Храм поезії (🖤)
رفتن به کانال در Telegram
зв'язок: @jessihalliwell прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/in_vino_vino поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313
نمایش بیشتر1 343
مشترکین
+124 ساعت
+127 روز
+3330 روز
آرشیو پست ها
1 343
Скоро півонія розквітне.
Серце країни –
Скорпіонія.
***
В хелі-
церових
обіймах надто пекуча атмосфера.
Натовп – свідок
сцен нових:
каталізатор метафорфози – отрута.
Я розчиняюсь у просторі.
Обернулася природою
Час іде обертом.
І біль за ним.
О гомін німого...
І більшає, більшає,
більшає людство,
а мене – нема.
Іде леді до вод,
дарує їх небу.
І щодень не дощі –
світу від спеки мій щит.
О шістдесят першій хвилині
мене
в унісон оспівують
хори.
Сонце розплавило
простір,
і навіть Тюссо не збере його докупи.
Діти ще бігають босоніж…
А згодом…
мороз – узором
стелить підлогу,
а долом я молода.
Час іде паліндромом.
***
Вщухає ефект.
Бачу погляди черні.
До чого ж смішно.
Тчи собі льон, прислуго!
Що мені ваша доля?
Мені один – то мільйон!
І доки терпне на язиці
совіньон, я міряю сукні
і прикрашаю
шиньйони символами
вашої
свободи!
Почуй, почуй-но!
І забери у лоно
Закоханих мрій!
Я стану тобою,
брате!
В мені танцює буря Сахари!
Мою шкіру вкриває хітин із лицарів!
Мої очі бачать все –
від Кавказу до Азії!
Пожираю набридлих комах – їх не побачать
цвинтарі!
Надія міцна.
Шукай мою тінь в пустелях
Отрути. Знайди.
…знов розтікаються по венах арахнідові цілунки,
ми з ним єдині –
блакитне до блакитного.
@kildun4ikchanel
1 343
Repost from Храм поезії (🖤)
привіт, ти ше спиш чи, може, ти здох?
а може, лежиш десь у комі?
колись обіцяв одне небо на двох
і ліжко у спільному домі..
колись говорив ти красиві слова
про гойдалку, сад, надвечір'я..
та казка твоя - безпонтова трава,
і в подушці - вата, не пір'я.
привіт, ти ше спиш чи, може, ти здох?
вже сонце їбошить в фіранку,
я тут відгрібаю по повній за двох..
вставай, суко, доброго ранку!
Коли усі кричали
Вона – мовчала
І я казав, що більш такої не знайти
"Ти помиляєшся " вона мені сказала.
Коли усі кричали
Ти знов мовчала,
Та тиша, й досі в мене в голові.
Юрко Іздрик
1 343
Перше до коринтян
Любов довготерпить, любов милосердствує,
не заздрить, любов не величається,
любов боїться тваринним страхом,
але продовжує йти,
любов могла б здатися, залишити все,
але продовжує йти.
А інколи в любові прострелені ноги,
або в ногах у любові осколки,
і ноги її стискають турнікети,
або ніг у любові більше немає.
Тоді любов несуть її друзі.
Любов риє окопи і живе в них,
і гризе у них лід із розрізаної пляшки,
коли хоче пити у мінус двадцять.
Любов виходить на бойові чергування,
піднімається на позиції
з грижами, з температурами, із простатитами,
із контузіями, з астмами і алергіями,
з високою імовірністю
не повернутися,
з думками про когось
найважливішого.
Все зносить, вірить у все, сподівається всього, все терпить!
Любов розрізняє на слух
виходи градів, прильоти мін і рух танків.
Очі любові болять,
коли довго дивиться в тепловізор.
Прокидається любов уночі,
коли миші в бліндажі заповзають
під її бушлат.
Інколи любов
довго блює у посадці після важкого бою.
А інколи
любов закриває очі друзям своїм.
І загортає їх в спальники
і виносить.
Ніколи любов не перестає!
Хоч пророцтва й існують, та припиняться,
хоч мови існують, замовкнуть,
хоч існує знання, та скасується.
Бо інколи закінчується обстріл,
і любові закривають очі,
і друзі загортають її в спальники,
і виносять.
І тоді вона
переходить живим.
Артур Дронь
1 343
Repost from Ola_poetry_ua
«ПромІжок часу – шкереберть життя.
Шалена мрія покотилась по бруківці.
Хрещена зараз мить – наповнююсь усім цим:
Газетний спуз летить у бак з сміттям.
Лоскочуть нерви решета з новин –
З того паперу тільки купа самокруток
Могла би бути. Загартовую свій смуток,
Що з кожним днем стає, як ром, міцним.»
©Ольга Ритик
Поетична дуель на тему «Спалені газети» 📰
#вірш
1 343
Repost from N/a
при смерті баба відчаєм кричала
горлала й плакала йому в лице
дід гірко побивався й тихо плакав
кляв бога і людей прямо в лице
а односельці тільки дивувались
і розбирали попри крики дах
вмирала відьма.
сива стара баба
і прокидався в людях лютий страх.
затихла. всі розбіглися по хатам.
і тільки дід лишився в темноті
він сам не сила навіть поховати
і допомоги від людей не жди
і серед тих, хто вчора посміхався
і ніс до баби свій всесвітній біль
не залишилося тих, хто не сховався
ті відвернулись, хто всміхався їй.
померла жінка. дивна стара баба
і трохи відьма, що вже брехні ті.
і хто б почув як гарно та співала.
і хто б дізнався як любила дим.
а дід поклав їй в руки самоцвіти.
і заквітчав її як тільки зміг.
він заплітав у коси жовте листя
молився, плакав, щоб простили гріх
вкінці закрив він міцно старі ставні
і розкидав по хаті з печі жар.
вона лежала, трохи посміхалась
поки навколо лютував пожар.
її волосся більше не сивіло
пашіло кольором в рудих листках.
вона жила і знала своє діло.
світили зорі крізь розбитий дах.
1 343
Діду, прийом. Я виросла, дістаю до педалей
і легко орієнтуюсь по моху в хащах нічного саду.
Їжджу на автоматі – нашим зрадила ідеалам.
Мені вже не так цікаво, що же там далі,
тим більше, що стільки із того “далі” тепер позаду.
В шахи не граю. Все ще не вивчила поіменно
всіх бородатих гуру твого наукового комунізму.
Не народила, не зустріла справжнього мена,
стріляла в публічному місці, падала п’яна в Сену –
нічим пишатись, все радше із списку “різне”.
Ти би розслабився - всі навколо дорослі, анітрохи не діти.
Нікому нічого не винні, все робимо швидко і не навзаєм.
Постійно не вистачає на щось, без чого ніяк не можна радіти,
втім, там, де ти зараз є, ти значно краще знаєш,
що таке “немає часу”, і що часу взагалі немає.
Мама не вийшла заміж, в мене все та ж освіта,
курим удвох на балконі і їздимо часом за місто.
Я засинаю без казок і платівок, але на початку літа
прокидаюся часто і захлинаюся від повітря, світла і світу,
цього прекрасного світу, який не ясно з чим їсти.
Катерина Бабкіна
1 343
А завтра була тут весна. Всі чужі й свої
Пройшли блокпости безкінечних зимових днів.
В тилу і на фронті тривають тяжкі бої
За право на пристрасть, на щирість, на біль і гнів.
Торкнись моїх пальців. Хоч нібито не з руки
Кохатися поміж обвуглених порожнин.
Я знаю, чим пахнуть віднині чоловіки:
Холодною ніжністю й потом кривавих жнив.
Я знаю, як плачуть ночами жінки тепер,
Як мавки бояться гуляти в тамтих лісах –
Занадто багато вже мін по весні. Сапер
Допоки ще коси всім вербам не прочесав.
Зігрій мої пальці, щоб часом ніхто не взнав,
Як я провалилась в сипучі твої піски.
Так хочеться з повного зросту лягти навзнак
І лапати пролісків перших тугі соски.
А завтра була тут війна. По краях фронтів
Так само шаліють захмелені горобці.
Від стерпної важкості наших оцих буттів
Зав’яжуться там, де не видно, товсті рубці.
І все ж наступає весна як останній спас.
Крізь цілик і мушку дивись на її сліди.
Тримай мої пальці. Бо завтра не буде нас.
А доторк – лишиться. Надовго чи назавжди.
Ірина Цілик
1 343
* * *
Я скучив по тобі, де небо молоде,
Два наших імені розлука вполювала
Й за руки їх, розлучених, веде,
Отак довіку б їх не розлучала.
Люблю тебе. Боюсь тебе. Дивлюсь
Високим срібним поглядом на тебе.
З вогню і вод, від неба і до неба
Твоїм ім’ям на тебе я молюсь…
…Зимовий сад під вороном білів.
Стояли очі у вікні сухому.
Смеркалося. Година йшла на сьому,
Життя лежало тихо, як посів.
І глянув я на тебе з білоти,
Забіг туди, забіг і звідти глянув!
Тебе я прошу: з погляду, з туману,
З могил і вітру серце відпусти!
Душа моя в цвітінні, і немає.
Нема цвітіння — більшого нема!..
А снігодощ над вовком пролітає
І Ріг Кривий поволі обніма.
Микола Вінграновський
1 343
Я — квіти
Недоспані квіти весни
Фарбовані в чорне, вони проросли
З-під землі, що сочиться чорнилом
І чорною кров'ю відлитий метал для дротів
В темноті з них сплетуть некрасиві залізні букети
І ними заквітчать чиєсь почорніле знекровлене тіло
Де ти? — моє недоторкане «Я»
З коріння його осипається чорна волога земля
Коріння вростає у ребра й стискає легені
Це — розтин від самих грудей в яких б'ється життя
Уздовж живота, де життя народилось
Моя милість, квіткове серцебиття
Пусти мою кров корінням у власні вени
Кохання, дивися лише на мене
І квіти мені свіжезірвані квіти неси
Я чую крізь стеблі померлі їх чорні брудні голоси
Я їх відчуваю, як зірваний власний голос
Кричу тобі в спину — люби мене і дивись
Як чорна вода крізь пальці тече кудись
Сльозами тече і за втрачену плаче совість
Натомість я теж по ній плакатиму й засну
В долонях твоїх зустріну свою весну
Вросту в твою шкіру, мені протилежно білу
Тягнутимусь світла, як кимось забута квітка
Яку не чіпали фарби й не зв'язували дроти
Тягнутимусь місця, де будеш на мене чекати ти
Прокинусь й не знатиму, хто я така і звідки
Писатиму чорним чорнилом тобі листи
На білім папері сушитиму чорні квіти
В мені зберігається стільки любові, що ніде діти
В мені стільки пам'яті, що не розповістú.
@rumiantsevaasya
1 343
Repost from Віршопліткарка FM
Оголошую новий набір віршів на конкурс "Плейлист"!🎧
📍Підпишіться на канал, залиште в коментарях до цього допису лише 1 свій вірш та проголосуйте реакціями на вірші інших учасників, які вас зачепили. Не забудьте вказати авторство й назву для треку. Текст можна подати до 1 квітня.
Поезії, які наберуть 12 і більше реакцій підписників каналу, потраплять на оцінювання до суддів.
Отже, переможців допоможуть обрати і читачі, і судді.
Читайте всі умови конкурсу за посиланням ✅тиць сюди
Переможці березневого плейлиста цього разу відпочивають🛋.
Успіхів, ваша Віршопліткарка
#плейлиствіршопліткарки
@virshoplitkarka
1 343
* * *
Це певно така захисна реакція психіки
Закохатись під час війни
Увага!
Оголошено тривогу,
Всім пройти в укриття
Плекати надію та
Несамовито кохатись
Під вій сирен
Волонтерити та Воювати
Всією країною
Спостерігати криваву заграву імперії
Увага!
ВІДБІЙ ТРИВОГИ
Війна закінчиться несподівано
Всім будувати нове життя
Олександр Шакіров
@postfuturism
1 343
Repost from ✒️ віршневий сад
у мене сьогодні День народження 😎🍒
привітання приймаю в особисті, всім відпишу 😉
якщо бажаєте щось подарувати, то підтримайте збір Вероніки Мовчан 🙌 на потужну станцію зарядну станцію для 40 ОАБр донатом, я буду дуже вдячний ☺️
якщо ще лишаться бажання і можливість скромно підтримати мою творчість, це можна зробити на картку
PrivatBank 4731185634973942
👉 👈
люблю вас
дякую, що читаєте, надихаєте та підтримуєте 🥰
за неймовірні фото дякую Мері 😌
1 343
що це саме ти, було ясно з того
як гладив кожен палець на моїй нозі
ніби й не було в мене до тебе цих пальців
і ти їх створив з нічого
пальці на руках для роботи
пальці на ногах ні для чого —
думала я і сумнівалась
але ти наполіг
бо потрібно щось просто так мати
доторк за доторком
ти створював щось нове в мені:
маленьку родимку на шиї за волоссям
велику родимку на лівій груді
яку не видно у виріз сукні
переінакшив брови —
під поцілунками це зовсім не ті брови
що під теплою водою з крану —
а на спині розпускав нерівні кола
пірнаючи в неї глибоко
і тремтливо
як риба
і я стою перед дзеркалом
у сукні, як марсалове вино
дивлюся поглядом сп’янілим
і бачу
родимку під вирізом
родимку на шиї
пушок на спині
а твої губи все ще створюють світ
і мені трохи боязко, що настане субота
Любов Якимчук
1 343
Ти сьогодні у списку на Оскар
Чи розстріл?
Обираєш: узяти водицю
Від вбивці,
Чи мо' кулею візьмеш у скроню
Беззбройний?
Бо цивільні повинні у землю
Нікчемно
Погляд впертий утупити й скупо
Замкнути
І себе й своє я десь поглибше,
Тихіше...
"Не люби свою землю" – нам кажуть
Пропащі.
Приблудились вбивати і нести
Безчестя.
Відректися від правди, хто саме
Вбиває,
Хто руйнує й калічить дітей...
Камінець
На могилі, табличка і спомин
До скону
Залишається вдовам і болем
Промова...
"Я б волів не тримати цей Оскар"...
Як розстріл...
11.03.2024
© @olesya13r
1 343
що ти береш із собою туди?
слова.
не писані на папері, вкладені в душу.
навіть якщо душа моя — в п’ятках.
навіть якщо ніхто не відає, скільки в ній грамів: більше чи менше, ніж в кулі.
навіть якщо куля — шалена.
беру слово «мама» — бо хто б сумнівався.
і «пташка» — тому що воно крилате.
і «дерево», дерево теж заберу з собою.
бо воно про рід і про гойдалку,
а сад — це те, що тебе тримає.
плід і початок,
земля.
вона, зрештою, теж про можливість.
точніш, неможливість без.
і тому я беру з собою туди слова.
і несу їх на шкірі як обереги.
Катерина Міхаліцина
1 343
Привіти
від анімешниці,
косплеєрки
та поетки АДЕЛІС ☺️
Я косплею аніме персонажів, стрімлю на тікток, а також пишу вірші і декламую🐱
Запрошую усіх творчих та бажаючих, кого цікавить такий двіж, долучитися до моєї дружньої спільноти у тгк:
АДЕЛІС 💜 https://t.me/adelis_in_equilibrium
Також підписуйтесь
на мій TikTok 💜 https://www.tiktok.com/@rebel_adelis?_t=8kZAe7QHNlG&_r=1
Інстаграм (косплей)💜 https://www.instagram.com/adelis_cosplayer?igsh=MW44MWY5ZjF5cjdldA==
Інстаграм (вірші)💜
https://www.instagram.com/adelis_in_equilibrium?igsh=YWphc2l1amQwY3g4
Цікавий контент гарантовано🥹
З повагою,
АДЕЛІС 💜
