Районна бібліотека

Відбій це добре, але тут в любимої волонтерки не хвата(

Думала, що доведеться виправдовуватися в стилі «ну ось, знову написала текст про роман, який нікому не всрався», а цей роман хоба! — і потрапив в лонґліст Букера. Вболівати не буду, бо по-справжньому любити автора — значить хотіти, щоб нагороди отримували його найкращі твори, а не найбільш актуальні. Найкращий роман М. Джона Гаррісона — The Course of the Heart, про який у мене був окремий випуск, але я вірю, що в свої 80+ письменник ще здатний його переплюнути. https://www.verbum.com.ua/07/2026/enchantment-of-the-world/the-end-of-everything-wierd/

The Deadly Percheron — найзнаменитіший з його романів. Чоловік приходить до психіатра зі скаргою на те, що лепрекони (!) пропонують йому гроші за виконання невеликих доручень. Підробіток чоловіка влаштовує (лепрекони не найобують!), але — «лікарю, я божевільний?» Лікар вирішує впрягтися і особисто зустрітися з «роботодавцями» пацієнта. Далі несеться класна нуарна дурка; хтось закотить очі від кількості разів, коли розслідувача б’ють по голові і він втрачає пам’ять, але якимось чином в цій комічній безжальності роману — який навіть не намагається шото-там-сказати-про-крихкість-ідентичності — і полягає його сила. Devil Take the Blue-tail Fly — очікувала щось схоже на попередній, але цей починається стримано. Жінка намагається налагодити життя після двох років, проведених у психіатричній лікарні: відвідує старих знайомих, підступається до любимого музичного інструмента. А далі… Звісно, після всіх «Чорних лебедів», «Янгольських сердець» і «Бійцівських клубів» сучасному читачу це покажеться трохи нафталіновим, але навіть не роблячи знижку на те, що це написано в 1940-х: яка делішезлі темнюща атмосфера! Якщо вірити біографії, Бардін частково списав переживання героїні з галюцинацій своєї матері, в якої була діагностована шизофренія, — але деякі образи (тунель, який з’являється між пальцями в героїні і в який вона алісоподібно пролазить; чорний чоловічий силует, з невидимого обличчя якого дме вітер) настільки виразні, що я підозрюю за ними особистий досвід. The Last of Philip Banter — а ось тут мимо. Титульний Філіп Бантер з бодуна знаходить біля своєї друкарської машинки сповідь, підписану «Філіп Бантер». Але він не тільки не робив тих речей, в яких зізнається — день, коли ці речі нібито відбулися, насправді тільки почався. Що це — попередження, пророцтво чи злий жарт? Із трьох романів цей найближче підійшов до соціальної сатири: всі герої гидкі (в якийсь момент один персонаж у пориві пристрасті зажовує вуаль своєї полюбовниці), але вони недостатньо гидкі, щоб бути цікавими. Бардін написав ще сім романів, але зважаючи на те, що вони майже всі виходили під псевдонімами і не перевидавалися, я підозрюю, що там якась шляпа, і свого чергового go-to автора я з нього не зроблю. Але «Першерон» і особливо Devil Take the Blue-tail Fly дуже хороші.

Я перманентно в пошуках авторів, до чиєї бібліографії можна припасти, коли накриває. Критерії: хороші розважальні детективи/трилери з сильним авторським почерком, щоб витратити вечір і з задоволенням сказати «ну, це був класичний XYZ!» В якості XYZ у мене в різні часи фігурували Філіп Мейтланд Габбард (приглушені дорослі «романи саспенсу»), Саймон Рейвен (пригодницька окультна попайка, дуже англійська & gay), Джон Блекберн (простенькі, але вайбові містичні детективи) і ще пара імен, але їхні запаси майже вичерпалися. Тому з думкою «батя, не підведи» взялася за автора, про чиї психологічні трилери багато чула: Джона Франкліна Бардіна. Бардін не підвів, вийшов навіть невеличкий марафон.

~400 000 книжок «Жоржа» згоріли внаслідок ₚосійської атаки у Харкові. Це майже всі книжки, які ми мали. Але ми продовжуємо працювати над тим, щоб ви й надалі читали улюблених авторів_ок та відкривали для себе нові історії. Зібрали книжки, які зараз на передпродажі. Кожен придбаний примірник допомагає видавництву відновитися. Пишіть у директ або месенджер, щоб передзамовити. Дякуємо, що підтримуєте!  А доки робимо все можливе, щоб ці книжки якнайшвидше опинилися на ваших полицях, адже саме там — найбезпечніше місце для них з усіх можливих.

На патреоні і bmac матеріалізувався бонус, де фігурують: - роман 12-річної письменниці; - Іммануїл Кант; - Каспар Гаузер; - миша Томас Чаттертон Юпітер Зевс; - халабуди і паракосми; - білочка Ніцше; - гурт M8L8TH (в минулому бонусі була «Марсельєза», I can do both), і чесне слово, це все між собою пов’язано… якось. Ну ок, насправді це випуск про те, як діти сприймають те, що дорослі називають естетикою Величного (чи Піднесеного), і про своєрідну… інфернальну інфантильність? інфантильну інфернальність? Цей двохгодинний випуск — брат епізода про «Вікторіанський шезлонг» (він теж про містичні переживання в повсякденному житті), кузен епізода про «Пікнік біля Навислої скелі» (пропащі дівчата!) і бунтівний правнук «Прабабці Вебстер» (бо йдеться про естетику, яка вважається протилежністю гротеску). Коротше, я знову в своїй стихії дивної хєрні.

Якщо хочеться привітати, то у друзів є актуальний збір.

​​Пам’ятаєте дівчинку, яка думала, що заголовки «in 2001, terror struck the world» були про її народження? Про мене теж таке є (це «Турнір» Вансіттарта, дуже сподобався).

Трохи спойлерів, над чим зараз чаклую. Як бачите, тепер задротські нотатки для подкастів я веду в Обсидіані, бо через еншитифікацію Notion і мою власну неуважність тамтешня база в мене злетіла 🫠

Під час виконання бойового завдання загинув Ігор Ходжаніязов, @anonimny_avtor. Дослідник кримськотатарської музики, надзвичайно ерудована і добра людина. Ось допис дружини з реквізитами для допомоги їй і їхнім трьом маленьким дітям.

Була колись підписана на паблік із різним класичним мистецтвом, алхімічними гравюрами тощо. В якийсь момент адмін почав зігувати, і я відписалася, а недавно натрапила на нього знову, і це perfetto: тепер контент сторінки — це слоп, підписаний іменами реальних старих майстрів. Або ж «покращені» картини, вставлені в розкішні ШІ-шні рами. Під першою картинкою людина в коментарях пише: «the frame is true art…» Тут багато чого хочеться написати про любителів традицій, ехех, але не можу, в мене істерика від морського монаха-луксмаксера (реальну роботу Альдрованді для порівняння додаю). Do you see this shit Jean Baudrillard?

​​Натрапила в улюбленому блозі на згадку історичного роману під назвою The Sword of Pleasure (1957), хіхікнула, пішла гуглити обкладинки в очікуванні чогось веселого. А там ЦЕ. Чому воно виглядає як саміт в Анкоріджі, господи? (Це так художники зобразили римського диктатора Луція Суллу, якшошо.)

Це з нової збірки Аттіли Вереша. Попередня (The Black Maybe) була чудовим горором з елементами сатири, а тут він переключився на повноцінну соціальну сатиру з елементами горору — і проблема в неї така ж, як у всіх інших подібних творів 2020-х: фантазія не встигає за реальністю. Але Transistor крутяк, прямо проситься, щоб хтось типу Тільмана Зінгера його екранізував.

Фраза, яка до квітня 2026 звучала просто жахливо, а з квітня почала звучати kinda 🫦

Моно висів, уже робе. Дякую ❤️‍🩹

Стан такий. Підводка не вигадується, просто попрошу допомогти хорошій людині закрити збір, який загальмував: збір

Ось вам в тему ще хороший канал військового і письменника: https://t.me/artfnch/140

We are so back https://www.youtube.com/watch?v=3avrMzHuNNg

Поки рендериться нове відео, спробую нанити, щоб ви відкрили допоміжну банку для збору Дар'ї на РЕБ. Є шанс влитися в чудовий двіж (і виграти збірку Джима Моррісона). А можна, звісно, задонатити на вже існуючу доп. банку (і теж потенційно виграти книжкові ніштяки): https://send.monobank.ua/jar/37U5J5JvcU Будь ласка, пишіть в інстаграмі самій Дар'ї чи в директ її волонтерській команді.

Мені сподобалося, що The Guardian опублікував не тільки зведений топ-100, але й індивідуальні списки кожного з письменників, хто долучився (натисніть see all the votes). Дуже потішило, що Майку Гаррісону, як завжди, п+п на авторитети, він найкращим романом назвав House on the Borderland, а ще в нього в списку Джин Ріс, Пол Бовлз і Барбара Комінс. З його ж підбірки поцупила собі на майбутнє ці три романи.