Храм поезії (🖤)

То це все? Чи ти виклав частину? Щоб розуміти обсяги

Ми їдемо у деренчливій маршрутці до моря, здається, уже цілу вічність. Поряд сидять незнайомці, міняючись кожну зупинку, компанія чехів — їм ще «dvě hodiny», хтось дуже близький — від початку і аж до кінця. За вікном декорації літа, ефемерні місця: школа — поламані гойдалки, радісні лиця; інститут для дівчат — всі в рожевих спідницях; церква — хрест із фанери та стіни похилі; цвинтар — обкладені кахлем могили; життя, як у плівці, відсвічує кадри в очах. Вода закінчилась в клепсидрі і час, час злився в одну довгу мить. Швидкість сто кілометрів на вічність, ми мало що контролюємо, просто віримо. Наприкінці буде сонце, яскраве, аж біле, і пісок золотий, глибина лазуро́ва — пірнай, усі дива світу ось тут, під причалом. Словом, наприкінці буде рай. Принаймні, так обіцяли. © Олександра Хопта 2020

100 реакцій на Побаченні (монорим) і я Оленка надішлю вам своє еротичне фото

🌫 ▸ Стихійна Із чотирьох стихій спочатку обери повітря. Виведи в ньому слова, яким не стало голосу, та легенько дмухни, аби вітер доніс твій біль в кожен куточок світу. Для емоцій віднайди воду, аби стрімка течія змила турботи, охолодила розум, та очистила серце. А для страху існує вогонь, що теплом пробудить сміливість бути собою. І врешті пагони нового життя простягнуться вгору, залишаючи рештки минулого перероджуватися десь під землею. Відчуваєш власні стихії? Відтепер не дозволяй їм затихнути. ─ ────────── ↷ #yrboo_вірші

Лапки бігля Ти тонко шепочеш «не розумію цих дивних віршів», що топлять у звуках язик і зринають лататтям, сховавши між сенсів коріння глибиннохвостате. Ти — сяйво, укотре дивуюсь, чому в цій кімнаті завжди стільки світла, коли я з тобою — не з іншими. Вкриватися разом пледом, образи збивати з пір’ям, аби лиш злетіти в сни, в яких ми з тобою — сила, в яких ми — легкий метал: рука у руці застигла. На нас ще полює щастя (мчиться, як лапки бігля). Ти — легіт, а потім смерч, та я не ховаюсь, повір, я дивуюсь брехні прогнозів, сміюся і плачу щиро. У мене є жмені слів, які я собі зростила, бери їх, я поділюся. Якщо набивати стигму то тільки в тату-салоні. Якщо розмовляти стиха, то тільки в гучних обіймах, що крутять і крутять виром. Ти тонко шепочеш: «Я відчуваю ці дивні вірші. І тільки в обіймах я справжній. З тобою — не з іншими». © Олена Галунець @virshoplitkarka

Привіт, я електронна книга «Історія, про яку вам ніхто не розповість». В мене є мрія – стати справжньою паперовою. Для реалізації моєї мрії можна зробити репост цього допису або задонатити на мою монобанку (зібрано 6194 грн з 8500 грн). Ось моє резюме: Назва: Історія, про яку вам ніхто не розповість. Жанр: Психологічний трилер, драма. Кількість сторінок: 172. Майбутня ціна: 199 грн. Тираж: 50 штук. Вікове обмеження: 14+ Про себе: В селі вже не одне століття ходила легенда про привид мертвої нареченої, який блукає місцевою долиною. І як в кожній легенді – сюжет про невзаємне кохання та поганий кінець. Здається, все є в таких легендах. Все, окрім правди! Чи ні? Марк з друзями заради адреналіну вирішує переночувати в долині на ніч Івана Купала після місцевої ярмарки. Туманна долина видала атмосферу кращих трилерів і з цього білого диму вийшла «Вона». Відлік розпочався. Тепер Марк Крук заблукає в своїй дереальності. Що тепер «правда»? Як часто буває в житті, не встигнеш оглянутись – все лине з страшною швидкістю. Напруга зростає, дедлайни провалюються, відносини руйнуються, друзі зникають і все йде до того, щоб заціпитись за щось нове для врегулювання внутрішнього питання. Але вже марно. Коли нічого не встигаєш і ти летиш в прірву… Завжди є маленька пауза, коли все завмирає. І тоді бачиш – мить повертається до початку. До села. До долини. До тієї «доленосної зустрічі» з мертвою нареченою.

Чорно-білий будинок у вільному місті Браавос Свої двері відчинить лиш тим, хто назавжди покине: Імена, свою сутність і все, що важливим здавалось. Будь-яке з легіону одягне обличчя і голос, Стане тіло Ніким із іменням єдиним Людина. #чббудинок

Сьогодні відкривається 7-й Сезон Віршометрії, повністю присвячений грибам. ДРУЗІ, УВАЖНО ПРОЧИТАЙТЕ ВСІ УМОВИ: 🍄На конкурс прийматимуться вірші і римовані, і неримовані, і з ритмічним розміром, і без нього. Нема ліміту на довжину, але якщо буде довге полотнище - ви ризикуєте. 🍄Роботи здавати анонімно в приватне повідомлення мені, організатору @Natalka_Juzia і тримати анонімність аж до кінця третього туру. 🍄 Обов'язковий внесок за участь - мінімум 15 грн на картку Приватбанку 5168745113196874 🍄 Якщо ваші конкурсні тексти будуть з помилками, я вам про це не скажу до публікації, а напишу про помилки в публічних коментарях. Тому будьте уважні, перечитуйте вірші, стежте, щоб не було російських слів. 🍄Буде три грибні тури, четверо грибних суддів, які оцінюватимуть вірші єдиною оцінкою за 10-бальною шкалою. Головне - справити гарне враження своїм твором! 🍄Після трьох турів буде визначена сума балів, яку кожен учасник набрав за всі три тури. 9 лідерів потраплять у півфінал, потім 3 - у фінал, де розподіляться призові місця і грошові призи. 🍄Хто посяде перше місце, також отримає від мене посилку з грибним подарунком😍🍄 🍄Ще один грибний подарунок від мене буде розіграний між усіма учасниками за допомогою рандомайзера у прямому ефірі. Сподіваюся, що на віршометричній галявині буде щедрий грибний урожай😘😍🍄🍄🍄🍄🍄🍄🍄🍄🍄🍄🍄🤗 Ваша Наталка-Юзя

Киньте сюди, 8 реакцій, там без них не кажуть наступну команду на конкурс

Ось несе тебе по алеї прозорим пустим пакетом, у простягнуті кігті лип, на долоні хвої, шелестом, білим тонким нутром. Горнешся тілом до мокрих крон, шурхотом целофанової любові. Неозвученим покликом, влучним видихом, підхоплений вітром, летиш поволі. І така спустошена бездоганність, легкість шалика Айседори, фатальна рішучість поруху вуличними коридорами. Я вбачаю в тобі метелика. Щось крихке у пластичній грації, ніби це твій останній танець де фінал — па-де-де під тугим животом попутки. Так, це вартує вищої міри овацій. Немарно злетів з іржавої шпильки дому, вирвавши з м'ясом все, що тебе тримало. Кілька хвилин польоту, хіба ж це мало? Вже із-за рогу чути гортанний рик, сонцем на обрії — дві жовтуваті фари. Встигнути би торкнутись кожної зі знайомих рук до заключного акту синтетичної мелодрами.

душі наші стали черствими ми забули, як це – добріше невдачу свою приховаю і невчасність я в цьому світі прийшов час полохатись крові – пірографом випалю в серці знов виношу непотріб з хати, оминаю чужі проспекти втома вічна стає суцільним зачинюся від світла й світу не минають години горя, нашаровується лиш лихо © ольга ритик #вірш

Не кажи це ніколи. А надто під небом, розтерзаним зорями. Надто в ніч, коли настирна осінь гострить айстри у майстерні. Бо серпень серп сточив давно об нашу терпкість. Вже поля розорані. Між нами — паузи і стерні. Ніколи — не кажи. Бо це нестерпно. Гірке повітря, дим застелить поле замість постелі. Горять городи, гордість орфографію відточує, гартує сталі й змінні у печі доменній. Коли ти скажеш, що у слів твоїх на споді? Коли назвеш усі троянди поіменно? Коли ти скажеш — я ж тебе почую. І поки вітер ще ночує між серпневими сузірʼями, І поки вʼязкість таємниць язик ще не скувала, І не постали пасма гір посеред горла — Слова ще зріють сливами, а сливи наливаються словами. Тож бережи цю стиглу ніч в своєму голосі, Пильнуй украдене, плекай, як мак зірок, розсипаних у снах південних. В дорожню сумку поклади дорожче і найдорожніше. А найніжніше запиши в порядок денний. І не кажи. Бо скоро не сказати вже не зможеш.

Зіронько, не впади! Нехай тривоги твої не обтяжують плечі Зіронько,скільки води з очей сумних вилилося озерцями? А пам'ятаєш суконь твоїх трапеції колись танцювали до пізнього вечора? Озирнись. Посади зернятко довіри собі у сплетіння Сонця, І забудь нарешті того, хто порушив спокійний сон твій. Не згасай, Зіронько, дихання тримай рівним, а голову високо. Всі неправильні висновки в пил космічний зітри І ніколи, чуєш, нехай ніколи вони не загадають те кляте бажання! Всесвіт жорстокий, Зіронько. Прошу тебе, не впади!

Я був орбітальним пилом Небесним зоряним хламом Тепер мене жінка сповила Й завтра нестиме до храму Я все розумію, я - пам'ятаю Як віз мене сивий рікша Чумацьким Молочним Шляхом Слова мої, мудрі вірші Із вуст холодних злітали Я все розумію, я - пам'ятаю Страшенно лякає досі Турецьких галер примара Що вила тоді стоголосо В поділ заховаюсь до мами Я все розумію, я - пам'ятаю Ох як же свистів в мене в пальцях Батіг мій над ланцюгами Буває під ранок насняться Обличчя Сіону в Дахау Я все розумію, я - пам'ятаю І совість як тисяча свідків Мене не лама й не картає Цей раз народжений ситхом Народиться потім джедаєм Колись зрозуміє, але не згадає

другу на схід розкажи, чим ти дихаєш, братику, там, під кулями, доки в нас тут найбільший ризик - дешеве куриво? доки в нас тут проблеми - гаряча вода з зарплатою, розкажи мені, братику, як це - в окопі спати? розкажи, як опівночі "Гради" надривно гупають, розкажи, чи буває тихо під Маріуполем, розкажи про АК, що завжди при тобі, заряджений - ну а я пожаліюсь на надто нудне відрядження. ми з тобою пліч-о-пліч крізь півжиття прочалапали, то чи знає тебе хтось ліпше, ніж знаю я тебе? берці - давлять, навколо гримить та і форма не шовкова, та ніколи не буду питати, чому ти пішов туди. справедливість у тебе - як срібний стилет, загострена. хіба міг хто чекати, що ти залиши́шся осторонь? із нас двох ти завжди мав утричі більше хоробрості... хай тебе захищає і Сонце, і Богородиця. (2014)

#unmiracle світло породить тінь тінню зростає світ логос у пустоті лих потаєнний звір стоячи на плечі хилить мій стрижень вбік в серце моє кричить ворог люби та вбий я в мережі режим мстивості ворогам люди у своє жит тягнуть лиш шум та гам- ма проміння б'є навіть крізь мій адблок сотні адамоєв знаючих зло і зло я відкриваю вхід в світ де завжди війна люди в часи лихі мріють про цей фінал кулі у барабан місяць почує вий гуркіт у головах Боже благослови я натискаю off файл на диску звіт люди говорять бог хоч їхній бог це звір я розпрямлю хребет наче окличний знак то вже пройшло тепер точно прийде весна логосом в пустоті голосом із ротів світло породить тінь світло породить тінь 05.02.24

Червоні черевички виблискують на сонці, як надкрила сонечок. Здається, взуй їх і сам полетиш, нестримно кружляючи до самих зірок... Або ж з'являться пружинки у ногах і будеш ходити, злегка підскакуючи, наче з гелієвою кулькою всередині, а відблиски від лакованої поверхні черевичків бризкатимуть навколо вогниками і промінчиками сміху. Червоні черевички виблискують на сонці. Гладенькі з округлими носами — ну, чисто льодяники! Зі смаком малини, ванілі, цукрової пудри, меренг, м'яких подушок, чистих вікон, захисту міцних стін, немовлят, що мають рожеві щоки і пахнуть молочком, та нових білих фіранок на додачу. І аромат цей здається таким приємнозатишним... Підбори червоних черевичків вибивають стакато усталених па. Старанне стандартне стакато вбиває у свідомість догми і правила. Тверді підбори вибивають «дурні» мрії з голови, вбивають надію на відпочинок і можливість вибору. Правильно? Оцей рух правильно станцювала? Авжеж! Не хвилюйся, черевички все зроблять за тебе. Вони допоможуть не помилитися і далі крокувати коліями рутини. Рівномірний стукіт забере можливість чути скрекіт коників, співи щигликів і власні прагнення. Червоний засліплює і робить тьмяними всі інші фарби. І лишиться тільки постійне нездорове бажання встигнути за червоними черевичками. Усталеність рухів, шаблонність всіх па пульсує під повіками. Втомилася-втомилася-втомилася! Як м'ячик пінг-понгу б'ється думка: Не можу! Не можу! Не можу! Не мо... Німа паморозь підіймається від грудей до скронь і спускається холодним слимаком по спині. Сонячне сплетіння стискає, як лимон, з якого вичавлюють сік і життя... Сліпить здогадка, що це на-зав-жди! Жди! Жди! Жди! І помри! Помри у тих клятих черевичках. Ніхто ж не змушував одягати! *** Стягнути й відкинути! Якомога далі! Не вийде! Твої судини проросли у червоні черевички, твої жили приклеїлися до устілок. Зняти без втрат не вдасться. А ви помічали, що русалоньки завжди платять непомірну ціну? Віддають голос і радість безболісного вільного пересування. Надягають свої червоні черевички, інколи навіть помирають в них від знемрієння і зневолі... Чи завжди повернення можливості обирати забирає частину тебе? Чи кожного разу треба приносити жертвоприношення — ще один шматочок себе? Біль вискоблювання очищує, ампутація вивільнює, а свобода інколи приходить тільки через спустошення і втрати. Тільки на місці кукс можуть вирости плавці. І тільки так — позбавившись червоних черевичків та відрубавши уражену частину, можна співати і плавати зі своїм білим китом! *** Кукси видовжуються і сплощуються, перетворюються на ласти. Стрімко збираюся до купи і розсипаюся бісером іскор планктону, розлітаюся іскристими бульбашками навсібіч! Доторки струменів пестять, веселки вистрибують між пасм! Летіти! Плисти! Стрімко! Поруч із білим китом! Якого неможливо побачити й відчути на дотик його гладеньку гумову шкіру, почути його спів, залишившись на березі і механічно витанцьовуючи у прекрасних червоних черевичках... #ігри_несписаних 🐋