Стамбульский синдром

Azech (Іділь) Частина 2 Мені здавалося, що романтичні настрої притаманні лише мігрантам. Тим мігрантам, які продовжують бути громадянами інших країн. Але тут, в Азеху, я побачила романтиків, що не просто мріють про відродження Тур Абдіну, а реально переїжджають сюди на фул-тайм. Бо земля годує, бо небо так близько, що ось-ось і можна доторкнутися, бо тут усе своє. «Ми були першими християнами», «Ми були тут раніше за мусульман», «Ми тут живемо вже 5 тисяч років», і зрештою «Ми будуємо тут домівки, щоб інші поверталися, це те, чого ми хочемо – відродження». А. показала мені старий баптистерій. Європейці приїжджають сюди, щоб хрестити немовлят, щоб у тих був зв’язок з рідним домом. Стосунки із землею та й взагалі з матерією дуже міцні. Ніколи не бачила і не чула знецінення чи хоча б байдужості. Батько А. не дуже добре розмовляє турецькою. Раніше чоловіки-християни вчили турецьку в армії. Але батько А. поїхав у Францію в 17 років, тому не мав такої нагоди. Але за 6 місяців в тюрмі, куди його кинули під час зачистки регіону від курдів, трохи підтягнув. На мої співчуття відмахуються: та вийшов же, все окей! Іноді я дратуюсь, коли мене питають де я вивчила турецьку. Ну правда, це ж не якась секретна мова — повно курсів, вчителів, відео, дуолінго. А потім думаю, що для них вивчення турецької пов’язано із зіткненням з державою і не по своїй волі: чи то армія, чи то школа, чи навіть тюрма. Тільки коли я кажу, що konuşa konuşa – розмовляючи – вивчила, вони розуміючи хитають головами. Бо самі так само навчаються. А про приватні заняття не розуміють. #fieldtrip_suryoye

Azech (Іділь) Частина 1. Ми зупинилися на блокпосту. Він справляв зовсім інше враження, ніж ті, що є на в’їзді в Мід’ят. Наші документи ретельно перевірили і ми поїхали далі. Я побачила дорожній вказівний знак весь зрешечений кулями. Вперше я зрозуміла наскільки серйозно люди питали мене чому я приїхала сама сюди. У мене не було часу гуляти по місту, відразу з автостанції пішла до церкви. Але по дорозі я встигла побачити та відчути усю бентегу та бідність провінційного міста. Саме після прогулянки центральною вулицею християнський квартал здався райським садом. Окей, може не райським, але чудові сади є в кожному дворі. Церква та паркан побудовані з чорного каменю. Навколо стоять дома так само з чорного каменю. Тут живуть люди, які повернулися з міграції. «Такі домівки вміють будувати тільки християни», - сказала мені А., що народилася у Франції. Родина А. розмовляє французькою, асхені (діалект арабської), трохи турецькою, курдською, а мама, що народилася в Мід’яті розмовляє Сурйойо, А. дуже добре знає англійську. Рідною мовою християн Азеху є саме асхені, тому іноді турецька мова стає лінгва франка для спілкування з іншими християнами. Але родина зберігає дуже ніжне ставлення до Сурйойо, ну бо ж Ісус розмовляв цією мовою. Кажуть, що асхені їх змусили розмовляти, от вони й забули рідну арамейську. Мої хости кажуть, що були першими, хто повернувся в Тур Абдін. Зазвичай люди, що повертаються, вказують безпеку як головний фактор. Ну як от, той священик з Бсоріно. Але остання серйозна актикурдська операція в Іділі закінчилася в 2016 році, тоді по всьому місту були снайпери і 57 діб (мої хости сказали 40) не було дозволено виходити навіть у двір власного будинка. І до того місто було важливим центром для ПКК. То ж яка там безпека? «Toprak çekiyor», - земля тягне, каже мати А. на питання чому ж вони повернулися, якщо досі дуже небезпечно. Вона приїхала у Францію, коли їй було 7 років, там отримала освіту, що вона може пам’ятати з дитинства? Може нічого і не пам’ятала, але родинна пам’ять, гордість за культурний спадок і потяг землі сильніші за страх. #fieldtrip_suryoye

Ікона Покрови в Іділі (Azech). Це чудо відбулося під час облоги міста османськими та німецькими військами в 1915 році. Один з німецьких генералів, що брали участь в геноциді, побачив як Діва Марія відкидає усі гармати, що вони спрямовують на церкву і віддав наказ спинитися. Пізніше генерал поїхав в Ватікан, став монахом і написав книгу про Азех та це чудо. Зверніть увагу на автомат під ногами у Марії. #fieldrtip_suryoye

Вчора проходила повз цих тракторів і згадала свою реакцію, коли щойно приїхала. Ця виставка тракторів здавалася дуже кумедною і недоречною: вони усі такі новеньки, аж блищать, з написами New Holland, стоять між багатоповерхівками, в центрі міста. А зараз здається, що немає місця краще для них. Така буденність. Як добре, що в перший місяць я записувала кожний свій рух, потім можна буде пригадати, що не було для мене нормою. #fieldrtip_suryoye

🎥Чудовий випуск на проєкті "Історія без міфів", з істориком Олександром Середою, присвячений османській спадщині на Півдні України та її переосмисленню. Дослідник розповідає багато цікавого, в тому числі й про "Ханську Україну". #відео #Україна #Османська_імперія https://www.youtube.com/watch?v=VmtF9OYWWy0&t=3912s

Вчора під час пікніку зрозуміла, що Міден був чимось типу Запорізької Сечі – сюди переїжджали люди зі змішаних сіл, бо не хотіли більше жити поруч з мусульманами. Виявилось, що багато людей досі пам’ятають звідки їхні пра-прадіди та бабці прийшли. Так мене представили одній пані, чий батько прийшов жити до Мідена з того села, де знаходиться монастир Мор Босуса. Зараз те село повністю мусульманське. Вочевидь, тому і мова у них дещо інша. Вважається, що спрощена, але мені важко вживати слова Туройо та простий в одному реченні. Цікаво ж. #fieldtrip_suryoye

А ось і дерево. Тобто фактично це 40 дерев, які ростуть разом і здалеку здається, що це одне дерево. На цьому місці було вбито місцевого мученика - Мор Босуса за те,що він прийняв християнство. Тут влаштовують пікнік після літургії. #fieldrtip_suryoye

11 травня, 2024 Варто було опинитися в Мідені і вже за 5 хвилин я знов почала чути історії про змій. Оце проблема серйозніша за курдів. Так ми йшли полем від церкви до дерева, і тільки й було розмов, що про змій. Мені хотілося добігти до дерева якомога швидше, щоб не мати власної історії про змію, аж А. звернув мою увагу на те, по чому ми йшли. Виявилося, ми топтали сочевицю - tlawhe. Я зірвала декілька і з'їла. Все ж таки нут смачніше. #fieldrtip_suryoye

Сезон çağla (зеленого мигдалю) потрохи відходить і я тому дуже рада, бо я не розділяю захоплення ним. Натомість усюди тепер можна побачити такі букети з зеленим нутом. Люди ходять з цими букетами і обскубують їх потроху. Ось такий снек мені подобається значно більше. Коли я зробила фото, один чолов'яга зупинився і спитав, чи зробила я фото. Я сказала, так, зробила. Він посміхнувся і сказав: тоді тепер треба з'їсти, дістав мені одну гілочку і пішов собі далі 🤷‍♀️ #fieldtrip_suryoye

5 травня, 2024 Сьогодні роздавали яйця, а потім і збирали. Дещо хвилювалася, що обрала якесь дивне село для святкування. А тепер думаю, як мені пощастило побачити святкування: - в церкву поїхали не на самий початок, бо чого? Приїхали на 8; - їхати треба в сусіднє село (3 км), вони по черзі приймають пасхальні служби. Священник приїжджає з Бсоріно, про нього тут вже розповідала; - батьки в церкву не поїхали, бо потрібно працювати; - цілий день гості; - цілий день приходять діти збирати цукерки та яйця; - ми і самі відвідали три домівки, пили чай, спілкувалися, яєць та цукерок назбирали. #fieldrtip_suryoye