Горіха Зерня

Просто зафіксувати: цілий день сьогодні витратила на придбання нещасних чотирьох метрів плитки і доставку її у село. Дуже відчувається, що у магазинах вигрібають запаси, а підвозу нема. В Епіцентрі у категорії 30х60 лишилися буквально одиниці варіантів, якась сіра плитка і куточки. Поїхали в Агромат, там просто тицяли пальцем у кожну колекцію відповідного розміру, і тільки після другого десятку знайшли плитку у наявності. Завод основного виробника розбомбили. Дякувати богу, що ми основні будівельні роботи вже закінчили, я просто не уявляю, як це зараз робити з таким дефіцитом. Але одночасно у мене відчуття, що з цього дна скоро буде вихід. Це як ніч перед світанком. Не питайте, чому. Це щось ірраціональне.

А, і ще одне :) У Києві знову зацвіли каштани. Це я вночі знімала.

Іноді мені здається, що ми могли б з Римма Зюбіна просто сидіти десь під деревом і говорити годинами. Вже вдруге пані Римма модерує мою читацьку зустріч, і вже вдруге організатори роблять цілу пантоміму, щоб зігнати нас з подіуму. Забалакалися. Я не знаю, чи Львів відповідає мені взаємністю, але я його люблю. Хоча це якась споживацька любов - на кожен будинок дивлюся з думкою "от тут би мати квартиру". :) Тут живуть надзвичайно приємні мені люди. Тут живуть інтелектуали, чия думка про все для мене важлива. Тут живуть люди дії, які роблять, а не жаліються. І тут живе душа Юрія Юрій Руф , і від цього мені страшенно боляче, бо я досі шукаю очима його постать на львівських вулицях. Не знаю, чи зможу колись спокійно чути, як діти говорять "зустрінемось на Руфа", маючи на увазі вулицю, а не людину. Сьогоднішня зустріч на Форумі була дуже милою, і я вдячна всім, хто прийшов і підтримав нас із Видавництво Білка. Додаю кілька фото. Незмінно вдячна Ірина Білоцерковська за те, що поповнює мій запас фотографій із заплющеними очима. Ну а дорогою назад, звісно, зібрала всі дрібні неприємності. Зі мною завжди так у Львові, і саме тому я сумніваюся у взаємності наших почуттів :) Обпекла піднебіння борщем, та так, що не можу говорити. Сіла на трамвай у протилежний бік, і щось запідозрила тільки за півгодини їзди. Думаю - та що ж таке, чому церкви не повторюються? Мають повторюватися, я ж вранці сюди їхала тим же маршрутом. А виявляється ні, я стрімко віддаляюся від вокзалу. Ледве встигла на потяг, стрибала на бігу як у студентські часи. І їду у плацкарті, теж як студентка :) Сподіваюся, я ще повернуся до Львова. Ось тільки піднебіння підлікую.

Вчора близько одинадцятої їхала у метро, добиралася на вокзал. На Берестейській люди розкладали спальники, матраци і похідні ліжка на платформі, готувалися до сну. Згадала, що давно хочу собі таку розкладачку, підійшла поговорила з власником про технічні характеристики, мені навіть дозволили на ній посидіти. Звернула увагу, що більшість людей, які тут зібралися ночувати, - пенсіонери. З дітьми нікого не побачила. Дітей у нас взагалі все менше зустрічається на вулицях, це помітно. Потяг до Львова рушив без запізнення і прибув хвилина в хвилину. Ще й кава була свіжа у провідниці. А я вже готувалася до того, що вночі будемо виходити, вдяглася як турист - з тих от, що по лісах і горах тиняються :) У Львові розважалася безкоштовною виставою - контролери зловили безбілетника у трамваї - і милувалася абсолютно прекрасним містом. Все таки рання осінь тут найкраща пора, краща за літо. Що іще? Сніданок у готелі неймовірний, справжня висока кухня, але одна порція як на трьох. Якби у нас збереглися такі ціни і така вартість їжі, Україна могла б стати центром усіх гастро-турів після війни. Готуюся до сьогоднішньої презентації - о третій годині на третьому поверсі, недалеко від стенду "Білки". Приходьте, буду рада бачити.

Друзі, завтра на Бук.Форумі у Львові у мене подія о 15.00 - розмова з Риммою Зюбіною. А також автограф сесія після події, о 16.00. Запрошую всіх бажаючих. Зі свого боку я зробила все можливе, щоб бути на цих подіях. Зокрема, купила квиток до Львова :) Насправді це досить складно, я потягом туди, проводжу зустрічі і у той же день потягом назад. Діти у Києві, я не можу їх надовго залишити зараз. Але не поїхати на Форум я теж не могла. Для мене це ще один символ нашого опору. росіяни оголосили окрему війну українським книгам, і тому ми зобов'язані проводити наші книжкові фестивалі з гідністю, ворогу на зло.

Виявляється, мені для щастя потрібно потрапити на Нову пошту :) З понеділка вожу книги у машині, і от нарешті змогла їх відіслати. (До відома всіх покупців, зазирніть у додаток нп, посилки вже там). За відчуттями - як новий рік і день народження одночасно :) Ще б якось в Епіцентр пробитися, бо вчора не вдалося, але то вже на вихідні, бо для одного тижня щастя забагато. У мене таке враження, що я нову книгу ніколи не закінчу. Хочеться ще і ще дописувати, фіксуючи ось цей час, коли ми були такі змучені, засмикані, розгублені - і водночас такі наполегливі і стійкі. Час, у якому ми ще не знаємо, коли буде перемога.

Юрій Бутусов Це один з найепічніших кадрів Війни за Незалежність України, і тут зображений один з кращих українських воїнів сучасності - «Борцуха» (хоча значна кількість його товаришів у некрологах назвали його «Борець»). Сергій «Борцуха» на цьому фото - боєць групи снайперів «Тенгрі» ГУР МО у перші дні великого вторгнення з гранатометом та трьома пострілами до РПГ-7 їде по мосту в Ірпінь, щоб зупинити на велосипеді російські бронетанковими колонами у десятки кілометрів довжиною, які рвались на Гостомель, Ірпінь та Бучу. Хаос, паніка, страх, кинуті машини, біженці тікають, але знайшлись ті, хто попри все пішли назустріч смертельній загрозі. Велосипеди та гранатомети проти танків, авіації, балістичних ракет - так це було, і воля, характер, масовий героїзм кращих людей, який рвались у бій, змінили хід битви та хід світової історії на користь України. Фото зробив воін-доброволець групи «Тенгрі» Володимир Миронюк WM Blood, позивний Джон. «Тенгрі» - найрезультативніший та найвідоміший в діючий армії снайпер, зібрав кращих бійців, які мали великий досвід війни на Донбасі, і повів їх у бій за Київ. Це були справжні тигри, які шукали ворога та шукали бою, і були готові віддати своє життя заради зупинки та знищення ворога. Саме такі герої розгромили російський наступ під Києвом та інших фронтах перших днів вторгнення. «Борцуха» загинув кілька днів тому внаслідок авіаудару ворога, будучи командиром підрозділу морської піхоти. Його бойовий рахунок та рахунок підрозділу, яким він командував, встановити складно, бо він йде на багато сотен окупантів. «Борцуха» був одним з кращих на цій війні. Сильний, дієвий, завжди заряджений до бою, який завжди надихав та мотивував у бою власним прикладом. Щирі співчуття рідним, близьким, друзям, бойовим товаришам, які мали щастя у своєму житті йти поруч разом з досконалим Воїном. Слава і честь, Борець, слава і честь…

Але з метро і транспортом щось треба вирішувати. Зараз дев'ята вечора, триває тривога, яка почалася годині о четвертій. Я так розумію, весь цей час транспортного сполучення між лівим і правим берегом Києва нема.

Накатала довгий допис про наше київське сьогодення, а потім все витерла. Нема чого нити, це війна. Не я одна роздратована, розгублена і нікуди не встигаю. Ми все одно побачимо агонію кремля і путіна, це станеться на наших очах. А поки що промені підтримки тим, хто поплив дахом, - і тим, хто ще ні. Ми з часом пристосуємося.

Та за що? Підручник малого з української літератури, 5 клас. Перепрошую, але я не можу робити з малим уроки. На мене істеричний сміх нападає, я іржу як коняка.

Моя донька, якій 18 років, оформила собі ФОП, тому що у неї є учні на репетиторстві, щось два чи три заняття на тиждень. Я не впевнена навіть, що цей "заробіток" перекриває їй внесок на соціальне страхування. І тим не менше вона затяглася: хочу платити податки, це буде по чесному, я не можу працювати без оформлення. І щось там іще про відповідальність перед країною. Бідне моє хороше, ідеалістичне дитя. Як ти житимеш далі, коли побачиш і зрозумієш, що відбувається довкола тебе. "Прокуратур мав свої кол-центри" звучить майже пристойно, дуже по офісному. Люди, які там "працювали", називали це "роботою". Напевно ж, отримували "зарплату". Напевно ж, у них була "бухгалтерія". Не така, як у моєї малої, а своя, значно більша і складніша. А по факту це ж звичайний кримінал, грабунок. Величезна маса людей займається грабежами, обмінюється досвідом з цього приводу, проводить якісь тренінги... Кожен із нас може назвати людину у своєму колі, у якої таким чином вкрали гроші. Хтось необачно натиснув на кнопку і втратив свій аккаунт, з якого тут же почали розсилати листи з проханням позичити гроші. Хтось сам відгукнувся на такий лист і позичив, а потім з'ясував, що це були шахраї. Хтось повівся на дзвінок зі "служби безпеки банку". Хтось просто необачно лишив свої платіжні дані на цілком собі респектабельному сайті, у нормальному з вигляду магазині. І тільки на ранок побачив, що його карта вичищена до дна, разом з кредитним лімітом. А хтось з'ясував, що у нього тепер є нові кредити, оформлені через "Дію". І тепер їх потрібно або повернути, або зайти у дуже довгу і дорогу боротьбу з колекторами, які вже націлилися на квартиру. У кожному з цих випадків постраждалі кидалися за захистом до держави. Писали заяви у поліцію, несли довідки у банк. У більшості випадків це закінчувалося провалом, гроші ніхто не повертав, винних ніхто не шукав, всім байдуже. Тепер ми розуміємо, чому так. Ми бачимо, яка роль прокуратури у цьому всьому. І також бачимо, що крісло Генерального прокурора навіть не похитнулося, він досі на своїй посаді роздає хамські коментарі. Тому що впевнений у найвищому, верховному захисті. Тому що має покровителя, для якого не писаний ні закон, ні Конституція. Я думаю, що наші світлі, наївні діти, які мали ще якісь ілюзії, дуже швидко розчаруються. Я, наприклад, картаю себе, що виховувала їх саме так. Тому що саме їм доведеться нести весь тягар, а кліка, яку привів Зеленський, багатітиме на їхніх плечах.

​​"Схоже, що війна триватиме ще й зимою" - заявив Зеленський на спільній пресконференції з Віткоффом і Кушнером. І підтвердив повідомлення журналістів, які писали що Зеленський планує завершення війни на листопад поточного року. Ще й лідерам фракцій ВР це заявляв. Це в той самий час, коли більшість експертів відкрито говорять, що військова кампанія 2027 року - реальність. Вона буде і до неї треба бути готовими. Виникає серйозне питання. Київ та інші обласні центри потерпають від атак балістикою і реактивними дронами. Очевидно, ми виявилися неготові до такого повороту. Очевидно, хтось у керівництві України прохлопав підготовку Росією програми реактивних дронів. Часом не тому, що хтось всерйоз думав, що війна завершиться у листопаді і тому не бачив потреби вкладатися в захист проти балістики і реактивних дронів? І не тому часом, що хтось економить гроші... на вибори, наприклад?

Ми виїхали з Києва і потрапили у стіну суцільного дощу. По хорошому, треба повертати назад, нічого не буде. Але було два аргументи проти. По перше, це єдиний день у вересні, який я змогла звільнити. Ну і по друге, з нами бабуся, тобто Матріарх. Ні, звісно, я й сама дещо можу :) Але куди мені до Ма у погодних питаннях. Тому я лише сподівалася, що якось воно буде, бо ж ніколи не було, щоб ніяк не було. І так! Небо розпогодилося, навіть сонце визирнуло на ті критичні пару годин. І ми вибрали картоплю! Урожай прекрасний, точно перезимуємо зі своєю картоплею. Але головне не це. Боже мій, скільки сил і грошей ми вбахали, щоб сім'я у кінці сезону могла знову з'їхатися на картоплю. Усі родичі, цілий натовп людей. І щоб дружно все зробити, а потім розкластися з мангалом і м'ясом, і заїдати помідорами, теж своїми. Це те, чого нас позбавили росіяни, розбомбивши нашу Сумщину. Щорічного сімейного зібрання, традиції. І те, що ми зібралися всі разом і відновили щось з нуля на рівному місці, для мене дуже важливо.

​​😾 Олексій ПЕТРОВ: (Вибачте за емоції)… А памʼятаєте 2019 рік? А пам’ятаєте заклики притомних українців, ну тих, хто завжди обходив на ринку та біля вокзалів хлопців із наперстками… «Що ж ви, бл@дь робите? Який з Вови президент? Ви хворі? Ну ви ж ніколи не сядете в літак, де пілот повний бовдур в питаннях пілотування… Ви ж ніколи не віднесете свою пащу до стоматолога, який лише грав стоматолога в кіно і все! Не віднесете? А чому? Аааааххххх… Бо це ж своє! Власне! Життя та здоровʼя… А тут похєру? Хоч поржом? Країна ж нічия?! Загального користування»?!! У відповідь бачили скляні очі та гарну фразу, яку вигадали політичні технологи… «А хуже нє будіт! Ги-ги-ги». А зараз, у 2026 році, хоч хтось собі уявляє, яку ціну ВЖЕ сплатила Україна за те «хуже нє будіт»? Що питаєте? В чому рахувати? Та рахуйте в чому хочете. В грошах, людських життя, кілометрах асфальту, деревах, палацах для Вови в якійсь там династії… Що вам ближче в тому і рахуйте.  Хоч хтось… ну хоч ЗАРАЗ розуміє, до якої прірви ВІН, та його грьобані рьошики, тимури, канцлери, алібаби, шефи та вся інші ЗЕлені потвори довели Україну? Ну хоч хтось?  Він не знав? Що серйозно??? А про шо він ще не знав??? Про те, що в Україні війна з 2014 року, коли раптом побачив «мир в очах путіна»? Не знав, (коли в січні 2022 року катався на лижах та жер горілку в Буковелі), що до початку повномасштабного вторгнення з боку росії, себто до тисяч смертей українців залишилось півтора місяці? Він не знав, як ґвалтує українську енергетичну галузь його кент Міндіч? Не знав про корупційні справи свого кума Чернишова? Не знав, що в Династії, під час війни, під час того, як мільйони українців лягають спати і думають, «прокинемось чи ні»… будують палац для якогось таємного Вови? Він не знав про те, що заступниця (ще колишнього Голови його офісу), тримала на контролі питання внесення сотень мільйонів гривень застави за одного з міністрів, прогонячи мішки готівки через державний банк? Він не знав про сейф в Генпрокуратурі? Сейф, сука, набитий баблом так, що ось ось лусне…  Якщо почати перелічувати все «він не знав», починаючи з 2019 року (Саньочек Трухін в цю ж скарбничку), то… дах поїде у будь-який притомній людині.  Українцям завжди закривали рота. Якщо це не вдавалось зробити карними справами або санкціями, тоді перемикали увагу. Якимось інформаційним вкидом, щоби поменше задавали питань, а по більше жерли попкорн. Не дивились в бік тих, хто в цей час, коли українці бігають від укриттів до попкорну (хтось правда прямує одразу на кладовище)… тупо фінансово трахає країну, яка щодня вмивається кровʼю та збирає по копійчині на допомогу війську.  Через його політичні недолугість та імпотенцію, через те, що Україну віддавали на поталу наближеним до трону, через те, що державницьку позицію він перетворив на шоу… загинули сотні тисяч українців. Загинули мої друзі та приятелі! Цвіт нації! Загинули найкращі люди цієї країни! З 2019 року я бачу лише одне… суцільну брехню помножену на брехню з додаванням брехні! Обгортки різні. Але в середині одне і те ж… Ненавиджу падлюк!… І як громадянин України та офіцер ЗСУ, маю на це повне громадянське право!  Фото просто так… https://www.facebook.com/share/p/1cQLU5CG8B/

У Хмельницькому виспалася, як змогла. Погуляла по місту до найближчої аптеки. Провела дуже теплу і позитивну зустріч з читачами. Продала трохи книжок. Повернулася на вокзал, тут комплексний обід 180 грн. І вибухи неподалік, так наче з Києва не виїжджала. Ризикнула з обідом, бо я взагалі страшний відчайдух, ризик моє друге ім'я. З гучномовця пропонують відійти подалі від потяга, бо "життя важливіше за електричку". У смислі "електричку"? Це благородний інтерсіті, взагалі то. Ну і в смислі відійти? Я щойно в'язання розклала.

Російський безпілотник серед білого дня влучає у будівлю СБУ у центрі Києва. Зеленський доручив силовикам дати чи то симетричну, чи то асиметричну відповідь, я вже заплуталася. У нас на навчанні сьогодні не було двох студенток. Дівчата сказали, що їдуть додому, у них нерви не витримують того, що відбувається у Києві. Не скажу, що у нас, киян, нерви міцніші. Теж не подобається, і я так думаю, що ближче до морозів місто відчутно спорожніє. У малого у школі старші класи відправили на дистанційну, а для молодших поставили парти в укритті, тобто є надія на проведення уроків. Серед знайомих тільки й розмов, що про будинки у селі. Мені здається, купили і орендували навіть ті, хто село до того бачив лише на пачці масла у вигляді картинки. Тепер всі будуються, а той дядько, який вікна вставляє по району, скоро зможе купити собі кадилак. Я намагаюся зосередитися на найближчих прикладних задачах. От у Хмельницький хотіла поїхати. Тобто досі хочу, у мене там завтра презентація. Але потяг уже запізнюється на три години. Картоплю треба нарешті викопати. Двері у погріб доробити. Яке щастя, що я давно викинула телевізор і можу не дивитися вгору, тобто не бачити нашого президента. Моя думка про його правління лишається незмінною усі ці роки, ось те що ми маємо зараз - прямий наслідок його зусиль. Коли хтось намагається сперечатися і шукає якісь перемоги і здобутки Зе, мені просто смішно. Одного дня Зеленський просто не повернеться із закордонного вояжу. Напише відосік і зникне з радарів, як свого часу Янукович зник. Розгрібати це все доведеться людям, які доживуть до цього моменту і залишаться в Україні.

Я сьогодні цілий день на парах, тільки надвечір вирвалася і нарешті побачила пам'ятник Шекспіру з тильного ракурсу, а також прочитала коментар творця Шекспіра. На свою біду, зробила це на заправці Окко перед Осокорками. Саме була надцята за день тривога, ми стояли посеред величезної тягнучи - як відомо, Київ зараз паралізований численними ремонтами дорожного покриття, кудись доїхати майже неможливо. Так от, "кава пішла носом" - це не метафора. Я так реготала, що на мене зійшлися подивитися працівники. Скульптор сказав, що він переважно виступає по малих формах, ну там гномах, ящірках і слониках для садових клумб. Але над Шекспіром він працював в кайф, хоча робота затягнулася на цілих сім днів :) Боже, подумала я. У нас один так країною править уже сім років. Натренувався на слониках і повірив у себе.

Я, звісно, вдячна за пораду перевести дитину у приватну школу, де є укриття. І мене надихає думка, що для багатьох людей 40 - 50 тис грн на місяць - це помірна плата. Це добре, бо у людей є гроші, а є гроші - є попит на різні товари, і на книги у тому числі. Для мене як для авторки це добре. В усьому іншому не дуже, я не стану платити ні таку, ні навіть вдвічі меншу суму за навчання у п'ятому класі. Та навіть за половину половини суми у мене малий вчитиметься сам як зайчик, без шансів відпетляти. Але це якщо буде дистанційна оголошена. Якщо не буде, я бачу, що вона настане стихійно. Третій день навчання діти провели у підвалі в телефонах. Ще на день мого терпіння вистачить, а потім уже навіть не будитиму до школи.

Друзі, 5 вересня - це у суботу, здається - я матиму зустріч з читачами у Хмельницькому. Поговоримо годинку, прихоплю з собою трохи книжок. Приходьте, я заради цієї години їхатиму з Києва. Посилання на подію та форму реєстрації: https://www.facebook.com/share/1HgYF4zKeU/

Друзі, маленьке оголошення. Шептуха у видавництві закінчилася. Буде новий наклад, але невідомо коли. Можливо, як з Принципом. Я дійсно вдячна і рада за тих, хто встиг придбати собі книгу. Ми з книгами потроху заходимо у дефіцит. Все це дуже швидко відбувається. Є люди, які запасають продукти на зиму. Я належу до книголюбів, які запасаються книжками. Ми, звісно, і це переживемо і перезимуємо. Але поки що як є.