РевДем

Жак Дерріда та Привиди Карла Маркса Крах Радянського експерименту та повернення Китаю до капіталізму мали б, нібито, означати фактично смерть марксизму на політичній арені. Тим не менш, привид марксизму все ж продовжує бродити Європою та всім світом. В цьому ж сенсі, в сенсі життя марксизму після його фактичної смерті, Жак Дерріда в 90-их проголосив про існування Привидів Маркса в своїй однойменній книзі. І мова йде саме про привиди марксизму, бо, не дивлячись на видимість існування єдиного істинного марксизму за його життя, ця видимість зникла з фактичною смертю марксистських проєктів. Ленінська, а пізніше сталінська теза про існування єдиного «справжнього» марксизму всередині радянської ідеології, як показує Дерріда в своїй політичній полеміці, є привласнення марксизму. Що може бути більш іронічним ніж привласнення спадку людини, що найбільш радикально в історії розкритикувала сам принцип приватної власності? Наша задача по відношенню до привидів, до спадку Маркса має виконувати дві задачі: 1. Звільнити марксизм з рук його «нащадків», що так ревносно тримаються за свою власність. 2. Застосовувати Маркса до конкретних обставин, уникаючи його привласнення з нашого боку. Ці дві задачі покладені на нас ще в 90-их роках Жаком Дерріда мають стати ціллю не тільки нашого проєкту Революційної Демократії, але й будь-якого застосування Маркса сьогодні. 🌟РевДем

Перманентна ще-не-Революція Черговий «майдан», як і більшість до нього, скоріше за все, ризикує закінчитись лише обмеженим компромісом з владою. Це спонукає нас звернутися до історії українських революцій. Наша історія — це історія однієї революційної тенденції. Починаючи з утворенням національних культур, пов’язаного з кризою феодальної системи, український народ формувався в умовах соціального та національного пригнічення. З тих пір, вся історія українського народу — боротьба за соціальне та національне визволення. Головна характеристика цієї тенденції — її недоконаність. Кожен революційний момент, як мінімум протягом сучасного періоду незалежності, так і не доходив до своїх цілей, через що, з часом, перетікав в наступну революційну ситуацію. Передумовою кожної нової революційної ситуації — є невдача минулої революційної спроби. Головна причина поразки революції — відчуження її від народу. Всі революційні події в нашій історії творилися руками народу, але їх плоди кожен раз відчужувалися від її творців. Революція не стане доконаною, доки вона буде привласнюватись. Не може бути привласненою тільки революція проти самої власності, вираженої як і в капіталістичній, так і в радянській системі. Істиною української історії, як історії революції, є звільнення народного організму від будь-якого пригнічення. 🌟 Істина української історії — Соціалізм, Націоналізм та Демократія. 🌟РевДем

Діпстрайки по Імперіалістичному Капіталу «Якби потрібно було дати якомога коротше визначення імперіалізму, то слід було б сказати, що імперіалізм — це монополістична стадія капіталізму». Сьогодні в нашій країні лише маргіналізовані одиниці відкрито підтримують імперіалізм, але безліч його противників свідомо чи несвідомо помиляються щодо його природи. Імперіалізм є продуктом капіталу як самозростаючої вартості. Капітал безперервно зростає ніби ракова пухлина на тілі людства. Капітал, що став монопольним всередині своєї країни, веде на повідку буржуазну державу поза своїх кордонів. Колоніальна експансія — прямий наслідок монопольного капіталу, а отже необхідний наслідок капіталістичної системи. Це все так само стосується і сучасного російського імперіалізму, як продукту сучасного російського капіталізму. Немає жодних сумнівів в легітимності ударів по складах російського монополіста Wildberries. Саме монопольний капітал є двигуном російського імперіалізму. 🌟РевДем

Postscriptum до Суспільств Контролю Жиль Дельоз Криза сучасного капіталізму, криза старих інституцій, криза лівої політики, криза марксистскої думки — всі ці явища є частковим переліком симптомів більш глибинного явища суспільного переходу. Цей початок цього переходу розташовують з середини XX століття на Заході та з розпаду СРСР в Східній Європі. Це перехід від дисциплінарного суспільства до суспільства контролю. По всьому світу ми, поки що, спостерігаємо лише перехідні кризові явища руйнації старого суспільства та появи нового. Криза дисциплінарних інститутів, таких як лікарня, тюрма, казарма, повʼязана з появою нових інструментів контролю. Але разом з кризою інструментів влади, настає і криза інструментів опору цій владі. Найбільш значний внесок в дослідження нового суспільства був зроблений Мішелем Фуко ще в минулому столітті. Сьогодні ми пропонуємо ознайомитись з нашим перекладом на українську детального коментаря французького філософа Жиля Дельоза щодо теоретичного доробку Фуко. «Не варто ані боятися, ані сподіватися — варто шукати нову зброю». 🌟 ЧИТАТИ НА ДРУКАРНІ 🌟 ЧИТАТИ НА SUBSTACK 🌟РевДем

Чергова Вежа (Кремля) Банкової На фоні теперішнього, насправді справедливого, обурення черговими кадровими перестановками всередині владної бюрократії, частина українського політичного дискурсу підняла на щит як ікону ідеалізований образ Михайла Федорова. Заперечувати ефективність Федорова на фоні минулих міністрів оборони ми в цьому дописі не станемо, це питання більш чітких та прискіпливих досліджень. Також в жодному разі не стоїть мети засудити теперішні протести проти нашої авторитарно-бюрократичної системи. Ціль лише показати місце Федорова в останній. Публічна солідарність ряда діячів та інституцій, що вже більше року виступає основним каталізатором масштабних протестів, давно вже стала очевидною: Міністр Федоров, депутат Железняк, агентство Українська Правда, антикорупційна інфраструктура НАБУ та САП. Зважаючи на антикорупційну направленість діяльності цих сил, виникає спокуса визначити боротьбу з корупцією як основу цього обʼєднання. Проте, це доволі передчасний висновок. Федоров почав свою політичну карʼєру, балотуючись до Верховної Ради від скандальної лібертаріанської партії 5.10. Пізніше повернувся в політику як функціонер команди Зеленського, його партія також в свій час проголосила свою близькість до ідеології тотальної диктатури капіталу (лібертаріанства). Якби не політичні амбіції, логічним завершенням карʼєри Федорова після відставки могла б стати згода на співпрацю з проєктом Palantir, що сповідує такі самі тоталітарно-капіталістичні погляди, однак, Федоров відклав цю співпрацю на потім. Можна згадати переплату в 600 млн гривень на закупівлях в рамках Армії Дронів Федорова в 2023 (1). Тоді провина Федорова не була доведена НАБУ, що не дивно, бо справжнім розслідуваннями щодо проєкту Федорова НАБУ чомусь вирішило не займатися (2). Так само характерно, що Федоров з самого початку виборчої кампанії Зеленського потрапив в корупційний скандал з майбутнім фігурантом справи Мідас Сергієм Шефіром (3). Що ми хотіли показати — це те що Михайло Федоров є частиною тої самої напівколоніальної системи. «Ефективний менеджмент» — крім позитивних ефектів у війні з однією країною-імперіалістом, є налагодженням роботи колоніальної бюрократичної системи та перерозподілом контролю над корупційними потоками. Але протест має свою цінність і поза перерозподілом влади всередині буржуазної диктатури. Протест перетворює народ з обʼєкту владарювання на мотор та мозок владного процесу. 🌟Лише в боротьбі народ здобуває владу над своїм життям. 🌟РевДем

Ліберали та Генерали Вже незабаром український парламент голосуватиме за призначення колишнього міністра внутрішніх справ Клименка новим міністром оборони. Тисячі українців обурені звільненням з посади міністра оборони Михайла Федорова — головного технократа останніх урядів. Нам не стільки цікаво чи дійсно корупція за Федорова знизилась, набагато цікавіше хто на цьому наголошує. Блок, що щиро вітає нове рокірування міністерських партнерів мало чим дивує — Президент, Голова Офісу Президента, Сирський, Клименко, генерали НГУ. Всі, крім останніх (що скоріше вимушені показувати лояльність), представляють утворену за останні роки воєнно-політичну бюрократичну систему. Вона консервативна по відношенню до реформ та ревнива до інших центрів влади (згадаймо причину минулорічних протестів). Інший табір, що активно висвітлює події але вже на користь Федорова — ряд ЗМІ та публічних осіб — Українська Правда, Стерненко, the Economist, Financial Times, тощо. Всі ресурси обʼєднані в своєму ліберально-технократичному баченні ефективного управління та протистоянню авторитарній бюрократії. Яким би привабливим не здавався процес деструкції національної корумпованої та авторитарної бюрократії, особливо в такій чутливій сфері як оборона країни під час війни, його наслідком є також усунення перепон для тріумфу західного імперіалістичного капіталу. Жодним чином воєнно-політична бюрократія не виглядає симпатичнішою за ліберально-технократичних менеджерів. Однак і останні тримаються лиш доти, доки вони мають симпатії народу. Буржуазно-бюрократичний двоголовий орел, попри внутрішні суперечності, являє собою один організм. Поки що український народ, на тілі якого він продовжує своє існування, лише обирає одну з сторін цього орла. Лиш шляхом революційної боротьби українець зруйнує, що закордонну, що національну систему пригнічення та запанує на своїй власній землі. Сьогодні ця боротьба йде під гаслами чужого народу табору — завтра вже під його власними. Саму ж боротьбу, що ведеться в інтересах народних мас слід підтримувати, навіть якщо її перемогами тимчасово користуватиметься буржуазія — бо вік останньої минущий. 🌟РевДем

«Про Економічну Теорію Соціалізму» Фред М. Тейлор, Оскар Р. Ланге Дискусія про соціалістичний економічний устрій, про ліву економічну теорію, яка могла б прийти на зміну капіталістичному устрою економіки, мертва. З 1980-х років, з часів праць Ярослава Ванека та його сучасників, не з'явилося жодної нової серйозної економічної моделі в mainstream дискусії в рамках економічної теорії. Соціалістична економіка не встигає за технологічним прогресом і викликами, які він ставить перед капіталістичною економічною моделлю. Через це ми, як людство, можливо, незабаром опинимося в ситуації, коли перед обличчям проблем, які виникнуть унаслідок можливого повного відчуження людини не просто від продукту праці, а й від виробничої діяльності взагалі (яке можливе з огляду на розвиток штучного інтелекту та робототехніки, а тим паче їхнього синтезу, який загрожує повністю або майже повністю замінити людську працю чи звести її лише до спостереження та усунення дрібних неполадок за інструкцією), ми будемо змушені гарячково вигадувати модель перерозподілу благ, постійно конфліктуючи з власниками капіталу (тих самих потенційних «універсальних автономних засобів виробництва») за право на гідне життя, що характеризується достатнім рівнем споживання певної кількості благ. Однією з найбільш цікавих моделей альтернативної капіталізму економіки стала модель польского вченого-економіста, члена ЦК Польської Об'єднаної Соціалістичної Партії Оскара Ришарда Ланге. У своїй статті, переклад якої нині ми пропонуємо читачеві, Ланге відповідає на сформовану економістами австрійської школи "проблему економічного розрахунку", розвиваючи ідеї американського економіста Фреда Тейлора. Ці статті показали, що, не зважаючи на спроби Мізеса довести неможливість раціонального ціноутворення в соціалістичній економіці, а відповідно і побудови ефективної с точки зору уникнення дефіцитів або надлишків системи перерозподілу благ соціалістичної економічної системи, побудова ефективної соціалістичної економіки не просто можлива, насправді вона є більш ефективна с точки зору суспільного добробуту. Слід враховувати що Ланге залишається теоретиком економіки минулого століття. Цей факт означає два обмеження його теорії: 1) Проблема самої моделі планування економіки «згори», як загроза авторитаризму за самодурства. 2) Проблема побудови економічної моделі на основі виробничих сил актуальних для минулого століття. Тим не менш, переклад наукового доробку найважливіших теоретиків соціалізму, хоч і соціалізму минулого, залишається необхідним елементом боротьби на теоретичному рівні. Тож пропонуємо вам ознайомитися з працею: ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ 🌟РевДем

ПОТЯГ ЙДЕ ВІД СТАНЦІЇ "СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА" ДО СТАНЦІЇ "БІДНІСТЬ" Київська міська влада продовжує "радувати" киян своїми рішеннями: вона не залишає спроб підняти вартість проїзду до 30 гривень. Ми не любимо повторюватись, тому нагадаємо гасло, яким варто керуватися: ТРАНСПОРТ - НАРОДУ! І кияни не планують мовчати. 14 липня, о 10:00 біля КМДА буде проведено демонстрацію проти цього грабіжницького рішення. Закликаємо всіх доєднатись! КООРДИНАЦІЙНИЙ ЧАТ ПОДІЇ.

Злочин та Кара Спонтанні повстання — безглузді та безпощадні… Популізмом було б виголошувати злочинною будь-яку мобілізацію з боку влади. Але й виправдовувати всі її механізми означало б осліпнути до злочинів можновладців. Характер цієї війни, війни проти імперіалістичної агресії та за національне визволення, є подвійним — вона ведеться як пригніченими класами, так і буржуазією; одночасно, буржуазія контролює повноту політичної влади і завжди готова зрадити інтереси народу. Ця суперечність — суперечність між народом та буржуазією — виражається у всіх сферах суспільного життя. Війна ведеться руками народу та в інтересах народу, але керується бюрократами та буржуа. Мобілізація так само здійснюється за рахунок народу, одночасно з тим і в інтересах народу, але під керівництвом буржуазної влади паразитів та плутократів та створеною цією системою карально-бюрократичного апарату ТЦК. Спонтанні повстання мають рису закінчуватись так само як це. Повстання натовпу без програмних цілей та власних організації безсиле перед лицем карного апарату держави. Повстання без цілей та методів, позбавлене усвідомлення учасниками власної інтересів, але, все ж таки, повстання народне живиться лише примарним сентиментом та відчуттям несправедливості на якій стоїть сучасна влада. Вирішення проблеми злочинних методів мобілізації безглузде та шкідливе шляхом відмови від мобілізації та неможливе без відповідального перед народом керівництва, що, одночасно, є органічною частиною самого народу. 🌟РевДем

Народні Маси — до та після Пролетаріату. Маоїзм, Народництво та Пост-Марксизм Теперішня класова ситуація в найбільш розвинених економіках світу стає все більш синонімічною до класової ситуації в відсталих економіках XIX-XX століття. Якщо і не можна говорити що на Заході пролетаріату вже немає, то вже з впевніністю можна стверджувати його кінець як з повноцінного класового організму. Ця економічна динаміка та синонімія між сьогоднішнім Заходом та вчорашнім Сходом виражається і на теоретичному рівні. Економічна ситуація в Російській Імперії в XIX сторіччі та країнах Далекого Сходу в XX сторіччі характеризувалася, в першу чергу, низькою абсолютною та відносною чисельністю індустріального пролетаріату. Це виразилось в ідеології народництва — ідеології революційного визволення широких, здебільшого селянських, народних мас від соціального, національного та політичного рабства. Тим не менш, вже на початку XX сторіччя, пролетаріату стало достатньо для того, щоб очолити Жовтневу Революцію. Ленінська революція була вимушена обʼєднати сили з селянством та їх органічними представниками в політичному житті — лівими есерами та боротьбистами. Але селянство в революції більшовиків завжди зміщується на другий план, тільки робітництву було дозволено стати авангардом більшовизму. Зовсім інша ситуація паралельно відбувалася під час української революції. Союз соціалістів, народників, лібералів та націонал-демократів, що сформував Центральну Раду та Директорію, ніколи не спирався на єдину класову основу. Буржуазія, селянство, інтелігенція, частина пролетаріату були обʼєднані в єдиний класовий блок, який виключав з себе хіба що крупний капітал та русифікований пролетаріат. Тим часом, інша ситуація стосувалася Китаю 1930-40 рр. Пролетаріат, хоч і був проголошений головною силою революції, був занадто малочисельною силою. На практиці китайські революціонери спиралися на ширший блок класів, здебільшого селянство, але й інтелігенція, частина дрібної буржуазії. І тому Мао Цзедун постійно хитається між тим щоб називати основою революції пролетаріат чи широкі народні маси. Тим часом, на Заході, де знаходилась левова частина світового пролетаріату, революції так і не сталося. В свій час Антоніо Ґрамші дав відповідь на цю суперечність, досі вона залишається найбільш обґрунтованою. Розвинені капіталістичні суспільства, крім того що створюють організований пролетаріат, також утверджують культурну гегемонію над широкими народними масами, позбавляючи пролетаріат організаційних можливостей для революційної роботи на кшталт більшовицької. Натомість, Ґрамші пропонує проєкт боротьби проти привласнення широких народних мас буржуазною нацією — тобто створення національно-популярного організму. Але економічні трансформації Заходу вже після Другої світової війни зробили неможливим механічне застосування думки Ґрамші. Пролетаріат на Заході був послаблений декількома факторами: 1) появою великої кількості високооплачуваної робітничої сили — робітничої аристократії. 2) перевезення частини виробництва в країни третього світу. 3) заміщення частини європейського та американського пролетаріату трудовими мігрантами, люмпенізованим елементом. Ця криза для робітничого руху спонукала до пошуку нових шляхів для залучення ширшої за вже послаблений пролетаріат соціальної основи. Головною тенденцією в теоретичній та практичній роботі західної лівиці став перехід до міноритарної політики — залучення різнорідних меншин (сексуальних, національних, расових, тощо) в революційну роботу. Критика сучасної західної лівиці може бути в багатьох питаннях — відмова від робітничого руху, спонтанеїзм, відмова від партійного будівництва, опортунізм. Але це не питання поточної роботи. Ключовий висновок щодо природи народу, як основної сили революції — він ніколи не є ані абстрактним скупченням людей, ані будь-якою однорідною групою. Нація-народ, як революційний субʼєкт є синтезом різнорідних революційних груп та класів — пролетаріату, інтелігенції, селянства, буржуазії, різнорідних меншин, тощо — відповідно до конкретної соціально-економічної системи експлуатації. 🌟РевДем

Імперіалізм чи Незалежність

Комуністична система є протилежністю американській системі

🤴 Дональд Трамп, промова на 250-річчя незалежності США Про який «комунізм» йде мова в промові Трампа? Про марксизм-ленінізм Вʼєтнамського визвольного руху, ветеранів війни з яким вітав вчора Трамп? Чи про безліч старих соціалістичних партій, що сьогодні втягнуті в імперіалістичну систему сучасного капіталізму? Чи про американський демократичних соціалістів, силу що починає піднімати голову на противагу над експлуатації американців та всього світу? Жодне з цього не є повним описом того, що Трамп розуміє під «комунізмом». Йдеться про саме протистояння американській машині війни та пригнічення народних мас по всьому світу. 🌟 Соціальне та національне визволення народних мас є повною протилежністю будь-якому імперіалізму. Трудові маси кожного народу мають спільного глобального ворога — це імперіалістичний капітал. Але кожен народ має й своїх конкретних та локальних ворогів — колоніальне пригнічення, збройна агресія чи власний імперіалістичний уряд. Смерть США! Смерть імперіалізму! Воля Народам! Воля Людині! 🌟РевДем

Ґрамші, Якобінство та Пасивна Революція В продовження питання розрізнення Революційної Демократії від опортуністичних сил, що під виглядом демократизму та реформізму лише підіграють буржуазній гегемонії, ми маємо звернутися до спадку Антоніо Ґрамші. Ґрамші чітко розрізнив два типи соціальної трансформації: Якобінство та Пасивна Революція. Якобінство характеризується формуванням на основі пригнічених класів єдиного національно-популярного організму. Ця політика має дві тактики: маневрена війна та позиційна війна. Маневрена війна актуальна для революції в країні з нелегітимною та соціально-відірваною верхівкою, що тримається на силовому примусі; класичний приклад такої тактики — революція більшовиків. Позиційна війна в свою чергу здійснюється в суспільстві буржуазної культурної гегемонії; їй характерна затяжна боротьба за розповсюдження революційних поглядів серед широких народних мас. Саме з ситуацією позиційної війни ми маємо справу на Заході. Складність революційної роботи в розвинених країнах полягає в застосуванні буржуазією другого типу соціальної трансформації, що дозволяє буржуазії зберігати свою гегемонію. Цим засобом є пасивна революція — поступове реформування соціальної системи, що не руйнує буржуазну систему влади та пригнічення. Саме елементом здійснюваної буржуазією пасивної революції є сучасні соціал-демократичні реформістські партії. Соціал-демократи ніколи не віддадуть політичну владу в руки широких народних мас, бо соціал-демократи ніколи не руйнують саму систему соціального, політичного та національного пригнічення. 🌟РевДем

Українська Реакція та Євроінтеграція

ОУН бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній самостійній державі. Знищення національного поневолення та експлуатації нації нацією, система вільних народів у власних самостійних державах — це єдиний лад, який дасть справедливу розв’язку національного і соціального питання в цілому світі. ОУН бореться проти імперіалістів і імперій, бо в них один панівний народ поневолює культурно і політично та визискує економічно інші народи. Тому ОУН бореться проти СРСР і проти німецької «Нової Європи».

«Програмові постанови ІІІ Надзвичайного Великого Збору ОУН» Останні роки всередині реакційного табору українського націоналізму панує нова тенденція — панʼєвропейська тенденція. Проєвропейська тенденція завжди була характерною буржуазно-демократичні політиці в Україні, чому ж до неї приєднуються реакційні та відверто фашистські сили? Українська буржуазія та політична влада в значній мірі залежні від підтримки західних імперіалістів, а, отже, і від легітимності свого політичного курсу в очах західного капіталізму. Саме тому українська верхівка протягом десятиліття намагалася виставляти Україну більш ліберальною за лібералізм та більш прогресивною за прогресивізм. Але капіталізм розвивається кризами економічними та політичними. Панівна тенденція капіталістичного політикуму добігла своєї кризи і капіталізм знайшов їй заміни — правий поворот. Право-націоналістичні, реакційні тенденції набирають обертів по всій Європі, і, незважаючи на анти-український курс більшості цих рухів, українська реакція жадає встати на службу оновленому хижацькому капіталу Заходу. Скинути лібералів з корабля історії, стати новим намісником та охоронцем інтересів імперіалізму, отримати ярлик від Європи на пригноблення українських трудових мас — ось суть найінтимніших жадань нашої національної реакції. Але такі мрії погано закінчуються для таких «націоналістів». Імперіалістичний капітал вимагає повної лояльності і підкорення. Будь-який прояв нелояльності закінчиться тим самим, чим закінчилась співпраця бандерівського проводу з німецькими імперіалістами. 🌟 Ми маємо протипоставити реакційному націоналізму правиці — революційну національно-визвольну боротьбу народних мас. 🌟РевДем

Революція: Соціальна/Національна/Демократична (?) Ми послідовно просуваємо тезу про нерозривність соціального, національного та демократичного визволення народних мас. Однак, постановка такого питання ставить перед нами необхідність відсіяти всю термінологічну плутанину, що оточує таку єдність. Соціал-демократія та Демократичний соціалізм Протягом XIX та XX століть термін «соціал-демократія» розумівся в іншому значенні, по відношенню до сьогодення. Соціал-демократами називали себе революційні марксисти, як Ленін чи ранній Донцов. Але соціал-демократами себе називали й опортуністичні сили всередині марксизму. Соціал-демократія в своєму старому розумінні охоплює й наші погляди. Лише внаслідок ліквідації влади рад та пізнішого Сталінського Термідору західна буржуазія остаточно привласнила собі гасло соціал-демократії, розуміючи під «соціал» — створення соціальної держави класового компромісу (тобто опосередкованої диктатури буржуазії), а під демократією — збереження ліберальної демократії всупереч створеної видимості соціальних реформ. Натомість водночас більш ширше та більш «ліве» розуміння соціал-демократії отримало назву демократичного соціалізму. На відміну від старої лівої та революційної соціал-демократії, сучасний демсоц зберігає лише видимість горизонту руйнування капіталізму, відкидаючи революційний розрив з диктатурою буржуазії. Обидва терміни сьогодні спотворені буржуазним розумінням демократії, що передбачає опортунізм, реформізм та збереження диктатури буржуазії під виглядом класового консенсусу. Націонал-комунізм Термін націонал-комунізм виник лише як спроба сталінського режиму дискредитувати соціалістів, що викривали соціал-імперіалістичну суть радянської системи. Ніякого націоналізму, в буржуазному розумінні обʼєднання пригнічених класів з пануючим класом заради єдиних «національних інтересів», у тих самих націонал-комуністів не було. Конкретний аналіз конкретної ситуації, який послідовно застосовували «націонал-комуністи» протистояв як буржуазному націоналізму, так і союзу абстрактного інтернаціоналізму ж великодержавним шовінізмом. Революційна Демократія Революційна боротьба народних мас не терпить примирення з будь-якою формою анти-народної диктатури. Демократія, як і будь-яка істина, має бути конкретною — тобто владою нації-народу вільною від національного та соціального пригнічення. Так само революційна боротьба народних мас має бути завжди конкретною боротьбою — національно-визвольною боротьбою проти імперіалізму та соціально-визвольною боротьбою проти власної буржуазії та бюрократії. 🌟РевДем

Суверенна і Незалежна, Демократична, Соціальна, Правова Саме цей перелік принципів був проголошений в першій статті Конституції, прийнятої рівно 30 років тому. Незважаючи на прогресивність цих принципів, в Третій Українській Республіці (яка, на відміну від минулих, позбулася слів Народна та Республіка в своїй назві) ці принципи, якщо і були в якійсь мірі реалізовані, то всупереч владі, що ці принципи проголосила. Суверенна і Незалежна Проголошена в 91-ому незалежність України на ділі означала лише перехід від колоніального режиму радянського соціал-імперіалізму до напівколоніального режиму кількох імперіалістичних блоків. Українська влада, керована олігархічними кланами хотіла виражати не суверенну волю українського народу, але інтереси закордонного капіталу, західного чи російського, в союзі з яким вона була. Після загострення визвольної боротьби українського народу з початком Революції Гідності, загострились і суперечності всередині імперіалістичних блоків, представлених українським олігархатом. Сьогодні, протистояння збройній агресії російського капіталу дає українському народу владу, що дозволить в майбутньому зірвати з себе кайдани будь якого капіталу, іноземного чи національного, російського чи західного. Демократична Не дивлячись на успіхи боротьби українського народу за владу в країні, Україна досі не є демократичною державою. Українська демократія уособлює фундаментальні суперечності боротьби всередині буржуазії, а не справжню волю народних мас. Кожен раз, коли народний гнів вступає в запеклу боротьбу з владою, опозиційна частина української буржуазії перехоплює лідерство в цій боротьбі. І кожен раз ця опозиційна буржуазія зраджує інтереси народних мас в найвідповідальніший момент. Лише боротьба проти буржуазної системи як такої може вивільнити суспільство з пащі олігархічного капіталу. Демократія може бути лише народною. Соціальна Українська держава ніколи не була соціальною, навіть порівнюючи з буржуазними демократіями Заходу. Термін «соціальна держава», зазвичай, означає забезпечення компромісу між буржуазією та пригніченими класами за рахунок соціальних гарантій. Але українська буржуазія ніколи й не збиралася досягати цього компромісу, вона завжди спиралася на капітал, але не на працю. Правова З наростанням суперечностей між працею та капіталом, народом та буржуазною владою, остання все менше звертає увагу на правові методи. Загострення боротьби всередині буржуазії та між народом та буржуазією (у вигляді національної буржуазії або закордонних імперіалістів) ламає всі старі правові інститути, що забезпечували безпеку буржуазної влади. Держава може бути правовою тільки якщо саме право було прийняте і забезпечується народом. Саме через наведені причини, ми не можемо погодитись з правдивістю першої статті Конституції. Натомість слід проголосити:

Україна буде суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Це буде так, або самої України не буде

З Днем Конституції 🌟РевДем

Пролетарсько-інтернаціоналістське розуміння нації діаметрально протилежне буржуазно-націоналістичному розумінню нації. Пролетарсько-інтернаціоналістський підхід до національного питання та його основні принципи вирішення цього питання в усьому світі випливають з корінних інтересів народних мас даної нації, а водночас — із спільних інтересів народних мас кожної нації, які є спільними основними інтересами всього людства. Оскільки національна агресія є продуктом системи класової експлуатації, цілком природно, що пролетаріат, який нікого не експлуатує і бореться за суспільний лад, вільний від експлуатації людини людиною, повинен виступати проти будь-якого гноблення однієї нації іншою. Пролетаріат не може миритися в суспільстві з жодною системою гноблення людини людиною, бо інакше він не зміг би досягти власного звільнення.

— Лю Шаоці 🌟РевДем

Марксизм Донцова Дмитро Донцов на сторінках вітчизняної історії залишається, суперечливим мислителем, але все ж таки мислителем та ідеологом реакційного українського націоналізму. Весь український націоналізм до остаточної поразки української революції 1917-1921 рр. залишався, якщо і не соціалістичним, то лівим. Єдність питань національного та соціального визволення була ключовою для всього українського політичного життя. Донцов був одним із перших мислителів, що в рамках українського національно-визвольного руху найбільш відверто повернули на бік реакції. Але до того як стати ідеологом правиці, Дмитро Донцов був одним з найвідоміших мислителів української революційної соціал-демократії. Донцов в своїх працях, за допомогою точного та конкретного марксистського аналізу, показав зростаючу протягом історії революційну потугу національно-визвольної боротьби пригнічених народів. Націоналізм пригніченого народу, що спершу постає як реакційна сила, пізніше поступово переходить на програму соціального визволення як необхідності для визволення національного. Осліпши до власних теоретичних виводів, Донцов перейшов до реакційного націоналізму, впливаючи на ідеологію національно-визвольних організацій УВО, ОУН і, пізніше, УПА. Але щоразу найбільш дієва частина організації скидала з себе реакційні елементи ідеології, залишаючи реакціонерів поза історичного процесу. Спочатку крайова ОУН відокремилася від ОУН Мельника та його реакційної ідеології, пізніше вже під впливом молодого покоління, що очолило УПА та УГВР, вже Бандера та його ідеологія стали реакційними та були відкинуті на користь соціал-демократичної програми. Донцов же залишатиметься блискучою, але й трагічною постаттю українського національно-визвольного руху. Донцов завдяки свому аналізу вірно передрікав розвиток національного руху, але сам пізніше опинився поза його історичним розвитком. 🌟РевДем

Як бачимо, у революції при визначенні завдань і цілей боротьби не завжди доцільно окреслювати ці завдання в математичній відповідності зі станом так званих реальних сил. Метод точного математичного обрахунку в революції часто може ставати не чинником зростання руху, а його гальмом. Революція, як ми вже на це вказували і як це, напевно, кожному добре відомо з нашої повсякденної революційної практики, — це в багатьох випадках передусім відвага: відважні цілі й відважна боротьба за ці цілі. Колись Маркс влучно назвав революцію «локомотивом історії». Таким «локомотивом історії» революція є саме завдяки цьому властивому всім революціям елементу відваги: відважним цілям і відважній, фанатичній боротьбі за ці цілі завжди спершу ще незначної революційної меншості.

…

Коли б такої відваги ми не мали, ми не могли б рухатися вперед.

У цьому випадку ми мусимо значною мірою покладатися на такі величини, що не піддаються точному обрахунку, як

прагнення українських народних мас до незалежності, яке ніколи й ніким не може бути цілком знищене; на дух спротиву проти гноблення й експлуатації, який завжди мусить виникати скрізь там, де таке гноблення існує; на сили народу, який завжди ненавидить неволю і завжди буде боротися за правду, за вільне життя; на нашу здатність і вміння використати всі ці моменти в інтересах визвольної боротьби; на наш фанатизм; на наші високі революційно-моральні якості.

— Петро Полтава, «Про одну рушійну силу революції» 🌟РевДем

Коновалець Вчора було 135 років з дня народження Євгена Коновальця. Доля пам’яті про людину, що уособила в собі український націоналізм, співпадає з сучасним становищем українського націоналізму в цілому. Подібно до того як всі революційні самостійницькі партії додавали до свої назви приставку «соціал», не маючи з соціалізмом нічого спільного, — так само сьогодні що націоналізм, що пам’ять про Євгена Коновальця (а іноді навіть і Степана Бандери) привласнюють собі всі від фашистів до лібералів. Для всіх хто ознайомлювався зі спогадами або біографією Коновальця зрозуміло що він не був ані фашистом, ані лібералом, ані соціалістом. Звісно, в нього була певна обережна антипатія до соціалізму одночасно з симпатією до республіканської моделі. Але єдиною метою політичної діяльності Євгена Коновальця було створення самостійної та соборної України. 🌟 Коновалець — творець наймасовішої національно-визвольної революційної організації українського народу. Ми ж проголошуємо єдність і нерозривність національного та соціального визволення. Історія української незалежності показує — в імперіалістичній капіталістичній системі справжня національна самостійність неможлива. 🌟РевДем