Храм поезії (🖤)

Я був орбітальним пилом Небесним зоряним хламом Тепер мене жінка сповила Й завтра нестиме до храму Я все розумію, я - пам'ятаю Як віз мене сивий рікша Чумацьким Молочним Шляхом Слова мої, мудрі вірші Із вуст холодних злітали Я все розумію, я - пам'ятаю Страшенно лякає досі Турецьких галер примара Що вила тоді стоголосо В поділ заховаюсь до мами Я все розумію, я - пам'ятаю Ох як же свистів в мене в пальцях Батіг мій над ланцюгами Буває під ранок насняться Обличчя Сіону в Дахау Я все розумію, я - пам'ятаю І совість як тисяча свідків Мене не лама й не картає Цей раз народжений ситхом Народиться потім джедаєм Колись зрозуміє, але не згадає

другу на схід розкажи, чим ти дихаєш, братику, там, під кулями, доки в нас тут найбільший ризик - дешеве куриво? доки в нас тут проблеми - гаряча вода з зарплатою, розкажи мені, братику, як це - в окопі спати? розкажи, як опівночі "Гради" надривно гупають, розкажи, чи буває тихо під Маріуполем, розкажи про АК, що завжди при тобі, заряджений - ну а я пожаліюсь на надто нудне відрядження. ми з тобою пліч-о-пліч крізь півжиття прочалапали, то чи знає тебе хтось ліпше, ніж знаю я тебе? берці - давлять, навколо гримить та і форма не шовкова, та ніколи не буду питати, чому ти пішов туди. справедливість у тебе - як срібний стилет, загострена. хіба міг хто чекати, що ти залиши́шся осторонь? із нас двох ти завжди мав утричі більше хоробрості... хай тебе захищає і Сонце, і Богородиця. (2014)

#unmiracle світло породить тінь тінню зростає світ логос у пустоті лих потаєнний звір стоячи на плечі хилить мій стрижень вбік в серце моє кричить ворог люби та вбий я в мережі режим мстивості ворогам люди у своє жит тягнуть лиш шум та гам- ма проміння б'є навіть крізь мій адблок сотні адамоєв знаючих зло і зло я відкриваю вхід в світ де завжди війна люди в часи лихі мріють про цей фінал кулі у барабан місяць почує вий гуркіт у головах Боже благослови я натискаю off файл на диску звіт люди говорять бог хоч їхній бог це звір я розпрямлю хребет наче окличний знак то вже пройшло тепер точно прийде весна логосом в пустоті голосом із ротів світло породить тінь світло породить тінь 05.02.24

Червоні черевички виблискують на сонці, як надкрила сонечок. Здається, взуй їх і сам полетиш, нестримно кружляючи до самих зірок... Або ж з'являться пружинки у ногах і будеш ходити, злегка підскакуючи, наче з гелієвою кулькою всередині, а відблиски від лакованої поверхні черевичків бризкатимуть навколо вогниками і промінчиками сміху. Червоні черевички виблискують на сонці. Гладенькі з округлими носами — ну, чисто льодяники! Зі смаком малини, ванілі, цукрової пудри, меренг, м'яких подушок, чистих вікон, захисту міцних стін, немовлят, що мають рожеві щоки і пахнуть молочком, та нових білих фіранок на додачу. І аромат цей здається таким приємнозатишним... Підбори червоних черевичків вибивають стакато усталених па. Старанне стандартне стакато вбиває у свідомість догми і правила. Тверді підбори вибивають «дурні» мрії з голови, вбивають надію на відпочинок і можливість вибору. Правильно? Оцей рух правильно станцювала? Авжеж! Не хвилюйся, черевички все зроблять за тебе. Вони допоможуть не помилитися і далі крокувати коліями рутини. Рівномірний стукіт забере можливість чути скрекіт коників, співи щигликів і власні прагнення. Червоний засліплює і робить тьмяними всі інші фарби. І лишиться тільки постійне нездорове бажання встигнути за червоними черевичками. Усталеність рухів, шаблонність всіх па пульсує під повіками. Втомилася-втомилася-втомилася! Як м'ячик пінг-понгу б'ється думка: Не можу! Не можу! Не можу! Не мо... Німа паморозь підіймається від грудей до скронь і спускається холодним слимаком по спині. Сонячне сплетіння стискає, як лимон, з якого вичавлюють сік і життя... Сліпить здогадка, що це на-зав-жди! Жди! Жди! Жди! І помри! Помри у тих клятих черевичках. Ніхто ж не змушував одягати! *** Стягнути й відкинути! Якомога далі! Не вийде! Твої судини проросли у червоні черевички, твої жили приклеїлися до устілок. Зняти без втрат не вдасться. А ви помічали, що русалоньки завжди платять непомірну ціну? Віддають голос і радість безболісного вільного пересування. Надягають свої червоні черевички, інколи навіть помирають в них від знемрієння і зневолі... Чи завжди повернення можливості обирати забирає частину тебе? Чи кожного разу треба приносити жертвоприношення — ще один шматочок себе? Біль вискоблювання очищує, ампутація вивільнює, а свобода інколи приходить тільки через спустошення і втрати. Тільки на місці кукс можуть вирости плавці. І тільки так — позбавившись червоних черевичків та відрубавши уражену частину, можна співати і плавати зі своїм білим китом! *** Кукси видовжуються і сплощуються, перетворюються на ласти. Стрімко збираюся до купи і розсипаюся бісером іскор планктону, розлітаюся іскристими бульбашками навсібіч! Доторки струменів пестять, веселки вистрибують між пасм! Летіти! Плисти! Стрімко! Поруч із білим китом! Якого неможливо побачити й відчути на дотик його гладеньку гумову шкіру, почути його спів, залишившись на березі і механічно витанцьовуючи у прекрасних червоних черевичках... #ігри_несписаних 🐋

Веду етер, жесть, оце так вайб, йоу.

*чернець* Катарсис обрізаних крил, епідемія кволих зречень Коли все що мав, лиш пил, і всі твої сталі речі Хитаються, наче зуби, мов скоро виплюнеш їх, Коли тебе стіни пресують, реальність дає під дих... Ти ріжеш себе на шматки — залишити сталим хоч щось І ось вже кипа серветок, де злість і втома підносять Рукав гільйотини, і все... І всі, здається, зітхнуть, Чи то від полегшень, чи з ситості, — Маєш хвилину одну Щоб щось важливе сказати, щирості Отруту пустити у натовп... Твої виправдання - топ, Тупі, як відмазки NАТО Твоє стоп-слово — "відкритість", останній  /для себе/ патрон Усі, кого прагнув вбити — лише артисти для промо, І тільки ти — єдиний, кого насправді ненавидиш. "Вибачте, я людина" "Героя!" — скандує натовп А ти... втомився від рим, релігії, правил, від себе А ти — не-реслер — на рингу, і все що можеш, лиш sad- clown. Та, посміхайся. Три фотки, відос в тік ток Людина людині - гасло, людина людині - блок, Папери та зграя літер. Злетять, і заплачеш, сам. Кажуть, що скоро літо. Зможеш квітку поса... @viknapoetry #поезія

Тексти та музика під легенький хлюпіт дніпровських хвиль, Поштова площа в серпневих сутінках… Зустрічайте Акант Пляжний на… Центральному пляжі! 🏖 Цього разу ми вирішили, що провести літо потрібно плавно, але яскраво й дружньо. Тому вперше пропонуємо формат відкритого мікрофону у класній компанії. Несіть із собою тексти та музичні інструменти, які не потребують додаткової апаратури, якщо хочете виступити. Несіть себе, якщо хочете просто послухати та насолодитися заходом сонця на березі річки. Ще — поширюйте подію, беріть знайомих, близьких, друзів, бо разом веселіше, тепліше, смішніше. Рекомендуємо захопити щось для сидіння, бо плануємо коло зацікавлених людей, що розслаблено слухають вірші та пісні на піщаному пляжі. 🩴Коли: 23 серпня, п'ятниця, о 19:00. 🩴Де: Центральний пляж, Труханів острів 🩴Вхід — вільний донат на збір. Деталями щодо локації та збору поділимося у наступному дописі. Бери своє літо та приходь його провести на Аканті Пляжному! ✨🏝

карамель скріпила вуста на очах рожеві зефірки звуки згубилися в солодкій ваті яка заліплює вуха а шкіру покрили глазур'ю що виблискує відлунням повні і ввижається всюди запах ванілі так ідеально та солодко...                але чи чуєш     чи бачиш          чи відчуваєш? відкушу шматок від зефірки звільняючи ніжні повіки від рожевої патоки взаємопроникні погляди як нитка пов'яжуть нас і намистина кохання як канатоходець ховзатиме між нами солодка вата розтане від чилі-слів що водоспадом виллю на тебе хочу щоб було чутно навіть найтихший стогін і те як ім'я твоє промовляю не всує а коли входиш у мене і спільне повітря стає гарячішим — концентрована пара між нами дзеркально торкаються кінчики пальців наче знімаємо взаємні відбитки інтимно і топиться                 топится                         та глазур що не давала відчути   всі замочки пазлів        які можуть поєднати                                            нас розчиниться карамель на  губах — невже після сотень минулих цілунків перший твій голий поцілунок                                            буде моїм? і впаде між нами стіна солодкої довершеності розіб'ється частокіл з сталактитів-льодяників і правда про нас проріже мармелад і все, що було       липким, солодким та приторним все, що виглядало апетитно       але не насичувало більше не завадить справжній соленій а подекуди і гіркий близькості         зі смаком справжніх людей близькості, якою можна втамувати                                            істинний голод все вже розтануло,                               ...кінчай. @lysychkazlisu

Друзі, 17.09. тг каналу Чорно-білий Будинок виповниться 1 рік. Хочу провести розіграш серед підписників #чбб ! 🏆 2 людини отримають книгу 📚 на вибір (або збірку поезії, або щось інше цікаве)! Умови дуже прості: поставити + під цим дописом. За пару тижнів зроблю розіграш ❤️🙏

навіть не розщеплюй пальто. тримай ґудзики всі на місці. як тільки на нього глянеш — в кімнаті стає затісно. як тільки руки під блузку — ти губишся, як маленька. це якесь наше, дурне, жіноче — іти в цю темінь навшпиньках, дублюючи його кроки й рухи. і тільки він заговорить — ти знаєш, що світ вже рухнув. і як на тілі тремтячому ковзають його губи — ти знаєш, хто саме цієї ночі тебе погубить. під ранок ви двоє здаєтесь такі байдужі, одній до безчестя байдуже, а іншому — іще дужче. і ти все повторюєш собі ці безсенсові фрази, що з ним вже б закінчити, а не кінчати разом. бо щоб ставало тепліше в грудях у міжсезоння, то зупинитись варто стрибати в його долоні. і холод у погляді твій не забере весна, якщо щоразу губишся в тому, чого нема. фізично до нього бігаєш, реально — біжиш від себе. то, дівчинко, ким ти стала? пристанищем його стегон? тримай свій одяг і клепку, не підходь. не проси. не жертвуй ». знімаю пальто. між нами збавляються сантиметри. @beshkket

Вона закусила кулак, щоб не плакати надто голосно Доки йшла, рюкзак заповнювали потоки осені, А потім - зірвало всі крани, і серце полилося дощем на землю Не те щоб діяли якісь грами, просто зламалися звичні схеми, Просто , раптово здохли всі запобіжники І тушшю замазало легку куртку так, ніби небо в пралці віджате, І тільки щойно от вбився Курт. Її зсередини всю зкрутило, так і білизну не кожен крутить Повітрям давиться, наче димом, ніяк не знайде нитки спокути І ллється світло із ліхтарів, і місцями сніг з них летить за шию Вона тепер наче спорожніла, Пройшло цунамі. І Курту ще жити б. @viknapoetry

щоб відправити ключиці

місто, запилене як консерва тунця дві тисячі другого року, що стоїть в комірці твоєі бабусі. місту потрібен ляпас. не шлюшество — краса. сильна. потужна. вільна. самозакохана. у містян буде хіть чи відраза. знева-а-а-ага, мва-хах. заздрість. сила. краса. розкриття краси — анекдот для вІдаючих, для містян = життя. вірити в них, проявляти їхню красу. місто витримає. і витримає світ. і витримаю я. проявляти красу. вірити, щоб була самовіра = кожен — бог (творець) сам для себе і себе. пробудити — так. протримати? підтримати? хоча б почати. хоча б дати це відчуття…. хоча б раз ! кожній доступній людині. кожній. до якої дотягнусь. раз у житті мозок заслуговує на це: я — бачу. Отже, я — можу. Отже, я — роблю. Не віра — знання. І тому — віра. Віра, бо знання. Ха-ха. Хтивте, блять. 30.06.24

Прикиньте, народ, у нас етер)

Якось воно… все окутано димкою. В тумані кожна клітина. Жодної підказки: що по горизонталі,     що по вертикалі. Ти – мій найзагадковіший кросворд. Треба вгадати слово по центру з шести букв. Під першим номером «секста» – інтимна ступінь гами, яка крокує слідом за квінтою –  квінт- есенцією променів, що призводять до «Сонячного удару». Чи намалював би Альфред Кубін диявола, якби той не існував насправді? Дияволе мій, грішний янголе… Якщо докопатися до суті, роздряпати її,   розрізати на шматки,      розплющити під ТАБУ, то це – одне й те саме. Ми вже на «ти»? Ображаєшся? Ось що! Так я ж наосліп. В глухий кут, Майже розкута, Тепер спокутувати… Але було круто! Чому ж не можу заснути? Синім полум‘ям твої Бермуди! Ми ще на «Ви». Сутінки. Сумніви. Сумні Ви. Сум? Ні. – Ви! Суміш чотирьох стихій: води, вогню, землі, повітря. І п’ятий елемент. Бездоганний. Чи повинна? Хіба винна? You are the winner. Виноградники граційними градами під гримом гордовитих градусів – Malbech. Червоними краплями ДОВІРИ... Краплями слова з шести букв. Довіку. А поки дихай у вибиті вікна… Оксана Мовчан (@sarahwatsonrhymes) Верлібр на конкурс «Чорна перлина»

В парадно-вечірній шкірі, з сузір'ям родимок в ямці шиї. Ввіряю сенси свої у плетиво доторків до плечей, грудей, живота, колін, впадинок під ключицями. В суцільній темряві в тебе немає лиць, ти безлиций, а пальців спиці творять мереживо з намистинами крапель поту на теплій спині. Розсипаний бісер жару, відверта хіть — це єдине, для чого варто спертим диханням руйнувати звірину кліть, випускаючи хриплий видих тобі у губи, в очі, вуха, теплу броню грудей. Застигаючи, розчинятись в безмежному абсолюті. До крайніх глибин нищівної суті, торкнутись ядра Землі, смакуючи стогін ртуттю на язиці, світ волоссям стискаючи у руці. Гармонійно Дзвенять електричні хвилі, Кличуть кидатись вниз, повір їм і стрімко впадеш кістьми на зелений стіл. Завершиться гра, затихнуть судоми гілки. В очах блиснуть крапками дві шестірки.

Все несправжнє, і всі несправжні, Існування - химерний міф. І дорослих ніде немає, Як немає життя зовсiм. Кожен грає - у жмурки, лови, А комусь до вподоби - в love, Та погані із нас актори, І нездалий, відтак, театр. Не виходить хоча би вдати Щирість, близькість, відкритість душ, Не вдається продать як маки Безсердечний отруйний плющ. Все минуще, крихке, прозоре, Розпадається у руках, В круговерті нас хороводять Неіснуючі божества. І немає ні крихти світла, Лиш існує глухе "ніщо", Як не мрій: "скоро стану вільним", Та за рогом все те ж кіно. Не відкриті нікому карти, Дружно борсаємось на дні. Існування, коли направду, Лиш химерний жорстокий міф. Гніздо Фенікса

вулиці мертвого міста шепочуть притчі минулого серед квартир. доля з цікавістю бродить щоночі у пошуках правди. десь вдалині поспішає тривога додому. до лячного дому страхів. у хованки грають брати поміж смутку і втоми. подихом ночі гойдаються макові стебла в імлі. Тáнатос всмоктує душі у мареннях снів, хоч давно вже згорів смолоскип. сім бездоганних відтінків загуби офір офарбовують дивні сади. стогони болі затьмарили світ на околиці виру тортур. Гíпнос зімкнувши повіки ліниво питає у брата: "я гінко забув, то кажеш, що скін є початком утрати?" #дуель

любов то створіння босе ламкий і вичерпний посуд то спрагла глибока ємність любові пасма таємні збираю у мокру долоню любові часи безборонні розбитий лікоть коліно і хай нам усім боліло надвечір любові кресало зігрівши плечі спасало третливо і глибоко гірко любові оголена шкіра виходила із берегів і викликала повінь — терпка одвертість любові