Храм поезії (🖤)

snow видіння Ниряю в остýди. Ні раю, Іудо, ні пекла не буде. Промíжне. Лежу у баюрі... Бо ж знають всі люди: Бог хованки любить... Іуда ховає під лавкою "радість", хоча й обіцяв зав'язати... шнурівку на кросах. — Го разом, та спробуй, нічого не стане. — Для чого це робиш? — Бо попит, чуваче. Сценарій накидав ся знатно. Не можу я до десяти, тож рахую до п'яти. 1-2-3-4-5 Риплять... Сніги... — Не знаю, як далі. — От горе... повір же, так легше, це зцілить. — Скільки?.. — Лиш тридцять... ...ударів об землю. Удача затьмарює розум — удавом на шиї стягнеться. удав, що притомний. У дара видіння недоліків купа: знедолює дольників, тих, що селяни; бездонні криниці спустошує, сушить... і тощо. Та-а-ащу-у-у... себе. кручу-кучу-кучугур... Розплющую очі у вільній кімнаті, і біле міжстіння шепоче захрипло: — Зно-о-ов видіння... 7 жовтня 2023

якщо ми оголені дроти на цій висоті, між ямбів й пробілів де мені впасти і як втекти від спазму високовольтних ліній? і твій силует не виходить в чат і сфальсифіковано запобіжні дії я хочу торкнутись твого плеча допоки на нас не поставили цілі і я витікаю з надщерблених лун стереозвуком на графічне блюдце викарбуй з гущі на дні любов я. хочу. тебе. торкнутись. @nlitvinovapoetry #літвінова

Друзі, нарешті, 22 березня провели перед-презентацію антології гостросоціальної поезії «ЦВЯХ»✨ Ми вражені тим, як ви підтримали нас протягом усього шляху — від початку створення до моменту отримання перших примірників. ⚡️Замовити ЦВЯХ вже можна, за посиланням Це була неймовірна подія, де лунало багато важливої та відвертої поезії (й навіть трішки прози!). Окрема подяка Юлії Рахно за допомогу у веденні та організації нашого заходу! ❤️ Також завдяки вчорашньому івенту ми змогли зібрати 8 000 грн на збірку та комплектацію дронів MAZEPA для SocialDroneUA. Шукайте себе на фото тут. Дякуємо усім, що ви були поряд та до зустрічі на офіційній презентації! Дату, час та місце — оголосимо зовсім скоро! Анґа Зелена Роніка Пожарська

шановні колеги! поети, поетки, любителі та любительниці слова! на цій сторінці відкрито збір для підрозділу Sky Monsters, що у складі бригади Хартія. а саме — на ремонт пікапів. ви ж знаєте, наскільки критично важливим є мати справні машини на фронті? до речі, це той же підрозділ, для допомоги якому я колись відкрила першу дружню банку. ми вже багато зборів пройшли з вами, тож сподіваюсь і тут підтримаєте мене 🩷 на картинках видно всякі плюшки — розіграш книжок та футболок і підписка (пожиттєва) на мій закритий канал (єс, сі). будь ласка, гортайте, донатьте та поширюйте 🙏🏻 https://send.monobank.ua/jar/6taULvx6f2 https://send.monobank.ua/jar/6taULvx6f2 https://send.monobank.ua/jar/6taULvx6f2 п.с. в коментарі надішлю пости у інстаграмі та твіттері для поширення п. п. с. заздалегідь дякую!

Мова слабшає, наче мʼязи, розтискаючись, бʼє все глибше – і росте в тобі сумнів. Блазні надихаються болем. Пишуть на стовпах, на ганебних палях – про присутність когось там. Боже, але час цей такий примарний, але віра, надія – й хто там: незбагненна солона мудрість і холодна незнана приязнь розтинають відвертість – пульс твій вже стихає поволі. Ти ще не зійшов із дороги правди, твоя сила ще тут і поряд: захлинається й тоне – далі розпливається оскал. Доля упивається цим надлИшком, і зраховує час. Удари розпадаються в теплій тиші між стовпів, що тримають памʼять на тонких заржавілих шиях, ось твій погляд, і доторк – бачиш? Ти, мов крапля, тонка, нестримна, що не хоче – а мусить впасти. Оминають тінистий пагорб незліченні комахи стрáху, і лоскочуть тонкими крИльми білі струни світів між нами. Напинаються й терпнуть звʼЯзки, і зриваються з горла крики, осипаються з неба градом міліарди деталей. Ми ще обіймаємо зéмлі кроком, і ступаємо в нори з жахом. Та вже хтось на скрижалях пише про майбутніх – великих, владних, що повстануть із тіней наших, і сильнішими будуть. Всоте: прокидаєшся – а не бачиш, захлинаєшся – а не тонеш. Всесвіт бʼє у годинник смерті, напинає байдужі крила, і злітають останні, мертві поцілунки під небом сивим. Розтискають лещата темні сотні куль земляного граду, і змивають з обличчя зимні, недосказані фрази. Фатум вже зраховує миті. Ми ще нерозʼєднано терпнем дóлі, притискаючись до одвірків ще не пройдених вздовж історій. 02–18.06.24

*** І ніхто нікому не друг, не брат. І ніхто нікому не оберіг. Але я умію губами брати теплий хліб і цукор із рук твоїх. Скажеш "вйо!" – підемо удвох цим шляхом, де повік не тане червоний сніг. І ніхто нікому не капелан, не остання сповідь, не перший бій. Але мліє юшка і пахне ладан, але стільки кроків в одній добі, стільки років нас доганяють війни, що ми геть не здатні відчути біль. І ніхто заблудлому не суддя, і ніхто сліпому не поводир. Я давно нікому уже не дякую, але я один, але ти один, і ми йдемо спільно цим довгим шляхом крізь кисільну млу і молочний дим. Йоу, козаче, за нами ніхто не плаче. Сірий степ нам – ліжко, і стіл, і дім. То ходім... Ірина Цілик #ірина_цілик

Привіт, друзі! Поки ви чекаєте фоточок зі слему, хотів би вам розповісти про те, що МИ ШУКАЄМО ТАЛАНТІВ Тепер у кожного буде можливість заявити про себе на літературно-музичному фестивалі "Літерія" у Хмельницькому! Цього року він відбуватиметься 20 та 21 червня (так, лише 2 дні) і ми хочемо поповнити нашу поетично-прозову сцену новими іменами (чи відомими всім вам). Відбір відбуватиметься у конкурсному форматі, заявки на опен-кол оцінюватимуться незалежним журі. Форма для подачі та всі умови читати тут. Міцно обіймаємо💙

Цього дня на мені із одягу залишилася тільки втома. В тобі дотепер не існує дна, тільки глибина імлистого міжсезоння, манливий спокій — свята вода, йодова сітка близькості, плетена вузликами "на пам'ять". Не торкайся, бо зв'яже пальці у спробі доторку. Бо якщо й пірнати в солону синь, ризикуючи всім, то певно що зі стрибка, не вагаючись ні хвилини. Під натиском тіла крига стає крихка. Хруст, проламується льодина. Хвиля за хвилею сточуються слова, зайві ковтаєш: нікому ніщо не винна, вільна, більше ніяких важливих рішень. Поводься тихіше, бережи кисень. Та коли відчуєш раптово як відступатиме океан, оголивши берега мокру спину аритмічним вдихом, виринай. Виривайся й біжи на пагорб, не зволікаючи. Може й встигнеш піднятися до фатального видиху. @snigpoetry #мері

Літературний слем збирає своїх — і вже обдзвонює друзів. І ми не маємо часу пояснювати, чому вам треба бути там 😌 28 березня збираємось у Харкові на презентацію першого альманаху харківської андеґраундної поезії. 📍 ArtArea ДК (вул. Чернишевська, 13) 🕔 Опен дор — 17:00 🕕 Початок — 18:00 Ведучі: The OPG Вхід вільний. Подія року, шо ж сказать. Бути треба обов’язково 😉

Ти мила — тож пиши круті рядки, про злість і біль, що часом ходять в гості — ліпше нікому не кажи. Хай слово тихе, мов вода, у даль відносить всі тривоги, і те, що вчора ранило тебе, нехай розтане в імлі ранковій. Послухай: втомі дай влягтися поруч, але нехай це буде ненадовго. Укрий її, сховай, немов малу дитину, дай виплакатися на плечі твоєму. Ти мила — тож пиши круті рядки, карбуй щось терпке й ніжне в них — щось, що залишить в людськім серці слід. Ліза Чуєва

ось ти торкаєшся меж горда й покірна водночас ніби приреченість квітів у вазі тиша така наказова що чутно як на кухні холоне історія що її оповісти мають право лиш ті з кого вона варилася з дзеркала глипає пам'ять в руках її пензель і скальпель у волоссі сліди літаків у роті вишнева кісточка і б'ється з обох боків у скло наполохана нетля а зорити на себе без люстра це завжди дивитися вниз оминаючи шви між плитками та ось ти торкаєшся меж

trial period в павутині безконтрольних метань ціпенію розбиваю коліна об хвилі хоч одну намагаючись взяти під натиском паніки стоншуюсь до блідості рисового паперу ще трохи і вітер підхопить як щупле зерно що ґрунту ніяк не тримається поміж своїх у меншості поміж субстанцій відскакую як в кімнаті з мʼякими стінами моя золота середина підхоплює течія зі звуками материної утроби раптом згадую це так має бути завжди? я просто не в курсі мені спокій доступний лише по підписці @crescent_poetry #онофріюк

Кожен із нас тепер — музей памʼяті когось* темінь гуляє між коридорами, тиша дзвенить по кутах, спогади, пишно паву‌ттям оздоблені, мріють, щоб хтось їх згадав. дзи‌ґар, що ритм відбивав щосекунди, нині — домівка для снів. більш не живуть в них минулого люди, яких ти любити зумів. люди-примари, пóмилки долі — предмети музею фігур. лиш тіні холодні залами ходять і плачуть, що ти їх забув. ключ від музею викинь із кручі — хай дують свободи вітри. і всіх, хто тебе безсовісно мучив, із пам’яті в порох зітри. *автор цитати Богдан Кирста Поліна Шишлевська #поліна_шишлевська

колискова покидьків досить плакати, моя ластівко. я не можу поворухнутися, бо для мене немає завтра, моє вчора розтало сутрами - так зціловуй їх, наче патоку, з моїх вуст і повік заплющених. надто рано, але не дарма. бо віднині ми не оплутані міжквартальними лабіринтами, де буття визначає засоби виживання, де тільки впертий не продасть за скоринку праведність, де лишається бути привидом у чужій недоладній матриці, із долоні своєї смерті випинатись отруйним паростком, де на кінчику голки досі ми хороводили б, як юродиві, де за кожний дитячий подив мало б зовсім не стати подиху, де щоночі у іншій постелі божі виродки, божі покидьки, заховавши у ребра голод, промовляли б молитви пошепки, де щоранку спадають сутінки, де не чути провістя чуда нам, де породжений деміугром стане ідолом і опудалом, я не можу поворухнутися. мені сниться, що я – посудина для санскритової спокути, що у віхах віків загублена. мені сниться: посеред площі я – мов оголена чорна статуя. хоча ворога бачать очі, хоч від болю кричать вуста мої, хоч прокльонами вуха сповнені, шкіру з золота, світом марану, відтинаючи по шматочку, нею душі людські залатую, невтамовний свербіж не щезне ж-бо, доки нерви усі не вирвати, доки кров не стече, мов лава, і кістки мої не окисляться, доки я із розбитим черепом не кататимуся бруківкою від прокльонів і від ударів всіх коханців, усіх мучителів. певно, автор тортур єгипетських, доручивши своєму синові вічних загадок таємниці, розвернувся до нього спиною. на уламках земної вісі я розпинаю себе, знесилений. мені сняться ножі і сфінкси. сон закінчиться автопсією. із шегреневої обгорточки розіллється киплячим оловом моє серце в твої долоні, розчиняючи нас у спогадах. моя пташко, заплющуй оченьки. засинаючи, всі знедолені котять колесо перероджень, перетворюючись на полум'я.

поетичний конкурс Останнє бажання вітаю, наші переможці: 1 місце — Марія Чекарьова 2 місце — Оксана Мовчан 3 місце — Ольга Далабожак 3 місце — Ірина Білик результати вірші судили Каріна Коваленко (м.Запоржжя) та OleXandr (м.Вінниця) #конкурс #поезія #вірші #храм

| квіти зла | Сьогодні приходь до мене, в мій чорний од віку дім, засвічуй зіниці жовтим, скидай свою шкіру — і розділимо хліб цей нáвпіл, мов долю, ковтнемо — ти приходь же до мене зночі, лягай до холодних стін. Осип німоту миʼ сіллю, збери із чола дощі: сьогодні в безмежнім, хворім танку небо родить гнів. Сьогодні ж приходь до мене у глéвкім, спʼянілім сні, торкаючись нігтем стертих, обридлих, блідих, пустих, невчасних, збіднілих, зайвих — торкаючись слів усіх. Наш біль вже дорослий, бачиш? А втім, ти приходь, коли в долонях твоїх зростає червоне насіння зла: голодна і сіра осінь стає поміж нами. Дна не чутно під ліжком білим, відрощуєм зябра, і у дітях своїх безоких, безротих, безвухих ми впізнаєм себе — до краю наповнена чаша. Лий — ! — на мене прозорим сяйвом, отруто прийдешніх днів. 14–18.10.25 @reflexref #марина_горбатюк

Невже, ці історії божі, невтомні та не згасанні? Невже, всі відомі пустоти не вмістять твій біль? Невже, невгамовні "Ми" були останні, Хто бачив, насправді, смерть диких богів? Невже, ти не винен у тому, як глибоко тонеш? Невже, я не винен у бідах своїх, нескінченних? Не вірю, що ти не пізнав, що дійсно ти можеш! Не вірю, що всі навкруг тебе нікчемні! Мій друже, я знаю що "Ми" залишились на стінах, Тієї квартири, де Нарнію змогли відтворити. Що все те життя, тепер пам'ятаєш в хвилинах, В яких ми і досі питаємо, як це любити... @Atengure

Ми це зробили) Уклали й видали антологію гостросоціальної поезії. Проєкт благодійний, всі прибутки з продажів йдуть на благодійні збори. Замовляйте https://forms.gle/s7v1LWRnA57VZWdc9

⚡️ Терміновий запит на позашляховик для медиків НГУ!!! 💪 Як ми вже повідомляли раніше, Оля Лавриченко передала мені запит від медиків Нацгвардії на купівлю автівки, тож далі його вестиму я разом з Дикою Поштою. 🔥 Для мобільності та своєчасної евакуації поранених з поля бою медики НГУ потребують повнопривідний позашляховик. Попередня вартість авто складає 310 000 грн. Запит НАДТЕРМІНОВИЙ, на жаль, час грає не на нашому боці. 🙏 У мене відкрита доп.банка на 290 тис., ще 29 554 грн є на загальній банці. Прошу максимально підключитися – донати, репости, розіграші, банки – абсолютно все потрібно. 💰 Донатити сюди: Банка: https://send.monobank.ua/jar/92zJHRxBvG Paypal: veronikamovchann@gmail.com "на авто для медиків НГУ" 🫂 Друзі, без вас не вивеземо! Долучайтеся!

перетворюю німотою календарі у тривку зимову півтемряву. де ні ранку, ні вечора не відрізнити за мовою чи непевністю чисел. стрілка тíкає: тік так тік так і тікáє (хто без інструкції прочитає тепер її дзенькіт і підрахунок?) ставайте струнко! перемальовуйте схеми метро: станція на зеленій (гілці чи вулиці залишається невідомим) місто залишається невідомим й невидимим. старий дідуган, що ганяв круків попри стіни, залишається єдиним справжнім і кричить до птахів: "геть, геть! малі потвори", — що приносять біди й розмови, про сніг і тіні, про загублені речі і пил із його старечих кісток. шкіра зморщена і пожовкла, мов Біблія із міської бібліотеки біля парку франка. очі вибілені до скрипу, мов тарілка з китайської порцеляни, на блошиному ринку, і у вигині рук, неприродньо утомленому, зчитується міська німота. замість календаря, де вишневим обведено смерть, а червоним народження @in_gal_night #софія_волкодав