Горіха Зерня

Друзі, що ми бачимо на фото? А це наша з вами попередня машина, біла Л200, куплена за ваші гроші. А що це вона таке везе? А це хлопці, для яких ви купили машину, наловили обмінний фонд і везуть його у місце складування. Дякую всім, хто допомагає війську. Як бачите, ваш внесок має і такий практичний результат.

5 клас, додалася німецька мова. Вивчення з нуля, тобто діти у 1-4 класі вчили англійську. Ось сторінка третього уроку. Вчителька на дистанційці шпарить сама з собою по підручнику. Малий дивиться круглими очима, уявлення не має, як це читається, не кажучи про лексику. Я теж йому нічим не допоможу, бо не знаю німецької. Поняття не маю, як так сталося. Можливо, я єдина з батьків в Україні, яка не знає німецької, всі інші знають і легко це читають. Можливо, німецька у нас як друга рідна, але я щось пропустила. Можливо, інші батьки вчасно найняли своїм дітям репетитора з німецької, а я знову погана мама.

Цікаво, а які були у прикордонників підстави не випустити Генпрокурора серед ночі? Ну бо пишуть, що втеча була б неможлива без сприяння офісу президента. Йому ж підозру так і не висунули? Тобто у нього було більше тижня, щоб спокійно виїхати у будь-який момент, з комфортом. Наскільки я розумію, прикордонники тут взагалі нічого не могли зробити. Корупціонерів і мафію у нас дуже гучно лякають у соцмережах. А на практиці значно скромніші дії.

Недовго я раділа, що у малого запустили навчання в укритті. І навіть гуртки відкрили, ми з переляку аж на всі записалися :) З сьогоднішнього дня у них дистанційка. Бо що? Бо в укритті почали ремонт. І скільки цей ремонт триватиме, ніхто не знає. Бо ремонт штука непередбачувана, починається як стихійне лихо. Добре, що я оптимістка з поправкою на життєвий досвід. Тому на день народження малого ми скинулися всередині сім'ї і купили йому нормальний планшет для дистанційного навчання. Отже, в одній кімнаті у мене математика для 5 класу на гучному зв'язку. У другій - вища математика КПІ, там теж лекції онлайн, донька слухає. На кухні - мої "Психоаналітичні основи психосоматики" від Могилянки. На перерві, яка у всіх у різний час, усі хочуть їсти, чаю, кави, зірочку з неба. Те чхає, у того вухо болить. З шафки на мене дивиться пляшка вина і промовляє людським голосом: бери мене і пішли звідси. :)

Голова МЗС Польщі Сікорський: "Якби Росія напала на нас, ми б доволі швидко отримали перемогу. В нас панівна перевага над Росією в авіації. Якщо українцям вдалось вивести з ладу половину російських нафтопереробних потужностей за 6 місяців, то ми могли би зробити це за 6 тижнів і знищити другу половину". Давно помічено: найлегше виховувати дітей, яких ти поки що не народив. Таких ідеальних дітей у своїй голові :) Ну і, відповідно, найлегше вигравати неіснуючі війни. Сидячи за надійною спиною українців.

Сьогодні перед відкриттям пластового року я похапцем перешивала малому нашивки на нову сорочку. Так, так, знаю. У дітей маминої подруги діти все це пришивають самі, а я знову все роблю не так :) Коротше, поспішала, бо сорочку забрала з нової пошти в останній момент, і часу на це у мене було або пізно вночі, або вранці перед виходом. Вночі я обрала поспати. І от у процесі шиття зловила себе на дивній реакції тіла. Я ж тепер п'ять хвилин на психолога, вчуся звертати увагу на такі речі :) Долоні буквально змокріли, ту голку тримаю через силу. Мабуть, тому і відтягнулося на останній момент, страшенно не хотілося робити. Чому б це, здавалося? А тому, що голова забула, а руки пам'ятають. Як ми у школі щодня ! відпорювали ті чортові білі комірці і манжети, прали і щоранку перед уроками пришивали назад. Щоб увечері повторити все спочатку. І не дай боже з'явитися до школи з брудним комірцем. Вчителька початкових класів кожній дівчинці відтягувала комір і перевіряла чистоту з внутрішнього боку. У кого там була брудна смужка, отримувала публічну нотацію перед усім класом. Яку країну цейво, угу.

Тетяна Бессонова надіслала мені безцінний подарунок - пару домотканних рушників з Чернігівщини. Це вже не перші рушники з прикордоння, які мені дарують під час війни. У мене вже є з Сумщини і Харківщини, тепер от чернігівські. Щоразу люди, які їх віддають, дуже добре розуміють цінність цього скарбу. Вони знають, що це наша матеріальна історія, наш спадок. Що запас таких рушників вичерпний, і що над кожним потрібно труситися і брати до рук у рукавичках. Звісно ж, вони можуть бути впевненими, що я не поріжу цей рушник, не перешию на спінжаки чи оббивку для меблів. І докладу усіх зусиль, щоб вберегти від пожежі та обстрілів. Пані Тетяна додала до посилки гостинчики від зайчика - мед і горішки. А також кілька штук знаменитого "зошита незалежності" від Сільпо - копію зошита, у якому Левко Лук'яненко 23 серпня 1991 року написав проект Акта відновлення незалежності України. Я щоразу сумую, коли беру до рук цей зошит. У мене теж є кілька штук. По перше, Акт, написаний паном Левком, разюче відрізняється від того, що прийняла тогочасна комуністична Рада. Він сенсово інший, він містить чітке посилання на IV Універсал УНР і у ньому йдеться про відновлення, а не проголошення незалежності. Зараз ми всі розуміємо, наскільки це важливо. Тоді розуміли далеко не всі. Але комуністи, які викинули ці рядки з проекта, розуміли. А ще мені прикро від скромного вигляду цього зошита. Мені б хотілося, щоб проект нашої Незалежності писався золотим пером на найкращому пергаменті, і щоб цей документ зберігався десь у головному музеї країни під склом, як святиня. Пані Тетяно, дякую за тепло вашого подарунка, це так цінно у нинішній час.

Просто зафіксувати: цілий день сьогодні витратила на придбання нещасних чотирьох метрів плитки і доставку її у село. Дуже відчувається, що у магазинах вигрібають запаси, а підвозу нема. В Епіцентрі у категорії 30х60 лишилися буквально одиниці варіантів, якась сіра плитка і куточки. Поїхали в Агромат, там просто тицяли пальцем у кожну колекцію відповідного розміру, і тільки після другого десятку знайшли плитку у наявності. Завод основного виробника розбомбили. Дякувати богу, що ми основні будівельні роботи вже закінчили, я просто не уявляю, як це зараз робити з таким дефіцитом. Але одночасно у мене відчуття, що з цього дна скоро буде вихід. Це як ніч перед світанком. Не питайте, чому. Це щось ірраціональне.

А, і ще одне :) У Києві знову зацвіли каштани. Це я вночі знімала.

Іноді мені здається, що ми могли б з Римма Зюбіна просто сидіти десь під деревом і говорити годинами. Вже вдруге пані Римма модерує мою читацьку зустріч, і вже вдруге організатори роблять цілу пантоміму, щоб зігнати нас з подіуму. Забалакалися. Я не знаю, чи Львів відповідає мені взаємністю, але я його люблю. Хоча це якась споживацька любов - на кожен будинок дивлюся з думкою "от тут би мати квартиру". :) Тут живуть надзвичайно приємні мені люди. Тут живуть інтелектуали, чия думка про все для мене важлива. Тут живуть люди дії, які роблять, а не жаліються. І тут живе душа Юрія Юрій Руф , і від цього мені страшенно боляче, бо я досі шукаю очима його постать на львівських вулицях. Не знаю, чи зможу колись спокійно чути, як діти говорять "зустрінемось на Руфа", маючи на увазі вулицю, а не людину. Сьогоднішня зустріч на Форумі була дуже милою, і я вдячна всім, хто прийшов і підтримав нас із Видавництво Білка. Додаю кілька фото. Незмінно вдячна Ірина Білоцерковська за те, що поповнює мій запас фотографій із заплющеними очима. Ну а дорогою назад, звісно, зібрала всі дрібні неприємності. Зі мною завжди так у Львові, і саме тому я сумніваюся у взаємності наших почуттів :) Обпекла піднебіння борщем, та так, що не можу говорити. Сіла на трамвай у протилежний бік, і щось запідозрила тільки за півгодини їзди. Думаю - та що ж таке, чому церкви не повторюються? Мають повторюватися, я ж вранці сюди їхала тим же маршрутом. А виявляється ні, я стрімко віддаляюся від вокзалу. Ледве встигла на потяг, стрибала на бігу як у студентські часи. І їду у плацкарті, теж як студентка :) Сподіваюся, я ще повернуся до Львова. Ось тільки піднебіння підлікую.

Вчора близько одинадцятої їхала у метро, добиралася на вокзал. На Берестейській люди розкладали спальники, матраци і похідні ліжка на платформі, готувалися до сну. Згадала, що давно хочу собі таку розкладачку, підійшла поговорила з власником про технічні характеристики, мені навіть дозволили на ній посидіти. Звернула увагу, що більшість людей, які тут зібралися ночувати, - пенсіонери. З дітьми нікого не побачила. Дітей у нас взагалі все менше зустрічається на вулицях, це помітно. Потяг до Львова рушив без запізнення і прибув хвилина в хвилину. Ще й кава була свіжа у провідниці. А я вже готувалася до того, що вночі будемо виходити, вдяглася як турист - з тих от, що по лісах і горах тиняються :) У Львові розважалася безкоштовною виставою - контролери зловили безбілетника у трамваї - і милувалася абсолютно прекрасним містом. Все таки рання осінь тут найкраща пора, краща за літо. Що іще? Сніданок у готелі неймовірний, справжня висока кухня, але одна порція як на трьох. Якби у нас збереглися такі ціни і така вартість їжі, Україна могла б стати центром усіх гастро-турів після війни. Готуюся до сьогоднішньої презентації - о третій годині на третьому поверсі, недалеко від стенду "Білки". Приходьте, буду рада бачити.

Друзі, завтра на Бук.Форумі у Львові у мене подія о 15.00 - розмова з Риммою Зюбіною. А також автограф сесія після події, о 16.00. Запрошую всіх бажаючих. Зі свого боку я зробила все можливе, щоб бути на цих подіях. Зокрема, купила квиток до Львова :) Насправді це досить складно, я потягом туди, проводжу зустрічі і у той же день потягом назад. Діти у Києві, я не можу їх надовго залишити зараз. Але не поїхати на Форум я теж не могла. Для мене це ще один символ нашого опору. росіяни оголосили окрему війну українським книгам, і тому ми зобов'язані проводити наші книжкові фестивалі з гідністю, ворогу на зло.

Виявляється, мені для щастя потрібно потрапити на Нову пошту :) З понеділка вожу книги у машині, і от нарешті змогла їх відіслати. (До відома всіх покупців, зазирніть у додаток нп, посилки вже там). За відчуттями - як новий рік і день народження одночасно :) Ще б якось в Епіцентр пробитися, бо вчора не вдалося, але то вже на вихідні, бо для одного тижня щастя забагато. У мене таке враження, що я нову книгу ніколи не закінчу. Хочеться ще і ще дописувати, фіксуючи ось цей час, коли ми були такі змучені, засмикані, розгублені - і водночас такі наполегливі і стійкі. Час, у якому ми ще не знаємо, коли буде перемога.

Юрій Бутусов Це один з найепічніших кадрів Війни за Незалежність України, і тут зображений один з кращих українських воїнів сучасності - «Борцуха» (хоча значна кількість його товаришів у некрологах назвали його «Борець»). Сергій «Борцуха» на цьому фото - боєць групи снайперів «Тенгрі» ГУР МО у перші дні великого вторгнення з гранатометом та трьома пострілами до РПГ-7 їде по мосту в Ірпінь, щоб зупинити на велосипеді російські бронетанковими колонами у десятки кілометрів довжиною, які рвались на Гостомель, Ірпінь та Бучу. Хаос, паніка, страх, кинуті машини, біженці тікають, але знайшлись ті, хто попри все пішли назустріч смертельній загрозі. Велосипеди та гранатомети проти танків, авіації, балістичних ракет - так це було, і воля, характер, масовий героїзм кращих людей, який рвались у бій, змінили хід битви та хід світової історії на користь України. Фото зробив воін-доброволець групи «Тенгрі» Володимир Миронюк WM Blood, позивний Джон. «Тенгрі» - найрезультативніший та найвідоміший в діючий армії снайпер, зібрав кращих бійців, які мали великий досвід війни на Донбасі, і повів їх у бій за Київ. Це були справжні тигри, які шукали ворога та шукали бою, і були готові віддати своє життя заради зупинки та знищення ворога. Саме такі герої розгромили російський наступ під Києвом та інших фронтах перших днів вторгнення. «Борцуха» загинув кілька днів тому внаслідок авіаудару ворога, будучи командиром підрозділу морської піхоти. Його бойовий рахунок та рахунок підрозділу, яким він командував, встановити складно, бо він йде на багато сотен окупантів. «Борцуха» був одним з кращих на цій війні. Сильний, дієвий, завжди заряджений до бою, який завжди надихав та мотивував у бою власним прикладом. Щирі співчуття рідним, близьким, друзям, бойовим товаришам, які мали щастя у своєму житті йти поруч разом з досконалим Воїном. Слава і честь, Борець, слава і честь…

Але з метро і транспортом щось треба вирішувати. Зараз дев'ята вечора, триває тривога, яка почалася годині о четвертій. Я так розумію, весь цей час транспортного сполучення між лівим і правим берегом Києва нема.

Накатала довгий допис про наше київське сьогодення, а потім все витерла. Нема чого нити, це війна. Не я одна роздратована, розгублена і нікуди не встигаю. Ми все одно побачимо агонію кремля і путіна, це станеться на наших очах. А поки що промені підтримки тим, хто поплив дахом, - і тим, хто ще ні. Ми з часом пристосуємося.

Та за що? Підручник малого з української літератури, 5 клас. Перепрошую, але я не можу робити з малим уроки. На мене істеричний сміх нападає, я іржу як коняка.

Моя донька, якій 18 років, оформила собі ФОП, тому що у неї є учні на репетиторстві, щось два чи три заняття на тиждень. Я не впевнена навіть, що цей "заробіток" перекриває їй внесок на соціальне страхування. І тим не менше вона затяглася: хочу платити податки, це буде по чесному, я не можу працювати без оформлення. І щось там іще про відповідальність перед країною. Бідне моє хороше, ідеалістичне дитя. Як ти житимеш далі, коли побачиш і зрозумієш, що відбувається довкола тебе. "Прокуратур мав свої кол-центри" звучить майже пристойно, дуже по офісному. Люди, які там "працювали", називали це "роботою". Напевно ж, отримували "зарплату". Напевно ж, у них була "бухгалтерія". Не така, як у моєї малої, а своя, значно більша і складніша. А по факту це ж звичайний кримінал, грабунок. Величезна маса людей займається грабежами, обмінюється досвідом з цього приводу, проводить якісь тренінги... Кожен із нас може назвати людину у своєму колі, у якої таким чином вкрали гроші. Хтось необачно натиснув на кнопку і втратив свій аккаунт, з якого тут же почали розсилати листи з проханням позичити гроші. Хтось сам відгукнувся на такий лист і позичив, а потім з'ясував, що це були шахраї. Хтось повівся на дзвінок зі "служби безпеки банку". Хтось просто необачно лишив свої платіжні дані на цілком собі респектабельному сайті, у нормальному з вигляду магазині. І тільки на ранок побачив, що його карта вичищена до дна, разом з кредитним лімітом. А хтось з'ясував, що у нього тепер є нові кредити, оформлені через "Дію". І тепер їх потрібно або повернути, або зайти у дуже довгу і дорогу боротьбу з колекторами, які вже націлилися на квартиру. У кожному з цих випадків постраждалі кидалися за захистом до держави. Писали заяви у поліцію, несли довідки у банк. У більшості випадків це закінчувалося провалом, гроші ніхто не повертав, винних ніхто не шукав, всім байдуже. Тепер ми розуміємо, чому так. Ми бачимо, яка роль прокуратури у цьому всьому. І також бачимо, що крісло Генерального прокурора навіть не похитнулося, він досі на своїй посаді роздає хамські коментарі. Тому що впевнений у найвищому, верховному захисті. Тому що має покровителя, для якого не писаний ні закон, ні Конституція. Я думаю, що наші світлі, наївні діти, які мали ще якісь ілюзії, дуже швидко розчаруються. Я, наприклад, картаю себе, що виховувала їх саме так. Тому що саме їм доведеться нести весь тягар, а кліка, яку привів Зеленський, багатітиме на їхніх плечах.

​​"Схоже, що війна триватиме ще й зимою" - заявив Зеленський на спільній пресконференції з Віткоффом і Кушнером. І підтвердив повідомлення журналістів, які писали що Зеленський планує завершення війни на листопад поточного року. Ще й лідерам фракцій ВР це заявляв. Це в той самий час, коли більшість експертів відкрито говорять, що військова кампанія 2027 року - реальність. Вона буде і до неї треба бути готовими. Виникає серйозне питання. Київ та інші обласні центри потерпають від атак балістикою і реактивними дронами. Очевидно, ми виявилися неготові до такого повороту. Очевидно, хтось у керівництві України прохлопав підготовку Росією програми реактивних дронів. Часом не тому, що хтось всерйоз думав, що війна завершиться у листопаді і тому не бачив потреби вкладатися в захист проти балістики і реактивних дронів? І не тому часом, що хтось економить гроші... на вибори, наприклад?

Ми виїхали з Києва і потрапили у стіну суцільного дощу. По хорошому, треба повертати назад, нічого не буде. Але було два аргументи проти. По перше, це єдиний день у вересні, який я змогла звільнити. Ну і по друге, з нами бабуся, тобто Матріарх. Ні, звісно, я й сама дещо можу :) Але куди мені до Ма у погодних питаннях. Тому я лише сподівалася, що якось воно буде, бо ж ніколи не було, щоб ніяк не було. І так! Небо розпогодилося, навіть сонце визирнуло на ті критичні пару годин. І ми вибрали картоплю! Урожай прекрасний, точно перезимуємо зі своєю картоплею. Але головне не це. Боже мій, скільки сил і грошей ми вбахали, щоб сім'я у кінці сезону могла знову з'їхатися на картоплю. Усі родичі, цілий натовп людей. І щоб дружно все зробити, а потім розкластися з мангалом і м'ясом, і заїдати помідорами, теж своїми. Це те, чого нас позбавили росіяни, розбомбивши нашу Сумщину. Щорічного сімейного зібрання, традиції. І те, що ми зібралися всі разом і відновили щось з нуля на рівному місці, для мене дуже важливо.