Храм поезії (🖤)

переписую перемальовую перекладаю вагу на тінь від тіні як би нудно це не звучало, чи не було як би не ставало сутінкам у квартирі тісно звісно, ми не помістимося удвох звісно, ця суперечка не має ні змісту, ані закінчення я відкладаю для тебе тру‌нок — й б/у труну аби відображення зникло аби ти не покинув Лімбу чи, може, лімбічності власної ноцицепції ти відкладаєш мені дзеркала старі й потріскані ті, що кажуть бабусі, — назавжди прокляті і затраскані слиною, фарбою та комашиним послідом трупами мух й металевими відголосками копій із недолугих аналогів принтерів ти і я перед іспитом на придатність для існування переписуємо історію, видаляємо імена та факти видаляємо відображення власних облич і тільки один переможе тому облиш 02.05.2026 #вірші

Дорогі друзі, мій День народження відгримів, і я щиро дякую кожному за неймовірні привітання! На знак вдячності запускаю десятиденну безпрограшну акцію. Частина внесків піде на нагальні потреби наших захисників (у в/ч, госпіталь або волонтерам) — за результатом обов'язково відзвітую. Що на кону? 🎁 10 друкованих примірників моєї книги з автографом. 🔥 СУПЕРПРИЗ: Теплий вечір у моєму товаристві в затишному кафе у Вінниці 30.08.2026 (на переможця чекає сюрприз). 💎 Гарантований бонус кожному учаснику - електронна версія книги на e-mail. Як узяти участь: 1️⃣ Переходьте за посиланням в анкету та обирайте вільні номери. 2️⃣ Кожні 100 грн благодійного внеску у мою Банку +1 номер 3️⃣ Номери для оплати бронюються лише на 60 хвилин. Клієнтам не Монобанку прохання писати ПІБ у коментарі до платежу. 4️⃣ Після оплати надішліть мені в приватні (@ваш_нік) скріншот квитанції. 🏁 Фінал збору — 22.08.2026. Розіграш призів - 23. Суперприз тому, хто придбає найбільше квитків (деталі в ФБ) https://forms.gle/RKqH4fbhwH56j4tP8

Ранкове рожевокрилля. Розсміяне золотобарв'я. Небесно-морська непорушна Глибока, заміряна синь... Плете дивовижі майстриня Непередавано гарна, Що світлу, стривожену душу Вкладає в безмежжя краси. Шляхетно-незвіданий чорний. Хранитель беззим'я — зелений. Палкий фіолет, що з фіалок Пролився на бісерошлях... Майстриня всі барви пригорне В обіймах палкого натхнення. Щоб знаками щастя заграли І в лютий впустили тепла. (с) Тетяна Осіпенко Фото: зі сторінки майстрині https://t.me/inspiration_style_ua

Ми усі на жаль не вічні, Не помремо ж усі в січні, Немов ляльки ми механічні, Після смерті будемо космічні. Ми ідемо звідкись і в нікуди, Хто це знає? Може ми не люди? Попіл космосу ставить пам'ятки й етюди, Дивно, адже він і є споруди всюди. Зникне сонце, буде світло, Щось ось там таке розквітло, Ти не знаєш що за тло? На якому розцвіло. Там говорять діти й бабки, Не під'їздні, а оті кульбабки, Що існують всюди, й на зірки, Поклали всі свої думки. Можливо це ілюзія філософії, Але дивно не знати про мрії, Ми всі помремо, лиш є надії, Що самі, без лікаря в хірургії. #зайобана #хвилинкатворчості

люби-мене-не-покинь, люби-не-покинь-обійми! молюся пристрасно в моменти відчаю, молюся, а кому сама не знаю. можливо, Господу, можливо, гаспиду, щоб хоч від когось були гарантії, що я хоч міліметр важила. журбою зв'язані чуття й емоції, журба єдиновладно править, вона наказує принишкнути і скніти, вона незмінна королева осені у час сезонного загострення. ніхто не скаже слова їй наперекір ніхто не зможе ззовні розв'язати жгут, життя пустити, як пускають кров. життя пусте, а у надії занизький гемоглобін. надія — повербанк, та мій розряджений. надія — линва з кітвою — моя обірвана. я стану попелом, я вічно не горітиму. лякає твердістю матрас реальності, лякає іклами цілунок вічності. знімається чадра самообману, знімаються покрови ілюзорності. хай буде кожен шар відірвано із м'ясом, хай кожен шар ілюзії оплакується — не оминути плати соленим дріб'язком, який знецінено. не оминути омуту ногам утомленим, безодня шкіриться і стрімко шириться, безодня обпікає чорнотою воронячого ока. відкрию очі ширше — хай гартуються, відкрию серце молоту — нехай розм'якшиться. пірну по маківку у мікву зрячості, пірну в життя із катапульти дійсності. так хочу знов не бачити і бути щиро вдячною! та щось не віриться...

пафосно присвячується тобі любити тебе - це як повертатись до києва виходити з інтерсіті на дарницькому вокзалі викликати таксі у додатку і пити найогиднішу каву це як гуляти біля кінотеатру «жовтень» потай називаючи його серпнем пиво нести під пальто, а квиток в «гегемон» попід серцем це як малювати плакат на мітинг десь посеред осінньої ночі чи як зустрічатися біля сковороди на контрактовій площі це як їхати метром на теремки притуляючись до дверей слухати слова машиніста про «не залишайте своїх речей» це як щоранку ходити в кав'ярні і дивуватися, де уся зарплатня це як стояти під дощем на пушкінській читаючи жадана це як купити в бабусі квіти, що вона продає в переході і о 23:30 спустити на них усі свої кишенькові це як ходити в мажорні бари зі стипендією 1200 купувати в сільпо після квартирника яблучний сік та віскі це як губити усі запальнички і курити не свій парламент лягати о 6 ранку коли в тебе на 8 екзамен казати, що позняки це не київ і жити взагалі десь у області збирати травневий пух на своєму чорному одязі любити тебе - це як повертитися в київ можливо, з закоханого амстердаму що там було - я не знаю і краще не знати мамі можливо, повертатися з харкова чи навіть з осіннього львова найкраще любити тебе і бути собою. вдома я захочу поїхати в прагу і їсти там празький торт а потім полетіти на балі і жити в будинку де навіть немає штор я вдома розповім тобі про міста, у яких ти завжди чужий бо як тебе не любити, Києве мій

Допоміжна банка на авто для роти БпАК ББС "Маґура" основний збір проводить Веронічка Автівка потрібна для мобільності та швидкого виконання задач. Потреба термінова, збір відкрито вже тривалий час, потрібно в швидкому темпі закривати питання з автівкою. Донатити сюди: send.monobank.ua/jar/8BnYSGsVp9 4874 1000 3099 1536 Вйо до донатів! Маленькі донати роблять свою справу.

ви мусите бути відвертою, бо все, що лишає по вас відвертість — ефемізм до табуйованого, неосмисленого й дикого, котрий мусить бути розкодованим і розкладеним на столі, наче стос паперів, зчитаний ритм безладних слів, огорнутий крафтовим папером. ви мусите бути відвертою, доки хвилі слів ще владні над стихією неосмисленого й дикого. світ розрісся до рівня моря над поверхнею пекла і суходолу, ефемізмом до табуйованого, згадкою стосів паперів, що лежать на столі із дерева, зібгані і зім'яті. в горнятку м'ята, свіжість лимону тверезіє, не пийте. світ розрісся до рівня моря, з якого не можна пити, лише їсти, жувати м'яту й шкірку лимону, перебирати зубами цедру, перетирати, пережовувати, смоктати й чавити, щоб прокинутися, щоб розтулити рота і хапати кисле повітря губами, перетравлювати його із м'ятою і лишати тишу, цілковиту тишу на розсуд відвертості й воді у горнятку. обережно — "гаряче" — ефемізм до табуйованого дикого й неосмисленого. сік на губах, кисле повітря, хапайте ротом м'ятно-лимонний смак, сік на губах, кисле повітря, сон... течія... чи це я? 27.06.2026

Віршів поки не буде все натхнення йде сюди https://t.me/inspiration_style_ua 🖤

*** Розмальований білою глиною першим отримує смерть. В подарунок від Вовка сокира у спину і горло протнуте ножем. Перетягнута шия мотýзками з льону.               Волокна подразнюють шкіру. Користуються носом (моїм, та невже).                       Задихається пилом дитина. Тихцем-потупцем ти крадешся до крихітки Сонця. Оминаєш розквітлі кущі, запах здавлює груди і сниться Наче Вовк той тримає тебе під мечем. І це ти, в білій глині, провісник смерті. . Вдих Втиснути волю собі в долоньку. А далі що? Втішити долю своїми триклятими жертвами? Тліти полем, розвіятись, жевріти... Крихти сумління тримають сокиру у дереві. Раз по раз повертається подих. Шия, ключиця, вдихаю на повні груди. Роздерті на шмаття дитячі когорти і запах, відстежений мною. Ти-ся-ча. Тисяча один Два Три, чотири, п'ять Мої руки тримають сокиру. Тремтять. Тисяча триста двадцять два Це найгірша моя оповідка й нестерпна колюча вина.

Самоцінність Зав'яжи волосся в пучок, Міцно так, щоб кричати хотілося. Та спіймай свій шанс на гачок, Щоб нікуди те щастя не ділося. Напиши короткі слова, Які будуть морями омитими, Щоб пізнав весь світ — ти жива, Хоч здаєшся доволі розбитою. Твоє тіло — жива струна, Тому грай свою пісню замріяно. Ти у себе навік одна, Тож цінуй себе сильно і віддано. 09.08.2026 © Валерія Кропівна #ВалеріяКропівна #авторськийвірш

У моїх друзів з міста Суми нещодавно відбулася прем'єра рок опери «The Sentence of Eidos», що є авторським проєктом, який поєднує фрі-джаз, брит-арт та пронизливу лірику. Це абсолютно неповторна, досить складна музика, тож я дуже пишаюся ними і хочу поділитися їх успіхом 😍 Крім того, автор проєкту Денис, будучи викладачем в школі, залучає також малих до серйозної музики, як на мене це унікальний творчий доробок, вартий уваги. Повністю послухати можна за посиланням на ютьюб, давайте дамо цій команді більше вподобайок та коментарів 🫶 https://youtu.be/ZbilMFzKap4?is=vmw7z4-pZ0Nnr0bB

Ти — як Соледарське озеро: що глибше — то тепліше. Поринаю в розмови, в мовчання, вкриваюся хвилями ніжних незабуттів. Ковдри заздрять, а я — втекла. Забурúлася. Заховалася від буремного світу. В особливий вид тепла — особистий. Тепер мені не так страшно. Бо я увійшла в це літепло. Воно тримає на плаву мою розхитану психіку. Огортає мене всю — від діафрагми до аури. А як ти? Не забуваю, що ти теж живий. Шторми твоїх одкровень виносять на берег раптової миті солоне скло смутку. Воно тане в промінні усмішки, що сходить на обличчі після бурі емоцій. Чоловіча «слабкість» — найсправжніший прояв чоловічої  мужності. Вона знімає шар за шаром льодові покрови з твого другого дихання. Добирається до суті, що родом з весни. О моє найправдивіше диво! Ти — як Соледарське озеро, тільки глибше. @tettios #цюрих

приніс вам дві новини. перша — хороша. з квітня я майже щодня жив одним проєктом. записував, переписував, відкладав, повертався, сумнівався, переробляв. і нарешті можу сказати: реліз готовий. для мене він особливий ще й тому, що цього року минає рівно 15 років, відколи я написав свій перший вірш. мені тоді було 10. я тільки починав слухати реп, уважно розбирав тексти улюблених виконавців і дуже хотів читати власні пісні. спочатку використовував чужі рядки, але дуже швидко зрозумів, що мені цього замало. хотілося сказати щось своє. саме так і народився мій перший текст. з того часу минуло 15 років. саме тому я вирішив відзначити цю дату так, як умію найкраще, — тринадцятьма аудіовіршами, які складаються в одну історію. історію про чистий лист, спогади, кохання, сумніви й внутрішню розмову, до якої, здається, я йшов усі ці роки. і тепер — друга новина. вона не така радісна. так склалося, що вже два місяці я залишаюся без роботи й без зарплати. це дуже вдарило по моєму фінансовому становищу. саме тому я вирішив відкрити банку. якщо моя творчість колись була поруч із вами, якщо бодай один мій текст допоміг вам прожити складний день, змусив замислитися чи просто залишився у пам'яті, і ви маєте можливість підтримати мене — буду щиро вдячний. 🔗 банка: https://send.monobank.ua/jar/HAeBXHt2U 💸 4874100031317194 за донат від 50 грн також розіграю: останній примірник своєї книги «Історія, про яку вам ніхто не розповість», дві колекційні монети «наша мова» і «календар», декілька книг, що маю в наявності і один секретний подарунок особливий🎁 половину всіх донатів я передам на підтримку збору когось із знайомих поетів (звіт буде). інша половина допоможе мені пережити цей непростий період і продовжувати робити те, що я люблю найбільше — писати. дякую кожному, хто читає, слухає, підтримує й залишається поруч. без вас ці 15 років були б зовсім іншими.

/Мандрагора цвіте фіолетовим, п‘ять пелюсток, не забудь — це остання надія/ Діти їх племені ніжні, м‘які, тонкошкірі — як будь-які діти. Згодом урáзлива шкіра у них роговіє, і твердне міцним карапáксом, щороку нарощує кільця. А от у неї не виріс ні панцир, ні мушля — беззахисний равлик рапани. /Я знайду мандрагору, я мушу. Обережно копатиму корінь, такий схожий на…/ Сусіди дивилися косо - не виживе. Іноді рóдяться діти пошкоджені, ні до чого не здатні - ні до захисту, ні до мисливства, ні до продовження роду, (роду таких же невдалих слабаків зі сливовою шкіркою і принцес-на-горосі). /Я приготую цілющий напій з мандрагори, закоркую у пляшці/ І була вона вічно поранена і беззахисно-гола, плечі в фіалкових плямах, бо стіни печер шерехаті і зуби хижацькі, необтесані грубі руків‘я, кігті сусідів — сліди розповзались вужами на прозорій порічковій шкірі. /Я принесу цінний трунок в дар скам‘янілому племені. П‘ять пелюсток, древні руни. Мандрагора цвіте фіолетовим. Мертва шкіра у них спалахне, оживе мандрагоровим криком. І вони зрозуміють мене. І вони мене приймуть/ 22.07.23

Пестливо шемротить надірване означення спорідненості голосів, увʼязнене прогалиною швів, зап'ястку до плеча пелюстки в колодязь бестіарію скотився потайки шрапнель відпущення, не витлумачений ні часописом, ні Вальгейм, хижий звір І, розірвавшись стоншеною ниткою синестезії тлінних відчуттів, впізнаваних хребцем потиличного болю, що шліфували памʼять, поступиться закапсульована ціха, й Левіафан клешнею ранить реалій пристінок, знимкуючи вагу шрамованих слідів Зійдуть по вертикалі перешиті знаки первісних страхів із черева посиплються нічим на сонмища пробачених імен, й постане провидіння-іпостась скупим на похвалу проводирем у проміжках нерівного двобою, за лічені миттєвості до страт А після опаде мʼяка обітниця елегії дощу, посрібленими цівками стікаючи на виснажене втомою обличчя, закарбувавшись монологом сповіді у глибочінь проявлених окличних, наповнить прийняттям загоєну розколину свою

Доторкнись і стікай по зазубленій шкірі, Відмічай, як на мапі, у тисячу кроків маршрут. Обертайся, здолавши непройдений вимір. Віднайди наші числа, як градуси ртуть. І нехай всі загублені в пальтах світанки, Повертаються спрагло до літніх завіяних руж. Запашисто вкриваючи тіні парканів, І відбитками пальців – по сканерах душ. Я в тобі розтлумачу всі ребуси й коди, Всі приладдя залишу – є тільки сплетіння моє. І воно розплескає колодязну воду, Саме ту, що зазвичай жага твоя пʼє. Відгукнеться на сни мої втомлений дактиль, У якому безмежність впізнає тебе назворот. Зі слизької долоні злітає наш чартер – Наддієвий, найбажаніший антидот. Оксана Мовчан липень 2026

💔Щойно дізналася жахливу новину — в притулку для тварин Сіріус сталася пожежа. Погоріли вольєри, кухня, на жаль є жертви серед тварин. Їм зараз дуже потрібна допомога. Сама я вже багато років є волонтером притулку, особисто знайома із власницею й довіряю їй, саме із Сіріуса моя собака Джес. 🤞Якщо бажаєте допомогти притулку — ось банка для донату: https://send.monobank.ua/jar/4dB5LeVe9T Саме туди полетіло моє роялті з Променів🙏

«Цвях» їде у Львів! За підтримки культурно-мистецької спільноти «Мозаїка» відбудеться презентація антології гостросоціальної поезії. На вас чекає: — розмова з авторами та читання віршів; — живий музичний супровід; — відкритий мікрофон, де всі охочі зможуть зачитати тексти на соціально важливі теми, що стосуються насильства, нерівності, залежностей, ментальних проблем та соціальних наслідків війни. Учасники: Анґа Зеленан Олена Галунець Олеся Остапенко Остап Кудлатий Модератор: Андрій Милявський Запрошена гостя: Ія Ківа Проєкт абсолютно благодійний, тому всі кошти з продажів книжки спрямовуються на потреби батальйону «Айдар» https://send.monobank.ua/jar/6F2aXQozao