Храм поезії (🖤)

Скоро півонія розквітне. Серце країни – Скорпіонія. *** В хелі- церових обіймах надто пекуча атмосфера. Натовп – свідок сцен нових: каталізатор метафорфози – отрута. Я розчиняюсь у просторі. Обернулася природою Час іде обертом. І біль за ним.                            О гомін німого... І більшає,     більшає, більшає людство,                             а мене – нема. Іде леді до вод, дарує їх небу.                    І щодень не дощі – світу від спеки мій щит. О шістдесят першій хвилині             мене в унісон оспівують хори. Сонце розплавило простір, і навіть Тюссо не збере його докупи. Діти ще бігають босоніж… А згодом…                         мороз – узором стелить підлогу,                        а долом я молода. Час іде паліндромом. *** Вщухає ефект. Бачу погляди черні. До чого ж смішно. Тчи собі льон, прислуго! Що мені ваша доля? Мені один – то мільйон! І доки терпне на язиці совіньон, я міряю сукні і прикрашаю шиньйони символами вашої свободи! Почуй, почуй-но! І забери у лоно Закоханих мрій! Я стану тобою, брате! В мені танцює буря Сахари! Мою шкіру вкриває хітин із лицарів! Мої очі бачать все – від Кавказу до Азії! Пожираю набридлих комах – їх не побачать цвинтарі! Надія міцна. Шукай мою тінь в пустелях Отрути. Знайди. …знов розтікаються по венах арахнідові цілунки, ми з ним єдині –          блакитне до блакитного. @kildun4ikchanel

привіт, ти ше спиш чи, може, ти здох? а може, лежиш десь у комі? колись обіцяв одне небо на двох і ліжко у спільному домі.. колись говорив ти красиві слова про гойдалку, сад, надвечір'я.. та казка твоя - безпонтова трава, і в подушці - вата, не пір'я. привіт, ти ше спиш чи, може, ти здох? вже сонце їбошить в фіранку, я тут відгрібаю по повній за двох.. вставай, суко, доброго ранку! Коли усі кричали Вона – мовчала І я казав, що більш такої не знайти "Ти помиляєшся " вона мені сказала. Коли усі кричали Ти знов мовчала, Та тиша, й досі в мене в голові. Юрко Іздрик

Перше до коринтян Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, любов боїться тваринним страхом, але продовжує йти, любов могла б здатися, залишити все, але продовжує йти. А інколи в любові прострелені ноги, або в ногах у любові осколки, і ноги її стискають турнікети, або ніг у любові більше немає. Тоді любов несуть її друзі. Любов риє окопи і живе в них, і гризе у них лід із розрізаної пляшки, коли хоче пити у мінус двадцять. Любов виходить на бойові чергування, піднімається на позиції з грижами, з температурами, із простатитами, із контузіями, з астмами і алергіями, з високою імовірністю не повернутися, з думками про когось найважливішого. Все зносить, вірить у все, сподівається всього, все терпить! Любов розрізняє на слух виходи градів, прильоти мін і рух танків. Очі любові болять, коли довго дивиться в тепловізор. Прокидається любов уночі, коли миші в бліндажі заповзають під її бушлат. Інколи любов довго блює у посадці після важкого бою. А інколи любов закриває очі друзям своїм. І загортає їх в спальники і виносить. Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується. Бо інколи закінчується обстріл, і любові закривають очі, і друзі загортають її в спальники, і виносять. І тоді вона переходить живим. Артур Дронь

Конкурс віршів на тему Кохання «Ланіти Афродіти» instagram.com/uapoets

«ПромІжок часу – шкереберть життя. Шалена мрія покотилась по бруківці. Хрещена зараз мить – наповнююсь усім цим: Газетний спуз летить у бак з сміттям. Лоскочуть нерви решета з новин – З того паперу тільки купа самокруток Могла би бути. Загартовую свій смуток, Що з кожним днем стає, як ром, міцним.» ©Ольга Ритик Поетична дуель на тему «Спалені газети» 📰 #вірш

при смерті баба відчаєм кричала горлала й плакала йому в лице дід гірко побивався й тихо плакав кляв бога і людей прямо в лице а односельці тільки дивувались і розбирали попри крики дах вмирала відьма. сива стара баба і прокидався в людях лютий страх. затихла. всі розбіглися по хатам. і тільки дід лишився в темноті він сам не сила навіть поховати і допомоги від людей не жди і серед тих, хто вчора посміхався і ніс до баби свій всесвітній біль не залишилося тих, хто не сховався ті відвернулись, хто всміхався їй. померла жінка. дивна стара баба і трохи відьма, що вже брехні ті. і хто б почув як гарно та співала. і хто б дізнався як любила дим. а дід поклав їй в руки самоцвіти. і заквітчав її як тільки зміг. він заплітав у коси жовте листя молився, плакав, щоб простили гріх вкінці закрив він міцно старі ставні і розкидав по хаті з печі жар. вона лежала, трохи посміхалась поки навколо лютував пожар. її волосся більше не сивіло пашіло кольором в рудих листках. вона жила і знала своє діло. світили зорі крізь розбитий дах.

Діду, прийом. Я виросла, дістаю до педалей і легко орієнтуюсь по моху в хащах нічного саду. Їжджу на автоматі – нашим зрадила ідеалам. Мені вже не так цікаво, що же там далі, тим більше, що стільки із того “далі” тепер позаду. В шахи не граю. Все ще не вивчила поіменно всіх бородатих гуру твого наукового комунізму. Не народила, не зустріла справжнього мена, стріляла в публічному місці, падала п’яна в Сену – нічим пишатись, все радше із списку “різне”. Ти би розслабився - всі навколо дорослі, анітрохи не діти. Нікому нічого не винні, все робимо швидко і не навзаєм. Постійно не вистачає на щось, без чого ніяк не можна радіти, втім, там, де ти зараз є, ти значно краще знаєш, що таке “немає часу”, і що часу взагалі немає. Мама не вийшла заміж, в мене все та ж освіта, курим удвох на балконі і їздимо часом за місто. Я засинаю без казок і платівок, але на початку літа прокидаюся часто і захлинаюся від повітря, світла і світу, цього прекрасного світу, який не ясно з чим їсти. Катерина Бабкіна

А завтра була тут весна. Всі чужі й свої Пройшли блокпости безкінечних зимових днів. В тилу і на фронті тривають тяжкі бої За право на пристрасть, на щирість, на біль і гнів. Торкнись моїх пальців. Хоч нібито не з руки Кохатися поміж обвуглених порожнин. Я знаю, чим пахнуть віднині чоловіки: Холодною ніжністю й потом кривавих жнив. Я знаю, як плачуть ночами жінки тепер, Як мавки бояться гуляти в тамтих лісах – Занадто багато вже мін по весні. Сапер Допоки ще коси всім вербам не прочесав. Зігрій мої пальці, щоб часом ніхто не взнав, Як я провалилась в сипучі твої піски. Так хочеться з повного зросту лягти навзнак І лапати пролісків перших тугі соски. А завтра була тут війна. По краях фронтів Так само шаліють захмелені горобці. Від стерпної важкості наших оцих буттів Зав’яжуться там, де не видно, товсті рубці. І все ж наступає весна як останній спас. Крізь цілик і мушку дивись на її сліди. Тримай мої пальці. Бо завтра не буде нас. А доторк – лишиться. Надовго чи назавжди. Ірина Цілик

* * * Я скучив по тобі, де небо молоде, Два наших імені розлука вполювала Й за руки їх, розлучених, веде, Отак довіку б їх не розлучала. Люблю тебе. Боюсь тебе. Дивлюсь Високим срібним поглядом на тебе. З вогню і вод, від неба і до неба Твоїм ім’ям на тебе я молюсь… …Зимовий сад під вороном білів. Стояли очі у вікні сухому. Смеркалося. Година йшла на сьому, Життя лежало тихо, як посів. І глянув я на тебе з білоти, Забіг туди, забіг і звідти глянув! Тебе я прошу: з погляду, з туману, З могил і вітру серце відпусти! Душа моя в цвітінні, і немає. Нема цвітіння — більшого нема!.. А снігодощ над вовком пролітає І Ріг Кривий поволі обніма. Микола Вінграновський

Я — квіти Недоспані квіти весни Фарбовані в чорне, вони проросли З-під землі, що сочиться чорнилом І чорною кров'ю відлитий метал для дротів В темноті з них сплетуть некрасиві залізні букети І ними заквітчать чиєсь почорніле знекровлене тіло Де ти? — моє недоторкане «Я» З коріння його осипається чорна волога земля Коріння вростає у ребра й стискає легені Це — розтин від самих грудей в яких б'ється життя Уздовж живота, де життя народилось Моя милість, квіткове серцебиття Пусти мою кров корінням у власні вени Кохання, дивися лише на мене І квіти мені свіжезірвані квіти неси Я чую крізь стеблі померлі їх чорні брудні голоси Я їх відчуваю, як зірваний власний голос Кричу тобі в спину — люби мене і дивись Як чорна вода крізь пальці тече кудись Сльозами тече і за втрачену плаче совість Натомість я теж по ній плакатиму й засну В долонях твоїх зустріну свою весну Вросту в твою шкіру, мені протилежно білу Тягнутимусь світла, як кимось забута квітка Яку не чіпали фарби й не зв'язували дроти Тягнутимусь місця, де будеш на мене чекати ти Прокинусь й не знатиму, хто я така і звідки Писатиму чорним чорнилом тобі листи На білім папері сушитиму чорні квіти В мені зберігається стільки любові, що ніде діти В мені стільки пам'яті, що не розповістú. @rumiantsevaasya

Оголошую новий набір віршів на конкурс "Плейлист"!🎧 📍Підпишіться на канал, залиште в коментарях до цього допису лише 1 свій вірш та проголосуйте реакціями на вірші інших учасників, які вас зачепили. Не забудьте вказати авторство й назву для треку. Текст можна подати до 1 квітня. Поезії, які наберуть 12 і більше реакцій підписників каналу, потраплять на оцінювання до суддів. Отже, переможців допоможуть обрати і читачі, і судді. Читайте всі умови конкурсу за посиланням ✅тиць сюди Переможці березневого плейлиста цього разу відпочивають🛋. Успіхів, ваша Віршопліткарка #плейлиствіршопліткарки @virshoplitkarka

* * * Це певно така захисна реакція психіки Закохатись під час війни Увага!  Оголошено тривогу,  Всім пройти в укриття Плекати надію та Несамовито кохатись  Під вій сирен Волонтерити та Воювати Всією країною  Спостерігати криваву заграву імперії Увага!  ВІДБІЙ ТРИВОГИ Війна закінчиться несподівано Всім будувати нове життя Олександр Шакіров @postfuturism

у мене сьогодні День народження 😎🍒 привітання приймаю в особисті, всім відпишу 😉 якщо бажаєте щось подарувати, то підтримайте збір Вероніки Мовчан 🙌 на потужну станцію зарядну станцію для 40 ОАБр донатом, я буду дуже вдячний ☺️ якщо ще лишаться бажання і можливість скромно підтримати мою творчість, це можна зробити на картку PrivatBank 4731185634973942 👉 👈 люблю вас дякую, що читаєте, надихаєте та підтримуєте 🥰 за неймовірні фото дякую Мері 😌

що це саме ти, було ясно з того як гладив кожен палець на моїй нозі ніби й не було в мене до тебе цих пальців і ти їх створив з нічого пальці на руках для роботи пальці на ногах ні для чого — думала я і сумнівалась але ти наполіг бо потрібно щось просто так мати доторк за доторком ти створював щось нове в мені: маленьку родимку на шиї за волоссям велику родимку на лівій груді яку не видно у виріз сукні переінакшив брови — під поцілунками це зовсім не ті брови що під теплою водою з крану — а на спині розпускав нерівні кола пірнаючи в неї глибоко і тремтливо як риба і я стою перед дзеркалом у сукні, як марсалове вино дивлюся поглядом сп’янілим і бачу родимку під вирізом родимку на шиї пушок на спині а твої губи все ще створюють світ і мені трохи боязко, що настане субота Любов Якимчук

Ти сьогодні у списку на Оскар Чи розстріл? Обираєш: узяти водицю Від вбивці, Чи мо' кулею візьмеш у скроню Беззбройний? Бо цивільні повинні у землю Нікчемно Погляд впертий утупити й скупо Замкнути І себе й своє я десь поглибше, Тихіше... "Не люби свою землю" – нам кажуть Пропащі. Приблудились вбивати і нести Безчестя. Відректися від правди, хто саме Вбиває, Хто руйнує й калічить дітей... Камінець На могилі, табличка і спомин До скону Залишається вдовам і болем Промова... "Я б волів не тримати цей Оскар"... Як розстріл... 11.03.2024 © @olesya13r

що ти береш із собою туди? слова. не писані на папері, вкладені в душу. навіть якщо душа моя — в п’ятках. навіть якщо ніхто не відає, скільки в ній грамів: більше чи менше, ніж в кулі. навіть якщо куля — шалена. беру слово «мама» — бо хто б сумнівався. і «пташка» — тому що воно крилате. і «дерево», дерево теж заберу з собою. бо воно про рід і про гойдалку, а сад — це те, що тебе тримає. плід і початок, земля. вона, зрештою, теж про можливість. точніш, неможливість без. і тому я беру з собою туди слова. і несу їх на шкірі як обереги. Катерина Міхаліцина

Привіти від анімешниці, косплеєрки та поетки АДЕЛІС ☺️ Я косплею аніме персонажів, стрімлю на тікток, а також пишу вірші і декламую🐱 Запрошую усіх творчих та бажаючих, кого цікавить такий двіж, долучитися до моєї дружньої спільноти у тгк: АДЕЛІС 💜 https://t.me/adelis_in_equilibrium Також підписуйтесь на мій TikTok 💜 https://www.tiktok.com/@rebel_adelis?_t=8kZAe7QHNlG&_r=1 Інстаграм (косплей)💜 https://www.instagram.com/adelis_cosplayer?igsh=MW44MWY5ZjF5cjdldA== Інстаграм (вірші)💜 https://www.instagram.com/adelis_in_equilibrium?igsh=YWphc2l1amQwY3g4 Цікавий контент гарантовано🥹 З повагою, АДЕЛІС 💜

Залишилось 10 номерків!