Олег Мудренко

Ракети не самі народжуються – їх роблять, працелюбні двоногі - у три зміни на заводах. І на кожному виробництві є десяток спеціалістів, без яких ці цехи зупиняться. Ракети не самі летять. Їх у тиші кабінетів програмують і з літаків та полів запускають. Теж двоногі. Які самі (та їхні родини) живуть у добрих будинках у Москві чи смердючих бараках в Іжевську. Те саме можна сказати про ключових фахівців та їх сім'ї у всіх сферах рейху. Логістика, фінанси, енергетика, муніципальне управління... Чи не ''прості люди'', ця худоба без номера нічого не вирішує. Не керівники вищої ланки – цих упирів надто добре охороняють. Особливо для найманого наркомана з молотком у руках. Середній рівень - ключові фахівці, робочі коні будь-якого процесу. Від заводу до генштабу ворога. Наприклад. В одному із спальних районів Москви є помітний будинок. Колись давно я в ньому жив. Ранком на весь двір йшла череда рашистких офіцерів від майорів до генерал-майорів. Кубло у них там, чай п'ють із рязанським цукром) У схожій ситуації одна розумна бабуся "відправляла хлопчиків", коли ракет не вистачало. І падали головні інженери заводів, льотчики та банкіри, на похоронах родичів вибухали ключові генерали, горіло і вибухало те, що заважало жити... Гинула в боях та при арештах і агентура - не все можна доручити одноразовому виконавцю. Але втрата добровольців диверсантів незрівнянна навіть із одним піхотним боєм. Так вони і перемогли - сталевою волею та філософським ставленням до куртуазних конвенцій. А ми продовжуємо свій Верден- начебто у кожного полководця свій завод з виробництва новобранців... І тінь Сайгона-1975 потихеньку наповзає на Київ

Якби я вірив у можливість та реальність виборів – мене б потішила сьогоднішня новина. Про те, що Генерал В.Ф.Залужний балотуватиметься у разі їх проведення

Зе відмовляє Генерала В.Ф.Залужного від участі у міфічних президентських виборах. Причому сама можливість їх проведення - існує лише у запалених мозочках ОПівських радників та рожевих поні. Які знову ''закінчили війну у своїй голові''? Забудьте про химери. У ворога достатній економічний, промисловий та свинясобачий ресурс. Попереду знову війна, зима та мобілізація сотень тисяч хробаків. Думайте про Армію, а не про електорат енурезників.

Десять років тому у бою з рашисткими окупантами загинув Василь Сліпак. Ми пам'ятаємо. Ми прийшли на зміну. Ми завершимо розпочате - москва, серце Тьми, буде порожньою. Till Valhall!

Позитиву хотіли? Добра людина з Воронежу поділилася домашнім відео. Нагадаю, це унікальний завод воєнної мікроелектроніки. Тонка настройка обладнання, висококваліфікований ворог. Про "шість загиблих" місцевий гауляйтер може розповісти п'ятикласницям - реальна кількість вселяє повагу до якості удару.

Дістав ніж – одразу вогонь на поразку. Поки губошлеп Алёша заставу не вніс. І це Харків, фронтове місто - где мене у 2022 у шпиталі реально вилизували, як рідного сина...

-Все, це смерть, пацани, прощайте! Слава Україні! -Героям слава! Сьогодні, 24 червня, ми поминаємо Тиграна Оганнісяна та Микиту Ханганова. Їм було по 16 років. Три роки тому, у Бердянську, вони загинули у бою з окупантами. Як справжні чоловіки та воїни. Till Valhall! Вічна пам'ять!

Учорашній мій допис про дуже важливий міст під Мелітополем, який аж проситься на расхєрачити, в чергове наштовхнув мене на певну думку. А саме… Дехто наполегливо намагається стерти українцям спогади минулого. Начебто нічого і не було. Начебто ніхто і не жер горілку в Буковелі, коли треба було терміново готувати країну до найголовнішого виклику в сучасній історії, себто до повномасштабного вторгнення! А якщо і була та колиба із горілкою в Буковелі, тооооо… йдіть нахєр, ось чому! І зокрема той міст під Мелітополем не грав ніякої ролі, бо магістральний канал «через двадцять кілометрів закінчується» і що ти нам утетоотвсьо тут розповідаєш. Я людина вельми вперта, до 2014 року прожив в Мелітополі, неодноразово їздив на риболовлю на той самий канал і тому спробую парирувати накиди «фахівців» з диванів. 1. «Військові самі могли підірвати той міст. Чіво Залужний це не зробив?»… Ні, не могли! Військові, в незалежності від прізвища Головнокомандувача, не можуть діяти, як їм заманеться. Навіть якщо дуже захочуть. Навіть якщо на відміну від Банкової уважно слухали те, що говорять західні ЗМІ. (Ну ті, які «гірше скабєєвої»). Для того, щоби військові раптом замінували дууууууже важливий міст біля Мелітополя… міст, по якому їздить купа транспорту бо він знаходиться на трасі, їм, (себто військовим) потрібен Наказ, який спирається на Наказ зверху, а той ще вище. Все це врешті решт впирається в Наказ (указ, рішення) на застосування військ. І це рішення приймає… ні, не Головнокомандувач ЗСІ. А виключно Президент України, Верховний Головнокомандувач. Так і ніяк інакше. В листопаді 2018 року, таке рішення було прийняте пʼятим Президентом. Він тоді діяв навипередки. А ось в лютому 2022 року, це рішення будо прийняте лише тоді, коли на Україну вже падали ракети. Забули? Так освіжіть памʼять власну. Це безкоштовно! Наполягаю… Подивіться, а потім ще раз передивіться інтерв’ю, яке генерал Сергій Наєв дав «УП». Він все розклав по полицях. Настільки зрозумілою мовою, що зрозуміліше та простіше, вже неможливо! Навіть якщо ви не сприймаєте прізвище Наєв, всеодно подивіться. Бо там він цитує нормативні документи, а не власну думку. 2. «Цей міст не мав ніякого значення! Бо його можна було обʼїхати». І це мені намагалися довести люди, які із великою вірогідністю плутають Мелітополь із Маріуполем… Неправильна, хибна думка! Російські танки були біля мого рідного міста вже наступного дня після початку повномасштабного вторгнення. І примчалися вони не в обʼїзд, а по трасі зі сторони окупованого Криму. Саме через цей, начебто другорядний міст. А якби ж хтось дуже потужний на Банковій подумав головою та прийняв рішення (дивиться пункт 1), то російським танкам прийшлось би шукати обхідні шляхи, які можливо теж вже були б заміновані та підірвані. Це якщо не враховувати той факт, що вони могли б вже застрягти на Чонгарі або перешийку в Салькове. Безумовно, вздовж Каховського магістрального каналу йдуть грунтові (і трішки асфальтовані дороги). Так, приблизно через кожні 30 кілометрів є дамби для проїзду транспорту. Але це не траса, пряма як шкільна лінійка. І пошук обхідних шляхів, які нагадаю могли б вже бути замінованими, це все щооооо? Бінго! Чааааас! Напишіть мені вартість того самого часу для оборонців Маріуполя? Я вже не кажу про те, що ці мости навряд чи були розраховані на вагу танка. 3. І не менш головне. Навести понтонну переправу через штучну гідротехнічну споруду, себто канал, це завдання із охренєнною зірочкою. Чому? А подивіться уважно на фото Каховського магістрального каналу, і подумайте головою, якщо не втратили таку здатність. Так має цей міст значення чи ні? А доки думаєте, можете подивитися на мапу Каховськоі зрошувальної системи та фото каналу, яке я колись зробив на риболовлі. Нагадаю, одне рішення, однієї людини на Банкової, могло врятувати життя десятків тисяч українців. Рішення, яке так і не було прийняте… Чомусь!

Москва ляже у Криму. Птахи СБС сприятимуть і надалі. Різнобарвʼя цілей, споживайте хробаки. Ніч проти 23 червня була у Криму запальною. В оперативній глибині противника Птахи СБС шуму навели, понад 60 чутливих ворожих цілей відпрацьовано лише мідлами. Серед різнобарвʼя цілей три крилатих корости-ракетоносії, чотири системи ППО, нафтобаза у Керчі, газорозподільча та електропідстанція, каравани логістики та паливозаправників… Серед них: 🔥глибинні розв-ударні безпілотники "Оріон" - 3 одиниці, носії керованих авіабомб та малорозмірних крилатих ракет, нп Керч, АР Крим, 1 ОЦ СБС 🔥Нафторезервуари на Керченській (Камиш-Бурунській) ТЕЦ, нп Керч, АР Крим, 1 ОЦ СБС 🔥ЗРГК "Панцирь-С1", нп Багерове, АР Крим, 1 ОЦ СБС 🔥Пускова установка С-300, нп Курортне, АР Крим, 1 ОЦ СБС 🔥РЛС "Небо-У", нп Керч, АР Крим, 1 ОЦ СБС 🔥Зенітна установка ЗУ-23-3, нп Курортне, АР Крим, 1 ОЦ СБС 🔥Електропідстанція ПС 330/110 кВ "Західно-Кримська", нп Кар'єрне, АР Крим, 427 ОБрСБС "Рарог", 413 оп СБС "Рейд" 🔥Навчальний полігон пілотів БпЛА 4 омсбр в оп (У) "Дзержинськ", нп Дебальцеве, Донецька обл, 20 Обр СБС "К-2" 🔥Газорозподільча станція "Сімферополь", нп Трудове, 1 ОЦ СБС 🔥Цистерна з ПММ, нп Горлівка, Донецька обл., 20 Обр СБС "К-2" 🔥Логістичний транспорт ворога, нп Приазовське, Запорізька обл., 412 ОБр СБС "Nemesis" 🔥Логістичний транспорт ворога, АР Крим, Донецька, Луганська, Запорізька та Херсонська обл, загін "13" 414 ОБр СБС "Птахи Мадяра", 20 Обр СБС "К-2", 412 ОБр СБС "Nemesis", 1 ОЦ СБС Слідкуй результати наживо: Онлайн-табло СБС «ПІДРАХУЙКА» https://sbs-group.army/ МАДЯР🇺🇦 23.06.26 🔵МАДЯР🎞МАДЯР👥МАДЯР 👥RB📷МАДЯР 🇺🇦СБС онлайн«ПІДРАХУЙКА»СБС

Зараз: Крим без бензину і, частково, без електрики. Пороми згоріли, траса під вогнем добрих дронів, міст через раз пропускає легковики. Бойова робота ЗСУ продовжується. Це у нас країна генераторів, ми навчилися виживати, торгувати та воювати в будь-яких умовах – відступати нікуди. А окупант десять років упивався величчю) Пройде кілька днів - і розкриються десятки консервів кремля. Риданнями про гуманітарну катастрофу безневинних овечок. У стилі "голодних дітей Гази" ось ось почнеться) Порожні супермаркети, голодні юнармійці, що плаче яжемати біля закритої аптеки та вагітні пенсіонерки біля погаслого телевізора. Шаблон один - не виключена навіть чергова "флотилія свободи" з натовпом ледарів на борту. Топити все та всіх. Без гніву та жалю - боги на небі впізнають своїх. Емпатія до ворога-закінчилася ще на Житомирській трасі. Москва впаде в Криму

Армія працює

2

На Крим залишилася одна траса. Пороми згоріли, міст тільки для легковиків, танкера не прийдуть. Доля півострова вирішиться у небі – найближчим часом. Побажайте удачі кожному, хто зараз відправляє борти на бензовози та фури ворога. Ми на своїй землі – правда і сила за нами

Як я вже казав- краще ядерна війна, ніж капітуляція. У сакральному Криму повністю припинено продаж палива. Заправляють лише окупаційні держслужби. У серці Темряви знищен завод, який давав 70% палива на Москву. За ці дні ми стали далі від ганьби. Про "примирення" вже ніхто з осудних не говорить. А тотальну мобілізацію ворога, навіть його тактичні спецбоєприпаси - ми переживемо. Нам ще буде дуже важко, але точно вже ніколи не буде соромно

Один популіст і балабол забрав у іншого такого ж брязкальця - і помчало...Вся стрічка завалена вересками та прокльонами, наче це Польша нам міста зносить. Не можу приєднатися до хору. Я не рибка гуппі, у мене пам'яті більше ніж на п'ять хвилин Пам'ятаю сотні тисяч жінок та дітей, яких прийняла Польща. Пам'ятаю польські Краби влітку 2022 року. Пам'ятаю сотні !!!! танків восени 2022 - я сам був прикритий ними на Корсунського Пам'ятаю винищувачі, системи ППО та довгі ряди бронетраспортерів. Десятки навчальних центрів, логістичних хабів та складів. Мільярди доларів фінансової допомоги, волонтерів чи не кожної АЗС під двома прапорами. Я не сука, я добро пам'ятаю. Аферу із зерновим транзитом, на мільярди доларів теж пам'ятаю. На таких зашкварах Навроцькі і виграють вибори. До речі, вони нам нічого не винні і нічим не зобов'язані. Хоче він свою брошку назад - та нехай чекає посилку за рахунок одержувача. А нам треба про свою гідність та свої інтереси пам'ятати, а не актора скривдженого зображати. У тому числі - подякою тим, хто допоміг і допомагає в жуткий час. Za naszą i waszą wolność! Слава Україні! Слава УПА!

Німці не мають - доросла нація.

НПЗ на мАскве відновленню не підлягає – це пройдений етап. Метро у столиці рейху – це цікавіше

Рішення: Сенсу в контрактах немає ніякого-залишаюся мобілізованим

Окремий вид задоволення сьогодні був — заходити в треди росіян і читати оте сакральне: «а нас за что?», «а что происходит?», «мы же простые люди». Господи, ну нарешті. Нарешті цей «простий народ» відкрив для себе дивовижну річ — що події у світі іноді мають причинно-наслідковий зв’язок. Що реальність може прийти не тільки в телевізорі, де красиво розказують про «целі», а й постукати у власні двері. Звісно, українці, як дуже ввічливі люди, одразу почали пояснювати. З фотографіями. З датами. З містами. Бо коли у людей раптово починається амнезія, треба ж допомогти відновити пам’ять. Але ближче до обіду почалася моя улюблена частина програми. Вийшли люди зі святим: «Не можна радіти чужому горю», «ми стаємо такими самими», «не можна впускати ненависть у серце». Кажуть, зі Стокгольма вже телефонували. Шукали свій синдром. Кажуть: «Ми його точно десь загубили». Ну, здається, знайшовся. Десь тут. Бо я перепрошую, але давайте без цього театру високої духовності. У Старому Завіті написано не «око за око, а потім обійміть того, хто прийшов вас вбивати». Там трошки інша концепція справедливості. Я не знаю, де люди беруть цю нескінченну емпатію. Може, у них є окрема поличка вдома. Баночка з написом «співчуття агресору, відкрити після чергового злочину». У мене такої баночки немає. Моя війна почалася не у 2022 році. Моя війна почалася у 2014-му. І за ці 12 років я бачила стільки болю, смертей, зламаних життів, похоронів, знищених міст і людських трагедій, що десь по дорозі я свою емпатію до них закопала. І знаєте що? Я навіть не памʼятаю де. І шукати не буду. Бо всі ці 12 років у мене було одне питання: навіщо? Навіщо я знову встаю? Навіщо тягну? Навіщо вкладаю сили, час, здоровʼя, шматки себе в цю війну? І відповідь завжди була одна — бо я хочу дожити до моменту, коли зло перестане сміятися, а почне відповідати. Не «занепокоїтися». Не «відчути наслідки». А саме відповідати. І сьогодні я вперше за дуже довгий час почула маленький дзвіночок. Тихий такий звук, що рахунки все-таки існують. І колись їх приносять. Я дуже хочу дожити до дня, коли Росія заплатить за все, що зробила Україні. За кожне місто. За кожне життя. За кожну родину. А до того моменту — ні, не шукайте в мене жалю. Я його не загубила. Я його поховала.