uz
Feedback
Храм поезії (🖤)

Храм поезії (🖤)

Kanalga Telegram’da o‘tish

зв'язок: @jessihalliwell чат t.me/uapoets1 прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313

Ko'proq ko'rsatish
1 318
Obunachilar
+224 soatlar
+87 kunlar
+3130 kunlar
Postlar arxiv
курити у ліжку скидаючи попіл в легені вдивлятися в стелю немовби в арктичні сніги курити у ліжку і дим пропускати крізь вени і не надавати нічому ні грама ваги Юрій Іздрик

🔥Запрошуємо на презентацію видання «Другий Вінок» в межах літературного фестивалю «КривБаз»⚡️ 🗓 Коли: 1.11 | 16:00-17:30 📍
+7
🔥Запрошуємо на презентацію видання «Другий Вінок» в межах літературного фестивалю «КривБаз»⚡️ 🗓 Коли: 1.11 | 16:00-17:30 📍 Де: ПК Металургів (пр-т Металургів, 7), фестиваль «КривБаз» 🎫 Вхід вільний 📚«Другий Вінок» – це альманах феміністичної поезії, виданий у «Смолоскипі». Упорядниці — Оля Новак та Олена Павлова. До книги увійшли вірші 50 українських авторок, у тому числі й двох поеток із Кривого Рогу. На презентації ви зможете придбати книгу та поспілкуватися з авторками й упорядницями. Для вас читатимуть: Олена Павлова Оля Новак Ірина Божко Ада Єлагіна Ірина Пасько естер невінчаний Ірина Лазоревич До зустрічі на «КривБазі» 🧡 🤝 Подія організована ГО Порода спільно з Криворізьким Центром Сучасної Культури / KRCC.

В повітрі запахло зимою а я не встиг ще звикнуть до спеки як черепаха зі старого мультика постійно не по погоді постійно запізнююсь все роблю поспіхом не в тему Це моя захисна реакція певно запізніле включення у пошуки вирішення проблеми мій застарілий одноядерний процесор Пентіюм третій Звучить як імʼя імператора Римської імперії Тоді зрозуміло чому всередині все горить це палає Рим палають музеї і галереї з картинами памʼяті я прокинувся як і більшість від кабів прильоти швидко повертають з марення кидають в реальність і витискають зайві думки і які вже тоді віршІ чи вІрші, імператори і морозна осінь рефлексія і терапія знову палає ринок Барабашова моє дитинство з примірками на картонці вітайте четверту осінь цієї війни вітайте сьогодні тих завдяки яким ми живі Врешті сьогодні свято Покрови @kudarchive #кудь

Ми чекали, він прийде у білому, як манна і сніг. І що будуть іскритися крила і сяяти німб. (Камуфляж сил небесних — блакитний?..) А він був, як раніше — волосся коротше лише. У цивільному, кофта спортивна. З «нуля» і траншей відпустили на тиждень у Київ. «Я ж нічого геройського… Просто удома не міг склавши руки сидіти, безсило боятись в пітьмі…» — казав лицар і вбивця чудовиськ. Спершу — київська тероборона, а потім — війська; нині він — вартовий, меч і щит; чаша в нього гірка, і про що він мовчить — невідомо. Він казав: «Я стріляю, а потім молюся за те, щоб убитим прощали гріхи, бо вони люди теж». …мені дуже хотілось заплакати. Мені дуже хотілось просити: «Ти більше не їдь… Скільки в тебе життів ще і сил? Вода, полум’я, мідь; ця війна для усіх стала лакмусом — видно справжній твій колір; як сонце зійшло — золоте, як ніколи». Він нам усміхався, відкритий, як степ. І світився, як жито на півдні. Він сказав: «Тут, в безпеці, нестерпно, я хочу назад; там, де хлопці воюють — там пекло, там буде гроза; повертаюся, поки не пізно». На нулі небо рвалось на стиках блакитних шовків. І в окопах чекали його побратими — такі ж скромні янголи, вдягнені в піксель. © Олександра Хопта

Repost from N/a
КЛИН ЖУРАВЛІВ Війна не змінила маршрути птахів: Розкреслюють небо своїми крильми. Кривавиться ирій, помітно вже зблід — Птахи ж прилітають додому завжди. Втомилася смерть проводжати наверх І списки звіряти затерті до дір. Безсмертя, мов кара, вкладає в конверт Прохання відставки. Отримує: «Ні!» В останні хвилини приходить у сни, Видіннями рідних — німий кінофільм. Шепоче, мов мама до сина: «Прости!» Торкається рани знімаючи біль. Минають епохи, незмінне одне: Вбивають не Боги, лиш вибір дають. А люди формують із купи ідей Свідомість Тельця* — затуманює суть. Уроки земні та у серці любов — Закони Отця для просвітлених душ. Так хочеться мати усе без умов І знову торгівля за обраний куш. І тягнеться клин від землі з журавлів, Курличуть... Тривожить ночами їх спів...  Телець*— фразеологізм.

В Молитві Від злив свинцевих загартуй свій щит, Вдягни свій оберіг, моя Ґаздине! Сховай нащадків під крилом пташиним, Надію у долоні тінню крихт. Нанизуй, зло нехай навколо згине, Коралі у намисто — в гостру нить. У тьмі суцільній повнею з'явись, Шляхом єдиним проведи додому, І поглядом розсій нестерпну втому, Здійми на крилах у безкрайню вись, Стань матір'ю і хлопцю, і старому, Колискою у лоно повернись. Із клаптиків поший сталевий плащ, У долях віднайди цілющу руту, У кожному ковтку ім'я забуте, Родину захисти від всіх невдач. Молитвою дітей усіх закутай, Гріхи мені небачені пробач. О Земле-мати, бережи синів! Буди і не давай їм засинати. Якщо назáвжди підуть в твої хáти, Щоб ні секунди більше не зустрів. Щоб кожний птах нас бачив, наче зґарди, І чули б ми довіку рідний спів. ЮІ, © @black_white_house_poetry #юрій_іванов

Repost from Ola_poetry_ua
всі обличчя які я здавалось кохала раніше розчиняються миттю їх зносе дочасним вітром як пил чи прах це про нас я колись читала це про нас я тоді м о л и л а колупаючи чорні нігті переписувала сюжети та сцени із нами не раз всі слова у яких я зверталась в кислотні зливи не шкодуючи літер й паперу не шкода повір іще я тобі нагадаю знову під заюзану пісню Linkin навіть якщо замало навіть якщо ще двадцять про́йде дощів чи снів ,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,, #вірш #комирозставляйтесамі

Repost from N/a
є люди на годину — вони приходять і зникають, залишаючи лише відлуння голосу та короткий спалах емоцій. є люди на день — вони дарують щось тепле, але швидко розчиняються у буднях. є люди на тиждень — і здається, що от воно, щось справжнє, але час все ж розводить. а є ті, хто залишається… навіть коли мовчання затягує розмови, навіть коли між вами кілометри й місяці. вони живуть у кожному подиху, у музиці, у випадкових думках посеред ночі. з ними не потрібно нічого пояснювати — просто відчуваєш, що зв’язок є, і він сильніший за час і відстань. такі люди — не “на годину”, не “на день”. вони — назавжди. і якщо тобі пощастило знайти таких людей які стали друзями, бережи їх. бо вони — твій внутрішній мир, навіть якщо вони далеко…

[10 гру] як я ходжу в тебе босою чи це в порядку речей аж болять барабанні перетинки тихо ти мені так подобаєшся, що вже нíде те діти. що там твоя наречена? бере тебе чи не бере на балконі гніздяться оси, а я так люблю там снідати і завжди падає пелена з очей у когось одного а хтось інший завжди любить наполовину як я ходжу в тебе босою - то у мене так мерзнуть ноги і паморозь на плечах перестань бути винним я тобі пробачаю

Repost from N/a
ваша суддя тупа неосвічена дитина, просто дружнє нагадування 💅 (скоро покажу прикол)
ваша суддя тупа неосвічена дитина, просто дружнє нагадування 💅 (скоро покажу прикол)

Червневий сад у розквіті горить, Куди не зосередиш погляд — влучний. Поміж алей у розсипах роси Яскравий цвіт так проситься у руки. Метеликів повітрям понесло: Суцільно алогічні піруети. Привітна лавка зігнута серпом: Посидимо удвох на дошках теплих? Вербена стигла запахом п’янить. Ворушиться граків смолиста хвиля. Склепіння неба — створена блакить, Вражає погляд: тиха, нерухлива. Кульбабин пух здіймається, мов дим, А щастя є, воно для нас збулося. І пахнуть літом сонячно-хмільним Твої вуста, ключиці та волосся.

✖️Вітаємо! З прикрістю сповіщаємо, що цього разу Ваші тексти не відібрано для публікації в новому випуску журналу «Легіт». Проте хочемо наголосити, що ми вдячні Вам за Вашу творчість. Невпинно продовжуйте писати й обовʼязково надсилайте нам свої майбутні творчі доробки протягом наступних наборів творів. Бажаємо Вам творчої наснаги й нових ідей✨

Repost from OWL HUB channel
На 20:00 збираємося токсично шипіти на поетів з конкурсу джесіка. Там все анонімно, тому нічого особистого💀 (я знаю, де чий вірш) (Іра знає, де мій)

Repost from Ola_poetry_ua
ця зима нескінченна й занадто розкута: оголює всі потаємні бажання, старі рубці і шрами, дістає із шухляд спогади – живиться ними. мені вже не стати іншою, не бути іншою, не перетворитись в іншу… колишню… як з-під снігу в морози виглядає зелена забута осіння трава, наче нагадує нам, що холод не всемогутній, так і я виринаю з-під ковдри болю і суму щоранку, розуміючи, що ще жива і що ти ще живий, і вони всі живі. іще кілька тижнів залишилось отак воскресати щоразу й чекати першого променя в око, накопичуючи далі гнів, нещадно закидавшись колесами перекладати з шухляди в шухляду шмотки і почуття. щось діставати на «коли потеплішає», а щось сховати від усіх подалі, як колючий відразливий светр. але навіть у стані найбільшої безвиході – лишатись завжди собою, бути собою з тобою і тільки відвертою, іноді не дуже розумною, часом не розуміючою але бути. зелена трава під снігом та торішнім попелом все ще дрімає але дихає. перекладаю чорну сукню у колипотеплішню шухляду хммм… в ній колись я вперше тебе уявила але вже тоді ти знав, що хочеш тільки мене. © ольга ритик #вірш #текст

а в Поліни є почуття гумору

пам'ять дощами вимило розум вітрами вимело хто тебе мила вимолив? хто тебе з неба виманив? звідки ти щастя випало? взяло мене і випило.. хто тебе в бога вигадав? і для чиєї вигоди? а не було вже виходу окрім дурного випадку сам я тебе і вихопив як випадкову вигадку сам же тебе і вимислив сам же тебе і вичислив і як пречистий вимисел поміж рядками вичитав я тебе мила вимолив з божого саду виламав і небеса відкрили ми і обгорнули крилами і не забракне сили нам поки шепочуть губи: мила а хто ти мила? любий а хто ти любий? Юрій Іздрик #іздрик

Repost from перцепція
*** здається це вікове — те як поети поволі переходять на пташину мову узагальнень та абстрактних іменників: починають писати "дім" там де раніше писали про брязкіт ключів починають писати "ліс" там де раніше писали про мапи коріння що розгалуджується в ґрунті наче вечірня ріка починають писати "відраза" там де раніше писали про постіль яка не знала поту і сімені починають писати "ніжність" у випадкових місцях — на стінах квіткових кіосків у робочих емейлах на долонях коханок (до речі починають писати "коханки" замість "жінки що нас ламали так як ламають хліб") — бо ніхто й раніше не знав достеменно що таке ніжність — а тепер і поготів так мабуть це вікове: прагнення універсальності розуміння того що слово "смерть" — неуникненна абстракція якій байдуже до приватної оптики і вона невиправна в цьому ніби постаріла хвойда що збуває години на розі вулиць до того ж у наші часи всі старіють швидше — хвойди солдати плаксиві новонароджені швидше замилюються кольорові скельця мистецької оптики змушуючи бачити самі лише силуети: дім любов відчай смерть печаль війна спогад — нічого намацувального час ламає нас немов випадкова коханка ламає хліб аби потамувати післялюбовний голод смерть проростає крізь нас як вечірня ріка неїстівного коріння визирає з наших очей ніби з вікон дому звикаєш завжди носити її з собою нервово обмацуєш власне тіло — чи не забув у кав'ярні або метро уникаєш слова "любов" — адже смерть ревнива а любов їй сестра із кіс її золотих добре вдаються водорості і струни не любити нікого — єдиний можливий план у часи коли почуваєш себе магнітом для металевого птаства із голосами сердитих псів для металевих джмелів із голосами сопілок але я пишу слово "ніжність" — чисту як спирт абстракцію у новенькому зошиті — як у дитинстві коли змушували нескінченно виписувати якесь випадкове слово поки воно не почне виходити досконало в мене виходить зі скреготом крил металевого птаха що літає за нами назирці але ж виходить Леля Покотиполе #поезія #ЛеляПокотиполе задонатити на розвиток проєкту

Баночки Баночки з-під редбулу люблять чекати на зупинках трамваїв, електричок і потягів. Кофеїн, кокаїн, розправ крила. Початок. Скуштуй нову колу зі смаком "збочений". Це твій особливий том камасутри. Inception. На якому із рівнів у сні починаєш бачити формули цукру? Збуджено-приторний сядеш за комп. Red devil солодкий, аж щелепу зводить. побудуєш з серцево-судинних волокон? Коли перестане твій новий монстр виглядати на фото гарніше за тебе? Двадцята світлина, невже ще не вдосталь? Цей мінливий нектар – божевільна потреба. Побічний ефект: подразнення мозку і вкрадені ночі. Доспиш у метро. Злипнуті руки – засвідчений доказ, що ти для напоїв останній вагон. @devilfromthehell #влада