Храм поезії (🖤)

Подалася на Плейлист. Хто хоче скласти мені компанію? 😊😎

тримаємося на поверхні мороку ніби видри зчепившись лапками так і перепливемо якщо за хвоста не потягне на дно не голодна та знуджена Нессі міфічні чудовиська бавляться тілами сущими хто першим придумав Звіра першим йому прислужив що в тісний не вмістилося Ід переміщено внутрішньо в Ад чорні чайки нявчать пригорни мене міцно і дихай хто перший пірне за рибиною той і веде

раптом щось надломиться з тріском і впаде до рук стигле почуття з м'яким і манким м'якушем нерви напнуті тонкі репатимуть від доторків як сливові шкірки заплямує бризками солодкого соку коли пальці зануряться в ніжне щоб дістати кісточку як найбільший скраб і стоїш з тією кісточкою не знаючи чи ковтати чи викинути подалі бо ж вона проросте та чи в мені? чи я зігрію її вологим теплом чи щедра утроба чужого чорнозему чи своєю сіллю поливатиму чи інші дощі примариться страх наповнитися корінням ростками листям квітами носити важкі плоди віддатися садові не лише тілом *** лишуся з липкими пальцями на самоті лизатиму їх згадуючи щоб потім одного дня просто помити руки Лисичка з лісу #лисичка

коли я стану садом одного дня я хочу стати садом. рости крізь вогкий затишок суглинків, зеленими руками пеленати сметанобокі зав’язі шовковиць. колись і смерть оклигує позаду, заснувши там, де лагідно і липко. над нею – дім, і стріха пелехата до неба притуляється щокою. одного дня я маю стати дужа. солону землю вишити корінням. стояти міцно, наче берегиня, яка ізроду-віку не старіє. до лона пригорнути рідні душі і колисати в гілля перегинах світила, що із возу перекинув сліпий чумак, вертаючи у вирій. одного дня… а поки я – насіння, затиснуте за пазухою часу. у нетривкому зболеному тілі лише одне блаженне і відрадне: любитись, доки всесвіт завесніє, щоб зорі, замиловані, не гасли і пагони шовковиць* освітили одного дня, коли я стану садом. ____ * У китайській міфології існує міф про космічне дерево Фусан (“підтримуюча шовковиця”), на гілках якого відпочивають десять сонць. Таким чином тутове дерево виступає як сполучна ланка між небом і землею. У Китаї та багатьох країнах Східної Азії шовковиця також несе символіку материнства і захисту роду. @alefandco #алеф

В Молитві Від злив свинцевих загартуй мій щит, Вдягни свій оберіг, моя Ґаздине! Сховай нащадків під крилом пташиним, Надію у долоні тінню крихт. Нанизуй, зло нехай навколо згине, Коралі у намисто — в гостру нить. У тьмі суцільній повнею з'явись, Шляхом єдиним проведи додому, І поглядом розсій нестерпну втому, Здійми на крилах у безкрайню вись, Стань матір'ю і хлопцю, і старому, Колискою у лоно повернись. Із клаптиків поший сталевий плащ, У долях віднайди цілющу руту, У кожному ковтку ім'я забуте, Родину захисти від всіх невдач. Молитвою дітей усіх закутай, Гріхи мені небачені пробач. О Земле-мати, бережи синів! Буди і не давай їм засинати. Якщо назáвжди підуть в твої хáти, Щоб ні секунди більше не зустрів. Щоб кожний птах нас бачив, наче зґарди, І чули б ми довіку рідний спів. ЮІ, © 2024

Спроквола зродившись перекотиполем, Послали подалі вітрила нароком. Та нам би додому, До битих порогів, Востаннє покланятись спóдарю. І рушимо згодом-у ніч-перегодом На грища «Людські міжсезоннії лови». І найдемо post'у загублений mortem — Не бійся, не вродить оскома, допоки Півголос гучить унісонно: «Віднині Нірвана не личить нарвáним, Одначе, бажає братва рівноваги — Нехай донедавна Голóтою марять — Усі протиріччя нормальні». І кожна госпóда пригріє номадів, Де вільнодумства по закамарках Вони розкидають, Почавши, як завше Промову свою разуразну: «Віднині Нірвана не личить нарвáним. Цуратися братії слід рівноваги — Нехай своєчасно Сховали кігтяри. Авжеж, протиріччя — нормальні». Ізлізли зусім на підошвах позлітки — Осілися радощі обходисвітні. Пручались причинні (Не ждіте спасіння!) — Морфінно приспали пройдисвітів. Аж осьмая днина усе порішила — Оскома вродила тяжкі часозміни. Аби необжитістю не обдуритись, Від солі безхлібної не зажуритись, Потрібно лишень зрозуміти: Що менше гребéмо чужими руками, То ближча стає рівновага помалу. І хай би зугарні, Та все-таки знайте — Нірвана не личить нарвáним. @sleepnfool

Стільки потрібно виправити. Не напасешся червоних чорнил в прозорій в’язниці ручки. Час іде, і вже не старанний учень – невдаха-мученик з вигаданою правдою проповідує, ким тобі треба бути. Він веде щоденник, закреслює. І спочатку: з чистого аркуша, нової вкладки, а краще вікнa, невинно розкритого в очікуванні. Не так! Все мало бути як в рекламі курячого бульйону: де у мами, доньки і навіть курки усміхнені личка-смайлики. Ми всі в очікуванні, до приходу Ґодо не смійте нічого чіпати. Як це, забули покликати? Усміхнені личка спілкуються нині вигуками: «Розітни!» — причмокує невідомий свідок, в попкорнових жвалах прожовуючи акцент. Бульйоном розмита межа, а між втратами і витратами – різниця майже відсутня. І доки ховаєш синицю в кишені сукні, журавель начищає дзьоба — збирати падаль, починаючи із очей. @snigpoetry #мері

| край | Місто любові фарбує жовтим стіни твоїх неприсутніх зʼявлень, світ відливає по вінця – повним трапитись хоче нам. З ночі, далей, марень, схололих зізнань, півміри – вийди назовні із тіні й станься тепло-живим – аж до болю у тілі: спраглим / присутнім / чужим / незнаним. Плескає відчаю в чаші час нам і пророкує прийдешнє. Ворон змірює лапами білий аркуш, стати якому судилось чорним. Ти розгортаєшся в хвилях ночі, спалахом, спогадом, світлом свічки: ґнотик згинається втроє й тоне в ніжно-гарячих рідинах світу. Я споглядаю за ним, як свідок, і залишаюся тут, як камінь – біле майбутнє у шатах пишних вже прочиняє ворота | краю |. @reflexref #марина_горбатюк

я молитимусь тому хто тебе дав мені у пару він почує і дивитиметься з неба так наче ми чужі йому – найчужіші навіть наші серця він зупинить в такт щоб не чути більше Сергій Татчин

Напередодні Великодня Великодня напередодні земля блакитна та холодна. І рветься вулиці безодня від крику заспаних аптек. В машинках — пізні чоловічки. Не знає темрява зустрічки. І я скорочуюсь до стрічки: Бахмут — Авдіївка — ДТЕК. Ні Б-г, ні Ом-Нама-Шивайя не скажуть що я відчуваю. Я просто хочу чашку чаю і сон — міцний, як чистий спирт. А сон тіка від мене в поле, у залізничну тишу колій, де боязкі, принишклі й голі у тогорічних надрах скирт зайці. Беззахисні домівки лелек, каміння в кулаці. *** Нічні автобуси до Ґданська, у вікнах — капелюшки дамські. Котра година? — Комендантська. Я, офіцере, чесно йду додому зараз, то весна все. Ще вчора, перебравши шнапсу, узяв і дівчині зізнався собі, напевно, на біду. Де взять в часи війни лібідо? Ми посміхаємось так блідо, що й найтепліше в світі літо не залатає в серці дір. Вогонь горить, та за вогнем цим Пустий, покинутий Освенцим. А серце котиться, й за серцем я знов іду вночі на двір один. Допитливі голівки бруньок все хиляться за тин. @syretsky_guy

Напередодні Великодня Великодня напередодні земля блакитна та холодна. І рветься вулиці безодня від крику заспаних аптек. В машинках — пізні чоловічки. Не знає темрява зустрічки. І я скорочуюсь до стрічки: Бахмут — Авдіївка — ДТЕК. Ні Б-г, ні Ом-Нама-Шивайя не скажуть що я відчуваю. Я просто хочу чашку чаю і сон — міцний, як чистий спирт. А сон тіка від мене в поле, у залізничну тишу колій, де боязкі, принишклі й голі у тогорічних надрах скирт зайці. Беззахисні домівки лелек, каміння в кулаці. *** Нічні автобуси до Ґданська, у вікнах — капелюшки дамські. Котра година? — Комендантська. Я, офіцере, чесно йду додому зараз, то весна все. Ще вчора, перебравши шнапсу, узяв і дівчині зізнався собі, напевно, на біду. Де взять в часи війни лібідо? Ми посміхаємось так блідо, що й найтепліше в світі літо не залатає в серці дір. Вогонь горить, та за вогнем цим Пустий, покинутий Освенцим. А серце котиться, й за серцем я знов іду вночі на двір один. Допитливі голівки бруньок все хиляться за тин. 2023 https://t.me/syretsky_guy

Тиша удома висока, наче дзвіниця собору. Під рушником напівсонно дихає тепла опара. Пахне ваніллю і дріжджами щемна дитяча пам‘ять. Думай лише про хороше — паску печуть з любов‘ю. Паску печуть для найближчих. З пічки парує жар. Паска гаряча і ніжна, як серце бабусі стареньке. Біла глазур на верхівці — наче засніжений гребінь, пік Евересту дитячих гастрономічних бажань. Дзвони скасовують смерті, двір майорить від хусток. Крапає свічка на паску, кошик — ліхтар із лози. Тягнеться довга доріжка поміж рядами корзин. Зранку цією доріжкою буде гуляти Христос. Кожного року рідіють кошиків рівні рядки. Кожного року рідіють рівні ряди бабусь. Нині прийшла наша черга тримати для Бога вербу. Я цього року — невміло — вперше робила паски‌. @buryanpoetry #смакнації

Вночі я не встиг про це сказати. Ніч – це серця з золотими нервами. А на ранок виходиш зі своєї казарми – сонце вгорі і туман між деревами. Діти його просвічують душами, основи його – вологі, останні. Якщо не хочеш про мене думати – думай про ці дерева в тумані. Думай про них, коли тобі радісно, думай, коли тобі хочеться плакати. Дерева в тумані схожі на радіо – діляться бідами, діляться планами. Якщо не хочеш про мене згадувати, якщо не маєш сили та спокою, думай про ліс, що стоїть загатою – міцною, надійною та високою. Думай про сталеве коріння, думай про надрізи й крону. Нехай ця земля, смоляна і осіння, наповнить теплом ніч твою чорну. Думай про мокру траву між дюнами, думай собі, ніби так і треба. Я ж знаю, про що ти насправді думаєш, коли ти думаєш про дерева. Я знаю, я все це собі переховую серед туману й огрому нічного. Немає нічого випадкового. Немає нічого. Зовсім нічого. Сергій Жадан #жадан #сергій_жадан

Всі міста, яким довіряю, містять мости, мостять птахів у гіллі – дивитися з висоти, як маліє горе, але не зникає. У містах, яким довіряю, завжди велика ріка є, між берегами вічність ртутна і плинна. Боже, гляди, розгубилась твоя дитина. Над огромом надій, над переліком втрат і хиб місто уламками крашанки складає свої дахи, в'яже човни до причалів у перемерзлих доках. Боже, гляди, всі ми вийшли з твого уроку із живими губами, у кров розбитими. Ти показав, де на обрії будуть наші гроби, як ти посеред речення люблених забираєш. Всі міста, яким довіряю, в золі від згорілого раю. І маленька фігурка через один із мостів довго іде з усім, що ти їй віддав нести. Катерина Калитко

хрускіт (Вірш №31) на шайбі-планеті я — всього лише начинка дубового еклеру довжиною два метри нічого не значу заритий в бісквіті: барні або кіндерпінгві течу крізь щілину незабаром я злиюсь з молочними ріками й топленим маслом сховаюсь одразу між шарами орео моє задоволення — хтось лизне покрутить і булькне в молоко ~ *хрусь* ~ * вірш на Весняний Плейлист від https://t.me/virshoplitkarka Канал автора

хрускіт (Вірш №31) на шайбі-планеті я — всього лише начинка дубового еклеру довжиною два метри нічого не значу заритий в бісквіті: барні або кіндерпінгві течу крізь щілину незабаром я злиюсь з молочними ріками й топленим маслом сховаюсь одразу між шарами орео моє задоволення — хтось лизне покрутить і булькне в молоко ~ *хрусь* ~ * вірш на Весняний Плейлист від https://t.me/virshoplitkarka Канал автора

Христос Воскрес! Зі світлим святом Великодня!

Авторство: N.Litvinova Назва вірша: Una corda* Обрана тема: з лівого спокій тікає на правий… Пісня, альбом: Місто на річці, Фіолет — Тропік Козерога Елемент обкладинки: гирло жевріє пошерхлі мости пломеняться од гирла правічних водойм врізаючись в тишу розпластаними навзнаки лускокрилими в падінні на греблю — то страх інтервалами дихає /а ти мене вимоли серце удосвіта вимоли за всіх хто до тебе пішов/ по лінії синій дрейфують амури духовних осердь. чи моʼ під вуалю контрасту надмірного кле́ма не вибити? закочене зілля мовчання стікає за вигоном /а в мене до тебе хіба запізніле й позбиране — завбільшки за смерть/ і що не натиснути сумнівам на піднебіння стократ скрипітиме снів віадук оминаючи полюс загати і шемрить хода вибраного постулата *una corda — ліва педаль фортепіано (механізм використовують для приглушення звучання) ** вірш на Весняний Плейлист від https://t.me/virshoplitkarka

Домашній затишок, тепло, спокій, в якому попри все, що відбувається за вікном, можна відчути себе в безпеці... коханими, бажаними, ніжними Оксано, щиро тобі дякую за цей прекрасний вірш. Він нагадав мені про теплі моменти, які так важливо берегти. Я надзвичайно радію, що мала шанс попрацювати з цим чудовим твором. Дякую всім наперед за перегляд і буду вдячна, якщо ваші емоції від побаченого ви виразите донатом на авто для медиків НГУ. Все, що ми зараз робимо – працюємо на Перемогу, щоб такі затишні вечори були базою, а не розкішшю. Наступний випуск Декламації за гривні – зовсім скоро.