Храм поезії (🖤)

язик кульгає між звуків і рима йому опора в голові забагато речовини вона сіра разом із серотоніном вимила навіть бога фронт когнітивної функції тримає прошарок кальцію просто не годуй себе літерами а літери мають рацію? розривай усі давні звʼязки особливо нейронні колупайся орбітокластом в собі така вже випала доля відділяй волокна від спогадів старих та страшенно затертих забувай що потрібно жити і що доведеться померти

непомічена тінь, що постаттю потерпає звідусіль крізь скляне навмання, переліченим звитком розповсюджує стисло стискає з тирси тромб твого подиву, що спіткається об бідкання обдертим огидлим димом, прокислим скиглиш гинеш суперечками, знову спиш уві сні тиша рухає погляд. покажи мені стіл збочена мрія

Вірш, що провів мене у наступний етап на містичному конкурсі "Ковток Мандрагори". Писала під псевдонімом Чарівна Фурія. Приворот у пóвню Зграя птиць, що чорніші за ніч, закриватиме óвид. Стихне вітер. Всі звуки чекатимуть виходу пóвні. Блідий Місяць сьогодні наллється по вінця червоним, Не дивися на небо, до вікон не йди, будь удома! Світло хай не проб'ється крізь штори. Кришталева вода, тропáн трав, чудодійне закляття. Приворот чарувала сама — мала досвід та владу: Сотні доль її зілля (чи труток?) змінили недáрма. Своє серце згубила тепер, а тому не вагалась. Лиш із нею він буде назавжди! Назбирала отáв уночі на Івана Купала: Лугову конюшину, зозулині сльози у хащах, Мандрагору, євшан і будяк в срібних росах світання. Амуртензія блиском своїм перламутровим грала, Вились пари пружúсті спіралі. Повний Місяць сьогодні тотально зріднивсь з перигéєм. Ти гадав: закохався й чаклунка вже стала твоєю. Супермісяць емоції викине в келих портвейну, Пий повільно, сердешний, кохання це буде шаленим, Вір, цей нáпій — твоя панацея. Дивне вариво, випите в пóвню, зв'язало віднині Ту, що магію й фатум змішала, кохання і пристрасть, І того, що був певен: нарешті зустрів ту, єдину, Задля неї — хоч зірочку з неба. Чи погляд щасливий Під ефірами тими можливий? 10-11.07.2023 © @olesya13r Óвид - небо Пóвня - повний Місяць (за різними віруваннями краще на нього не дивитися) Тропáн - рослинний алкалоїд, галюциноген. Отав - трав. Євшан - полин. Амуртензія - приворотне зілля. Пружúстий - міцний, сильний. Перигéй - найближча до Землі точка навколоземної орбіти Місяця. Супермісяць - астрономічне явище, яке відбувається при збігу повного Місяця з перигеєм. Панацея - це будь-який засіб, який лікує всі хвороби та продовжує життя на невизначений термін.  Фатум - неминучість. Ефіри - випари відвару. Перелічені трави входять до складу приворотного зілля.

Сьогодні День народження в Олі Ритик! Ще раз вітаю мою чудову подругу 💜💜💜 Ми обов'язково погулямо Харковом, Оля! Збирає намистини, дні, моменти, втрачає лік недоспаним ночам. У лютому спинився час, подерта тривогами й ракетами душа. На сході серце залишилось – вдома. Так, дім, де ти – так скаже той, хто не втрачав. Плете коралі, борючись з бесонням, Чекає "плюс" від брата – заважка На її плечі ніжні впала ноша. Нанизує перлини, бісер, скло: Так твориться краса – донатять гроші, Аби перемогти пекельне зло. Маленька жінка з вирвою у грудях: Забрали дім не вперше. Скільки ще? Та поряд з нею будуть вірні люди, Підтримають, здолають болю щем. 16.07.2024 © @olesya13r

Лиш липень торкається гладкості стебел, я думкою лину до тебе. Коли Оболонь засинає під муркіт, в перлини занурюєш руки. І низка за низкою — наче дороги, які ти сплітала потроху з луганських туманів у пошуках дому, а вийшло велике гніздо, у якому живемо-кавуємо в радості, в горі, пульсуємо єдністю горлиць — на шиях тепліють, немов обереги. Ти сильна, та з нами — богиня енергій. Ховайся, тікай, лиш із серця не вийми. Ти сильна й без нас, вітровільна, але й королевам потрібні обійми. Тож я тебе обіймаю присвята моїй коханій Олі © Олена Галунець #віршопліткарка

це було наше перше проникнення: страх голок (хоч як не змащуй вазеліном) нікуди не зник, я просто довіряю твоїм пальцям. жінки так бояться жінок що люблять жінки так люблять жінок що бояться тільки би не порушити емоційну мікрофлору, бо забудеш, як плакати. тільки би не завагітніти чоловічим поглядом, бо забудеш, як бачити. а ми навіть окуляри маємо! (так ти ж їх ніколи не носиш!) натягнеш латексну серветку замість лінзи — побачиш мій сон. сьогодні шукатиму веретенце. — навмисне? — навмисне) я довіряю своїм пальцям.

поетичний конкурс Листя трави наші призи: 1 місце — отримає видання власної збірки (від дизайну до друку) 2 місце — 1000 грн 3 місце — 1000 грн. Умови: 1. Мати можливість сплатити мінімальний донат від 50 грн. Далі на ваш розсуд. Якщо є бажання підтримати сучасну українську поезію та фонд конкурсу. 2. Надіслати 1 вірш українською мовою. Приймаються як нові так й старі роботи. 3. Тема для 1 туру - вільна. Ліміт символів - це стандартний допис для інстаграму. Подавати сам текст, без візуального доповнення у формі відео чи картинки. Конкурс має 3 етапи: 1 - відбірковий роботи учасників публікується на сторінці @poetry_in_community під номерами. Далі вже члени журі оцінюватимуть роботи конкурсантів на оцінку. Третина робіт проходить у наступний етап 2 - півфінал, учасники отримають творче завдання, написати вірш за відповідною темою та критеріями, з цього етапу вже діє анонімність. 10 конкурсантів потраплять у фінал 3 - фінал, учасники отримають творче завдання, написати вірш за відповідною темою та критеріями. Тут судді визначать трійку переможців Дедлайн щоб надіслати вірш - включно до 31 липня, кількість місць обмежена Внесок за номером картки - 5375411427856781 Всім бажаючим писати в особисті. Чекаємо на вас ❤️

У часи, коли пестило сонце цілунками вдосталь, І спокійно Донець, той що Сіверський, води носив. Народилось дівча, і заврунився ще більше простір. З нею схили Дніпра розквітають не лиш навесні. З нею світ цікавіше, коли настають марафони, Де вино надихає, стихії бентежать думки. Бо вона, наче Муза, натхненням по вінця наповнить, Щоби лився потік із метафор веселий, стрімкий. Доля жеребу в Храмі частенько у пальцях тендітних — Дістаються учасникам пари з легкої руки. Як немає окрилення, вам пташеня вона зліпить, Для намиста приборкає бісер яскравий, прудкий. У прикрасах від Олі і очі сильніше палають, Вона рухає збори на РЕБ або дрони й авто. Її приклад і справді показує нашу незламність. Разом випити б каву іще, чи ковточок Сhateau. Або знов обсудити кіношні новинки у чаті, Де вона господиня, та їй щось тепер не до нас. Та ми будемо й далі надію на зустріч плекати, Хоч набрався із крапельок суму достатній тоннаж.

​​пам'ятаю надкушений місяць з вікна автобуса пам'ятаю три ночі не могла спати до зустрічі пам'ятаю місто, в котрому о восьмій годині ранку темно і морозно морозно виключно вранці пам'ятаю погано про що категорично не варто вголос пам'ятаю коронували воронячою мовою пам'ятаю погляди перетнулись вперше пам'ятаю розмови зі Свіслочу на сніданок пам'ятаю перестала відчувати кордони тіла і тіла, тіла й матерії пам'ятаю небо перед грозою пам'ятаю зоряне небо пам'ятаю навчилась відпускати з легкістю чуже дихання пам'ятаю кортіло стати чужою, кортіло надихатись одним повітрям з ним пам'ятаю здригнулась любов до поезії

Лиш липень торкається гладкості стебел, я думкою лину до тебе. Коли Оболонь засинає під муркіт, в перлини занурюєш руки. І низка за низкою — наче дороги, які ти сплітала потроху з луганських туманів у пошуках дому, а вийшло велике гніздо, у якому живемо-кавуємо в радості, в горі, пульсуємо єдністю горлиць — на шиях тепліють, немов обереги. Ти сильна, та з нами — богиня енергій. Ховайся, тікай, лиш із серця не вийми. Ти сильна й без нас, вітровільна, але й королевам потрібні обійми. Тож я тебе обіймаю Вірш-присвята Олі Ритик © Олена Галунець @virshoplitkarka #олена_галунець

Я увійду у тебе глибоко, як Ахілес, коли палали стіни Трої. Мій меч готовий до двобою. Я розтягну тебе мов на диби, На цій підлозі, на кухонному столі, чи в підворітті на Подолі. Нащо тобі той чоловік, коли я твій коханець. Ця ніч згорає пристрастю сердець. Я порахую твої кільця, коли ти з себе скинеш не потрібний одяг, Тобі пасують 40 з хвостиком. Ці сиві прядки, зморшки в кутиках очей та губ. Я твій пірат, беру тебе на абордаж. Сьогодні твоє лоно витче водоспадом Ніагари. Я твій дракон, а ти моя наїздниця, підкорюй мою хіть, правічним ритмом стегон.

Фінал Катя Цимбал Тата Пі Онофріюк Оксана Мовчан Іра Лисичка дедлайн - включно до кінця серпня або раніше

Фінал Катя Цимбал Тата Пі Онофріюк Оксана Мовчан Іра Лисичка дедлайн - включно до кінця серпня або раніше

Я змалку лиш чула завжди «В інших всі діти, як діти! Та в мене вродилося це, наче жменька із гіркою Зайвих проблем. Не можна вже далі такого терпіти! Будинок дитячий тобі стане ліпше домівкою…» Одежу жбурляли і гнали прокльонами з двору, В смітник теж летів мій щоденник нахабно прочитаний. Видельце штрикали, як в ста‌ре завітряне коливо І їсти не смачно – давно і набридле і приторне. ___ Намерзлою кригою зверху лягло і забулося Та інколи, знову буває (як струмом), прокинеться… Подушечки лап вмить стають наче скрючені щупальця, Що здавлюють горло, як хочу зізнатись, мов грішниця. Цю сповідь почує вишневе, що вже охолонуло, Натягую усмішку ранками, це дещо стомлює. Замало можливо роблю. Я – завітряне коливо, Що мовчки лежить і чекає у блюдці відновлення. © Ольга Ритик

Почувши пісню, Оля вийшла в сад. Вільно дихаючи квітковим повітрям, королева зупинилася аби насолодитися алеями ніжних конвалій, які доносили знайомий та до болю рідний аромат. Коли вона схилилася, аби краще увібрати в себе всі манливі прянощі квітів, то перед нею з'явилося озеро, а вода в ньому була чиста, як дзеркало. І вона подумала (або сказала, бо ж подумала вголос): Якби ж ти, люстерко, могло показати мені майбутнє. І раптом, мов у казці (чи це і є казка?) відображення у воді заговорило... Ти Харків в думках цілуєш, бинтуєш прикрасами збір. Намистечко до намистечка, ворогу на перекір. То хлопцям на генератора, а то на мотор човна... "Продовжуємо донатити, поки триває війна!" Маленька, тендітна дівчина, що носить великий жаль. Сіро-зелений погляд твій пронизує та вражає. Хай буде нарешті напрямок, який має назву – дім. Додому повернеться братик твій й всі хто воює, Всі! Вже має біда закінчитись і зникнути – рев сирен. Сережками прикрашатиме розлогий, крислатий клен. З наснагою знов писатимеш важливі й нові слова. Пір'їнкою лоскотатиме фламінговий рух пера. Загублену радість знайдеш ти та скинеш назавжди жаль. Маленька, тендітна дівчина, що світиться, мов кришталь. Оля вдивлялася у сіро-зелений присмерк очей, і вірила кожному почутому слову. Вона подякувала озерцю, вмилася його прохолодою і пішла. Оксана Лихогляд