Храм поезії (🖤)

​Люди не знатимуть твоє ім’я, Занадто багато імен у світі, щоб пам’ятати про кожне. Люди не згадають твоїх діянь, Мерехтіння твоїх наповнених відчаєм очей, Милосердя твоїх передсердь, Сутність твоїх страждань, І сенс слова Смерть. Ти закритий у виділеному часопросторі. Кості болять, від подагри ломить суглоби, Суголосних тобі людей. Мабуть, воно вартує цього: Прогулянки о сьомій ранку із собакою, Мандрівки напівспроможнілим трамваєм На ту сторону міста, Кисті, що ховаються від холоду у рукавичках. Звичка курити і пити віскі на роботі, Бо потім не вистачить здоров’я. Люди не знатимуть твого імені, І кому як не мені це казати тобі в лоба. Злоба перетікає тоненькою цівкою, Наче із пошкодженого крана, Торкається шкіри, утворює рани, Тільки невидимі. Хтось скаже – душевні. Непевні ці люди. Нестримні й зневажливі. Кажуть неправду. Не каються у скоєному. Покоями, тихими кроками до ліжка свого підійди. Натхненно, на кінчиках пальців, Тонкі залишаючи по собі сліди. Тендітно, наче у танці. Грацією маленької вивірки. Виром набутого досвіду. Досвітньої днини. Зі спокоєм властивим ластівці, Зішкреби спогади пластами, Олівцем залиши на папері, Від зачину до кінцівки. Двері на ключ зачини, Груди повні повітря вдихни, Нанизуй життєвого намиста повні коралі. Місто, яке так любив, ховається за білими стінами, Моралі не буде. Як і питання – що далі? Далі будуть люди, які не знатимуть твого імені. © Кудлатий

краса від Олі Ритик

Мій прихисток – дім із пелюсток й листків, із диких троянд несміливих ростків; із ірисів ніжних і лілій, з люпин, з тендітних конвалій, із різних шипшин. Фортеця моя із гілок й корневищ, із темряви нетрищ, із жару кострищ, з ранкових туманів з-над рік та боліт. там вежа і варта, там рів й живопліт; там день і там харч; там і тут, і тепер; там всі врятувались, ніхто не помер; там більші і менші міста і доми, там степ і шляхи, і вечірні дими; там зела живі, ковила й полини; там мама й сестра; там немає війни. Він був, але зник, мій найкращий з домів. Я знову би там опинитись хотів. Катерина Бабкіна #бабкіна

Кому не важко пару грн на допомогу родичу Каті Грушун https://send.monobank.ua/jar/A3SujUyWd2

* Любистковим рясним дощем. Спраглі любощі, спілі пестощі. Полуничний солодкий джем. Граймо в піжмурки, у відвертості! Повз сукенку, звабливо вниз Наполегливо стікав схилами. Я порушник, обшукуй скрізь! Покарай мене, стисни сильно так! В надвечірок спиняй мене! Не пручатимусь, міць віддам свою. В'яжи вузликом макраме. Я піддатливий, поступатимусь. Тра-та-та! — ти попався, стоп! Гра скінчилася, день втрачаємо. Імпульсивно злетів курок Вибуховості надзвичайної. Ми зірвали німий контроль З непокорою домінуючи. Прибуває жага до скронь, Пече вогником, маневрує чим Прокралася до піднебінь. Перехоплює подих – стриманість. Мерехтить твоя мужня тінь, За межею бажань незримості. Оксана Лихогляд @Khvyliastyi_notatnyk #інтимні_рядки

В те місце не складають гороскопів, Не їздить транспорт, не курсують літаки. Безсилий я чинити долі спротив.  Не переймаюся при відчутті біди. Немає там відміток в полі  "завтра",  Далеких планів і приплив нових думок. Не крає більше лезом кожна втрата,  Невдалий шлюб, розбите вщент нове трюмо. Різняться також погляди на дурість,  Помилки юності та дружби до кінця.  Ховають мить гірку пустельні дюни...  Щасливі дні тримає в захисті трава. Те місце віддзеркалює персону, Тяжкі часи, легку мету, важливий крок. Тримає під замком своїх кордонів, Дає подихати в затулене вікно. Ховаю в нім свої свята та будні, Весняні райдуги та пролежні зими.  Впускає час туди моє полуднє, В минулий світ, куди Бог двері зачинив... Mr.nobody #вірші

Колись тобі скажуть: «кити не літають», – не вір їм, хай звуть тебе дивним, чи димним, чи дурнем – не вір. кити розціловують палко небесні сузір’я, і поки ти спиш, пролітають над твоїм подвір’ям усім некрилатим недо‌вірам наперекір. колись ти почуєш, що маги усі — шарлатани, що диво існує хіба що в дитячих книжках, не дайся їм, чуєш, не дай себе ввести в оману, бо хто, як не маги, здіймають гнівні океани, бо що, як не диво, горить у мрійливих очах? хай пишуть, кричать, що немає ніяких драконів, що краще забути про силу ясних сильмарил, та глянь, цілий світ помістився на моїй долоні, я – бог-деміург, я виношую сонце у лоні і небо розчісую парою зоряних крил. знайди свою сутність у темній дзеркальній кімнаті, впізнай в собі бога і демона, вір чи не вір у диво, китів, мудрих магів, покров благодаті, послухай усіх, та не дай їм себе руйнувати, бо всесвіт – це те, що живе  у твоїй  голові. Герда Соняш #герда_соняш

Ще 933 грн

* {Л}агідність, подекуди дитяча безпосередність, що випромінює щирість, привітність та допитливість. Філософська мудрість: її хочеться порівняти з прадавнім дорогоцінним камінням, яке кортить розглядати, підносити до сонця й виловлювати Божу {І}скру. {Т}аїна... {Е}ге ж?! {Р}аптом її можна впіймати і носити в собі: вічність. {О}, скільки краси! {С}ила-силенна словесних скарбів. {П}ереливаються... {Л}ащаться весняними котиками, ніжно торкаються шкіри та пом'якшують усі гострі лютики лютого. {Е}вріка! {Т}актовність, ерудованість, вишукування вишуканих літер, що проростають і пробиваються крізь тверду оболонку, нібито кросвордової бруківки, залишаючи рідний, квітковий привіт своєму місту. {І}мпульси від запального танцю на підборах, витонченість і елегантність — у кожному русі й оберті. Запал дикого танго з червоною трояндою за вушком, спокусливість ще нерозкритих і ненаписаних думок, що витримуються, мов вино у винносховищі, маючи спільність з горизонтом. {Н}аскрізь пробивається пружне сплетіння добрих слів. {Н}ай усе буде добре! {Я} щиро цього бажаю. Оксані Приходченко

Споглядання, 2024 рік Марія Молчанова #фотографія #МаріяМолчанова

я – алея дерев. тріумфальною аркою вклоняюсь і ховаю вуста в попелясту побиту вуаль. і впервину корінням торкаюсь білого ластовиння життя. одягаю перуку – мій суддя воскресає та не судить нікого лише кільця річні додає – /лабіринт мінотавра тесляр витинає Тесей/. білими стільниками обростаю але гулу немає в борг даю та водночас позичаю безголосся. приборкую. чи то час і ведмідь засинає. намистом обертається світ. 11.12.2024, ЮІ #міжсезоння_котолиси_півфінал_верлібри https://t.me/ccaatt_ffooxx

Ніколи такого не було та знову Літературний Слем у Кам'янському! Через півтора роки після наших останніх відвідин ми приїжджаємо до наших друзів "Сад Деформацій" з уже знайомим вам форматом – три хвилини, три тури, один переможець, все за правилами Вищої Ліги. Коли: 15.02.2025, 17:00 Де: м. Кам'янське, бульвар Героїв 1г Вхід: 300 гривень (допомагаємо зі збором для 108 бригади ТрО, де служить Той Самий Письменний) Реєструйтеся за цим посиланням, готуйтеся до виступів, приходьте на подію та пам'ятайте, що ВСЕ БУДЕ СЛЕМ!

актуальні поетичні конкурси: ✔Листя трави ✔Ковдра Нангіяли

Та, що... Заблукали думки у волоссі її світлосяйнім, Я сьогодні ламкий - кофеїн до судин пронесу. Бо потрібна мені - ескулапів покличте негайно, Та, що зорі ясні заплела в піскувату косу. Розчинились в світах, як степами розвіяний попіл, Промайнули літа, мов пробігли прудкі жеребці. Та малюють на склі ніжний образ фломастери долі: Риси жінки тонкі, до якої коханням зацвів. В неї очі - струмки, що блакиттю оздоблюють квітень. В неї голос тремкий, як в підступних античних сирен. Душу й тіло віддам, щоб на мить її погляд зустріти, То не жінка - то храм, що у грішника клятву бере. Завмирають думки, бо збентежені спогади вкотре Повертають роки, де зі мною ділила єство Та, що сонця квітник біля неї - разючий непотріб. Її обрис проник в мої думи ясним божеством. @real_dobrutskiy #добруцький

Пам'ятаю, як я себе берегла малою Якби зі мною трапилася біда Мій дідо плакав би так нестерпно Як в день, коли в лікарні померла баба Але ж мій дідо уже полетів за нею Тому я давно не боюся війни і смерті Коли снаряд вбиває сусідську дівчинку Я сперечаюся з небом, де всі вони Кажу, подивись, це ж в мене немає діда І навіть мій дід погодився би зі мною: Так, краще б тебе, бо в тебе немає діда А її, подивися, сидить і сидить над нею Він навіть не може плакати так нестерпно Насправді і я би також - не зміг Вікторія Амеліна #амеліна #вікторія_амеліна

Сьогодні рівно 2 роки, як запустилася перша благодійна лотерейка https://www.instagram.com/inspiration_style_ua?igsh=cTVwc2kzNmpqYW8w 🇺🇦 Хочу подякувати всім хто долучається, поширює і хто зі мною з першого дня та підтримує попри все🙌

У Всесвіті великому, в Волоссі Вероніки, Щоб стати повнолітніми, був певний ритуал. Потрібно було кущ знайти, який різноманітні, Прості або зі смужками, суцвіття випускав. Із кольорових квіточок робили потім зілля, Щоби волосся підлітка отримало тих барв. Я розповім вам про сестер, що виросли й зустріли На двох один важливий день, коли їх час настав. Хоч схожа була зовнішність як в росяних краплинок, Та норов - як у кожної сніжинки вигляд свій. Одна весела й запальна, хоч іноді кваплива, Здавалось часом, що змогла б здійняти буревій. А інша більше мовчазна та витримку залізну Постійно мала й як вода у повний штиль була. В дорогу вони рушили не рано і не пізно, Та щось були напружені як ні одна струна. В думках перебирали все, якими ж кольорами Вже стануть відрізнятися, у світі ж стільки фарб. Та ниті долі сплетені, напевно, що не нами, Бо квітку фіолетову магічний кущ лиш мав. І що ж поробиш? Чарівний напій цей вдвох зварили, І по ковточку випили, а далі диво лиш, Бо полум'яні локони та сині пасма-хвилі, Вже обрамляли контури двох вражених облич. Бо що б не улаштоване було для нас спочатку, Все буде відфільтроване крізь дії та думки, І написати власну ми картину щастя здатні, Під настрій підбираючи відтінки залюбки. Оксана Приходченко t.me/literospletinnia #приходченко

розтин тріснута кістка, плоттю обсіла, терпне поміж небес, лиє на місто дещицю світла - кров на дорожній хрест. в краї померлих блудять забуті звивинами дворів з серцем, затерплим болем та люттю, наче із них не жив жоден, хто трапив в абриси карти, зменшений у стократ спаяна брама ніччю до завтра, як нестійкий контакт а перехожі втерли у стіни знаки і письмена дай мені, боже, віри насіння -  не заблукати в снах, що приросли до пилу квартири попід вагою сетль моляться ридма зранені звірі. все, що для них святе – парость зав'яла в жерлі цигарки після важкого дня тіло Ікара рвати зібрались сотні Дедалів – як можуть примари в шумі повторів викинутись за край? вуха поранить звуком затвтору їх нескінченна гра з власною тінню. ніжні і ситі, ввічливі, боязкі втратили світло господа діти, і не подасть руки прийшлому жоден в череві площі за стравоходом брам тільки порожні дивляться очі. озимину добра топить у морі штучних пояснень фальші солодкий смак. чесно говорю, я намагався їх побороти, та ці персонажі власний сценарій вигадати змогли вістрям вітражним трепанували правду моїх чорнил. скрапує днина кволим оммажем з розрізів чорних жил. я тут єдиний, хто облажався – отже, насправді жив. я тут єдиний чашу їх повну випив на тлі вистав. блудного сина приймеш додому, знятого із хреста? боже, насправді я лиш осилив сенси твоїх учень, за що і радий. навіть щасливий.  щиро твій, Франкенштейн Алеф

Електронні збірки моїх віршів (278 ст.) та верлібрів (131 ст.) постійно оновлюються. Час від часу я пропоную їх — і тим, хто вже має (тут десятки нових віршів), і тим, хто не має. Думаю практикувати це десь раз на півроку-рік. Це ПДФ-файли із робочим змістом. Вільний донат за бажанням, як форма вдячності, вітається та викликає радість. Донатити можна сюди: 5363542320628457 Замовляйте, відправлю.