Храм поезії (🖤)

Вірш присвячується Ніні Строкатій — українській дисидентці, мікробіологині та імунологині, дружині Святослава Караванського, яка боролася з онкозахворюванням і радянською владою одночасно.

Строкате життя складалось контрастом у новий пазл: Одеські вітри її кучері крутили у дивні "па", перебираючи ніжками Ніна бігла до інституту. Він називав її ніжно: "Моє ти світло у цьому смутку". Міцелієм метастази вгризалися в її тіло. По трубочках/венах лилася хіміотерапія. Мордовія стала Мордором усім заповітним мріям. Нудні каравани днів важко-схожих лиш час розвіє. Капелюшки зелених дахів — їх зустрічає Відень. Вдихнути на повні груди — нарешті у них це вийде. Залізний кулак системи зазнає свого удару і рухне вся велич імперії — залякана і удавана. Вірш написано на 2 тур 7 сезону Віршометрії. Сезон грибний. Завдання: написати вірш не про гриби, але вплести в нього від 3 слів, пов'язаних з будовою грибів: міцелій (грибниця), ніжка, капелюшок, трубочки, пластинки, спідничка, спори. Псевдонім-Чашка Петрі. @katrin_tsymbal #цимбал

Кулеметною чергою линуть новини з етеру: °обіцяють набої і зброю °ювілей письменниці °річниця чийогось весілля °флешбеки початку вторгнення °загинула дівчина із твого універу Звали Настею. Двадцять два. Позивний Троя. Жодного разу не бачились. Сімдесят спільних знайомих Спільні дороги. Спільні парти і кабінети. Спільні лекції, трохи різні кафедри і предмети. Читали книги сучасних крутих поетів, Також уже полеглих Знайома ця логіка спільних спальних районів: Ось ви на відкритті пам’ятника таким як самі, стоїте на загальному фоні Обоє підписані на сторінку Кантера Льоні А ось у різному часі - медики у одному загоні Позивний зникає з етеру. Сонце ховається за териконом Виє сирена, виють на площі трембіти. Боляче з вами прощатись, вчорашні діти Боляче молодість власну у вас впізнавати Вчора студенти - сьогодні стаємо солдати - Ким ти була до війни? - Ще ніким і не встигла Доля ламається, ніби ранкова весняна крига Олена Герасим'юк

і гусне, і ширшає, тягнеться вгору і світиться найпершим туманом світанку мого прийдешнього цвітуть на моїх руках і мережаться китицями квіти дурману, а з ребер ростуть черешні   і їхнього соку вистачить нам, щоб напитися ламай мене навпіл, складай як сам собі хочеш корінням вгризайся, щоб знала — найглибшої тиші прийдеш і я оживу поміж нашої ночі @novakain_poetry #новакаїн

Шепіт. Шелест. Вечір тобі за пазуху. Я все шукаю слова ніби у віршах - наголос Ніби нічого не важить те що не разом ми Ніби не нами в обіймах задушене те що і не починалося Те що тепер проростає фазами І ховається шелестом нам у сни Та повернувшись спиною кладе сонце на плечі заходу Там де вогонь підкидатиме в ніч звуки, пісні і запахи Там де поховане вже не воскресне і доки ранок спатиме Зорі ховатиме в темний мішок як у корзину пам'яті Та ми йдемо забуваючи все кожен своєю стежкою Я - у бетонні шухляди міст прагнучи теж колись Не наздогнати то хоч повірити що все обравши правильно Світ мій стоятиме, хоч і німий спогадами не звалиться Вулиці зміями в'яжуть клубок і застрягають в реченнях Я забуваю твій голос вдень щоб пригадати ввечері Коли  за пагорби сонце ховатиме втомлений теплий погляд І закриватимуть тіні будинків виходи з них і входи Коли останнє проміння тлітиме гріючись на долонях Як позолота на стінах храмів де вже немає Бога. Федір Рудий #рудий

Ще 5,4к https://send.monobank.ua/jar/2oMwyD8djt

*** І ніколи — ти чуєш? — ніколи чіпати не смій те, що довго кипіло, пекло і раптово збулося. Я терпляче згортатиму наклепи в довгий сувій і носитиму карму так вільно, мов дощ у волоссі…   Тільки вір, що буває, трапляється все, як тоді, там, де сходяться ріки і бігають сонячні плями, відпускає кораблики дівчинка вниз по воді, а вони утікають у ніч і стають кораблями,   і вертають до неї — до жінки з понурим лицем… Скільки пам’ять не рухай — а все ж не побачиш фасаду. Скільки біль не труї, а зійде хоч одне деревце у тремтінні трави у відтінках рожевого саду,   де не знали ні дикого сонця, ні злої води, де згрішити — не гріх, коли губи нагріті губами, де палила вона кораблі і кричала «Іди!», а потому, зарюмсана, бігла жалітись до мами.   Не торкай і не згадуй, і подихом навіть не руш того світлого попелу… Все, що згоріло — нестиму на плечах, у волоссі, по теплих кружальцях калюж. І стікатимуть краплі гіркі та пекучі по спині…   Анна Малігон #малігон

Такс, допомагаю Веронічці Я зробив допоміжну банку на детектори дронів Чекаю на ваші щедрі донати або можна поширити збір в інсті посилання на банку

На здавнених фресках епоха лишає сліди: У тріщинах пил, наче зморшки на світлім обличчі. По вулиці йдеш, проникаючи поміж клітин Кварталів міських, видихаєш туман і колишніх... Гортаєш історії, з кавою випиті дні: Що перебулося, лишає у пам'яті спори. Гарячий сургуч припікає вчорашній сувій – Міцелій листів розростався по шкірі, до крові Шкріб ремінісценцію, садна лишаючи. Шрами, Рубцюючись досвідом, перекривали живопис Натільний. Спокійна. Сновиддя помило дощами. Підборами втомлені ніжки – втікаєш, не хочеш Лишитися поглядом з-під капелюшка чи вітром, Що простір очистить, дванадцять торкаючись мідних Дзвін-трубочок понад закритими в душу дверима. Купуєш нову чорну сукню, вуаль – не спідничку, Розкроєну сонцем. Пластинками сходів – підборів Відлуння. Світанок. Туман видихай. І колишніх. Живи. Для себе нової. 10.09.2024 @olesya13r Вірш написано на 2 тур 7 сезону Віршометрії. Сезон грибний. Завдання: написати вірш не про гриби, але вплести в нього від 3 слів, пов'язаних з будовою грибів: міцелій (грибниця), ніжка, шапинка (капелюшок), трубочки, пластинки, спідничка, спори. Набрав 38 балів від суддів та 2 за глядацьке, 1 місце в турі. Фаволаскія калоцера - псевдонім

*** Запалюй свою гірку несмачну цигарку Та пригадуй усі імена: Дівчина в окулярах У віршах — кохана, Молода аспірантка. Дівчина в лінзах З рудим хвостом, Назавжди коханка. Хтось є ще?.. Запалюй-запалюй свою цигарку. Розмова ця довга, ти все мені розкажеш — Як вистачало сил, щоб кожній брехати, Шкрябатись прямо в душу прізвищем, позивним, А як вона стягувала фултайм та аспірантуру ридаючи? Запалюй-запалюй свою цигарку. Як зовсім інша знаючи про таке існування, Все тримала всередині, Так чекаючи, Ти ж обіцяв, що обовʼязково все зможе початись. «Це переступ, Це все неправильно», Чекай своєї години, Гливкої отрути на смак, як радощі… Запалюй-запалюй свою цигарку. Як в тебе вивертався язик, Писати, хотіти, брати знову і знову, На своєму балконі палити гірку цигарку опісля Кого просто юзав й трахав, А кого кохав, бо справді хотілось? Запалюй-запалюй свою цигарку. Кого ти взяв за дружину, І де твоя совість була коли, За декілька днів до дня Х, Шепотів іншій світанок. Поцілунками в шию, Голосними зізнаннями, Стогонами у її плече. Знаючи, що наречена приречена Чути гул всих твоїх джмелів… Запалюй-запалюй свою цигарку. Чи зможеш в очі дивитись тим, Хто імʼя без метафорики, Вимовляв цитуючи справжнім І захоплено думав-гадав, Як так виходить з роками ставати кращим? Запалюй-запалюй свою цигарку. Їж губами вбиваючий дим, Вдивляйся у її фотографії Чи в ланцюжок із твоєю першою літерою. Пригадуй браслет та футболку на голе тіло, Серце не тисне? А має, Має затиснути! Як зачешуться ребра Від питань та приписаних на присвяті слів, Послухай, як загудуть джмелі Чи ще вистачить твоїх цигарок На ще пару коханих й коханок? В тебе вистачить, знаю, То… Запалюй-запалюй свою цигарку. @poetrypozharska #роніка

*** Запалюй свою гірку несмачну цигарку Та пригадуй усі імена: Дівчина в окулярах У віршах — кохана, Молода аспірантка. Дівчина в лінзах З рудим хвостом, Назавжди коханка. Хтось є ще?.. Запалюй-запалюй свою цигарку. Розмова ця довга, ти все мені розкажеш — Як вистачало сил, щоб кожній брехати, Шкрябатись прямо в душу прізвищем, позивним, А як вона стягувала фултайм та аспірантуру ридаючи? Запалюй-запалюй свою цигарку. Як зовсім інша знаючи про таке існування, Все тримала всередині, Так чекаючи, Ти ж обіцяв, що обовʼязково все зможе початись. «Це переступ, Це все неправильно», Чекай своєї години, Гливкої отрути на смак, як радощі… Запалюй-запалюй свою цигарку. Як в тебе вивертався язик, Писати, хотіти, брати знову і знову, На своєму балконі палити гірку цигарку опісля Кого просто юзав й трахав, А кого кохав, бо справді хотілось? Запалюй-запалюй свою цигарку. Кого ти взяв за дружину, І де твоя совість була коли, За декілька днів до дня Х, Шепотів іншій світанок. Поцілунками в шию, Голосними зізнаннями, Стогонами у її плече. Знаючи, що наречена приречена Чути гул всих твоїх джмелів… Запалюй-запалюй свою цигарку. Чи зможеш в очі дивитись тим, Хто імʼя без метафорики, Вимовляв цитуючи справжнім І захоплено думав-гадав, Як так виходить з роками ставати кращим? Запалюй-запалюй свою цигарку. Їж губами вбиваючий дим, Вдивляйся у її фотографії Чи в ланцюжок із твоєю першою літерою. Пригадуй браслет та футболку на голе тіло, Серце не тисне? А має, Має затиснути! Як зачешуться ребра Від питань та приписаних на присвяті слів, Послухай, як загудуть джмелі Чи ще вистачить твоїх цигарок На ще пару коханих й коханок? В тебе вистачить, знаю, То… Запалюй-запалюй свою цигарку. @poetrypozharska #роніка

Команда Єви — Пара.docx з Е:/ Команда Жені — Співці Середзем'я Команда Діани — Ребро Ліліт Команда Мурки — Смурфи Команда Алеф — Квадратний корінь поезії

кожен дотик випалював до кісток, наче невиліковна хвороба здорове, молоде тіло. я всього-на-всього піклувалася про своїх воронів, їм до смаку підгнила плоть — хоча і сліпо, несвідомо. витягнули очі, щоб подивитися на світ моїм поглядом. бачать, як темрява ховала наші слова, але не проголошувала нічого важливого у відповідь. грала у мовчання, наче в дитинстві, коли програє той, хто перший заговорить. знаєш, тиша нас перемогла. ти помер першим, а я померла після — повільніше і обережніше, з тією самою хтивою посмішкою, бо знала  — моя смерть буде красивішою. ковтаючи останні хвилини, мов скло, впевнилася: ти любив саме в цей момент, обирав бачити, як вивертаюся від болю. чи була вона тут? була. плавала, як нафта, густо лилася по наших тілах, обтяжувала кожен рух, втискала нас у кімнату, де стіни облізали від старості, покривалися пліснявою, як плід, що гниє зсередини, залишаючись привабливим, потрібним. перед смертю ми стали одним цілим, але так дивно, що я не пам'ятаю, чи були ми розділені до цього. @fishechkayana #фіщенко

Щось скучно… накидайте в кого є свіжої музички… щось дуже-дуже нове… рок/метал звісно в найвищому пріоритеті 👍 😎

Вночі я не встиг про це сказати. Ніч — це серця з золотими нервами. А на ранок виходиш зі своєї казарми — сонце вгорі і туман між деревами. Діти його просвічують душами, основи його — вологі, останні. Якщо не хочеш про мене думати — думай про ці дерева в тумані. Думай про них, коли тобі радісно, думай, коли тобі хочеться плакати. Дерева в тумані схожі на радіо — діляться бідами, діляться планами. Якщо не хочеш про мене згадувати, якщо не маєш сили та спокою, думай про ліс, що стоїть загатою — міцною, надійною та високою. Думай про сталеве коріння, думай про надрізи й крону. Нехай ця земля, смоляна і осіння, наповнить теплом ніч твою чорну. Думай про мокру траву між дюнами, думай собі, ніби так і треба. Я ж знаю, про що ти насправді думаєш, коли ти думаєш про дерева. Я знаю, я все це собі переховую серед туману й огрому нічного. Немає нічого випадкового. Немає нічого. Зовсім нічого. Сергій Жадан #жадан

Мої сни — корида у реальності та правді. Їхній автор — варвар? Коли світ лише капсула цианіду, ковтати все марно, я розбиваю чергову пляшку й салютую червоному танґо! Подарунки не повертають, я збережу свої шрами назавжди — це все, що від тебе лишилося. Коло грама емоцій, що колють і без того розколоте серце. Хто ти? Бог, чи голос храму? Голограма. А вулиця то дощ, дощ, дощ і туман. Загубилися? Що ж... Я вдома сам і краще вже ніж, ніж ніжки ніжний дотик. Завжди свіжий, як чергова діжка меду з галоном дьогтю. Мов приречений Тарнум, без кінця видихаю пару на потріскане скло. Блістер пігулок металевою пластинкою відділяє пам'ять від міських пейзажів за вікном. Бажання жити обернулося звичайною спорою: докора плюс покора. Душа тепер прозора, мов болотяний килим і чиста, ніби отруєний лотос. Але коли свободою запахло й пішов по землі мій дощ, дощ, дощ, і поніс по вітрах солодкий ель серед осель, я відчув, що небо й без мене приречено чахне, а хмари вкривають власним прахом людей, про яких вічно плаче Анхель. @kildun4ikchanel #ставицький

Я у пастці. В'їдається в шкіру рибальський міцелій, Щоб мереживом неводу витягти спори думок. Диким танцем здіймається хвиля у річці завмерлій, А тенета міцні, а тенета ласкаві, як шовк. Говорити. Навіщо? Обізнаний в справі рибалка, За законами Всесвіту риба завжди мовчазна, Як постскриптум, який майорить у спідничці бунтарській, Як зворушена пострілом сонна холодна війна. Дна не бачу. До носа тягну рятувальну шапинку. Підсвідомість тримається хитко на ніжці одній. Все на краще. Пливти не вдається, зникаю нестримно. Хто розкинув приладдя: злочинець або рятівник? Бездиханна. Ховаюсь за гострим обводом баркаса. Я на суші – не знаю ні мову, ні жести людей. У мембранах з бажань риболова утворений насип, В отолітах «тебе відпускаю на волю» гуде. В білій смузі. Смугасті мотузки лишились назовні. Між лускою капкани вагання – природний порок. Серед блюзу сумного в музичних витках грамофона, Під дощами заграє грибний рятувальний фокстрот. @sarahwatsonrhymes 2й тур ВМ7 #мовчан

уже червоні, та все ще гіркуваті. червоні китиці у горобин. як плями, що залишив мастихін на гіллі. рясно і недбало. заклякле листя очікує на завершальний пошуг із висоти своєї смерті. цей жовтень сатаніє, бо занадто теплий — нестача інею у нього. сніг студений, та безумовно гріє, наче ліжник — присутністю своєю, без власного тепла. прийдешній холод плекатиме сяйливе серце. огорне і закріпить колір, залишить цілим і яскравим чекати сонця і не забувати ритм. після морозу дрібне намисто горобин стане медовим. і м'яким. @lysychkazlisu #лисичка

[надихнулась віршем М. Вінграновського «Романс»] слово з 5 літер, що змусить відчути на тілі найгірші з медичних призначень. хто ти сьогодні у цій з плюсиком книзі? чи заклеяти оклюзійкою із моєю любовʼю сліди від усіх картеч, щоб він зміг спокійно спати та не чути фантомний крик? а лиш, вибухи вінграновських хмар… лиш світанкові прощання яр, що бродять тепер у щасті, як не плутай слова між собою класика не переписати. і, навіть, слово з 5 літер, що означає «війна», його римами не злікувати, як не читай віршів… ти не відчуєш, що добре знає танкіст, штурмовик чи снайпер. їм залізничні колії міст у кожному куточку країни, пахнуть однаково сумом доріг. хтось помирає, тебе повертають ти залишаєшся до останнього дзвону, бо хто сьогодні буде за всіх, хто понесу ту варту? хто, як не ти, натискав на гачок, хто, як не ти, відчував цю віддачу. вона, мов акорди, лягала рядком, аплікатурами грала вдачу. і це слово з 5 літер не заліпити тепер оклюзійкою, тільки вкладати у кожну рану трішки рим та любові, чути вибухи вінграновських хмар… де слово з 5 літер не означає «війна». @poetrypozharska #роніка

сутінки у містах на порозі у вічність. напівпорожні майданчики, площі, провулки, діти заховані у домівках, коли сонце падає обрієм. фарби зотліють і - це час шукати себе. поки віряни стирають коліна у вечірніх молитвах. все що я знаю про вічність, я знаю про літо. падають сутінки, падає ніч на розтерзане місто. чорний міцелій ріс тут за цими кварталами, ще за юності наших праматерів. спори залишені для нащадків. поки ще юність зоріє, серце палає драконом та б'ється, наче живе, будь собі Магелланом, Колумбом, Васком да Гамою чи Френсісом Дрейком. щоби кордони твої не мали межі, а чайки портові співали пісень. поки світ не згорів в годину Судного дня. платівка одна і по колу ніжка пластинки, гра в Уроборос, мир і війна, старість і юність. поки ще літо пливе ранковими росами, це ще коли горобці не втекли від Оленки в далекі Карпати, поки світ не розірваний кабами. коли втома правічна скроні здавила і не рятують чужі поцілунки. віддай своє кожне серцебиття нашій праведній юності, хлопче. Джессі Галлівел #джессі #вм

‼️ Ще один терміновий збір! Я не жартую! Терміново! 💪 Ви пам’ятаєте про цукорки, які у нас просили хлопці з 21 ОМБр? Супер! Вони вже задіяні в роботі. Але, на жаль, тільки цукорків недостатньо. Ворог використовує ряд БПЛА, які практично не детектяться цукорками. Для цього хлопці просять забезпечити їх ще одним типом детекторів. На разі потрібно хоча б 2, щоб 2 ключові екіпажі могли безпечніше працювати на виїздах. Нагадую, що цей збір для роти розвідки 21 ОМБр, бійці працюють на Сумському напрямку. 📝 Вартість одного детектора = 16900 грн. Щойно зберуться кошти на 1й детектор, буду замовляти та відправляти, щоб хоча б 1 екіпаж був оснащений цим девайсом. Прошу вас долучитися. Від цього залежить безпека і життя наших захисників. 💰 Донатити сюди Банка: https://send.monobank.ua/jar/2oMwyD8djt Картка банки: 5375 4112 1864 7324 Paypal: veronikamovchann@gmail.com В коментарях: «на детектори дронів 21 ОМБр» 🤝 Як завжди, нагадую про лайк, комент та репост збору. Чим більше активності на дописі, тим швидше закриється запит. Перевірено! 💙 Разом переможемо! 💛 #збориверонічки