Час історій

Гранчкки з каталогу богемської фірми Rindskorf, 1915 рік.

Можете радіти за мене! Так, я знаю що це буде не щиро, але тим не менш :)

Перехід від мідних мечів до залізних, зайняв у людства більше часу ніж перехід від залізних мечів, до атомної зброї. Мідну зброю, почали масово виготовляти близько 5000 років до. н.е. а Залізна доба стартувала лише близько 1200 р. до н.е. Ось і виходить що почавши активно освоювати залізо, людство пройшло шлях до Манхететтенського проєкту (1945 р. н.е.) за менший проміжок часу. А якщо рахувати від піку класичного сталевого меча Середньовіччя до розщеплення атома, минуло взагалі всього 600 років.

Never changes

Греттір перемагає, відрубавши драугу голову, і забирає з кургану чудовий короткий меч, який стає його улюбленою зброєю на довгі роки. Проклятий меч Тюрфінг («Сага про Хервьор та Гейдрека») Цей епізод унікальний тим, що героєм виступає жінка. Діва-войовниця Хервьор дізнається, що її батько, могутній берсерк Ангантюр, похований на острові Самсей разом із Тюрфінгом - магічним мечем, викуваним гномами. Коли Хервьор прибуває до кургану, її супутники відмовляються наближатися до нього через надприродний страх. Вона сама викликає дух батька і змушує його віддати меч. Ангантюр попереджає, що Тюрфінг принесе загибель її роду, але Хервьор усе одно приймає спадщину. У цьому сюжеті здобуття зброї перетворюється на акт прийняття власної долі. Меч Скофнунг короля Хрольва Кракі («Сага про Кормака» та «Сага про людей з Лососевої Долини») Скофнунг вважався найкращим мечем північних земель і належав легендарному данському королю Хрольву Кракі. За переказами, через багато поколінь після смерті короля ісландець Скеггі з Мідфьорда вирушив до Данії та розкопав його курган. Усередині він зіткнувся з надприродними охоронцями поховання і зрештою заволодів знаменитим мечем. У пізнішій традиції Скофнунг набув численних магічних властивостей: його не можна було оголювати за певних обставин, а завдані ним рани потребували особливого лікування. Меч Містільтейн («Сага про Хромунда Силу Гріпа») У цій легендарній сазі герой Хромунд спускається в курган короля-чаклуна Траїна. Мрець сидить усередині в повному озброєнні та охороняє свої скарби. Після словесної перепалки між живим і мертвим починається двобій, у якому Хромунд перемагає свого надприродного супротивника. Його нагородою стають скарби та меч Містільтейн - одна з найвідоміших чарівних реліквій скандинавського героїчного циклу. У всіх цих історіях курган виступає не просто місцем поховання, а своєрідним випробувальним порогом між світом живих і світом легенд. Герой, який насмілюється увійти до нього, ризикує життям, але натомість отримує щось значно цінніше за матеріальний скарб - зв’язок із героїчним минулим та підтвердження власного права стати частиною цієї традиції. Саме тому для героїв саг найціннішим трофеєм часто стає не золото з кургану, а меч, який уже має власне ім’я, історію та місце в пам’яті поколінь.

Мотив здобуття зброї з древнього кургану - один із найяскравіших і найвідоміших тропів давньоскандинавської літератури. Герой цілеспрямовано розкопує могилу видатного вождя чи берсерка минулих епох, спускається під землю і, як правило, вступає у жорстокий двобій із мерцем-драугом, який охороняє свої скарби. Здобутий меч стає не просто зброєю, а символом статусу, долі та зв’язку з героїчним минулим. Причини популярності цього мотиву в скандинавській традиції лежали в кількох площинах. Насамперед це сакральна передача сили та слави предків. У язичницькому світогляді скандинавів видатний воїн не зникав безслідно після смерті. Його ім’я, слава, удача та авторитет продовжували існувати в пам’яті нащадків. Зброя легендарного вождя сприймалася як матеріальний носій цієї спадщини. Здобуваючи меч із кургану, новий власник ніби символічно привласнював собі частину величі попереднього героя. Така дія могла сприйматися як своєрідна легітимація власного статусу, підтвердження права на славу, владу або виняткове місце серед воїнів. Не менш важливою була ініціація героя та демонстрація надзвичайної відваги. Кургани вважалися небезпечними місцями, де межа між світом живих і світом мертвих ставала особливо тонкою. У сагах драуги нерідко постають не просто привидами, а надзвичайно сильними фізичними супротивниками, здатними вбивати людей, нищити худобу та тероризувати цілі громади. Так, після смерті неспокійний бонд Торольв Скрючена Нога став драугом, виходив із могили, вбивав людей і худобу, змусивши жителів цілої долини покинути свої домівки. Перемога над таким ворогом у темряві його власної гробниці була абсолютним доказом того, що герой перевершує звичайних людей і гідний володіти легендарною зброєю. Лише третьою причиною можна назвати практичну цінність. Хороший меч у ранньосередньовічній Північній Європі був надзвичайно дорогим і далеко не завжди відповідав своїй ціні чи зовнішньому вигляду. Саги неодноразово згадують випадки, коли багато прикрашена зброя виявлялася недостатньо надійною в бою. Так, у «Сазі про людей з Піщаного Берега» є такий опис: «…Стейнтор та його люди під’їхали до дверей; розповідають, що на Стейнторі був червоний плащ, поли якого він підняв нагору і заправив собі під ремінь. У нього були гарні щит та шолом, а на поясі меч. Це була напрочуд вишукана зброя: пластини по обидва боки рукояті виблискували, бо вони були зі срібла, а сама рукоятка була перевита срібною ниткою; по краях її йшли позолочені планки… Після цього почалася жорстока битва. Стейнтор тримався попереду свого загону і рубав з обох рук, але його прикрашений меч нікуди не годився і гнувся об щити та броню, через це йому часто доводилось вирівнювати меч ногою». Є згадки і про підброблену зброю - наприклад в «Сага про людей з Лососячої Долини»: «К'яртан відважно захищався і рубав завзято, але його меч нікуди не годився: він часто завдавав ним ударів, але зброя не пробивала обладунків» Тож ідея добути собі якісний меч епохи Великого переселення народів, була не такою вже і поганою. Водночас було б помилкою вважати, що вся зброя доби вікінгів була низької якості. Навпаки, саме в IX-XI століттях у Скандинавії та сусідніх країнах використовувалися одні з найкращих мечів Європи, зокрема знамениті франкські клинки. Проте зброя видатних героїв минулого цінувалася не лише через свої бойові якості. Вона мала історію, походження та славу, які робили її особливим предметом у свідомості людей того часу. Саме тому в сагах так часто зустрічаються історії про здобуття зброї з курганів. Меч Карра Старого («Сага про Греттіра») Це один із найкласичніших прикладів такого сюжету. Молодий ісландський герой Греттір Асмундарсон дізнається про курган багатого вождя Карра Старого. Він розкопує пагорб і спускається всередину на мотузці. У темряві гробниці Греттір знаходить безліч скарбів та останки Карра. Коли він намагається забрати коштовності, мрець оживає і нападає на нього. Бій настільки лютий, що, за словами саги, здригається земля, а кістки коня, похованого разом із господарем, розлітаються навсібіч.

Раптом ви захочете мене привітати матеріально - нагадаю, що реквізити в закріпленій публікації. Дякую :)

Штож тепер в мене полос більше ніж в тигра з зеброю. Ну і фактично це кінець військової карʼєри - далі рости по сержантській гілці немає куди.

І до новин історії. Новітні, неймовірні відкриття з зародження людства

Що ми мали в міоцені, і що ми втратили через голоцен!

Прочитавши попередній допис, у вас виникло питання - «якщо система була така хороша, то чому ж вона зникла?». Що ж, буде ще один допис :)

Отже, чому демократія - форма правління, яку вважають найкращою, - часом приводить до влади популістів, здатних ухвалювати катастрофічні рішення? Головна загроза будь-якого народовладдя полягає в ризику того, що доля країни опиниться в руках людей, відірваних від реальності й відповідальності. Але давні греки, які створювали перші демократичні системи, добре усвідомлювали цю небезпеку. У більшості полісів повноцінне громадянство було тісно пов’язане з військовим обов’язком. Політична спільнота фактично складалася з тих, хто був готовий захищати її зі зброєю в руках. Це, звісно, не означало, що кожен громадянин автоматично ставав наймудрішим, найчеснішим чи найбільш далекоглядним політиком. Але така система створювала важливий механізм відповідальності: рішення ухвалювали люди, які знали, що наслідки цих рішень можуть безпосередньо торкнутися їх самих. Коли народні збори голосували за війну, податки чи зовнішню політику, значна частина громадян чітко усвідомлювала: за кілька днів або місяців саме їм доведеться ставати в стрій гоплітської фаланги, сідати на кораблі чи фінансувати оборону полісу. Такий механізм не усував популізм повністю - античні демократії також ухвалювали помилкові рішення - але значно зменшував спокусу підтримувати красиві, проте безвідповідальні обіцянки, перекладаючи наслідки на когось іншого. Окрім того, військова служба формувала практичний досвід взаємозалежності. Стоячи пліч-о-пліч у фаланзі, де життя буквально залежало від дисципліни та щита сусіда, громадяни засвоювали просту, але важливу істину: спільний інтерес часто важливіший за приватний егоїзм. Саме тому в античному світі зневажливо ставилися до тих, кого називали «ідіотами» (ἰδιώτης) - тобто людьми, замкненими виключно на приватному житті й байдужими до справ громади. Первісно це слово не означало дурня в сучасному сенсі, а радше позначало людину, яка не бере участі в політичному житті полісу. Антична демократія не сприймалася як безумовний привілей чи безкоштовний бонус за фактом народження. Вона розумілася як своєрідний суспільний контракт, де політичні права були нерозривно пов’язані з обов’язками - передусім із готовністю захищати громаду, частиною якої ти є.

Відкрита критика влади, незалежна преса та можливість публічного невдоволення здатні виконувати роль раннього попередження системних криз та соціального напруження, дозволяючи державі реагувати до того, як конфлікт перейде у фазу насильства. Водночас історично свобода слова також була результатом тривалих політичних конфліктів, а не лише інструментом державного управління. При бажанні ви можете і самі знайти багато подібних прикладів. Загалом, було б помилкою зводити походження соціальних прав лише до державного прагматизму або лише до гуманістичної боротьби. У більшості випадків вони виникали як результат конфлікту, компромісу та збігу інтересів: морального тиску суспільства, політичної боротьби, економічної доцільності та потреб держави.

Багато сучасних соціальних прав виникли не лише з гуманістичних ідей, а й як результат прагматичних потреб модерної держави та індустріальної економіки: підтримання здорового, дисциплінованого, освіченого й соціально стабільного населення, придатного до праці, оподаткування та військової мобілізації. Яскравим прикладом цього є становлення загальної освіти, що отримало потужний імпульс після нищівної поразки Пруссії від Наполеона у 1806 році. Подальші реформи, пов’язані з державними перетвореннями початку XIX століття, зробили прусську модель орієнтиром для багатьох країн. Масова початкова школа з уніфікованими програмами, державною підготовкою вчителів і дисциплінарною організацією навчання формувала не лише грамотність, а й звичку до порядку, ієрархії та виконання інструкцій - якостей, потрібних і для фабричного виробництва, і для модерної армії. Саме тому після перемог Пруссії над Австрією у 1866 році та Францією у 1870-1871 роках широкого поширення набула фраза про те, що «битву при Садовій виграв прусський шкільний учитель». Перемога прусської армії була зумовлена не лише блискучим командуванням Гельмута фон Мольтке, а й високою якістю прусської шкільної системи. Завдяки їй солдати та унтер-офіцери Пруссії були краще освічені, дисциплінованіші, мали розвинене просторове мислення та краще орієнтувалися на полі бою. Схожим чином розвивалася й державна охорона здоров’я. У XIX столітті уряди дедалі гостріше усвідомлювали, що хворе населення означає не лише гуманітарну проблему, а й економічні втрати та слабкість армії. Під час Кримської війни та Другої англо-бурської війни стало очевидно, що хвороби, антисанітарія та погані умови часто забирають більше життів, ніж бойові дії. Медичні огляди рекрутів у Великій Британії наприкінці XIX - початку XX століття також продемонстрували масштабну фізичну непридатність частини населення індустріальних міст, що стало одним із стимулів для розвитку санітарії, громадської медицини, шкільного харчування та державного контролю за здоров’ям. Трудові права, включно з обмеженням робочого дня та захистом дітей, також значною мірою формувалися через прагматичний розрахунок держави та бізнесу, хоча не менш важливою була боротьба профспілок і робітничих рухів. Британський фабричний закон 1833 року обмежив дитячу працю й започаткував державний контроль над умовами виробництва не лише з моральних причин, а й через дедалі очевидніші соціальні наслідки виснаження робочої сили. Ідея заганяти дитину в шахту, звісно давало прибуток тут і зараз, але підривала майбутню економічні та мобілізаційні ресурси держави. Подальша боротьба за 8-годинний робочий день, що загострилася після Виступу на Хеймаркеті у Чикаго 1886 року, поступово переконала навіть частину промисловців, що надмірно виснажений працівник менш продуктивний, випускає більше браку, частіше травмується, та створює вищі соціальні ризики. Перші масштабні державні пенсійні програми, започатковані в Німеччині за канцлера Отто фон Бісмарком наприкінці 1880-х років, також мали виразний політичний вимір. Соціальне страхування за старістю, хворобою та інвалідністю стало способом інтегрувати робітничий клас (а право на пенсію здобували ті хто отримував дохід менше 2000 рейзсмарок на рік), у державну систему та послабити підтримку радикальних соціалістичних рухів. У цьому сенсі соціальна політика виконувала не лише гуманітарну, а й стабілізаційну функцію. До речі його ж впровадження цивільного шлюбу, було логічним продовженням боротьби з впливом католицької церкви. Значний прорив у жіночому політичному рівноправ’ї також часто відбувався в умовах глибоких соціальних криз. Після Першої світової війни масова мобілізація чоловіків змусила держави ширше залучати жінок до промисловості, адміністрації та тилового забезпечення. У багатьох країнах, зокрема у Великій Британії та Німеччині, це стало одним із чинників розширення виборчих прав жінок. Навіть свобода слова та преси, яка закріплювалася в модерних правових системах, розглядалась не лише як моральний принцип, а і як механізм політичної стабільності.

Що ж, з Томасом Гоббсом звісно не всі згодні, але щоб аж настільки…)))

Я просто залишу це тут.

Морська Піхота, кожного дня пише історію нашої країни. Вогнем вибухів, пострілами автоматів, кровʼю та потом, кілометрами шанців, солярним вихлопом, лязгом траків та безсонними ночами. Нашу історію. Дякую що святого часу, прийняли мене в свої лави, і я знаю, щоб як би далі не було важко, але точно не буде соромно. Зі святом мої рідні, честь та шана полеглим за нашу волю. Морській Піхоті, тричі - Слава! Слава! Слава!

І що ви там?

І правильна відповідь - навантаження на мережу зросло, через миттєве збільшення кількості пересланих презентації, про необхідність зменшення кількості презентацій 💗

Під час війни в Афганістані американська армія зіштовхнулась з тим що розвіддані не проходили бо мережа була перевантажена презентаціями. Був відданий наказ на зменшення кількості презентації.