословясь, выходит в поле. Там царь Огонь, царица Искрица очищают поля. Заг обращается к ним. * Они очищают человека от болезней. (Азадовский. № 12, Амур, обл., от лихорадки.) 3/IV.4.2/B12. Заг встает благословясь, выходит в море. Там церковь. Заг обращается к царю Огню и царице Искре. * Они помогают корове от болезней. (Азадовский. № 49, с. 15, ркп., Амур, обл., на вымя коровы.)"

Трохи народного християнства😎

«Отправляясь в лес, на сенокос или просто куда-либо из села, многие произносят нечто вроде заговора против встречи со змеей — следующего содержания: «Солнце, небо, мать-сыра земля, заприте змеев шипучих и ползучих, чтобы не грелись, да не крутились, не прыгали, да не скакали, не шипели, да не кусали» Этот языческий заговор знают очень многие из поморов». [Цейтлин Г. Знахарства и поверья в Поморье. (Очерк из быта поморов) // Известия Архангельского общества изучения Русского Севера. № 4, Стр. 164. )]

🐺Pagan Esoteric Orden – це збірка каналів об’єднаних язичницькой тематикой, правим поглядом на світ і важкою музикою. Славимо Богів! Відродимо Славу Богів 🐺 Підписуємося ᛈᚢᛝᛒ'ᛟᚻᛞ ❄️ 🇺🇦Приєднатися🇺🇦 ❄️

Є лише два гендери... #Гумор Варвари Нової Європи

ПРОТИ ІВАНА СОНЦЕ І ГРАЛО Проти Івана сонце іграло. Приспів: Ой рано, на Івана. А де ж воно ночувало? Ночувало у Івана. А що ж воно вечеряло? Вечеряло варенички, Варенички з цибулею, З цибулею, з чорним маком, З чорним маком, з пастернаком, І з юшкою, з петрушкою, Ой рано, на Івана.

ВЕСНЯНОЧКО-ПАНЯНОЧКО — Весняночко-паняночко, Чом на тобі пусто, Чом немає челядоньки, Як бувало густо? — Ой тим пусто, ой тим пусто, Парубки-ледащо, Посушили, пов’ялили Дівочок нінащо.

Ще один весняний звичай чарувального характеру - «збірна каша». Щоб прииадити хлопців на весняні гуляння, дівчата варили кашу з маком і раковою клешнею, закопували її посеред вулиці або під перелазом: Закопали горщик каші, Ще й колком прибили, Щоб на нашу та вулицю Парубки ходили.

ВЕСНЯНОЧКО-ПАНЯНОЧКО — Весняночко-паияночко, Де ти зимувала? — У садочку на пеньочку Пряла на сорочку. А ворони оснують, А сороки витчуть, А білії лебеді Ще побілять на воді, А лугові пташки Пошиють рубашки. * * * ТА ПЕРЕЙДИ, МІСЯЦЮ Та перейди, місяцю, (2) Через нашу вулицю. (2) А на нашій вулиці (2) Всі хлопці молодці, (2) Били жабу на колодді, (2) Розділили всім по ніжці. (2) А хлопчику ціла жаба, (2) Щоб любила стара баба. (2) Йому баба не годиться, (2) Йому дівка судиться. (2) * * * ЗБІРНА КАША Як починаються веснянки, то перший раз варять горщик каші, виносять на вулицю, закопують і прибивають його кілком. Оце до цього звичаю й пісня: Закопали горщик каші, Ще й колком прибили, Щоб на нашу та улицю Парубки ходили.

МІСЯЦЮ, МІСЯЧЕЙКУ Місяцю, місячейку! Світи нам дорожейку, Жеби-сь мо не зблудили, Віночка не згубили; Бо наш вінойко красний, Як місячейко ясний, Іде вищий від плота, Ще дорожчий від злота. Іще вищий від гори, Ще яснійший від зорі. * * * ЗАСВІТИВ МІСЯЦЬ ІЗ РОГА Засвітив місяць із рога, Да щоб нам була видна дорога, Щоб ми із неї не зблудили, Щоб своєму господарю вгодили. Прочини, господарю, ворота, Занесем тобі віночка із золота; Він не із золота, а із жита, Да позволь тобі, боже, спожито. На друге літо заложити. За матеріалами: Календарно-обрядові пісні. Київ, Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1987. Упорядкування, вступна стаття та примітки О. Ю. Чебанюк. Гравюри Василя Перевальського та Анатолія Павленка, стор. 210 - 262.

#міфи

Небо, за народними уявленнями, має ворота, які кожен день відмикає ранкова зоря для проїзду бога-сонця, а ввечері знову зачиняє її на замок вечірня зоря" [Н. Ф. Познанський 1917, с. 244-245].

43. В народних переказах сонцю / Господині прислуговує небесна діва / дочка: "На сході перше жила панна, і як тільки сходить сонечко, то вона його вимиває, витирає гарненько, од того сонечко перше було ліпше світило, як тепер" [Чубинський 1995, Т. 1, с. 13]. В замовлян- нях зустрічаємо образ "сонцевої дочки": "Ночници, полуночници шли калиновим мостом, судошають сонцову дочку: "Куди ідеш, сонцова дочко?" "До Настасіної Ксені ночницу одбірати" [Поліські заговори 2003, №98]. «По мнению народа, у солнца есть дом, мать, жена, дети, братья, сестра. Но кто они такие, крестьяне не знают и сами; говорят, что луна есть старшая дочь солнца; полярная звезда – младшая дочь; ветры – сыновья и братья солнца...» [У истоков мира: Русские этиологические сказки и легенды / Сост. и коммент. О. В. Беловой, Г. И. Кабаковой. М.: ФОРУМ ; НЕОЛИТ, 2014. Стр. 81.]

#міфи

«Во всех славянских традициях С. персонифицируется в образе молодого человека (реже — девушки) с ясным лицом, которое освещает весь свет (укр.), с золотыми волосами или руками (серб.), одетого в сверкающие ризы (укр.); по имени Райко, Райчо (болг., макед.) или Лало (болг., Ловеч), Дядо Райчо (Сакар:232), который после захода возвращается в свой дворец, находящийся на краю света, под землей, на небе, за морем (о.-слав.)». [Славянские древности. Этнолингвистический словарь: В 5 тт. (Под ред. Н. И. Толстого). Т. 5. М.: 2012. Стр. 104.]

«Фантазия хорутан и рисует солнце вечно юным воином, едущим на двуколке, запряжённой двумя белыми конями и украшенной широким белым парусом, которого колебание наносит на землю тучи и гонит ветер; около него вьются птицы, которые одни могут видеть его и знать, чего не знает никто на земле». [Срезневский И. И. Об обожании солнца у древних славян. Санкт-Петербург, 1846. Стр. 44-45.]

«[Луцкий уезд]. Солнце устроено Богом так, что оно ходит но небу и освещает нашу землю. Солнце — «царь неба», который освещает и согревает землю днём, а ночью скрывается за землю, «обходыть» её и наутро является на востоке. Солнце олицетворяется в виде живого существа, но в формах неизвестных. Семью солнца составляют луна и звёзды». [Труды этнографическо-статистической экспедиции в западно-русский край, снаряж. ИРГО. Юго-запад. отдел. Материалы и исследов., собранные д. чл. П. П. Чубинским. Т. 1: [Верования и суеверия. Загадки и пословицы. Колдовство]. СПб: 1872. Стр. 3.]

#міфи «Представления о столкновении Солнца с Месяцем как причине 3. известны украинцам и полякам: считается, что месяц «влезает» на солнце (пол. Замойское; Пильское); ночное светило «дерется» с дневным (укр. Волын. губ., пол. Хелм); послужив некоторое время, солнце и луна «меняются», при этой «смене» они могут столкнуться и упасть на землю, отчего произойдет светопреставление (укр. Винниц. у.). Единичные свидетельства изредка встречаются на слав. Юге: в Отоке (Славония) полагают, что 3. возникает вследствие драки между светилами; 3. солнца наступает, если побеждает месяц, и наоборот». [Славянские древности. Этнолингвистический словарь: В 5 тт. (Под ред. Н.И. Толстого). Т. 2. М.: 1999. Стр. 276.]

Михайло Гаврилко, сучасний язичник й герой Михайло Гаврилко (1882-1920) був людиною великого таланту та справжнім воїном, який боровся проти комуністів у складі УНР. Він вшановував пам'ять національних героїв у своїх скульптурах та картинах, а головне – він шанував наших справжніх Богів й молився Даждьбогу та Перуну перед битвою. Пам'ять про великого чоловіка живе вічно й Гаврилка ніколи не забудуть.

#міфи Як діти сонце визволяли Колись на Лису гору, що ото біля Василівки, ні одна жива душа не потикалася. Боялись туди ходити, бо якраз посередині гори була бездонна прірва. І жила там, казали, якась нечиста сила. Чим тільки не манив диявол до себе людей, але все марно. І вирішив він тоді велике зло їм причинити: сховать у темну тьму сонце, щоб вічна ніч на землі настала і щоб люди посліпли. Одного разу нечистий так і зробив. Як тільки сонце скотилося до заходу, він ухопив його і в своє лігво потяг. Ждуть-пождуть люди сонця, а воно не сходить. Така ніч настала, що за крок нічого не видно. Коли це блись — і засвітився на Лисій горі вогник! - То сатана знак подає, то він манить, — казали старі діди. — Не йдіть туди ніхто, а особливо грішні, бо лихо вам буде. А дітвора тієї поради не послухала. Не було на них ніякого гріха, нічого вони не боялися. Зібралося хлопчаків із десяток і подалися потай од батьків на гору. - Доки,— кажуть, — без світла сидіть? Украдемо в нечистого вогонь і на весь світ багаття розпалимо, щоб видно було. Набридло в темноті гратися... Та не так-то просто було той вогник украсти. Що наблизяться діти до нього, а він шасть — і вже ген далі горить. Отак манив диявол хлопців, поки вони в його яму не попадали! Поспадали і пішли блукать темними норами. Блукали-блукали, коли це враз стало їм так видно, як удень. Дивляться: аж ув одній заглибині сонце лежить за ґратами, а на тих ґратах три ідоровенні замки висять. Ну, хлопці, недовго думаючи, розбили замки камінням і випустили сонце з неволі. Поки там сатана манив своїм каганцем на гору інших людей, найшло воно вихід, вилинуло з прірви й дітей на собі винесло. Знову день повернувся на землю. Пораділи люди, птахи й звірі. А нечиста сила провалилася зозла в чорну яму і згинула на віки вічні. Джерело