РевДем

Воєнний Капіталізм

Комунізм — це радянська влада плюс електрифікація

Нещодавні протести в підтримку Федорова (що вичерпали свій політичний потенціал зміною головкому та остаточно впали в анабіоз з самодискредитацією самого Федорова) відкрили для критичного погляду трішки більше щодо нашого сучасного положення ніж було видно раніше. В нашому травневому дописі Напів колонія, напів корупція ми представили на сьогодні застарілий на недостатній погляд на владну та економічну конʼюнктуру сучасного українського суспільства. Протиріччя між різними політичними таборами не обмежуються протиріччям між владною вертикаллю та західним та компрадорським капіталом. Останні перестановки в уряді та командуванні армії, протестна активність показали набагато більш строкатий ландшафт українського воєнного капіталізму: §1 Верховна політична влада, представлена президентом, та його безпосередньою командою. Найвищий шабель політичного керівництва України не обмежується в своїй сутності лише бюрократичним апаратом, а в своїх інструментах лише силовим апаратом та чорними схемами друзів президента по відмиванню грошей. Влада капіталізує своє становище, створюючи нових промислових гігантів, зокрема в сфері miltech. Так само, політичне керівництво все більше користується послугами лояльних до себе технократів, що ми бачимо по новому уряду Корецького або по призначенню головкомом генерала Драпатого. §2 «Незалежна» антикорупційна інфраструктура. Дамоклів меч західних партнерів, що нависає над царственним тілом національної буржуазії та політичного керівництва. Звинувачення в корупції постійно відтворюють запит на ефективне управління, яким користується капітал будь-якого штибу. §3 Старий компрадорський олігархат, разом із його політичними органами, зокрема партії ЄС. Знекровлений війною, скинутий з трону новим монополістом, старий олігархат віднині вимушений використовувати інструменти свого міноритарного становища та постійно вимагати від влади демократичності та ефективності, що ховають під собою вимогу перерозподілу влади та капіталу в країні. §4 Міноритарний капітал, незалежні ЗМІ, бунтівні технократи. Miltech не обмежується лише лояльною владі компанії Fire Point. Міноритарний воєнний капітал, в тандемі з рядом ліберальних ЗМІ, як Бабель та Українська Правда, та колишнім Міністром оборони Михайлом Федоровим довгий час найбільш переконливо забезпечували запит на ефективне управління воєнною економікою. §5 Народ. Саме народ і тільки народ всім своїм існуванням інвестований в власне виживання. Саме народ створює запит на відповідальне, ефективне та некорумповане керівництво. І саме цей запит різноманітні «сильні цього світу» капіталізують у власне політичне та економічне посилення. Капітал постійно намагається скористатися в своїх інтересах будь-якими потребами народу. Навіть самими потребами виживання та визволення. Капіталізм вже застарілий та завжди обмежений. Він не здатний задовольнити потреби суспільства. Але він не зникне лише через фактичність власної невідповідності. Потреби народу не будуть задоволені, доки вони не стануть чинною політичною волею. Лиш активна політична воля нації-народу, сміливість боротися та перемагати, воля до влади над власним життям — лиш вони, а не сліпа довіра можновладцям чи опозиції, можуть забезпечити життя та свободу народу. 🌟Воля народам! 🌟Воля людині! 🌟РевДем

Республіка До 35-ої річниці Незалежності все ще на диво мало було сказано про центральні принципи сучасної української державності — Республіку, громадянство та владу народу. Всі ці принципи, як і всюди де вони сьогодні проголошуються, реалізовані завжди лише частково. Сьогодні, на тридцять пʼяту річницю незалежності, ми можемо вже згадати сотні прикладів порушення цих принципів. Сучасні Республіки завжди провалюються в реалізації прав громадянина та влади народу, тобто провалюються в тому, щоб взагалі бути Республікою. Постає питання: В чому причина такої недосяжності ідеалів Республіканізму? Відповідь на таке парадоксальне положеннями знаходимо ще у великого пращура ідей 1789-го року, натхненника якобінців — Жан-Жака Руссо. За Руссо, природна людина, дикун, знає лише про свій приватний інтерес. Пригнічення, експлуатація, майнова нерівність невідомі первісній людині через те що саме соціальне їй невідоме. Протилежним дикуну є громадянин. Громадянин є атомом суспільства, але й залежить від нього. Інтерес громадянина може бути приватним лиш в тій мірі наскільки він відповідає інтересу соціальному — вираженому в Суспільному договорі. Колективна влада народу над власним життям, в якому кожний його громадянин виражає свою індивідуальну волю в злагоді з суспільним інтересом — це і складає колективне тіло Республіки. Але що ж тоді обмежує Республіканізм? І Руссо відповідає — буржуазія. Буржуа це вже не дикун, але ще не громадянин. Як первісні люди, так і громадяни нерівні лише відносно, в певному розумінні природньо, — хтось вище, хтось розумніше, хтось сильніше. Майно штучно абсолютизує цю нерівність. Буржуа залежить від соціуму, але реалізує свою волю всупереч загальним інтересам суспільства. Буржуазія, але й інші експлуататори сучасності (як диктатори чи радянські партократи), є останнім горизонтом що ховає від нас наше буття як громадянина. Буржуазна республіка — все ще недостатньо Республіка. Ми, як суспільство, як громадяни, як Республіка, не дивлячись на успіхи та провали останніх 35 років, все ще недостатньо незалежні. Боротьба з зовнішньою залежністю є все ще обмеженою боротьбою. Національно-визвольна боротьба має розширитись на боротьбу проти паразитарних класів та приватної власності, не підпорядкованої народній волі. В рамках Республіки власність може існувати лиш в тій мірі, в якій суспільство дозволяє цю власність мати. Не окремі особи мають владарювати над народом, але Народ, як колективне тіло Республіки, має бути справжнім володарем своїх багатств. Республіка та народовладдя мають вийти поза своїх сучасних соціо-політичних рамок. Вони мають підкорити собі всі сфери соціального життя, в тому числі і економічне. Тільки таким чином незалежність може стати повноцінною. З Днем Незалежності! 🇺🇦 🌟РевДем

День Прапору

35 років тому, 23 серпня 1991-го року, напередодні проголошення незалежності України, група депутатів внесла у зал Верховної Ради синьо-жовтий прапор.

Національні символи мають позначати політичну єдність нації. Вони створюють видимість соціальної монолітності народу, несуперечливості соціальних відносин. Але чи вичерпується національний символ, як звідсіля кричать так звані «інтернаціоналісти», лише «буржуазною ідеологією національної єдності»? Історія з разу в раз показує, що синьо-жовтий прапор здіймався лише як завоювання в національно-визвольній боротьбі. Від козацьких повстань, народницького просвітництва, перших та других визвольних змагань, проголошення незалежності України, двох сучасних революцій аж до сьогоднішнього дня — український прапор є прапором народу в боротьбі. Скільки би імперіалісти та загарбники всілякого штибу, від царату до радянщини, від поміщиків до євро-бюрократів, не намагалися приборкати боротьбу — з разу в раз український прапор знов майорітиме над головами народу, що тріумфує. Національна єдність, що символізує Прапор — є єдністю народу в визвольній боротьбі. В боротьбі, чиї вимоги не можуть бути обмежені ані сферою, ані ступенем свободи. Справжня свобода — всенародна та тотальна. Народна боротьба — повномасштабна. Що символізує прапор — це наші здобутки та наші вимоги. Лиш через знищення системи привласнення здобутків меншістю, вимоги більшості будуть задоволені. Доти прапор, національна єдність, не буде доконаною, залишатиметься ціллю, що веде нас у боротьбу.

Борітеся — поборете!

З Днем Прапора! 🌟РевДем

Привид Троцького

Психоаналіз — це як російська революція, невідомо, коли що пішло не так

— Ж. Дельоз та Ф. Ґваттарі, «Анти-Едіп» Як відомо, Лев Троцький в свій час приклав руку і до розповсюдження психоаналізу, і до розповсюдження революції в Росії. Тож чи має нас дивувати, що вічна скорбота троцькістів майже повністю відображає описану Фройдом схему? Ніби Шекспіровський привид батька, привид Троцького навіює своїм прибічникам сумнів, меланхолію та фантазми про альтернативну історію російської революції. Але чи маємо ми іншу історію революції в Росії? Чи не були сталінські злочини логічним продовженням вроджених хвороб ленінізму? Як поборов би Троцький хвороби ленінізму, якщо він сам був їхнім носієм?… Якщо в російській революції і було щось відчужене від її хвороб, це її новизна та несхожість на догматичні фантазії тогочасних «марксистів». Як писав Ґрамші, більшовицька революція була революцією проти «Капіталу» Маркса. Тож, якщо революції стаються тільки якщо заперечують догматизм та успадкування хвороб від старих схем, чи не варто перестати наслідувати спадкових хвороб більшовизму? Троцькісти, не дивлячись на всі їхні сильні та слабкі сторони щодо теорії та практики, не можуть подолати траур по помилках Жовтня, що лежить в основі їхнього генезису. Неможливо наслідувати Жовтень, так само як і наслідувати Маркса, в абстрактному вигляді. Лише конкретний аналіз конкретної ситуації зробив маркса Марксом, а жовтень Жовтнем. Тож для нашої конкретної ситуації ми маємо вимагати конкретної теорії та конкретної практики. Такої теорії та практики історичні реконструкції нам дати не можуть. Неможливо проводити критичний аналіз, що проводив Маркс, залишаючись «марксистом», неможливо здійснити революцію, залишаючись більшовиком. Минуле можна наслідувати, лише його відкидаючи. 🌟РевДем

Протест?… Хвиля народних протестів, повʼязаних з відставкою Федорова вже почала вщухати, тому, не звертаючи увагу на доцільність чи недоцільність їхньої політичної складової, м и можемо зі сторони подивитись на характер цих протестів. Протягом останніх років в Україні почала складатись культура «картонок», як основного способу вираження політичних вимог. Що додає барв до загальної картини, самі надписи на картонках можуть бути будь-якого змісту, часто не пов’язаного з жодною політичною вимогою. Буржуазність сучасних протестів характеризується не змістом політичних вимог, але їхньою політичною культурою, що замінює всю гостроту політичного змісту цих протестів, їхнім товарним видом, цілком підпорядкованим маркетингу, як рушійній силі сучасних ринкових відносин. Не дивлячись на позитивні наслідки відновлення протестної активності вже після початку повномасштабної війни, ми спостерігаємо цілковиту деградацію політичної культури в країні. Дрібнобуржуазна форма та зміст протестів, на сьогодні, вже вичерпують свої можливості для низової політичної зміни. Тому українському народу заради продовження свого життя, як політичного організму, не залишиться нічого іншого як відкинути буржуазну оболонку свого політичного незадоволення. 🌟РевДем

Територіальні Центри Комплексування Держава ніколи не підтримує себе виключно силою. Значно ефективніше вона діє тоді, коли виробляє певний психологічний порядок, у якому влада починає здаватися природною. Комплексування — це виробництво комплексу. Комплексу громадянина перед державою та комплексу держави перед громадянином. Один боїться втратити свободу, інший — втратити контроль. Обидва страхи починають відтворювати один одного. Адорно писав, що авторитарний характер формується там, де людина втрачає здатність бути автономною і починає шукати власну цінність через підпорядкування сильнішому та панування над слабшим. Саме тому влада є не лише політичною категорією, а й психологічною структурою. Працівник ТЦК опиняється всередині цієї структури. Інституція поступово перестає бути для нього місцем роботи. Вона стає джерелом ідентичності. Особиста невпевненість компенсується правом представляти державу, а право представляти державу поступово переживається як право визначати межі свободи іншої людини. Але тут виникає ще один рівень комплексування — страх неминучості. Працівник ТЦК сам не перебуває поза системою мобілізації. За його контролем над іншими постійно присутня можливість самому опинитися на фронті. Той, хто сьогодні перевіряє чужі документи, сам усвідомлює власну потенційну замінність. Він одночасно є представником механізму та його потенційним об’єктом. Влада над іншим таким чином не скасовує страх перед системою, а може стати способом його тимчасово компенсувати. Держава проходить через той самий процес. Чим слабшою стає її внутрішня впевненість у власній легітимності, тим сильніше вона прагне бути присутньою у повсякденному житті. Зростання контролю стає способом компенсації політичної тривоги. Влада, яка впевнена у собі, не потребує постійно демонструвати власну силу. Влада, що комплексує, змушена безперервно нагадувати про своє існування. Саме тому комплексування працює в обидва боки. Інституція виробляє психологічний тип людини, а ця людина відтворює психологію інституції. Особистий комплекс і державний комплекс перестають існувати окремо. Вони утворюють єдиний механізм, який починає відтворювати самого себе. Саме цей механізм і повинен стати предметом критики. Бо жодна реформа окремих людей не усуне проблему, доки суспільство продовжує відтворювати структури, що потребують комплексування як умови власного існування. 🌟РевДем

Мала Червона Книжка 🌟 Мао Цзедун

«Маленька червона книжка» Мао була для нас дороговказом — не в тому сенсі, як кажуть дурні, що це якийсь догматичний катехізис, а навпаки — вона допомагала нам розібратися в ситуації та знаходити нові моделі поведінки в найрізноманітніших незнайомих нам обставинах.

Ален Бадью — один із найвизначніших та найоригінальніших сучасних філософів Франції До вашої уваги представляємо перше українське видання Малої Червоної Книжки — Цитатника товариша Мао. Сучасне положення українського народу, положення боротьби з міжнародним імперіалізмом та зрадниками всередині країни, вимагає від нас шукати нову зброю. Досвід китайської революції не є лише історичним досвідом, але досьогодні залишається актуальним. 🌟 Ціна — 350₴ ЗАМОВИТИ ЗАМОВИТИ ЗАМОВИТИ 🌟РевДем

Жак Дерріда та Привиди Карла Маркса Крах Радянського експерименту та повернення Китаю до капіталізму мали б, нібито, означати фактично смерть марксизму на політичній арені. Тим не менш, привид марксизму все ж продовжує бродити Європою та всім світом. В цьому ж сенсі, в сенсі життя марксизму після його фактичної смерті, Жак Дерріда в 90-их проголосив про існування Привидів Маркса в своїй однойменній книзі. І мова йде саме про привиди марксизму, бо, не дивлячись на видимість існування єдиного істинного марксизму за його життя, ця видимість зникла з фактичною смертю марксистських проєктів. Ленінська, а пізніше сталінська теза про існування єдиного «справжнього» марксизму всередині радянської ідеології, як показує Дерріда в своїй політичній полеміці, є привласнення марксизму. Що може бути більш іронічним ніж привласнення спадку людини, що найбільш радикально в історії розкритикувала сам принцип приватної власності? Наша задача по відношенню до привидів, до спадку Маркса має виконувати дві задачі: 1. Звільнити марксизм з рук його «нащадків», що так ревносно тримаються за свою власність. 2. Застосовувати Маркса до конкретних обставин, уникаючи його привласнення з нашого боку. Ці дві задачі покладені на нас ще в 90-их роках Жаком Дерріда мають стати ціллю не тільки нашого проєкту Революційної Демократії, але й будь-якого застосування Маркса сьогодні. 🌟РевДем

Перманентна ще-не-Революція Черговий «майдан», як і більшість до нього, скоріше за все, ризикує закінчитись лише обмеженим компромісом з владою. Це спонукає нас звернутися до історії українських революцій. Наша історія — це історія однієї революційної тенденції. Починаючи з утворенням національних культур, пов’язаного з кризою феодальної системи, український народ формувався в умовах соціального та національного пригнічення. З тих пір, вся історія українського народу — боротьба за соціальне та національне визволення. Головна характеристика цієї тенденції — її недоконаність. Кожен революційний момент, як мінімум протягом сучасного періоду незалежності, так і не доходив до своїх цілей, через що, з часом, перетікав в наступну революційну ситуацію. Передумовою кожної нової революційної ситуації — є невдача минулої революційної спроби. Головна причина поразки революції — відчуження її від народу. Всі революційні події в нашій історії творилися руками народу, але їх плоди кожен раз відчужувалися від її творців. Революція не стане доконаною, доки вона буде привласнюватись. Не може бути привласненою тільки революція проти самої власності, вираженої як і в капіталістичній, так і в радянській системі. Істиною української історії, як історії революції, є звільнення народного організму від будь-якого пригнічення. 🌟 Істина української історії — Соціалізм, Націоналізм та Демократія. 🌟РевДем

Діпстрайки по Імперіалістичному Капіталу «Якби потрібно було дати якомога коротше визначення імперіалізму, то слід було б сказати, що імперіалізм — це монополістична стадія капіталізму». Сьогодні в нашій країні лише маргіналізовані одиниці відкрито підтримують імперіалізм, але безліч його противників свідомо чи несвідомо помиляються щодо його природи. Імперіалізм є продуктом капіталу як самозростаючої вартості. Капітал безперервно зростає ніби ракова пухлина на тілі людства. Капітал, що став монопольним всередині своєї країни, веде на повідку буржуазну державу поза своїх кордонів. Колоніальна експансія — прямий наслідок монопольного капіталу, а отже необхідний наслідок капіталістичної системи. Це все так само стосується і сучасного російського імперіалізму, як продукту сучасного російського капіталізму. Немає жодних сумнівів в легітимності ударів по складах російського монополіста Wildberries. Саме монопольний капітал є двигуном російського імперіалізму. 🌟РевДем

Postscriptum до Суспільств Контролю Жиль Дельоз Криза сучасного капіталізму, криза старих інституцій, криза лівої політики, криза марксистскої думки — всі ці явища є частковим переліком симптомів більш глибинного явища суспільного переходу. Цей початок цього переходу розташовують з середини XX століття на Заході та з розпаду СРСР в Східній Європі. Це перехід від дисциплінарного суспільства до суспільства контролю. По всьому світу ми, поки що, спостерігаємо лише перехідні кризові явища руйнації старого суспільства та появи нового. Криза дисциплінарних інститутів, таких як лікарня, тюрма, казарма, повʼязана з появою нових інструментів контролю. Але разом з кризою інструментів влади, настає і криза інструментів опору цій владі. Найбільш значний внесок в дослідження нового суспільства був зроблений Мішелем Фуко ще в минулому столітті. Сьогодні ми пропонуємо ознайомитись з нашим перекладом на українську детального коментаря французького філософа Жиля Дельоза щодо теоретичного доробку Фуко. «Не варто ані боятися, ані сподіватися — варто шукати нову зброю». 🌟 ЧИТАТИ НА ДРУКАРНІ 🌟 ЧИТАТИ НА SUBSTACK 🌟РевДем

Чергова Вежа (Кремля) Банкової На фоні теперішнього, насправді справедливого, обурення черговими кадровими перестановками всередині владної бюрократії, частина українського політичного дискурсу підняла на щит як ікону ідеалізований образ Михайла Федорова. Заперечувати ефективність Федорова на фоні минулих міністрів оборони ми в цьому дописі не станемо, це питання більш чітких та прискіпливих досліджень. Також в жодному разі не стоїть мети засудити теперішні протести проти нашої авторитарно-бюрократичної системи. Ціль лише показати місце Федорова в останній. Публічна солідарність ряда діячів та інституцій, що вже більше року виступає основним каталізатором масштабних протестів, давно вже стала очевидною: Міністр Федоров, депутат Железняк, агентство Українська Правда, антикорупційна інфраструктура НАБУ та САП. Зважаючи на антикорупційну направленість діяльності цих сил, виникає спокуса визначити боротьбу з корупцією як основу цього обʼєднання. Проте, це доволі передчасний висновок. Федоров почав свою політичну карʼєру, балотуючись до Верховної Ради від скандальної лібертаріанської партії 5.10. Пізніше повернувся в політику як функціонер команди Зеленського, його партія також в свій час проголосила свою близькість до ідеології тотальної диктатури капіталу (лібертаріанства). Якби не політичні амбіції, логічним завершенням карʼєри Федорова після відставки могла б стати згода на співпрацю з проєктом Palantir, що сповідує такі самі тоталітарно-капіталістичні погляди, однак, Федоров відклав цю співпрацю на потім. Можна згадати переплату в 600 млн гривень на закупівлях в рамках Армії Дронів Федорова в 2023 (1). Тоді провина Федорова не була доведена НАБУ, що не дивно, бо справжнім розслідуваннями щодо проєкту Федорова НАБУ чомусь вирішило не займатися (2). Так само характерно, що Федоров з самого початку виборчої кампанії Зеленського потрапив в корупційний скандал з майбутнім фігурантом справи Мідас Сергієм Шефіром (3). Що ми хотіли показати — це те що Михайло Федоров є частиною тої самої напівколоніальної системи. «Ефективний менеджмент» — крім позитивних ефектів у війні з однією країною-імперіалістом, є налагодженням роботи колоніальної бюрократичної системи та перерозподілом контролю над корупційними потоками. Але протест має свою цінність і поза перерозподілом влади всередині буржуазної диктатури. Протест перетворює народ з обʼєкту владарювання на мотор та мозок владного процесу. 🌟Лише в боротьбі народ здобуває владу над своїм життям. 🌟РевДем

Ліберали та Генерали Вже незабаром український парламент голосуватиме за призначення колишнього міністра внутрішніх справ Клименка новим міністром оборони. Тисячі українців обурені звільненням з посади міністра оборони Михайла Федорова — головного технократа останніх урядів. Нам не стільки цікаво чи дійсно корупція за Федорова знизилась, набагато цікавіше хто на цьому наголошує. Блок, що щиро вітає нове рокірування міністерських партнерів мало чим дивує — Президент, Голова Офісу Президента, Сирський, Клименко, генерали НГУ. Всі, крім останніх (що скоріше вимушені показувати лояльність), представляють утворену за останні роки воєнно-політичну бюрократичну систему. Вона консервативна по відношенню до реформ та ревнива до інших центрів влади (згадаймо причину минулорічних протестів). Інший табір, що активно висвітлює події але вже на користь Федорова — ряд ЗМІ та публічних осіб — Українська Правда, Стерненко, the Economist, Financial Times, тощо. Всі ресурси обʼєднані в своєму ліберально-технократичному баченні ефективного управління та протистоянню авторитарній бюрократії. Яким би привабливим не здавався процес деструкції національної корумпованої та авторитарної бюрократії, особливо в такій чутливій сфері як оборона країни під час війни, його наслідком є також усунення перепон для тріумфу західного імперіалістичного капіталу. Жодним чином воєнно-політична бюрократія не виглядає симпатичнішою за ліберально-технократичних менеджерів. Однак і останні тримаються лиш доти, доки вони мають симпатії народу. Буржуазно-бюрократичний двоголовий орел, попри внутрішні суперечності, являє собою один організм. Поки що український народ, на тілі якого він продовжує своє існування, лише обирає одну з сторін цього орла. Лиш шляхом революційної боротьби українець зруйнує, що закордонну, що національну систему пригнічення та запанує на своїй власній землі. Сьогодні ця боротьба йде під гаслами чужого народу табору — завтра вже під його власними. Саму ж боротьбу, що ведеться в інтересах народних мас слід підтримувати, навіть якщо її перемогами тимчасово користуватиметься буржуазія — бо вік останньої минущий. 🌟РевДем

«Про Економічну Теорію Соціалізму» Фред М. Тейлор, Оскар Р. Ланге Дискусія про соціалістичний економічний устрій, про ліву економічну теорію, яка могла б прийти на зміну капіталістичному устрою економіки, мертва. З 1980-х років, з часів праць Ярослава Ванека та його сучасників, не з'явилося жодної нової серйозної економічної моделі в mainstream дискусії в рамках економічної теорії. Соціалістична економіка не встигає за технологічним прогресом і викликами, які він ставить перед капіталістичною економічною моделлю. Через це ми, як людство, можливо, незабаром опинимося в ситуації, коли перед обличчям проблем, які виникнуть унаслідок можливого повного відчуження людини не просто від продукту праці, а й від виробничої діяльності взагалі (яке можливе з огляду на розвиток штучного інтелекту та робототехніки, а тим паче їхнього синтезу, який загрожує повністю або майже повністю замінити людську працю чи звести її лише до спостереження та усунення дрібних неполадок за інструкцією), ми будемо змушені гарячково вигадувати модель перерозподілу благ, постійно конфліктуючи з власниками капіталу (тих самих потенційних «універсальних автономних засобів виробництва») за право на гідне життя, що характеризується достатнім рівнем споживання певної кількості благ. Однією з найбільш цікавих моделей альтернативної капіталізму економіки стала модель польского вченого-економіста, члена ЦК Польської Об'єднаної Соціалістичної Партії Оскара Ришарда Ланге. У своїй статті, переклад якої нині ми пропонуємо читачеві, Ланге відповідає на сформовану економістами австрійської школи "проблему економічного розрахунку", розвиваючи ідеї американського економіста Фреда Тейлора. Ці статті показали, що, не зважаючи на спроби Мізеса довести неможливість раціонального ціноутворення в соціалістичній економіці, а відповідно і побудови ефективної с точки зору уникнення дефіцитів або надлишків системи перерозподілу благ соціалістичної економічної системи, побудова ефективної соціалістичної економіки не просто можлива, насправді вона є більш ефективна с точки зору суспільного добробуту. Слід враховувати що Ланге залишається теоретиком економіки минулого століття. Цей факт означає два обмеження його теорії: 1) Проблема самої моделі планування економіки «згори», як загроза авторитаризму за самодурства. 2) Проблема побудови економічної моделі на основі виробничих сил актуальних для минулого століття. Тим не менш, переклад наукового доробку найважливіших теоретиків соціалізму, хоч і соціалізму минулого, залишається необхідним елементом боротьби на теоретичному рівні. Тож пропонуємо вам ознайомитися з працею: ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ 🌟РевДем

ПОТЯГ ЙДЕ ВІД СТАНЦІЇ "СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА" ДО СТАНЦІЇ "БІДНІСТЬ" Київська міська влада продовжує "радувати" киян своїми рішеннями: вона не залишає спроб підняти вартість проїзду до 30 гривень. Ми не любимо повторюватись, тому нагадаємо гасло, яким варто керуватися: ТРАНСПОРТ - НАРОДУ! І кияни не планують мовчати. 14 липня, о 10:00 біля КМДА буде проведено демонстрацію проти цього грабіжницького рішення. Закликаємо всіх доєднатись! КООРДИНАЦІЙНИЙ ЧАТ ПОДІЇ.

Злочин та Кара Спонтанні повстання — безглузді та безпощадні… Популізмом було б виголошувати злочинною будь-яку мобілізацію з боку влади. Але й виправдовувати всі її механізми означало б осліпнути до злочинів можновладців. Характер цієї війни, війни проти імперіалістичної агресії та за національне визволення, є подвійним — вона ведеться як пригніченими класами, так і буржуазією; одночасно, буржуазія контролює повноту політичної влади і завжди готова зрадити інтереси народу. Ця суперечність — суперечність між народом та буржуазією — виражається у всіх сферах суспільного життя. Війна ведеться руками народу та в інтересах народу, але керується бюрократами та буржуа. Мобілізація так само здійснюється за рахунок народу, одночасно з тим і в інтересах народу, але під керівництвом буржуазної влади паразитів та плутократів та створеною цією системою карально-бюрократичного апарату ТЦК. Спонтанні повстання мають рису закінчуватись так само як це. Повстання натовпу без програмних цілей та власних організації безсиле перед лицем карного апарату держави. Повстання без цілей та методів, позбавлене усвідомлення учасниками власної інтересів, але, все ж таки, повстання народне живиться лише примарним сентиментом та відчуттям несправедливості на якій стоїть сучасна влада. Вирішення проблеми злочинних методів мобілізації безглузде та шкідливе шляхом відмови від мобілізації та неможливе без відповідального перед народом керівництва, що, одночасно, є органічною частиною самого народу. 🌟РевДем

Народні Маси — до та після Пролетаріату. Маоїзм, Народництво та Пост-Марксизм Теперішня класова ситуація в найбільш розвинених економіках світу стає все більш синонімічною до класової ситуації в відсталих економіках XIX-XX століття. Якщо і не можна говорити що на Заході пролетаріату вже немає, то вже з впевніністю можна стверджувати його кінець як з повноцінного класового організму. Ця економічна динаміка та синонімія між сьогоднішнім Заходом та вчорашнім Сходом виражається і на теоретичному рівні. Економічна ситуація в Російській Імперії в XIX сторіччі та країнах Далекого Сходу в XX сторіччі характеризувалася, в першу чергу, низькою абсолютною та відносною чисельністю індустріального пролетаріату. Це виразилось в ідеології народництва — ідеології революційного визволення широких, здебільшого селянських, народних мас від соціального, національного та політичного рабства. Тим не менш, вже на початку XX сторіччя, пролетаріату стало достатньо для того, щоб очолити Жовтневу Революцію. Ленінська революція була вимушена обʼєднати сили з селянством та їх органічними представниками в політичному житті — лівими есерами та боротьбистами. Але селянство в революції більшовиків завжди зміщується на другий план, тільки робітництву було дозволено стати авангардом більшовизму. Зовсім інша ситуація паралельно відбувалася під час української революції. Союз соціалістів, народників, лібералів та націонал-демократів, що сформував Центральну Раду та Директорію, ніколи не спирався на єдину класову основу. Буржуазія, селянство, інтелігенція, частина пролетаріату були обʼєднані в єдиний класовий блок, який виключав з себе хіба що крупний капітал та русифікований пролетаріат. Тим часом, інша ситуація стосувалася Китаю 1930-40 рр. Пролетаріат, хоч і був проголошений головною силою революції, був занадто малочисельною силою. На практиці китайські революціонери спиралися на ширший блок класів, здебільшого селянство, але й інтелігенція, частина дрібної буржуазії. І тому Мао Цзедун постійно хитається між тим щоб називати основою революції пролетаріат чи широкі народні маси. Тим часом, на Заході, де знаходилась левова частина світового пролетаріату, революції так і не сталося. В свій час Антоніо Ґрамші дав відповідь на цю суперечність, досі вона залишається найбільш обґрунтованою. Розвинені капіталістичні суспільства, крім того що створюють організований пролетаріат, також утверджують культурну гегемонію над широкими народними масами, позбавляючи пролетаріат організаційних можливостей для революційної роботи на кшталт більшовицької. Натомість, Ґрамші пропонує проєкт боротьби проти привласнення широких народних мас буржуазною нацією — тобто створення національно-популярного організму. Але економічні трансформації Заходу вже після Другої світової війни зробили неможливим механічне застосування думки Ґрамші. Пролетаріат на Заході був послаблений декількома факторами: 1) появою великої кількості високооплачуваної робітничої сили — робітничої аристократії. 2) перевезення частини виробництва в країни третього світу. 3) заміщення частини європейського та американського пролетаріату трудовими мігрантами, люмпенізованим елементом. Ця криза для робітничого руху спонукала до пошуку нових шляхів для залучення ширшої за вже послаблений пролетаріат соціальної основи. Головною тенденцією в теоретичній та практичній роботі західної лівиці став перехід до міноритарної політики — залучення різнорідних меншин (сексуальних, національних, расових, тощо) в революційну роботу. Критика сучасної західної лівиці може бути в багатьох питаннях — відмова від робітничого руху, спонтанеїзм, відмова від партійного будівництва, опортунізм. Але це не питання поточної роботи. Ключовий висновок щодо природи народу, як основної сили революції — він ніколи не є ані абстрактним скупченням людей, ані будь-якою однорідною групою. Нація-народ, як революційний субʼєкт є синтезом різнорідних революційних груп та класів — пролетаріату, інтелігенції, селянства, буржуазії, різнорідних меншин, тощо — відповідно до конкретної соціально-економічної системи експлуатації. 🌟РевДем

Імперіалізм чи Незалежність

Комуністична система є протилежністю американській системі

🤴 Дональд Трамп, промова на 250-річчя незалежності США Про який «комунізм» йде мова в промові Трампа? Про марксизм-ленінізм Вʼєтнамського визвольного руху, ветеранів війни з яким вітав вчора Трамп? Чи про безліч старих соціалістичних партій, що сьогодні втягнуті в імперіалістичну систему сучасного капіталізму? Чи про американський демократичних соціалістів, силу що починає піднімати голову на противагу над експлуатації американців та всього світу? Жодне з цього не є повним описом того, що Трамп розуміє під «комунізмом». Йдеться про саме протистояння американській машині війни та пригнічення народних мас по всьому світу. 🌟 Соціальне та національне визволення народних мас є повною протилежністю будь-якому імперіалізму. Трудові маси кожного народу мають спільного глобального ворога — це імперіалістичний капітал. Але кожен народ має й своїх конкретних та локальних ворогів — колоніальне пригнічення, збройна агресія чи власний імперіалістичний уряд. Смерть США! Смерть імперіалізму! Воля Народам! Воля Людині! 🌟РевДем

Ґрамші, Якобінство та Пасивна Революція В продовження питання розрізнення Революційної Демократії від опортуністичних сил, що під виглядом демократизму та реформізму лише підіграють буржуазній гегемонії, ми маємо звернутися до спадку Антоніо Ґрамші. Ґрамші чітко розрізнив два типи соціальної трансформації: Якобінство та Пасивна Революція. Якобінство характеризується формуванням на основі пригнічених класів єдиного національно-популярного організму. Ця політика має дві тактики: маневрена війна та позиційна війна. Маневрена війна актуальна для революції в країні з нелегітимною та соціально-відірваною верхівкою, що тримається на силовому примусі; класичний приклад такої тактики — революція більшовиків. Позиційна війна в свою чергу здійснюється в суспільстві буржуазної культурної гегемонії; їй характерна затяжна боротьба за розповсюдження революційних поглядів серед широких народних мас. Саме з ситуацією позиційної війни ми маємо справу на Заході. Складність революційної роботи в розвинених країнах полягає в застосуванні буржуазією другого типу соціальної трансформації, що дозволяє буржуазії зберігати свою гегемонію. Цим засобом є пасивна революція — поступове реформування соціальної системи, що не руйнує буржуазну систему влади та пригнічення. Саме елементом здійснюваної буржуазією пасивної революції є сучасні соціал-демократичні реформістські партії. Соціал-демократи ніколи не віддадуть політичну владу в руки широких народних мас, бо соціал-демократи ніколи не руйнують саму систему соціального, політичного та національного пригнічення. 🌟РевДем