Храм поезії (🖤)

@helen_halu скельце до скельця складається слово «вічність» встояна зелень котячих очисьок лапками пише: «Ти надихаєш, Олено» хвилі зі сходу на захід хвилі обточують скельця скельце стає діамантом друг може жити далеко та не буває уявним той, кого зміг обійняти хвилі торкаються серця вірш закоркую у пляшку ти упіймаєш, я знаю ті, хто пішов, завжди з нами @sashakhopta

Сьогодні 40-річчя чудової поетки, людини, жінки, мисткині, мами та дружини Олени Галунець (@virshoplitkarka). підписка на її телеграм підписка на її ютуб

Літня жінка бере й степліло перебирає пальцями лід колишніх хвилювань: поцілунок з відлунням у кожній клітинці шкіри, у кожному русі — навіть у колінних чашечках. Притуляє його до яблуневих щік сорту гала чи білий налив. Водить квадратними льодинками навколо округлих стиснених вуст. Згадка — мерехтливий потяг до Києва та хихотливий вагон із друзями, із друзками розсипаних стосунків, зібраних у стільники для льоду. Не бачиш ці очі роками, а вони чомусь не заплющуються, лише змінюють колір на несправжній. Спогади несправно миготять і прибувають на другу колію — зустрічай. Згадати себе в колишньому втіленні — ніби натягти зів’ялу, але ароматну сукню й сісти в затісну машину часу, щоб повернутися й сказати: «То все на краще, моя квітко». Жінка літня не від кількості літ — вона просто народилася влітку, аби розтоплювати льодинки та випадково надавати їм форми верлібрів. 30.05.2025 © Олена Галунець #олена_галунець #листя_трави

Ковтай повітря – буде східний танець, Ковтай лукум і посмішки ковтай. Губись у рухах, подихах і часі, Губись у губи – далі німота. Твій рок сьогодні – грому рокотіння Первинним звуком, іклами ссавця. Твоя одежа – на стіні у тінях, Її немає. Є. Але не вся. Спинися вітром, протягом продовжуй. В півкулю – кулю, ми не на землі, Наш вільний вимір ні на що не схожий, Він вимер завтра, шкіру підпалив. Зітри, так хочу, в попіл до останку, Руйнуй спочатку, знищуй до кінця. Не ти, це я звертаюсь до світанку, Нещадний ранок ловить на живця. Не відривайся, тіні вже на стелі, Змістилися, одежу віднайдеш. Горітиме сніданок на пательні. Я не відчую, чуєш? Я без меж. Оксана Мовчан Вірш до поетичного марафону «Казан Розпусти»

На щитах Наші міста на щитах Святі з наших ікон озброєні за новими канонами милосердя Святять мечі на камені, східні кордони боронять, зранені й рідні Залізні осердя Бійниці у вікнах Кований хрест і квітка сталева. Лілія в небі над ними розквітне і стане зорею І поведе, здіймаючи пил і зриваючи дерен. Той, хто прийшов забрати цю землю, в цю землю впаде він. Наші міста на щитах, і по кожній ріці — пливе кача, але освячені наші мечі наші слова ще не втратили значень не розкололися з розпачу дзвони ти ще тримаєш в долонях долоні. Скільки зазвичай триває війна? Та вічність і потім ще трохи. Але хто лишиться? Хто пробіжить марафон, щоб сповістити всіх про нашу перемогу? 2023, зі збірки «Світлочутливі»

Силянка для флешмобу до Дня Незалежності 🇺🇦 Луганщина❤️ #в_наявності

незалежність складається із безсоння… незалежність складається із безсоння, боротьби й присяг з кадрів того, як чорновіл у раду заносить стяг як в тривожний рюкзак ти складаєш вишитий оберіг зрештою ця земля пам’ятає кожного, хто її беріг доки на ринг зі смертю виходять ті, кого не лякає тьма доки у наших героїв є місця поховання і імена доки кожна з втрат особиста, доки немає чужих нулів ти зберігатимеш цю любов цю велику любов і великий гнів пофарбовані кров’ю шеврони, непрацюючі номери незалежність війни розпадається на символи й кольори і збирається там, де люди в футболках виходять проти колон бо нема того, хто взяв би харків або підкорив херсон доки ти пам’ятаєш червоні лінії мап, які стягуються в кільце доки у всі інші дні ти постійно говориш про це доки ти пам’ятаєш тваринний страх, доки ти пам’ятаєш, заради чого його пройдеш бо є речі, які не знищиш, не відбереш Надія Глушкова

🇺🇦 Вірш, якому вже 13 років. Його написала я, коли ще навчалася у школі. Сьогодні всі дописи про любов до України ❤️‍🔥 *** Я – українка! Най знають всі люди: Цим я пишаюсь в своєму житті! Я Україну свою не забуду, Навіть, якщо буду на чужині. "Я – українка!" – так з гордістю мовлю. Тут – моє все! Тут – дитяча душа! Тут – перший плач, перший крок, перше слово... Завжди з тобою, країно моя! 🇺🇦 (с)Аделіс, 2013 рік #Вірші_Аделіс

Зважте мені зорі – півкіло, І щоб кожна – розміром з перлину, Щоб в долоні стиснути нестримно, Щоби по кутах – джерельне скло, Щоб гладенькі – берегом із Криму. Я їх розкидаю по одній Крапками у лінію в дитинство, У юнацтво доленосним тином, Відгуком до чайок голосних, Відголосом, спомином до Криму. Від степів до бухти і фортець, Оксамитом серпня, серпантином, Там, де час терпким Мускатом лине, Едельвейс дурманить нанівець, – Навігатор, відведи до Криму! Медом – найсолодша пахлава, І на носі грає ластовиння – З сонцем цілувалася гостинним, Водоспадом вірила в дива, Й зараз вірю – повернусь до Криму! Оксана Мовчан #лисячабухта

На щитах Наші міста на щитах Святі з наших ікон озброєні за новими канонами милосердя Святять мечі на камені, східні кордони боронять, зранені й рідні Залізні осердя Бійниці у вікнах Кований хрест і квітка сталева. Лілія в небі над ними розквітне і стане зорею І поведе, здіймаючи пил і зриваючи дерен. Той, хто прийшов забрати цю землю, в цю землю впаде він. Наші міста на щитах, і по кожній ріці — пливе кача, але освячені наші мечі наші слова ще не втратили значень не розкололися з розпачу дзвони ти ще тримаєш в долонях долоні. Скільки зазвичай триває війна? Та вічність і потім ще трохи. Але хто лишиться? Хто пробіжить марафон, щоб сповістити всіх про нашу перемогу? 2023, зі збірки «Світлочутливі»

С. Т. Науменко: [неповне] зібрання смертних: фотовиставка на Читай Форум, Запоріжжя. 29 серпня, у День пам’яті загиблих, на Читай Форумі відкриється виставка «Не боятись — можливо». Картини, вірші, фотографії та особисті історії, які залишив Сергій, складаються у виставку не як завершену біографію, а як можливість знову побачити людину через її творчість і пам’ять тих, хто її знав. Відкриття супроводжуватиметься публічною розмовою про життя і творчість Сергія за участі Джея Бернадотта, Тетяни Хоронжук та співзасновника LitSlamUA Олександра Кудя. 29 серпня о 10:00 📍 біла зала ЦКП @zaporizhzhia_cultural_centre Орбіта [вул. Вячеслава Зайцева, 9] Пам’ятаємо своїх.

це літо повне привидів чи приводів вигаданих аби вкотре стрінутись десь на перетині світів поезії вибухає квітучий червень спалахує рудим кольором так що розтаєш на осонні перетворюючись у згусток пульсацій тремтінь притягань вокзальні лінії людських доль хитро сплітаються пальцями темп губ ніжно сповільнюється жар пронизує тіло і розходиться хвилями-кілометрами велика долоня огортає сторінками книжок — ось і знайшовся прихисток од усього світу в теплих руках

Дякую всім Захисникам та Захисницям нашої країни! ❤️🙏 З Днем прапора України! 🇺🇦 Прапор – це частина нашої ідентичності, культури та спорідненості !

@sashakhopta відкрила допоміжну банку до збору Веронічки на авто для РБпАК ББпС Магура. Посилання на банку: send.monobank.ua/jar/9g1vQjRDxV Долучіться, будь ласка🙏

Wien на літературній резиденції у Відні я тільки те й робила, що ходила по музеях такий собі детокс від реальності бачте, кажуть: споглядання краси розвиває надивленість що ж тоді розвинули споглядачі вєлікай рускай влаштовуючи дронове сафарі на людей у Херсоні але повернемось до прекрасного поміж Пікассо, Моне, Деги та Клімта ми дійшли до кімнати «російського авангарду» і я помітила до болю рідне «Це картина Казимира Малевича — кажу пошепки новій приятельці — українського художника» з запалом починаю розповідати про знищені музеї розкрадені колекції вбитих і репресованих ніби хочу довести віденському музею європейському місту байдужому світу що тут виникла помилка Малевича не повинно бути в цій кімнаті не з цими людьми згадую все, що вичитала у Вікіпедії: «Казимир Малевич — українець, тікав від репресій. Малював картини про Голодомор. Надихався народним мистецтвом. Українським» хочеться інстинктивно захистити його від російської гідри що привласнює все до чого дотягується розповісти правду відновити справедливість нехай у місті, далекому від війни в музеї, що не зазнав прильоту одній людині, що розуміюче киває моя нова знайома зізнається: мало знає про Малевича але добре розуміє почуття до росії в першу нашу зустріч розповідає як з мамою тікали від війни в Ічкерії та знайшли притулок тут у другу — я вибачаюсь, що ми довго вірили російській пропаганді про визволення росією Чечні від терористів і не назвали це окупацією ми говоримо різними мовами але маємо спільний досвід окупацію Ічкерії окупацію частини України окупацію Малевича російським авангардом у Відні

Гра в мафію через український бот тут: https://t.me/mfvrdl Сьогодні 21:00

ІНСТРУКЦІЯ НА КІНЕЦЬ ЧАСІВ збреши собі що попереду довга дорога — й живи очікуванням спакуй до нового наплічника білу сорочку що пахне вітром пізнього серпня та пластинку йодиду калію напровсяк подзвони в десять-років-тому своїй першій великій любові запитай як їй цей кінець часів запроси поїхати разом оберни все на жарт коли засміється й назве тебе божевільним заведи запізнілий щоденник перепиши туди її губи червоні рухи руки й парфуми додай ілюстрацію зле заструганим олівцем набери питної води та заправ авто заряди знудьгований дробовик підбери на промзоні старого пса що не стягне ще одну зиму надворі говори з ним до пізньої ночі поки докурюєш коноплю зі старих запасів кажи йому: боятися нічого друже пес виїдемо хвилина в хвилину із закінченням комендантської зупинимося за містом подивитись на не скошені досі соняхи заб'ємо в навігатор випадкові координати і ще трохи трави в нутро розтабаченої цигарки я подарую тобі свій сон приречений сон про те як жінка на іншому березі річки й міста розпадається на неспокійні атоми в білому спалаху видихну дим у твою пошрамовану морду щоб тебе теж накурило трохи аби не було так печально попереду довга дорога скажи все це псу — а тоді засни коротко й неспокійно проспи закінчення комендантської проспи тривожні новини прокинься від дотику мокрого носа до неголеної щоки вийди із псом у ранкову мжичку щулься та кутайся в куртку а зачувши нарешті майже-пташиний свист ракети над головою — розкинь раптово затерплі руки не заплющуй очей і нічого не бійся а розпадаючись думай про те як на іншому березі річки й міста жінка фарбує потріскані губи червоним парфумиться із флакона розбитого осмикує обгорілу сукню й виходить з руїн у руїни фотографує дезорієнтованих псів і мародерів у розбитих вітринах переступає трупи входить вдихнувши на повні легені в довгу свою дорогу повз заражені води та дитячі плачі повз розбите минуле повз незбутнє майбутнє без питної води та плану тільки з губами червоними та тим самим сміхом що лунає тобі у вухах перш ніж урветься дзвінок перш ніж урветься світло перш ніж урветься все Леля Покотиполе

Привіт! триває набір на поетичний конкурс тризуб Посейдона тут умови конкурсу