Час історій

Канзі продемонстрував надзвичайні результати у розумінні інструкцій - зокрема, він виконував складні прохання, що містили до трьох послідовних операцій (наприклад: «візьми м’ячик і поклади його в коробку, а потім закрий кришкою»). Проте і він не продемонстрував самостійного ініціювання діалогів, спрямованих на отримання невідомої інформації. У найкращому випадку його поведінка вказувала на бажання або емоційний стан, але не на пізнавальну активність такого типу. Ці приклади стали підставою для численних критичних переосмислень самих підходів до вивчення мови у тварин. Стівен Пінкер у своїй праці «Мовний інстинкт» (1994) акцентував на тому, що здатність до побудови питань є однією з найсильніших відмінностей між людською мовою та всіма відомими формами тваринної комунікації. Пінкер наголошував, що за десятиліття експериментів не було переконливо продемонстровано здатність людиноподібних мавп самостійно формулювати питання. Навіть якщо тварина здатна повторювати жести чи комбінації символів, вона не демонструє здатності до справжньої граматичної продукції, яка включає зміну порядку слів, утворення питальної інтонації або граматичної конструкції. Когнітивіст Майкл Томаселло, автор численних праць із порівняльного аналізу мислення людини та приматів, також підкреслював, що тварини не демонструють тієї форми спільної інтенціональності та кооперативної комунікації, яка лежить в основі людського обміну знаннями. Його експерименти з розподіленим знанням, зокрема ті, де один експериментатор щось ховає, а другий цього не бачить, показали, що діти віком від 14 місяців уже розуміють контексти знання-невідання, тоді як мавпи - ні. У зв’язку з цим Томаселло дійшов висновку, що саме ці особливості людської соціальної когніції є необхідною передумовою для формулювання запитань. Питання має не лише лінгвістичну форму, а й когнітивну структуру: суб’єкт має усвідомити нестачу знання, оцінити наявність джерела, яке це знання може надати, сформувати запит у відповідному каналі комунікації, і врешті інтерпретувати відповідь. Жоден із цих компонентів не був переконливо продемонстрований у людиноподібних мавп. Навіть у випадках, коли мавпа стояла перед об’єктивною ситуацією невизначеності (наприклад, наявність кількох однакових контейнерів, один із яких містив їжу), вона не демонструвала активної ініціативи на кшталт «який?» або «де?». Її поведінка зводилась до вгадування або повторення попередніх патернів, що вже були позитивно підкріплені. Ці результати не применшують інтелекту приматів як такого. Вони здатні до планування, використання знарядь, соціального навчання, емпатії та розв’язання складних задач. Проте формулювання питань, як виявилось, є настільки глибоко людською здатністю, що переконливих прикладів її прояву не спостерігається навіть у тварин, які наближаються до людини на рівні 96-98% ДНК. Саме ця особливість сьогодні розглядається багатьма дослідниками як одна з найважливіших меж між людською мовою та комунікацією інших приматів.

Починаючи з другої половини 20-го століття, дослідження когнітивних можливостей людиноподібних мавп набули особливої популярності, і окреме місце зайняли спроби навчання мавп елементам людських мов - передусім мови жестів, а згодом й інших символічних систем. Водночас, попри наявність значних досягнень у сфері оволодіння базовими знаками, послідовностями та навіть - на перший погляд - емоційними повідомленнями, за понад шістдесят років досліджень не було задокументовано жодного переконливого випадку, коли людиноподібна мавпа самостійно поставила б запитання. Під запитанням мається на увазі не лише синтаксично оформлене речення зі знаком питання, а насамперед акт пізнавального спрямування, при якому суб’єкт формулює інформаційний запит із метою отримання відсутнього знання. Це пов’язують із розвитком метапізнання та здатністю усвідомлювати власний дефіцит знань: розумінням того, що «я чогось не знаю», і водночас - що інший суб’єкт може це знати. У людини така здатність формується у віці близько трьох-чотирьох років, коли дитина починає не лише відповідати на питання, а й сама ініціює їх у контексті допитливості, навчання, страху або гри. Ну і зазвичай у дитини активуються одразу всі запитання одночасно. А от у приматів цього не відбувається. Першою мавпою, що викликала справжній науковий резонанс у цій сфері, стала шимпанзе на ім’я Вошо (Washoe), навчання якої на початку 1960-х років проводили Аллен і Беатріс Ґарднери. Її навчали американській мові жестів (ASL), і вона опанувала близько 130-250 знаків. Вошо використовувала їх для вираження потреб, емоцій і, за свідченням дослідників, навіть комбінацій на зразок «вода-птах» для позначення лебедя. Однак навіть у пікових епізодах комунікації вона не ініціювала діалогів з метою з’ясування інформації. Усі спроби «запитання» були або прямим наслідуванням людських жестів, або повторенням очікуваних фраз у прагматичному контексті - наприклад, для отримання їжі. Ще більше уваги привернув експеримент із шимпанзе на ім’я Нім Чімпскі (Nim Chimpsky), який проводився у 1970-х роках під керівництвом Герберта Терреса в Колумбійському університеті. Ім’я тварини було іронічною алюзією на Ноама Хомського, критика ідеї, що мову можна навчити за допомогою звичайного підкріплення. Нім вивчив понад 125 жестів, однак, як згодом визнав сам Террес у підсумковій публікації, жестикуляція тварини носила переважно імітаційний характер і була зумовлена прагненням отримати нагороду. Нім не продемонстрував жодного переконливого прикладу самостійної постановки запитань - він лише реагував на ініціативу експериментатора або просив про їжу, ласку чи гру. Навіть у випадках, коли люди навмисне створювали ситуації інформаційної неоднозначності (наприклад, ховали об’єкт за ширмою), мавпа не демонструвала поведінкової стратегії, яку можна було б інтерпретувати як спробу встановити відсутню інформацію шляхом запитання. Окремим випадком є горила Коко, що вивчала мову жестів із початку 1970-х років під опікою Франсін Паттерсон. Коко, за твердженнями дослідниці, опанувала до 1000 жестів ASL і розуміла близько 2000 слів англійською. Її комунікація включала злиття слів (на зразок «пальце-браслет» - для кільця) та емоційні реакції (сум, злість, радість). Проте аналіз доступних оприлюднених матеріалів не виявляє жодного прикладу, коли Коко самостійно сформулювала питання. Навіть у контексті втрати свого улюбленого кота, коли дослідники сподівалися на прояв емпатії або уточнень, її висловлювання залишалися декларативними або експресивними, але не інформативно-запитальними. Сама Паттерсон кілька разів намагалася пояснити це «розбіжностями в потребах», але це пояснення не витримує порівняння з поведінкою трирічної дитини, яка ставить питання у найнесподіваніших і невмотивованих контекстах. Ще одним прикладом був бонобо Канзі, який не користувався мовою жестів, а натомість оперував системою лексиграм - графічних символів на спеціальній клавіатурі. Його навчанням займалась команда Сьюзан Севідж-Рамбоу.

Можна буде ловити серед дправааівч. І всіх л хто гнзгає Чуті - дзводгвть оасальгикк

Так, суто «розбавити» стрічку фотографіями автора каналу. 2015 - 2026. І дякую за те що підтримуєте.

Зробимо невелику перерву від серйозних тем

Додам невелике розʼяснення до допису про погоду. Дивіться яка штука - 20-ті чи 70-ті роки, це не означає що посуха буде саме в 1020 чи 1970. Це означає що вона набирає пік в ці проміжки. Так наприклад масштабна посуха в совку, відбулась в 1972 Окрім того, погодні цикли не можна розглядати як лінійний графік. Бо в реальності на погоду впливають: Цикл Брюкнера - 35 років (в реальності може коливатись від 25 до 50 років); Цикл Швабе-Вольфа - 11 років (сонячна активність яка ймовірно викликана припливами Землі, Юпітера та Венери); Цикл Хейла - 22 роки (по суті подвійний цикл Швабе-Вольфа); Цикл Глейссберга - 70-100 років (сонячна активність); Цикл Зюса - де Вріє - 200 річний цикл сонячної активності; Цикл Холлстатта - 2300 років; А ще є цикл в 6000 років, і ймовірно є і більш довгі. Окрім того, існують ще мінімуми Маундера, мінімум Шперера, мінімум Дальтона, та ще багато інших про які я не знаю, і ще якісь які ми ще не відкрили. І вони всі впливають один на одного, взаємно підсилюючись чи навпаки послабляючись.

Тепер настав мій час питати у вас. Згідно статистики, найбільш популярний час, коли ви читаєте мої публікації, це з 5 до 7 ранку. Шановні, куди вам треба, що ви так рано прокидаєтесь? До військових питань немає :)

Ну і в продовження теми. Існує чудова книжка «Экстремальные природные явления в русских летописях X–XVII ст.». В ній буквально зібрані свідчення про ті чи інші природні явища - землетруси, зливи, повені, посухи, пожежі, морози тощо. Літописні дані дозволяють реконструювати динаміку клімату протягом семи століть, виділяючи три основні фази: Малий кліматичний оптимум (X–XII ст.): Цей період характеризувався порівняно теплим і стабільним кліматом. У X–XI століттях спостерігався максимум потепління в Європі. Сільське господарство Русі в цей час страждало переважно від посух. Потепління сприяло активному освоєнню Півночі; новгородці вже в 1032 році здійснювали походи до Нової Землі. Кількість екстремальних явищ була відносно невеликою, в XI ст. зафіксовано близько 25 таких подій. Перехідний період (перша третина XIII ст.): Починаючи з XII ст., літописи фіксують різке зростання внутрішньосезонної мінливості - частішають літні морози, що губили посіви, та несподівані повені. У XII ст. кількість описів аномалій зросла в п’ять разів порівняно з попереднім століттям. Кульмінацією став 1230 рік, один із найкатастрофічніших у середньовічній історії: він поєднав землетруси, безперервні дощі з весни до липня та ранні морози у вересні, що призвело до масового голоду (за літописними даними, тільки в Смоленську в братських могилах поховали 32 тисячі людей). Цей кліматичний колапс стався лише за сім років до монголо-татарської навали, виснаживши ресурси руських земель. Малий льодовиковий період (XIV–XVII ст.): З XIV століття клімат стає значно холоднішим і вологішим. Характерними рисами стали «люті, багатосніжні зими» та збільшення кількості літніх опадів. Найбільша мінливість спостерігалася у XV ст. (понад 150 екстремальних подій за століття). У XVII ст. «кліматичні удари» стали ще сильнішими, зокрема «годуновський голод» 1601–1603 рр., спричинений трирічною серією літніх заморозків та дощів. Але найцікавіше, це основні паттерни та закономірності природних явищ. Багатовікова реєстрація аномалій дозволила виявити стійку циклічність та специфічні форми прояву негоди. Засушливі періоди найчастіше припадали на 20-ті, 60-ті, 70-ті та 90-ті роки кожного століття. Особливо виражена засушливість спостерігалася з періодичністю у 300 років, зазвичай досягаючи піку у 60-х або 70-х роках. Так, я знаю що вам цікаво знати ту періодичність, тож якщо виявлений паттерн (1070 → 1370 → 1670 → 1970) збережеться, наступний період надзвичайної засушливості загальноєвропейського або глобального масштабу можна очікувати у 2260-х - 2270-х роках. Ну і звісно ж для кліматичних змін, характерне наростання екстремальності. Кількість зафіксованих аномалій неухильно зростала від століття до століття, досягнувши піку у XV–XVII століттях. Це свідчить про реальне погіршення кліматичних умов та зростання нестабільності атмосфери в епоху Малого льодовикового періоду. Загалом, за сім століть Русь пережила понад 200 голодних років, що стали прямим наслідком цих кліматичних закономірностей. Такі справи. Якщо раптом захочете у вас виникне бажання підтримати мене - реквізити в закріпленій публікації. Нажаль зараз дуже доречно. Дякую.

Кожного літа мені доводиться публікувати цей текст, і це літо - не є виключенням. Отже, дивіться. Є 1500 річний цикл Бонда, 1470 річні осциляції Дансгора-Ешгера, які у свою чергу складаються з циклів в 87 і 210 років, до цього додаємо ще 1800 річний цикл місячних припливів, а також окремі аномалії. Про одну аномалію розповім трошки детальніше. 6200 до н.е. в атлантичний період температура і вологість були вищими ніж зараз і це викликало танення Північноамериканського льодовикового покрову на території Гудзонової затоки, в результаті чого прорвалась льодовикова дамба що призвело до спуску озера Агассіс (залишки якого ми знаємо як Великі Озера в США) та інших прилідникових озер і надходження в Гудзонову протоку від 163 до 200 тисяч км3 (саме так - кілометрів кубічних), холодної прісної води менш як за 100 років. Це, у свою чергу змінило характер термохалінної циркуляції скоротивши перенесення тепла в північній Атлантиці з низьких у високі широти, що у свою чергу викликало похолодання хоч і не тривале, всього на 500 років, але більш суворе, ніж у середньовічний малий льодовиковий період і призвело до зникнення деяких культур. Наприклад на Кіпрі населення взагалі зникло на 1500 років. І так – це ж похолодання викликало в Африці посуху яка у свою чергу підштовхнула до винаходу та розвитку іригаційних каналів, що в свою чергу дало нам цивілізацію. І це ми ще не говоримо про сонячні цикли, орбітальні цикли, про накладання одних циклів на інші що може в свою чергу як і підсилювати зміни так і гасити їх. Ну і само собою цілком можуть існувати певні цикли які занадто розтягнуті в часі щоб ми могли усвідомити їх перебіг. В реальності в кліматичних змінах розбирається 1,5 людині в світі які ще й розуміють що в умовах популяризації певних ідей і практики «canseling culture» дуже легко втратити фінансування на дослідження та і загалом можливість працювати якщо випадати з «повісточки дня». Тож я дуже спокійно ставлюся до криків з приводу глобального потепління/похолодання. Ну і тим більше дуже сміюсь коли чую що кліматичні зміни відбуваються виключно через антропогенний фактор. Чи впливає антропогенний фактор на клімат? Так. Чи є він визначальним? Звісно ні. І знаєте що саме смішне в цій історії? Ми не знаємо що саме викликає льодовикові періоди. Ми знаємо, що орбітальні параметри (ексцентриситет, прецесія, нахил осі за Міланковичем) створюють умови для зниження літньої інсоляції, але самих цих змін недостатньо для переходу системи в стан льодовикового максимуму. Незрозуміло, який саме поріг має бути пройдений, щоб почалося стійке накопичення снігової маси в північних широтах, яка не тане протягом десятиліть. Без цього розуміння, будь-які кліматичні моделі - це лише спроба екстраполяції поточних даних, яка не враховує момент фазового переходу системи. Ми намагаємося зрозуміти динаміку, не маючи навіть базового опису тригера.

На початку XXI століття, коли цифрові технології дедалі глибше входили в життя канадської Арктики, перед носіями інуїтських мов постало цілком практичне питання: як називати інтернет власною мовою. Найпростіший шлях був очевидний - просто взяти англійське слово internet і пристосувати його до місцевої вимови. Так зазвичай і відбувається: нова річ приходить у комплекті з чужою назвою, а далі ця назва вростає в місцеву мову майже без змін. Але для невеликих мов запозичення іноземних слів, створює велику проблему. Якщо сучасний світ описується тільки чужими словами, рідна мова поступово перестає бути мовою сучасності. Вона ще може залишатися мовою дому, спогадів, фольклору чи побуту, але вже не мовою новин, техніки, науки, політики й цифрового життя. А це один із найнадійніших шляхів до повільного витіснення мови з реального вжитку. Саме тому в інуїтському середовищі, зокрема в Нунавуті, намагалися не просто калькувати англійську лексику, а шукати для нових понять слова, вкорінені у власній мовній і культурній традиції. Так і з’явився термін ikiaqqivik. У традиційному інуїтському контексті ikiaqqivik пов’язують із практикою ангакука - шамана, духовного посередника, який у стані трансу здійснює подорож за межі звичайного людського досвіду. Не в сенсі абстрактної поетичної метафори, а в межах цілком конкретного традиційного світогляду: ангакук міг рухатися крізь простір, час і невидимі пласти реальності, щоб отримати знання, знайти відповідь на важливе питання, дізнатися причину лиха, відновити порушений баланс між людьми, тваринами та силами навколишнього світу. Тобто це була подорож за межі безпосередньої фізичної присутності заради знання, яке перебуває десь «по той бік» видимого. І саме тому це слово виявилась найбільш придатним для опису інтернету. Бо якщо прибрати технічний жаргон, то що таке інтернет? Це теж спосіб, не встаючи з місця, дістатися до того, чого поруч немає. Отримати знання, яке фізично розташоване деінде. Зазирнути в архів, бібліотеку, базу даних, чужу розмову або новину. І тут є окрема іронія. Для більшості людей інтернет - це просто нескінченна стрічка новин, чужих фото, дурних коментарів, реклами й мемів. Але якщо подивитися на нього крізь історію слова ikiaqqivik, він раптом знову стає тим, чим мав би бути в ідеалі: способом пройти крізь шари світу в пошуках знання, якого тобі бракує. Ми звикли що модернізація працює за простою схемою: приходять нові технології, разом із ними - чужа мова, а місцева традиція стискається до фольклору чи музею. Але історія з ikiaqqivik показує що існує і інший шлях. Це хороший приклад того, як традиційна культура намагається не капітулювати перед модерністю, а перекласти її на власну мову - буквально і концептуально.

Римляни мали би знати про це.

Є речі, про які не говорять… Але ми, звісно, не з таких :) Гадаю, більшість із вас чула знаменитий рецепт із дореволюційної кулінарної книги Олени Молоховець: «Если к вам пришли гости, а в доме ничего нет из еды, пошлите кухарку в погреб, пускай она нарежет холодной буженины, лососины, добавит мочёную клюкву, посыплет свежей зеленью и подаст на стол». Так от - такого рецепта у книзі немає. Книга Олени Молоховець, що вперше вийшла у 1861 році й до 1917 року витримала близько 30 перевидань, має повну назву: «Подарок молодым хозяйкам, или Средство к уменьшению расходов в домашнем хозяйстве». І вона буквально відповідає своїй назві. Її мета - допомогти вести господарство раціонально та уникати зайвих витрат. Саме тому книга має доволі практичну структуру. Спочатку йдуть загальні відомості про продукти, таблиці їхньої поживності, поради щодо виявлення неякісних або підроблених товарів, рекомендації з організації кухні та закупівель, і лише потім - рецепти. До речі, з кожним новим виданням їхня кількість лише зростала: приблизно від 1500 у ранніх редакціях до майже 4000 в останніх. Навіть є календар страв на кожен день року, щоб ваше харчування було максимально різноманітним. Тож звідки взялася історія про буженину з підвалу? Її точне походження встановити складно, але вона настільки не відповідає ні змісту, ні духу книги Молоховець, що навряд чи могла виникнути серед людей, які її реально читали. Натомість цей жарт чудово працює як карикатурний образ заможного дореволюційного побуту, де навіть за відсутності їжі в домі нібито завжди знайдеться холодна буженина, лососина та інші делікатеси. Не дивно, що така вигадка виявилася надзвичайно живучою. Особливо в радянську добу, коли контраст між образом дореволюційного достатку та повсякденною реальністю став важливою частиною суспільних уявлень. І хоча сама цитата не походить з книги, вона дуже добре вписувалася в атмосферу епохи, де дореволюційне життя часто уявляли через набір яскравих і дещо гротескних образів. У підсумку вийшов цікавий парадокс: мільйони людей знають «найвідоміший рецепт» Молоховець, якого вона ніколи не писала, але майже ніхто не пам’ятає справжню ідею її книги - раціональне ведення господарства, економію коштів і вміння отримати максимум із наявних продуктів. P.S. Дякую всім тим хто підтримує мене і як автора і як військового. Ваша підтримка справді важлива та цінна.

Скоро я повернусь з нормальними дописами, а поки ось вам приклад, що буває якщо головою не думати.

Коротка але повчальна історія про те як орден може спокійно існувати 320 років, а потім через нерозумні дії, його памʼятатимуть як той що дали Муссоліні, і який повертає будь яка пристойна людина.

210 літрів дизеля, майже 2000 кілометрів - усе це заради того, щоб побачити український Південь. Місця, де культури, релігії та етноси змішувалися в одному плавильному казані. Де десятки народів будували та знищували, вірили в краще і йшли на війну, оголошували цю землю своєю батьківщиною і йшли, щоб ніколи не повернутися. І над усією цією землею - неймовірно високе небо, якого більше ніде немає. Неймовірні місця. Вперше потрапивши до Миколаєва у 2014 році, щоб поповнити лави славетної 79-ї десантно-штурмової бригади, я завжди радий сюди повертатися. І з цієї подорожі я повернувся з мрією, що одного разу зможу приїхати сюди не в гості, а у свій дім. Дякую, Півдню, за неймовірні місця. Я обовʼязково повернусь.

Окрім Афродіти, в місті шанували Деметру, Кору, Зевса та Дионіса, що вказує на синкретичний характер релігійних уявлень та збереження тісних культурних зв’язків із метрополією. Соціальна структура населення хори Ніконія та сусідньої Ольвії в період архаїки та класики була переважно грецькою за етнічним складом, попри тривалі дискусії щодо «варваризації» архітектури (землянки) та керамічного комплексу (ліпний посуд). Сучасні дослідження сільських некрополів підтверджують, що підкурганні поховання, які раніше вважалися скіфськими, насправді належать заможним прошаркам іонійських колоністів, що відображає соціальну стратифікацію, а не етнічну неоднорідність. У перші століття нашої ери Ніконій продовжував існувати як важливий пункт у системі дочерняхівських пам’яток, демонструючи значну елінізацію навіть серед осілого пізньоскіфського населення Буджацького степу. В цей період у місті фіксується присутність римських культурних стандартів, що підтверджується знахідками унікального скляного посуду, виготовленого в техніці видування у форму в майстернях Сидону або Кіпру, зокрема чаш із грецькими написами-побажаннями «Радуйся, поки існуєш». Наявність таких артефактів, а також бронзових фігурок орлів на сусідніх пам’ятках (Березань, Тіра), може свідчити про безпосереднє перебування римських військових підрозділів у Нижньому Подністров’ї в період експедиції Плавтія Сильвана. Таким чином, історія Ніконія - це багатогранний процес адаптації античної цивілізації до умов причорноморського фронтиру, де грецькі інституції поліса, економічні мережі та релігійні культи трансформувалися під впливом постійної взаємодії з варварським світом, зберігаючи при цьому свою еллінську ідентичність протягом майже тисячоліття.

Історія античного Ніконія, розташованого на східному березі Дністровського лиману поблизу сучасного села Роксолани, являє собою приклад еволюції еллінського поліса в умовах інтенсивної взаємодії з варварським оточенням Північно-Західного Причорномор’я. Наукова ідентифікація городища як Ніконія була остаточно закріплена після 1957 року, коли під керівництвом М. С. Синицина розпочалися планомірні археологічні дослідження, хоча сам топонім був відомий з античних джерел уже понад 2500 років. У письмових джерелах Ніконій послідовно визначався як «поліс», що вказує на наявність розвиненої структури громадянського колективу, незважаючи на відносно скромні розміри міської території. Найдавніша епіграфічна згадка про місто міститься в декреті Афінського морського союзу 425–424 рр. до н. е., де Ніконій фігурує серед міст-платників форосу (податку), що свідчить про його залученість до великої грецької політики ще в період пентеконтаетії. Подальші згадки в Псевдо-Скілака, Страбона, Птолемея та Стефана Візантійського підтверджують безперервність існування міста аж до пізньоантичного часу, хоча епіграфічна база самого городища залишається вкрай бідною і представлена лише поодинокими фрагментами, такими як мармуровий улам з написом «TANA...». Важливим аспектом соціально-політичної історії Ніконія є гіпотеза про скіфський протекторат у V ст. до н. е., що базується на знахідках монет із іменем скіфського царя Скіла; деякі дослідники навіть пов’язують етимологію назви міста (від «ніка» - перемога) із успіхами скіфів у протистоянні з Дарієм. Економічний фундамент життєдіяльності поліса базувався на поєднанні сільського господарства, ремесла та транзитної торгівлі. Особливе місце в системі економічних зв’язків посідав херсонеський імпорт, пік якого припадає на другу половину IV - середину III ст. до н. е. Археологічні знахідки в елліністичних шарах Ніконія демонструють стабільні поставки херсонеського гончарного посуду, зокрема червоноглиняних розписних глеків та специфічної дрібної тари - керамічних фляг, які використовувалися для зберігання води під час польових робіт. Ці глеки, орнаментовані оперізуючими смугами червоної або бурої фарби, часто мали ангобовану або лисковану поверхню, що вказує на високий технологічний рівень виробництва, який копіював середземноморські стандарти, зокрема стиль Гадра. Торгівля з Херсонесом не обмежувалася лише керамікою; через Ніконій проходив значний обсяг вина, що транспортувалося в амфорах, причому цей північно-західний торговий вектор був пріоритетним для Херсонеса Таврійського в ранньоелліністичну епоху. Внутрішнє ремесло Ніконія характеризувалося розвиненим ткацтвом, яке мало суто домашній характер. Про це свідчать масові знахідки пряслиць різноманітних форм (біконічних, кулястих, зрізано-конічних) із глини та свинцю, а також пірамідальних глиняних грузил для вертикального ткацького верстата. Цікаво, що деякі грузила виготовлялися вторинно з амфорних ручок або донець чорнолакового посуду, а виявлені в Ніконії заготовки не обпалених пірамідальних грузил прямо вказують на локалізацію виробництва безпосередньо в межах міста. Аналіз відбитків тканини на кераміці дозволяє стверджувати, що мешканці виготовляли широкий спектр текстилю — від грубих плотних полотен до тонких тканин, переважно з вовни, що корелюється зі структурою тваринництва, де значне місце посідало вівчарство. Духовне життя та культова практика населення Ніконія були нерозривно пов’язані з мілетськими традиціями, центральне місце серед яких посідав культ Афродіти. Поклоніння богині зафіксоване з найраніших етапів існування міста, про що свідчать матеріали з культового приміщення VI–V ст. до н. е., де було виявлено скелет черепахи та круглі камені - традиційні символи Афродіти. Археологічна колекція містить численні терракотові статуетки стоячої богині з голубом біля грудей, знайдені в спеціальних сховищах - фавіссах, а також зображення Афродіти, що сидить на скелі, які датуються кінцем IV - початком III ст. до н. е.

Сьогодні неймовірна жінка, прокинулась зранку і… продовжила жити життя, в якому вони планує і досягає запланованого, навчається сама і навчає інших, знає безліч історій українського Півдня, та співає давньошумерською. А ще вона знає з якої сторони тримати автомат, турнікет та ворогів. З днем народження мій неймовірний котик, я щасливий бачити як ти ростеш, розвиваєшся і сміливо дивишся в майбутнє!