Храм поезії (🖤)

А це називається "найдіть 10 відмінностей"

*** мої ластівки бояться, що холод впаде їм у вічі і вони не розпізнають головного, себто Бога я кличу їх теплішаю і ховаю у себе я боюсь, що мене розіллють та так і залишать, тому тікаю їм під крила вони мене огортають до краю мої риби не живуть без води ти їм скажи, щоб поселилися в мене під серцем де це? там холодно й вогко, там їм буде добре пливти я не живу без моря, тому риби мені його творять десь всередині мене є безодня з риб і солоних хвиль пам’ятаєш ти їх колись любив? @novakain_poetry #новакаїн

мені наснилось, що мого старого дому більше немає на своєму місці. там все змінилось, я плутаю двері та поверхи, раніше улюблені речі більше не приносять втіхи. раніше кохані люди напрочуд щільно закривають за собою двері, раніше важливе обертається картонною коробкою з-під піци, раніше суттєве зараз видається по щиколотки, неглибоким. я памʼятаю усі ці коробки, горщечки, сухі квіти, повторюю назви всього, що бачу, наче скоромовку, щоб зберегти все, що осипається додолу. я памʼятаю Я памʼята Я памʼя Я пам Я па Я п Я як добре, що я прокинулась. @just_morty

хтось, хто бачив тебе дику оголену торкався шкіри і родимок зазирав у найтаємніше тепер читає не твої думки тримає не тебе міцно за руку тримається подалі тісно та напружено зводить всі болі до однієї твоєї — найсильнішої цілунки що квітли орхідеями на шиї перетворилися на холодних змій майже дотики крижаних пальців коли на вулиці холодно але поряд — гаряче кінчиками мандрувала під сорочкою ніжно нетерпляче лоскотно і губи віддавали тепло серця так багато, як тільки могли відчути вітер розкурює твої сигарети заповзаючи під спід плаща швидке кохання за крок до щастя почуття дощового ліктя мокрий світ, мокрий сніг, перебиті коліна бруківки щось значно сильніше за, але сил більше немає хтось залишив тобі корінь на згадку проріс глибоко — не витягнути, не зламавшись так і висітиме в повітрі гіркими парфумами, розбавляючи міцним алкоголем спогади. порожнеча з'їсть все що маєш зсередини, розколюючи голову, наче волоський горіх. порожнеча має властивість звучати, бо в порожній кімнаті — найголосніший сміх, і найгучніше відлуння — у глибочезному спорожнілому чані. чи то сніг, чи то пір'я бродячих птахів... тверді рішення — жорсткий наст. це місто більше не приймає нас, і я відкрила би таємниці й архіви, але ти пишеш "південний вітер", і час засипає піском, бо згас останній ліхтар. віддати борги, щоб написати їдкою тушшю на дикому полі відбитки ніг так, ніби ми щасливе подружжя так, ніби березень і сходить сніг.

Комікси про @sashko_nehrych, @helen_halu, @YanaMoro3 і @catania13_11, які я малювала в потягах до Львова і до Сум😄

Ще можна докинути до закриття збору 287 грн

вулиці мертвого міста шепочуть притчі минулого серед квартир. доля з цікавістю бродить щоночі у пошуках правди. десь вдалині поспішає тривога додому. до лячного дому страхів. у хованки грають брати поміж смутку і втоми. подихом ночі гойдаються макові стебла в імлі. Тáнатос всмоктує душі у мареннях снів, хоч давно вже згорів смолоскип. сім бездоганних відтінків загуби офір офарбовують дивні сади. стогони болі затьмарили світ на околиці виру тортур. Гíпнос зімкнувши повіки ліниво питає у брата: "я гінко забув, то кажеш, що скін є початком утрати?" #дуель

~ Леді та джентльмени! ~ • Сумували? І ми також ! Тому ми повертаємося разом з вечорницями 3.0! > Умови тут < • Чекаємо вас в нашому боті @ET_uabot ~ Вдалих вам вечорниць! ~

Вона йшла. Ще по суті дівчинка. Дочка степу. Мала воїтелька. Така горда. Цариця в розквіті. Перемога звучить у поступі. Вона йшла. Під ногами босими Хрускотів кістяк Македонського. А небесна пантера шкірячись Позіхала у пору місячну. Чи розбудить донька Атеєва Сонну кішку борнею ревною? Ні. Проспала богиня. Косами В'ються стрічки кривавих споминів. Та цариця жива. Не зломлена. Вона йшла. Ні! Плила княгинею. Юна серцем. З хрестом за спиною. У кумирах навік зневірена. Загартована втрати відчаєм. Вона йшла. І тремтіли зрадники, Чувши кроки своєї владарки. Та розбещені діти владою Материнську корону втратили. Ними зронена в марних сутичках, Покотилась Орді назустріч. Так Бог гартує чи то сторицею Віддає за роки язичництва? Та княгиня жива. Не скорена. Вона йшла, а козацтво з шаною Віддавало салюти шаблями. І гриміли гармати голосно Над неволею влучним посміхом. Та нажахані світлом Фенікса, Сильні світу сказали: "Скресни-но!" Та гетьманша жива. Не здолана. Вона йшла. І лютневим холодом Зародилось бажання потайки Повернути б свободу втрачену: Це єдине, що має значення. Вона йшла. Її тіло зболене Нещодавно було оновлено. "Братська" кров не прийшла на врочення Й проводжає очима вовчими, Щоб під волі сяйною зіркою Увіп'ятись у шию іклами. Скільки років минуло. Зможемо Чи зарадити знову злочину? Ми не маємо права помилки Залишити княгиню мороку. Вона йшла. Вона йтиме. Вічністю Крокуватиме гідна й цілісна Та, що нині є Україною, Що була та що буде вільною. @zapyskyneofitky #неофітка

Настрій читати вірші лише про любов пити чай з медом та прянощами і уявляти нас разом у інших альтернативних реальностях де у мене більше годин а у тебе руки не зайняті Животом притискатися до твоєї ноги голову покласти на плече і відчути як вітер холодить спину а рука твоя на скроні пече і у мене ціла торба з хвилинами а ти відкладаєш свій меч І коли знову по різних кімнатах не встигаємо разом сміятись у голові тихо заграє та сама пісня водитиме по колу у грудях голкою грамофона і скрутить спогад про тебе в паху клубок зі змій і скорпіонів бо секунди розлетілись метеликами а руки наосліп шукають горе Піду до тебе наживо впертись лобом у груди щоб стояти так хоча б маленьку вічність пальці мережитимуть пасма а потім знов сьогодення поверне до себе обличчя не відвернути і не можу я не скоритись коли воно знову кличе і хвіст із вельону митей махне перед носом і зникне печатки доторків залишаться у моїй фантомній пам'яті @lysychkazlisu #лисичка

Запис на PLAIDFEST відкрито!!!! Перший дводенний музично-літературно-художній захід від PLAIDPOETRY І ти не маєш його пропустити! 🔝Дуже потужний лайн-ап з поетів та музикантів ⭐️Виставка талановитих художників ⬆️Благодійний аукціон 🤙Тепла та комфортна атмосфера 🥰І, звісно, ви! Найкращі люди Столиці. Запис глядачів відбувається у гугл-формі А за афішу і допомогу повага летить Елвісу Чекаємо на Вас)

Мені сьогодні виповнюється 30, а Воксику річок🥳 і ми відкрили допоміжну міні-банку для зборів на спорядження Каричу, та Веронічці на авто для 21 ОМБр. Привітати можна отут: https://send.monobank.ua/jar/Aau4jD9Xeo

*SMS* білий, або кривавий колір — лише одна десята, чверть окремого взятого слова: тисяча на двох. караван замовк, а слово несеться птахами у піднебесся, під ребра, до пам'яті, винною зависсю. краплею стікаю по кінчику язика. розпускається надвечір сталева рука, у болотах дітей ненароджених полоще, тому що так — чистіше, вірніше, вище. то склади мене — рядками зший від плеча до плеча. від пупка до шиї проросли навушники, антенами колосіються на твоїх пустирях, тягнуть руки, прагнуть голосу неба сивого. душі висять, заціловані маревом, розпухлі від мрії отрути я завжди за вітром, проти вітру — ти. двадцять чотири виходи, дванадцять із сімох - ліс, і я чекаю на відповідь, землею і небом між. @viknapoetry #верле

Грудень Я досі впевнена, що сніг - цукор, його можна їсти, чайними ложками вишкрібати з суглобів старого, хворого на артрит саду, можна зліпити з хрумкого, білого тіста справжню Снігуроньку, чи, принаймні, снігову бабу. А ввечері мене болить горло, кашель судомить груди, термометр під пахвою, ртуті не вистачає, тоді я тихенько плачу, і застуда зненацька минає, коли ти мовчки цілуєш мене в чоло, і поїш малиновим надто солодким чаєм." "Осінь. Я підросла на шість з половиною сантиметрів, я вмію посміхатися куточками губ, як ти, і рахувати до ста. Чому навіть у сірому, зношеному своєму светрі ти така невловимо чарівна, затишна і проста? Я вже зовсім доросла, я вмію чистити яблука і навшпиньках зазирати в сервант, що карамельками лоскоче погляд і на кінчику язика тане, ти кажеш, що мені личить шкільна форма і рожевий ранець, а я найбільше люблю білий ошатний бант". "Спека. Цвітуть рубінами маки, з вишень бризкає сік, вітер розвіває волосся, сонце змащує плечі вершковим маслом, ми зовсім як сестри, я трохи вищенька, а твоїй красі, мамо, ніколи не зів'янути з часом. Я бігаю на город, ношу тобі в жменях для страв пахучий кріп, крихітний зелений перець, огірки, часник, смородинове листя, ароматне, мов найдорожчий парфум від Діор. А ввечері ми читаємо "Маленького принца", кілька казок, посаджених в записник, хороший роман чи натхненну п'єсу, де кожен зустрічний сон - неодмінно актор." "Щастя. Ти будиш мене поцілунком у теплу щоку, відгортаєш з очей неслухняне пасмо, плачеш, я плачу теж. Це - мов свіжа пульсуюча рана, рубець якої гоїтиметься в майбутнє. Моя душа, тиха й пастельна, мов беж благословенна тобою сьогодні вдягнé білосніжу весільну сукню." Знаєш, ці миті могли б бути нашими, я б складала їх у красиву коробку, поряд з першим поцілунком і зовсім дитячим шрамом. Я б носила квіти не до твого надгробку, а додому якби ти почекала, поки я виросту, мамо. Кароліна Бундаш

З плеча утомлено впаде чорна лямка станика, за бильце стільця відчайдушно вчепиться. Кватирка протягом зваблена і обманута: нарозхрист душа неохопна, дещиця студного проміння натомість теплого. Рука тонка блудить долі голим тілом знуджено – ось тут чаїлась під взорами родимка. Її навіки і я, і ти, наче біль, забудемо. На опік ножем і розлукою згодна я. На дотики хіть відгукнулась подивом. Бо шкіра, на жаль, володіє скрижалями пам'яті і прагне зігрітися хоч під місяцем, але, шкода, геть усі світила поламані. Прикрашу стаником чорним душу вицвілу, сховаю під ним неохопну грішницю.

Казка Цей день — для тебе                                  Сапфірне небо      Сердечний тремор, незнаний світ. Де пуща домом                         Й казкові гноми Будують сонно хати нові. Буває жарко                     Тоді русалки Пірнають шпарко в нутро водойм. А над землею                       Мов птах лілейний Летить величний король дракон. А ми з тобою                     Немов герої Нових історій та дивовиж. Вир фантастичний                               Це так незвично І романтичні шляхи нові. Це наша тайна                         Створив негайно Цей незвичайний для тебе світ... © Іван Добруцький #вірш #вечорниці

Список тем із завдання + посилання на кліпи 🌟Тема: Зірка різдвяна сяє вогнями Кліп до теми: Vitaliia — Зірка яскрава в небі тривожному 🥶Тема: Холодна любов застигла з морозом Кліп: Роман Лисенко feat. NETUTESHNIY — ЧОМУ? 🥀Тема: Я — частина тебе. Кліп: BRYKULETS/DVORETSKAYA — ВТОМА 🌬Тема: Вільний вітер у вітрилах Кліп: Тонка — Наша сила 🔌Тема: Сниться, що життя — коротка мить Кліп: ДК Енергетик – Енергетик 🌸Тема: Покоління Кліп: Океан Ельзи — Мукачево ⛰Тема: Ми будемо гуляти горами Кліп: KARNA — Party на Прикарпатті 🚋Тема: Блукаю в лабіринті схем із бетону Кліп: BALSAM & NICHKA — Вириватись 🕊️Тема: Серед тисячі мов твоя мова лунає Кліп: BOTASHE & Тиша - Птахи 🧜‍♀️Тема: Ти не знаєш, що ховає глибина Кліп: Adam & Геля Зозуля — Особистий рай 🎥Тема: Коли закінчиться старе кіно… Кліп: Друга Ріка — Монстр 🇺🇦Тема: Золото і блакить ZWYNTAR, Третя Штурмова – Золото і блакить Бажаю вам натхнення й дякую Мемотворцеві за ілюстрацію ⭐️ @virshoplitkarka

Добірка! 1 місце! @cherry_fellow — "Гауді" 2 місце! Ірина Білик — "Буде час" 3 місце! @jessihalliwell — "Корчмаре" Варті уваги! @oksana_prykhodchenko — "Лише б душа" @clair_re — "Дівчинко моя" @RLysenko — "Безодня сумнівного кохання" @ZANDER_XHM — "Чоловік що кохав" За суддівство дякуємо: Чорній Ісус Вероніка Мовчан Іра Божко Олеся Репа #вірші #тижнева_добірка

І приходять вірші й стають на порозі, як діти. Просять хліба. І просять вивести їх на світло. Ось розсипані крихти. Що маю вам, діти, дати? День за днем до нуля прямують, немов солдати. Витягаю з горла зіржавіле вістря мови. Чим ділитися? Різати свою литку знов? Ні запхати у піч, ні лишити напризволяще. Лиш приймати в обійми окате таке нещастя. Цілувати в чола, як тих, що лягли зарано, наче зерна у землю, не зорану тракторами, з ошалілими вирвами, що кричать у простір. Годі їсти просити, ставайте уже дорослими. Нам ще довго іти по тунелю хребтами колій. Що за світло? Горить колосся на видноколі. Юлія Мусаковська #мусаковська

що ти береш із собою туди? слова. не писані на папері, вкладені в душу. навіть якщо душа моя — в п’ятках. навіть якщо ніхто не відає, скільки в ній грамів: більше чи менше, ніж в кулі. навіть якщо куля — шалена. беру слово «мама» — бо хто б сумнівався. і «пташка» — тому що воно крилате. і «дерево», дерево теж заберу з собою. бо воно про рід і про гойдалку, а сад — це те, що тебе тримає. плід і початок, земля. вона, зрештою, теж про можливість. точніш, неможливість без. і тому я беру з собою туди слова. і несу їх на шкірі як обереги. Катерина Міхаліцина #Міхаліцина