Горіха Зерня

На сьогоднішніх фото з метро уже не видно наметів і двоспальних матраців. Є надія, що здоровий глузд все таки перемагає. Тепер би дотиснути ще одну зміну. У такі виняткові дні, коли розвідка попереджає про обстріл і вихід літаків на бойові позиції, тобто прораховають час атаки з точністю до години. Чи не варто все таки розставляти потяги на станціях, щоб люди могли сидіти всередині. Щоб більше людей могли врятуватися. Чи не час якось переглянути правила з поправкою на війну.

- Мам, я тебе люблю. - Доця, що таке? Злякалася? - Ну просто тупо було б померти, якщо останні слова, які ти побачиш - це з телеграму про те, куди вони залітають...

Ну що, саме час зараз вивалити українцям історичні претензії і заявити, що не так летиш, не так свистиш, не тих героїв шануєш і не бути нам у ЄС. Не розуміючи - чи розуміючи, нам уже пофіг - що нас вбивають на смерть, і що дожити до ранку для більшості з нас - це досягнення, крутіше за всі ваші політичні амбіції разом взяті. І що ми будемо незручними, холодними, невдячними у ваших очах, якими завгодно, бо нам уже плювати на щурячі ігри. Вся країна зайшла за грань і повернеться вже зовсім іншою. Повернеться обов'язково, і наваляє всім дотичним, і з своєю новою історичною пам'яттю нічого не забуде. московщина буде знищена, горітиме так само, як мій Київ сьогодні. Світ поділиться на тих, хто допомагав, став поруч, простягнув руку, поступився дещицею власного комфорту заради України, і тих, хто байдуже відвернувся або плював в спину, але потім прибіжить з порожньою мискою. Насипте мені сюди контрактів на відновлення, і побільше. Ставлення і до перших, і до других буде заслуженим.

Боже, люди вже чубляться через Пантеон, вірніше, через ймовірне потрапляння туди Кучми. Який, взагалі-то, ще живий... І, можливо, сам у заповіті колись розпорядиться, як і куди. Хоч би це була найбільша наша проблема, от правда.

Шановна Укрзалізниця - Ukrzaliznytsia Не так давно вашими послугами користувався пан Олег Пінчук Oleg Pinchuk Пан Олег з коридору вагона сфотографував одну з пасажирок і виклав у себе її фото зі спини з об'єктивуючим підписом. За деякий час текст допису було змінено, потім зовсім прибрано. Тим не менше, майже повний день пан Олег та його прихильники публічно коментували тілесні особливості та фігуру незнайомої їм жінки. Такі дії є кричущим порушенням права жінки на гідність і безпеку. Це стосується не лише даної конкретної жінки, а всіх пасажирок Укрзалізниці. Нам би хотілося бути захищеними від прихованої зйомки у купе потягів. У зв'язку з цим прошу вас зреагувати належним чином на цей випадок і по можливості внести пана Олега Пінчука у чорний список компанії з блокуванням доступу до послуг Укрзалізниці. З повагою.

Ви знаєте, серед багатьох великих мрій у мене є одна маленька. Що наше військо колись забуде, що таке "польський корч". Що наша армія перестане бути полігоном для утилізації машинного непотребу за дурні гроші. Поляк, якому ми були проплатили завдаток, продав машину іншому покупцеві, а від фонду, через який ми купуємо машини, довго морозився. Дійшло до написання заяви у поліцію та залучення місцевих агентів впливу. У якості компромісу він запропонував іншу автівку, яку вже навіть переправив в Україну. Ми подивилися на дно цієї машини (див. фото 2 і 3) і чемно відмовилися :) Машину хлопцям купили (фото 1), новішу і кращу, ніж була у цього поляка. Купили у Британії, і я не втомлююсь дякувати британцям за щире бажання допомогти Україні і за порядність. За інших рівних умов я б відразу зверталася до бритів, якби не далека дорога. І тим не менше, автівка ось, уже в Україні, заїхала на СТО, найближчими днями пожене на південь України, тоді надам звіт від хлопців. Уявляєте великий заплутаний клубок? Се мої нерви. З кожною такою машиною згорає десь півметра.

Вчора Кучму чимось нагородили у Верховній Раді. Спочатку новинарні повідомили, що це була відзнака "За розбудову парламентаризму" ім. В'ячеслава Чорновола. Після хвилі обурення у соцмережах, до якої долучився навіть син В'ячеслава Чорновола, з'явилися нові повідомлення, у яких відзнаку перейменували. Станом на ранок сього дня це вже нагрудний знак Верховної Ради "За служіння українському народу" імені Левка Лук'яненка. Якщо впродовж дня виникнуть нові заперечення, нагрудний знак може перекуватися на медальйон імені Патрона. Або небесного, або пса, це вже кожен хай сам вирішує. А була б у нас належна трансляція засідань Верховної Ради, ми могли б на власні очі бачити, що там у них відбувається, хто ходить на засідання, які акти приймаються і які нагороди роздаються. Але трансляції відключені уже п'ятий рік, бо навіщо зайвий раз нагадувати про виборних депутатів у країні, де немає виборів.

Росіяни хотіли, щоб День Конституції Київ зустрів у жалобі. Завдяки нашим військовим, нашим ППО, нашим пілотам ми зустрічаємо День Конституції невиспаними, злими, з болем у попереку, але живими. Діти спали на підлозі у ванній та коридорі, але спали. Коти біля мене на ліжку. Діти занадто багато знають про війну, значно більше, ніж годиться у їхньому віці. І занадто мало знають про Конституцію. Тобто вони в курсі, що є такий документ, вчили у школі, знають про права людей і права дітей. Але чим далі, тим більше цей документ дрейфує кудись у далечінь, віддаляється від їхньої реальності. Акт, у якому прописані права і обов'язки громадян, а також організація влади у країні, все більше втрачає сенс. Я навіть не впевнена, що Зеленський сьогодні згадає про свято, бо це потрібне особливе нахабство з його боку. А втім... Мене дуже хвилює, яку країну ми залишимо ось цим дітям, які переживають обстріли ракетами у Києві. Чи не вийде так, що років за десять - двадцять вони скажуть: мам, що ж ви наробили? І це буде не про війну. А мені не буде чого відповісти.

У мережі носять допис директора львівської приватної школи "Ерудит", у якому він вивалив свої фантазії на тему "як у мене всі хочуть (працювати), а я такий переборчивий". Ну там, де він розписує, як від нього у сльозах зі співбесіди тікали фахівчині з пірсингом, тату, фарбованим волоссям і у хіджабі, бо він такого не любить. Багато хто дивується, як людина з таким рівнем мислення може керувати школою. Та легко. Минулого року директор 145 фізико математичного ліцею міста Києва, цілком собі державного, скасував дітям останній дзвінок за пару днів до події. Моя дитина і ще шістдесят випускників лишилися без свята через одного старого пердуна. Щоправда, його потім зняли з директорства, але досі викликає у ліцеї, наскільки я знаю. Влада розбещує і так слабкі мозги. Безконтрольна багаторічна влада розбещує безконтрольно. І це не тільки директорів шкіл стосується.

Всі відео з росії та Криму, які доносить до мене стрічка, мені здаються постановочними. Не розумію, чому "незалежні експерти фейсбука" не перевіряють їх на предмет штучного інтелекту. Мені здається, люди не можуть бути такими тупими, прибацнутими, істеричними і ще раз тупими. Ці сьози, волання, якесь безпомічне белькотіння. Ці самиці їхні - це ж вони приймали посилки з краденими трусами з українських домів. І носили, і фарбувалися чужою помадою, і в чужі телефони свої сімки перевставляли, нічого не муляло. Їм же зараз нічого не загрожує, вони у такій же ситуації, як і були. Тільки трошки на горизонті хмари зійшлися, з'явився мінімальний натяк на відплату. Їм всього лишень, чисто теоретично, можливо колись доведеться з'їхати з крадених квартир. А вони голосять так, ніби ті труси на них загорілися. Тут щось недоступне моєму розумінню, точно фейк.

Всі звернули увагу на те, як ФБ розправився із дописами про палаючу Лавру. Я тільки думаю, що бідні діти, їм доведеться жити у суспільстві, де не можна вірити власним очам. Правдою буде те, що визначать алгоритми штучного інтелекту. Бідні діти і бідні ми, бо такими темпами, як воно несеться, на наш вік теж вистачить з головою. З іншого боку, мені буде байдуже, якщо путін оголосить перемогу над усім світом в інтернеті, і росіяни вважатимуть, що вони перемогли Україну. У своєму внутрішньому концтаборі вони можуть хоч на Сонце летіти, як корейці. Хай тільки забираються з України і повернуть наших полонених. А тим часом ось вам уламок з даху Успенського собору, якого за алгоритмами фб не існує. Ні уламку, ні даху. Цікава штука, одночасно є і нема. Можу на аукціон виставити як унікальний артефакт.

🔥Український прапор повертається на українську землю! Над Кінбурнською косою знову майорить жовто-блакитний. Після вогневого удару Сил оборони по логістиці окупаниів російські війська були змушені залишити свої позиції на косі

Військова омбудсмен України Ольга Решетилова пише, що про систематичне побиття військових у "Скелі" дізналася більше року тому. На місце виїжджала комісія, факти підтвердилися, були виявлені винні, дані передані у ВСП. І на цьому все, їх навіть не відсторонили від роботи з особовим складом. Уповноважена з прав військових ходила з цим до Сирського, але безрезультатно. Почитайте подробиці у неї на сторінці, там все описано. У мене багато питань, і водночас тільки одне питання. А де був ваш розголос рік тому? Ну добре, вісім місяців тому, півроку тому? Ви ж розумчєте, що ваше, скажімо так, небажання здіймати гвалт могло коштувати життя людям? Це ж мав би бути ваш обов'язок, боротися за солдатів до кінця. Чому ви не вийшли до преси і не виклали це все публічно, коли побачили, що всі інші засоби вичерпані, і результату нема. І скільки ще таких випадків відомі всім і водночас нікому? Якщо що, ці питання лежать у площині моралі та совісті, вони риторичні.

І якщо вже сьогодні день мрій, то я також мрію про відкриття авіасполучення із Закарпаття і Львова. Хоча би так. Нема сил читати про армагедон на кордонах. Вже ні фізичних, ні моральних сил нема добиратися через ту саму Польщу. Цього літа сиджу з дітьми вдома, хоч із сусідніх країн повно лоукостів на море. Просто вже терпіння закінчилося, навіть до Кишинева уже не хочу їхати, хоч ніби недалеко.

Дивитися відео з Криму - мед по грудях. Кажуть, за час окупації півострова туди переїхало близько 700 тисяч росіян. І тому дехто вже задається питанням: що з ними всіма буде після деокупації? По перше, сам факт таких питань - не риторичних, а цілком собі практичних - уже величезне досягнення. Росіяни стрімко опускаються на землю, як виявилося, прильоти по їхніх заводах і наливайках дуже прочищають мозги. Я взагалі не бачу проблеми. Буде масова депортація: пішки, на віслюках, дрезинах, плотах... Окупанти дійсно виходитимуть з Криму з ручною кладдю. Всі правочини, проведені з 2014 року, не матимуть чинності за українськими законами. Ті українці, які продали житло росіянам, знову повернуться у свої будинки як законні власники. Гроші покупцям ніхто не поверне, це податок на окупацію. Новий житловий фонд, набудований росіянами, буде націоналізований. Квартири будуть роздані українським ветеранам. Не без скандалів, бо отримають і ті, хто воювали, і ті хто ні, але що у нас відбувається без скандалів? Курорт як такий розвиватиметься без російського впливу і капіталів, це буде зовсім інша концепція. Українці поїдуть туди на відпочинок, європейці також. Коли з цієї рани висмикнуть російський іржавий гвіздок, оздоровиться абсолютно все, у тому числі атмосфера, ставлення до клієнтів і ставлення місцевих жителів одне до одного.

"Адвокат України у Європі" Перепрошую, нас що, судять? Ми злочинці, яким потрібен адвокат? Зараз це так ріже око, хоч раніше нормально сприймалося, як належне. Ще одна ознака того, як сильно змінилася Україна. Ми як та людина, що вирвалася з аб'юзу, насильства, знецінення - і усвідомила свої травми, походила до психолога, щось опрацювала, бачить, над чим потрібно працювати іще. А колишній все розказує новим дівчатам на побаченнях, яка жахлива у нього була дружина.

Я сподіваюся, вони маски повдягали, щоб матері не побачили, чим вони тут займаються. Як ви гадаєте, їх ще можна вважати маргіналами, чи воно поширюється? Ну і звісно, для дівчини участь хлопця чи чоловіка у цій акції має бути величезним червоним прапорцем. До поліції та тцк теж питання, чому такий великий мобілізаційний ресурс у балаклавах лишився не охоплений увагою.

Прийшла людина у приват, попросила поширити її збір на реабілітацію після поранення. Я відмовила, тому що після кількох історій у минулому підтримую лише ті збори, де знаю людей особисто або за яких ручається фонд, через який ми купуємо автівки військовим. Але там машини ставляться на баланс фонду як гуманітарна допомога і присутній хоч якийсь контроль. Натомість запропонувала людині, що можу звернутися з її кейсом до міністерства ветеранів, а також до знайомих, які займаються цією темою. Щоб подивилися, під які програми реабілітації вона підпадає і виділили їй фахівця з супроводу. Прогнозовано отримала гнівну відповідь - "прикро через таке ставлення до захисників", і що питання термінове, вона не може чекати З одного боку мені соромно, що моя позиція сприйнята як зневага до захисників. З іншого боку я не готова ризикувати довірою людей. У нас у Могилянці щойно був курс з ветеранської політики. Напевно, я виберу з усіх презентацій дані про наявні програми фінансування і підтримки ветеранів і зроблю кілька дописів на цю тему. Насправді зараз виділяють великі суми на реабілітацію та санаторне лікування, просто можливо про це не всі знають..

До міжнародної колекції обкладинок. Такою буде "Доця" у Хорватії.

Напевне, останнє сьогодні на цю тему. Всі ми знаємо стан, коли тебе несе. Ну ок, я знаю у собі цей стан. Коли зриває внутрішній кран, і тобі байдуже на все: наслідки твоїх слів, логічні аргументи, на те, як це сприймається збоку і що буде потім. У моменті це чиста внутрішня лють і кураж. По завершенні - побоїще і згарище. З віком, звісно, я порозумнішала і навчилася не допускати до такого. Ну майже... Просто приводів для такого вибуху насправді мало, і я відсікаю людей, які можуть щось таке спровокувати, ще на підльоті. Тобто на чужих нема чого нерви витрачати, а свої - перевірені життям і часом, нічого такого не зроблять. Але послухайте, я говорю про побутові, особисті ситуації. На роботі ми тримаємо себе в руках до останнього. Чемна, скупа розмова крізь зуби у сто разів краща, ніж істерика. Тому що від тебе залежать люди, проекти, плани структури. Зрештою, є поняття обличчя і гідності. Ми не демонструємо свою вразливість, не зриваємося і уникаємо метушні. (Ми в даному випадку - чоловіки і жінки мого покоління та виховання.) І я щиро, дуже щиро сподіваюся, що у Зеленського та інших українських чиновників не істерика. І прошу відкласти реакцію, перекидання орденів через паркан та інші жести драма квін на кілька днів, а ще краще на місяць.