Край
الذهاب إلى القناة على Telegram
Контурами кіно Журнал — krai-journal.com Instagram — instagram.com/krai.journal Кіноклуб в Києві — instagram.com/krai.kino
إظهار المزيد948
المشتركون
لا توجد بيانات24 ساعات
+37 أيام
+5030 أيام
أرشيف المشاركات
948
«Перевідкриття кіно у кожному кадрі»: Скорсезе про «Тіні забутих предків» у спецвипуску Criterion
15 نوفمبر, 14:28
948
Режисерський дебют Хасана Хаді, за який він отримав «Золоту камеру» в Каннах минулого року. Те, що саме цю картину удостоїли такої химерно-вульгарної нагороди у формі кіноапарата, відлитого із золота, ніби продовжує образність фільму, проте вже за межами кіноекрана.
Застереження: у фільмі присутні звуки вибухів та реактивної авіації. І це зовсім не найстрашніше з показаного.
А показана історія дев'ятирічної Ламії Наїф, якій випадає «честь» виготовити торт до дня народження президента — Саддама Хусейна. Вона — найкраща учениця класу, тож завдання сприймає з властивою їй безпосередністю та серйозністю і вирушає на пошуки інгредієнтів.
Дівчинку супроводжують бабуся, однокласник, випадкові зустрічні, а також її вірний (єдиний, зрештою, вірний) супутник — півень Хінді.
Хаді не намагається розвінчувати культ особи, спростовувати пропаганду або викривати диктатуру — він просто показує, що відбувається, коли до декларацій поставитися серйозно й безпосередньо — по-дитячому.
«Я маю зробити торт» — Ламія самовіддано шукає складники, здобуваючи їх усіма можливими способами. Вона уможливлює торт для президента, здійснює його. Через процес реалізації звичайнісінького, здавалося б, кондитерського виробу стрічка проникає в найпотаємніші закутки суспільства, у якому живе Ламія, оголює всю фальш і мерзотність, що ховаються за оглушливими гаслами та гірляндами.
«Й над усім — два словечки з Корану, і обпалений сонцем Саддам!» — перефразовуючи Євгена Плужника. Зображення Саддама Хусейна повсюди: у школах, на весіллях, маніфестаціях і в магазинах. Однак усюди він багатозначно дивиться вбік або піднесено споглядає вгору. Саддам не дивиться прямо: ні на портретах, ані в кінохроніці. Він ніби ховає погляд, оскільки те, що може побачити перед собою, здатне викликати лише одне почуття — сором.
🎟️️️️️️Показ «Торта президента» — вже цієї суботи, 14 листопада о 19:00, у кінотеатрі «Жовтень». Квитки — за посиланням.
підписатися | квитки на Кіноцикл «(INFANS) — Той, хто не мовить» | наш сайт
11 نوفمبر, 07:18
948
Repost from pole
інстаграм архіву: https://www.instagram.com/snyviiny?obrf=MXZuYjM5emE1NnF4Zg==
10 نوفمبر, 10:38
948
Repost from pole
привіт! уже рік я збираю цифровий архів ваших снів війни, і дуже хочу продовжувати, тому закликаю вас ділитися
окрім цього, хочу трансформувати принаймні частину архіву в щось матеріальне, бо цифрове мені вбачається почасти не менш крихким і вразливим, ніж фізичне
можливо, це буде друкована збірка; можливо – колекція артефактів, тематично зі снами повʼязаних
хочу, аби архів був інклюзивним, і ви зверталися до нього як до нотатника, фіксуючи там сни, які мріється закарбувати, зберегти, чи навпаки – виписати й відпустити
сни війни – це сни, що вміщаються в хронологічну рамку повномасштабного вторгнення. не обовʼязково, щоб ви побачили їх саме будучи в Україні. так само не принципово, щоб тематично вони стосувалися воєнних дій. чим різноманітнішим буде архів, тим цікавіше і репрезентативніше
через форму ви ділитеся снами анонімно, при цьому автоматично даючи згоду на їхню анонімну публікацію в інстаграмі архіву і/або подальшу трансформацію в щось не-цифрове
10 نوفمبر, 10:38
948
+4
А що взагалі відбулося? Це запитання пронизало весь перший #показ із циклу (ĪNFĀNS) — «ТОЙ, ХТО НЕ МОВИТЬ». І воно ж супроводжує не тільки фільм Джафара Панагі, а й усе його життя. Адже іранський режисер практично всю свою кар’єру перебуває під слідством: компетентні органи встановлюють обставини його справи, а саме — його кіно, з’ясовуючи: а що ж, власне, відбулося?
І якщо щодо компетентності відповідних органів в Ісламській Республіці Іран певний сумнів таки присутній, то компетентність сумніву глядачів, присутніх на показі в «Жовтні» цієї суботи, варто визнати.
Проблематика стрічки Панагі вже у назві: що може відбуватися у дзеркалі? І чи може взагалі? Або ж справа взагалі не у віддзеркаленні, а в тому, з чого і з кого воно виникає? Так і з кіно: проблема в ньому самому чи в тому й тих, кого та що воно зображує? І який стосунок має зображуване до зображення?
Такі питання межують із наївністю. Та кому, як не дитині, зрештою, їх ставити? Для дитини питання — частина гри (в усіх сенсах), і саме з цієї грайливості та безпосередності виростає всепроникна поверхня «Дзеркала», на якій не приховати навіть найдрібніших деталей.
🔗слідуючий показ — «Торт для президента» вже цієї суботи, 14 листопада о 19:00, у кінотеатрі «Жовтень» — квитки за посиланням.
підписатися | квитки на Кіноцикл «(INFANS) — Той, хто не мовить» | наш сайт
10 نوفمبر, 07:33
948
Спроби ісламського уряду вихолостити кіно зрештою призвели до появи одного з найвідвертіших фільмів іранського кінематографа.
У «Дзеркалі» Джафар Панагі демонструє, як невинний дитячий погляд розхитує усталені соціальні та релігійні конструкції, оголюючи як безлад і несправедливість, що ті покликані приховувати, так і сам фундамент кіно.
Через дитячу безпосередність режисер виявляє приховані суперечності, а межа між вигадкою та реальністю поступово втрачає свою визначеність.
🔗️️️️У рамках циклу (ĪNFĀNS) — «ТОЙ, ХТО НЕ МОВИТЬ» читайте #текст про фільм Джафара Панагі «Дзеркало» від Broken Movie — посилання.
підписатися | квитки на Кіноцикл «(INFANS) — Той, хто не мовить» | наш сайт
09 نوفمبر, 15:43
948
+9
Як перетворити непотріб на витвір мистецтва? #розбір документального фільму «Збирачі та збиральниця» (2000)
Аньєс Варда бере портативну камеру й вирушає знімати людей, які підбирають те, що інші залишили на землі. Ось і все кіно: як конкретний фільм, так і мистецтво загалом.
Режисерка вирушає в мандрівку слідом за явищем, яке, здавалося б, уже осіло у словниках та музейних архівах, — досліджує феномен збиральництва.
Варда фільмує збирачів відсортованої картоплі, непридатної для продажу, лахмітників, які підбирають виставлені на утилізацію речі, безпритульних, які намагаються прогодуватися зі сміттєвих баків, власників виноградників і садів, де люди дозбирують те, що залишилося після машин, художників, які шукають матеріал для своїх практик серед непотребу, активістів, які збирають з етичних міркувань, — і всіх інших, кого зустрічає на своєму шляху.
Режисерка не вигадує вибагливих технічних прийомів і не шукає «прихованих» зв'язків чи сенсацій, а всього лише дає слово людям, які трапляються їй на шляху. Людям і речам. Сама ж вона тільки запитує та фіксує, схоплюючи й збираючи свідчення, а інколи — і самі речі. Проте не для того, щоб привласнити чи «втримати», а щоб погратися.
Підхід Варди цілковито збігається з предметом її дослідження: їй вдається досягти їхнього повного злиття. Коли стрічка про феномен збирання сягає аж до витоків самого кіно — не фігурально, а буквально, до винахідника хронофотографії Етьєна-Жуля Маре, — вона набуває символічного виміру.
Документальна картина «Збирачі та збиральниця» — це інструкція до того, як навчитися бачити. А далі — любити те, що бачиш. І тоді навіть кадри, відзняті випадково не вимкненою камерою, стають мистецтвом, а незграбне теліпання кришки об'єктива перетворюється на танець.
Варда показує, наскільки скромними можуть бути умови мистецтва і водночас наскільки строгими є його вимоги. Адже справжнє мистецтво народжується не з надсучасних технічних засобів чи вишуканих ідей. Воно виникає тоді, коли митець замовкає і прислухається, коли цілковито віддається предмету й таким чином сам стає його горизонтом. Через цей горизонт предмет починає промовляти, наповнюючи його власним змістом і щоразу розширюючи новими гранями.
Аньєс Варда повертає голос тому, що звикли вважати непотребом, — речам і людям, повз яких ми щодня проходимо, не помічаючи їх. Вона відшукує серед сміття справжні знахідки.
Мистецтво існує тільки через #пере_відкриття, яке й здійснює Варда, — виносить картину із темного музейного сховища, повертаючи її зі забуття в буремне сьогодення. А що для цього потрібно? Лише камера і здатність прислухатися.
А ще, крім усього іншого, у цьому фільмі Варда зачитує реп.
підписатися | квитки на Кіноцикл «(INFANS) — Той, хто не мовить» | наш сайт
09 نوفمبر, 13:46
948
+1
▪️ «Одержимість» | Ossessione (1943), реж. Лукіно Вісконті
(02–08 листопада 2026)
Після показів у деяких кінотеатрах запрошували єпископа, щоб «очистити» приміщення від гріха. Однак доречніше було б кликати дезінфекторів — відмити зал від куряви провінційної дороги, а також від плям сперми та смерті, якими, за вдалим висловом асистента режисера Джузеппе Де Сантіса, просочена картина.
Інший, ще більш вдалий вислів належить монтажеру Маріо Серрандреї: він сказав, що «це особливе кіно, я таке бачу вперше і назвав би його неореалізмом». Звідси та назва, власне, і пішла.
Перелічувати кліше та анекдоти, супутні «Одержимості», можна набагато довше, ніж триває сама картина. Тож ліпше цей час присвятити досвіду безпосереднього занурення у пульсуючу плоть фільму.
Звісно, наша глядацька пересиченість суттєво абсорбує той слизький шок, який вивалювався на глядачів свого часу, — ніби вражені недугою нутрощі просто з роздертого лона Італії зразка 1942 року. Однак навіть зараз після сеансу «Одержимості» Вісконті виникає бажання помитися.
⭐️Оцінка автора: 4,75/5
⁕ О. Смаглюк
🔗#кінощоденник за попередні періоди читайте на нашому сайті — посилання.
підписатися | наш сайт
08 نوفمبر, 07:22
948
+1
▪️«Твоя мати, твоя мати, твоя мати» | Your Mother Your Mother Your Mother (2026), реж. Бассам Тарік
(02–08 листопада 2026)
Зовні банальна екшен-драма, за якою ховається деконструкція традиційної маскулінності через призму ісламської теології.
До смерті дружини головний герой жив у чітких і зручних для себе межах, виконуючи роль архетипового чоловіка-годувальника (у буквально радикальному сенсі — він «праведний найманий убивця»), після — йому доводиться придушувати своє чоловіче его й виплекувати якості, які релігія пов'язує з материнством: смиренність, терпіння та жертовність.
Ісламський хадис тричі підносить матір над батьком, і на Латіфа чекає три метафоричні стадії трансформації задля порятунку своїх дітей. У процесі буде чимало винахідливих бойових сцен, магнетичної гри Магершали Алі, який розривається між батьківською ніжністю та жорсткістю у боротьбі з колоритним антагоністом у виконанні Джона Чо, і навіть чорного гумору.
Дуже добре, що з чергового фільму Марвел («Блейд», який розпався у виробничому пеклі) зрештою вийшла така оригінальна, стильна незалежна картина. Завжди б так.
⭐️Оцінка автора: 3,5/5
⁕ Broken Movie
🔗#кінощоденник за попередні періоди читайте на нашому сайті — посилання.
підписатися | наш сайт
08 نوفمبر, 07:12
