ch
Feedback
Храм поезії (🖤)

Храм поезії (🖤)

前往频道在 Telegram

зв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313

显示更多
1 336
订阅者
+324 小时
+77
+2830
帖子存档
Repost from OWL HUB channel
Друзі, знову хочемо погратися із форматом добірки, та протестувати нову систему. Забігати наперед не будемо, але радимо закинути сюди свій віршик. Так ви допоможете і собі, і нам.

Repost from N/a
Молоді світи не мають імен. Вони просто є. Живуть собі, якщо пощастить, під якимось номером. Або якщо пощастить ще більше, то
Молоді світи не мають імен. Вони просто є. Живуть собі, якщо пощастить, під якимось номером. Або якщо пощастить ще більше, то і без нього. І мчать у безвість, безвістю ж міцно спеленані. Чому? Навіщо? Відколи? Доки? Знаками питання встелено шлях із колиски в могилу. Та чи була відповідь? Хоч одна? І чи потрібна вона? Єва ступила на землю і спершу народила імена. Багато імен. Вона хотіла зв'язати ці знаки. Нехай сновигають у путах, бо так зручніше їх рахувати. Один, два, три... Та щоб тобі! Один, два, три... Лік неможливо спинити. Приходить усоте весна, а знаки лишень множаться. І горбиться спина від ліку. І стає людина сама як той клятий знак питання – Маленький фрагмент великої загадки Втечі. Чому? Навіщо? Відколи? Доки? Можливо, цей світ тікає від свого імені? Можливо, він хоче знову стати молодим? Можливо. Та хто знає напевне? #втеча #янаухрамі #доджессіякнароботу ©️Неофітка📿

і нагадую що можна забрати решту 50 номерків, не обов'язково що вам потрібні книги, просто закрити лотерейку, бо поки не проведемо розіграш, результати фіналів у далекій перспективі

Привіт друзі, Я Таня Удод відкриваю допоміжну банку і збираю 10тис на дрони і РЕБ. Загальна сума збору 360тис, я вирішила під
Привіт друзі, Я Таня Удод відкриваю допоміжну банку і збираю 10тис на дрони і РЕБ. Загальна сума збору 360тис, я вирішила підтримати. Хто збирає? Олег Ламзін (вінницького техліцею). Ми знайомі з олімпіадного фізматдвіжу. Він уже 3 роки збирає, закуповує, шукає можливості – і переважно це дрони чи тепловізори. Я завжди доначу на його збори, бо знаю, що воювати треба дронами, а не людьми. Кому збираємо? Більшість зборів, які робить Олег - для забезпечення роти Миколи Гули. 77 бригади. Хлопці між собою друзі, а Колю я знаю теж. І сюрпрайз він з моєї школи, а зараз ось ротний. Він на пару років молодший за мене і я нескінченно йому вдячна за його ефективну роботу там на передовій. Я була б дуже рада наступного разу у Вінниці побачити Колю. Цього разу я бачилась з його сестрою @gs_oleksandra (ви її знаєте, як людину, яка керує @medicine_4_ukraine ). А я її знаю, як Сашу, яка п'є каву з лимоном і без цукру🫂 Знаю всі ланки людей через кого і кому піде донат. Photo: Саша Фризюк

молодий місяць на моєму проєкті побудови нових звичок можна відмивати гроші. /проінвестуєте, пане Ротшильде?/ відкрию рота ширше, та жодне виправдання не вродиться. нейронні звʼязки сплітаються в тенета, обіймають, мов старі друзі, до хрусту. /не руш!/ щопонеділка нове життя, та третій будильник не врятує — ліжко прокрустове. не треба ночі, аби побачити півмісяць: куди оком не кидай, він завжди під шкірою, доки стискаєш кулаки. як глибоко пустять чорнила стилети — не стилоси? страшно розплющити очі. краще скажи, що мені це наснилося Іра Квазарцева

і треба ще обрати джокера для фіналу, голосуємо лише за одного учасника і тільки підписники

Repost from N/a
...після грози завжди дзвенить пташиний спів... Лети мій літачку, лети! Черкай крилом волоссячко дерев. Лети туди, куди тебе несе історія з дитинства, розбита навпіл миска, почуханий за вушко глечик. Лети, малечо. Вдихай у долоні вечір. Хапай росу за руку кінчиками пір'я лови травинку на подвір'ї. Лети, мій літачку, лети! Співають над селом коти. А ти? Лети. І най тобі під крила не впаде пушок. Помстися сонцю за спекотні дні І ті, коли тебе воно не гріло, Коли по тілу зорі пилом прилягли. Співають над селом коти. Коти пушок на гору, покоти. Лети тоді, коли несила, коли життям побита слива тебе в обіймах пригорне. Лети! Ти де? Лякає не дорога, а відсутність хмар, Єдиний шлях з-поміж зіркатих гір Ти сам обрав. Та страшно не піти через морські хребти у невідомість. А йти із думкою "назад шляху нема" Хитаються у полі колоски, гримить у банці квас, Після дороги завжди болить серце, Бурлить у шлунку, навіть якщо їв. Гроза...? Не страшно..

Ми чекали, він прийде у білому, як манна і сніг. І що будуть іскритися крила і сяяти німб. (Камуфляж сил небесних — блакитний?..) А він був, як раніше — волосся коротше лише. У цивільному, кофта спортивна. З «нуля» і траншей відпустили на тиждень у Київ. «Я ж нічого геройського… Просто удома не міг склавши руки сидіти, безсило боятись в пітьмі…» — казав лицар і вбивця чудовиськ. Спершу — київська тероборона, а потім — війська; нині він — вартовий, меч і щит; чаша в нього гірка, і про що він мовчить — невідомо. Він казав: «Я стріляю, а потім молюся за те, щоб убитим прощали гріхи, бо вони люди теж». …мені дуже хотілось заплакати. Мені дуже хотілось просити: «Ти більше не їдь… Скільки в тебе життів ще і сил? Вода, полум’я, мідь; ця війна для усіх стала лакмусом — видно справжній твій колір; як сонце зійшло — золоте, як ніколи». Він нам усміхався, відкритий, як степ. І світився, як жито на півдні. Він сказав: «Тут, в безпеці, нестерпно, я хочу назад; там, де хлопці воюють — там пекло, там буде гроза; повертаюся, поки не пізно». На нулі небо рвалось на стиках блакитних шовків. І в окопах чекали його побратими — такі ж скромні янголи, вдягнені в піксель. @cherry_poetry

Пропоную придбати 1 номерок, підтримати лотерейку і я опублікую результати півфіналу

Їдеш собі в автобусі десь туди на Хмельниччину, В вухах дешеві навушники, а у руках кросворд. Небо – бузково-ягідне, люди, на диво, приязні. Пишеш на склі Ікарусу пальцем Hello World. Ще один табель отриманий, ну і, напевно, грамота За надзвичайні успіхи або медаль за спорт. Це все зітре дорога і запах асфальту мокрого Він передвісник райдуги, що як ворота у порт. Порт, де разом із друзями їли нестиглі яблука, Вчились вставати й падати, бачити в чомусь зміст. Тут ми ділились досвідом і набували мудрості Швидше в рази, ніж в школах наших бетонних міст. Тут ми були доречними, прагнули здатись дорослими, Щороку ставали щасливими, щомиті лишались дітьми. У козаки розбійники бігали, часом, до сутінок, Аж поки нас не кликали мами, бабусі і сни. Багато вершин підкорено, ще більше чудес побачено, Хоча, в нас майбутнє попереду, де сотні тисяч доріг. Завжди є бажання зірватися, покинути все і поїхати, Сказати спасибі дитинству, що в серці як оберіг. Таня Удод instagram.com/krylata_poezia #krylata_poezia

Пір'їни Між заливними покосами Та непроглядним горішником Під осокором покоцаним Криється дім чорнокнижника. Пуща кипить вовкулаками, Спить потерча на мурашнику. Ні, я сьогодні не плакала: Сохне бентега вчорашнього. Лебедю, соколе, голубе, Мій дивокриле улюблений! Чи подолаєш ти голими Лихо старого відлюдника? Я лісовими гостинцями Плентаю зі смолоскипами. Мряка в западини тицяє, Дряхла вербиця поскрипує. Дебрі хихочуть і кумкають. Орле, бори до останнього! Я відшкодую цілунками Кожну пір'їну поранену. @yuliya_krasina

Король Скажу вам правду – стріляти я не хотів. Тепер я знаю – він йшов за своїм майном. Стожари цідили синє густе вино, Коли я біг проміж крапель його слідів, Зірки бриніли кублом розлючених ос, Під ноги лився сапфіровий відблиск рос, І хто би знав, у якій я тепер біді. Коли береш у землі не свої скарби, Вартує знати, хто може прийти услід. Топаз, турмалін, опал і ще танзаніт, Я думаю, стали духом його журби, Я знаю, стали кістками його надій. Та тільки не він, а я був тоді крадій, І всі, хто зі мною рився між цих горбів. Напевно, у вас він був королем гори, Правителем, князем, лордом чи бранцем чар, Я бачив силу в його золотих очах, Коли знайшов нарешті. Він щось говорив, Співав на давній ірландській, сміявся ще… А небо плакало синім таким дощем, І я відчував, як в серці блакить горить. Корона ваша – та ні, це безглуздий жарт, Давайте зараз я просто її верну, Хіба я відав занадто страшну ціну? Коли би її продати, то був би цар… Чому сміються? Чому так страшно мовчать? Колони, арки та сяйво пустих свічад. І ось я лежу. Стожари горять між хмар. @worldscrossroads #alldoroga

Книжка "Радіохвилі" подорожує різними куточками України та світу. Ділюся з вами мапою її мандрівок🗺 Збірка складається з п’я
Книжка "Радіохвилі" подорожує різними куточками України та світу. Ділюся з вами мапою її мандрівок🗺 Збірка складається з п’яти розділів-частот, які можна “перемикати”, ніби хвилі на радіо, підбираючи вірш під свій настрій. Ілюстрації, створені Катериною Сад, доповнюють розділи естетичним відображенням поетичних образів і сенсів у колажах-символах. Книжка присвячена усім, хто в мене вірив, зокрема батькові, захисникові України Сергію Кучеру, який загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині 2022 року. Він живе в моєму серці та в багатьох віршах "Радіохвиль". 📔 Для замовлення книжки пишіть мені особисто або заповніть гугл-форму, нині діє акція (290 грн замість 330): https://docs.google.com/forms/d/18GTrFCpE50cPlQ9HAWszp_sZfWAoktgvYvSqfGUbrV0/edit Інші варіанти замовлення (але інша ціна): 📩На сайті видавництва POE:TRY Project: https://poetryproject.com.ua/product/13 📩На сайті Книгарні Є: https://book-ye.com.ua/catalog/suchasna-ukrayinska-poeziya/radiokhvyli/ А якщо хочете просто зі мною зустрітися й поспілкуватися, приходьте 21 червня о 18:00 в книгарню "Закапелок" у Києві🖤 #радіохвилі #олена_галунець

Repost from N/a
ДЕДЛАЙН СЬОГОДНІ ПИШІІІІІТЬ

дороги світу звелися в сітку із шрамів-рисок, що ведуть відлік часу в зворотній від плину бік, де син і батько стають початком; де ти — за(на)ступник того,          що буде(ло); де ти — за(на)місник того,          хто буде(в); де ти —          ні(хто). тебе згадають за йменням батька й гріхами сина, ти цар, та не бог, і хай що ти волієш лишити іншим, твої цілунки із лазуриту піски забудуть — Іштар сміється з твого дарунку! і брама пам'яті стане(ла) брамою забуття. НА ВУлиці ХОдять сірруші: збирають душі минувших днів. Зійшли із мурів, як тільки сонце забрало золото з їхніх тіл. ДО тебе їм не дістатися, бо тебе вже нема(є), царю: вНОчі, під покровом пам'яті, іСтОРія ввібрала твій дух. дороги світу звелися в сітку із шрамів-рисок, що ведуть відлік часу в зворотній від плину бік, де син і батько стають початком, де ти... ні(хто)?  @zapyskyneofitky

далеко тягнеться ниточка: шукає місце покраще, шукає змотатися назавжди. ниточка по снігу промокне до людинки сльозами. про тієї людинки ниточку обірвану, можливо назавжди. обірвану і до королів і до люмпенів, але ж я просто хотів фортепіано послухати замість барабанної партії... можливо загубити б страх далеко у пам'яті, можливо ниточка колись і стала б матір'ю. можливо смерть мою віднесуть магнітні бурі. вони віднесуть тобі на згадку мій бестіарій. Ти, ниточко, доглядай їх, створених з любов'ю. Я їм не хазяїн, але вони бережуть мої обличчя, що залишаться поруч з тобою. прощатися боляче, та якщо доведеться піти, я радий, що вже не зробив це мовчки. ниточко... я дуже боюсь. але нехай тільки випаде шанс і клянусь: за тебе руками слабкими, руками слабкими намертво вхоплюсь. @kildun4ikchanel