Храм поезії (🖤)

▸ Пляма Я ніхто в твоєму житті, як би ми не намагались це виправити, Я ніхто, і такою точно залишусь навіки, назавжди, без сумнівів, Я лиш пляма у просторі повному криками тихими, Я лиш пляма, спотворена тінь емоційної куряви. Я - система, що згубила власні паролі - не підлягаю ремонту, Я - система, де щирі думки замінили найагресивніші віруси, Я лиш дурість, що має подобу неправдиву, аморфну, Я лиш дурість, бо все ніяк з навчання суті не винесу. Я - рана, що багрянцем розпливається по тілу невпинно, лякаю, Я - рана, згусток крові, атомна зброя, що спричинює вибух у серці. Я лиш мотлох, зачинений непотріб в старому сараї, Я лиш мотлох, що крутим чомусь на перший погляд здається. Ні, я гірше. Я - компас, що давно втратив всі орієнтири, гублюся, Я - стара гілка, що хапає одяг, бо власні квіти давно вже зів'яли, Я - рвана штора, а зоряна ніч - нездоланна спокуса, Я - паралельна реальність, в якій              ніколи                        тебе не буває.. @liliums_swamp #yrboo_вірші

*** Забери мене в рай – той, де хвилі цілують пісок, Де на березі пальми, а море, мов скельце прозоре. Не питай, чи люблю. Зайве "сяють" казати про зорі. Я ж очима про ніжність щоразу кажу тобі знов. Запроси мене – мовчки, лиш поглядом ніжним поклич – У краї, де хіба що з чуток про морози відомо. Я з тобою одним відчуваю себе, ніби вдома, Навіть там, де байдужість, де люди мізерні – богú. Заховай мене: палко в обіймах від лиха прикрий. Захисти від образ, від пліток, що вирують запекло. Ти ж вогонь, без якого тужитиме серце за пеклом Навіть десь у раю, бо ж і Вічність без тебе – лиш пил. @virshimashi

дім сьогодні мені наснився дім, на п'ять хрущовок - пара дворів, сідало сонце, і я радів, горіли очі, захід горів. початок літа біг до кінця, червень кидався теплом густим, і листя торкалося до лиця, коли у гілках я гніздо мостив. шуміли діти, шуміли батьки, шуміли друзі, неслись в галоп, і все на світі було легким, і все на світі чистим було, і я відчував це, бачив чув, і кожну мить судомно ловив... б'ючись у вікна, краплі дощу втопили сон у сезоні злив. нитками білими по воді блукали спогади, ніби приблуди. сьогодні мені наснився дім, яким він більше не буде. @nikolasson

у мого діда новий альбом, заходимо і слухаємо

Кредо вбивці Рівнини - в кровистих ляльках. Ні дітей, ні святого не шкода сміливцям. Скільком твоя криця навіяла страх, скількох умертвив блідолицих? Стерв'ятники вдячно кружляють вгорі - то тіні твої зголоднілі, Не лячно? Далеко ж ти, лицар, забрів, тіла розрізаючи сміло. Вже тридцять із гаком скували тобі невтомні хроністи-зозулі, А стріли та кулі буремні твої - квитки в темний світ для поснулих. В короні звитяжних - ясний самоцвіт, що сяє очима Харона, Ще скільки поляже, вже скільки лежить від рухів убивчо-невтомних? А, може, пора в грішну землю меча встромити, поставивши крапку? Кінець - для початку нового життя. З плеча тут рубати не варто. Багато з'явилось танцюючих смерть, яким ще немає й двадцятка, Став крапку, вдягай на діяння вінець, скуштуй замість плоті облатку. І ти вже готовий здійняти клинка та в землю його посадити, Щоб вбивства не сіяла дужа рука - лиш квіти, ще квіти і діти. Тріпоче по жилах ворожості кров і знов закликає до битви, Твій хрест - обладунок, а вбивця - тавро. Час знову рівнини скровити. @real_dobrutskiy

не знайдеш собі місця у рідних-чужих містах. Чаша сумнівів ніби і тріснута, й не пуста. Світ розгортається пусткою, хтось же це допуска, серце завмерло в стрибку перед пасткою твоїх пальців. І струнка розпускається думка на срібні пасма, і завмирає — що ж ти для неї припас: ніжного слова, чарівних прикрас чи ляпаса? на що чекати, до чого ще готуватися? що наступне в майстерні дотепностей гаптуватимеш: біле вбрання чи нові обладунки на чорний день? Знов дивуватися, як нелінійно цей час іде, знову шукати місце у світлі твоїх ідей — [я ж чомусь впевнена, ніби мені там місце!] Знову себе випробовувати на міцність у турнірній таблиці між інших чарівників. Місто тоне у сонці, ховається в тіні чагарників, я тримаю себе в руках, ти тримаєш руківʼя спису. Яка прикрість — жоден із наших списків досі не містить переліку кораблів… У схрещенні рук і пальців, у вигині брів я хочу, аби ти бачив: мене, а не ширму слів; я хочу, аби ти слухав: мене, а не купу домислів, що лунають від радників і послів. Будь послідовним. І разом із тим затям: якщо я інструмент — то заточений у звитягах, то такий, що відтяв десятки злих язиків. Словом, найкращий і найгостріший споконвіків. 21.06.2024

Пам'ять ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Кожний спогад шукає свого притулку десь поміж сторінок твого існування. Пам`ять – це щось на зразок маніяка в нічному провулку. Завжди будь готовий до зґвалтування. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Можна тримати в руці бойового кастета, можна, врешті-решт, не виходити із кімнати. Вони все рівно тебе шукатимуть, де б ти не був, примушуючи згадати ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ кожне слово, звук, затаврований дотик, все, що з містом цим у таємній змові. Пам'ять – вона нерозривна з покликом крові. Прийде одного разу й позбавить цноти ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ твій крихкий з нуля відбудований Всесвіт, зірве усі запобіжники без пом’якшень. Нам залишається бути готовими. Серце моє, я не відаю як інакше. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Маю багаж думок, що тягнуть мене, як камінь - всі ці гучні слова, імена і дати. Серце моє, навчи мене, як не стати бранкою спогадів, не рахувати шрамів, ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ власні й чужі плоди, надбання і втрати, вигнати з крові суміш цієї отрути, втримати в пам'яті те, що є того варте не воскрешати, що має бути забутим. Катерина Батушан

як неочікувано

Емма сьогодні фарбує волосся в синій Емма ледь посміхається чужій дитині. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Емма не міняє зачісок бо боїться стати занадто дорослою. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Всі наші фотокартки розмиті Крім однієї Біля будинку з рудої цегли. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Ці спогади спресовані як книга, Вони заховані надто глибоко, І лиш іноді у нічному поїзді вони падають на тебе зі свистом. як навушники з верхньої полиці. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Її улюблений вірш твій, це отой, де "крутий перехід від ямба до анапеста", ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Про непотрібних котів, яких всиновила смерть, коли знайшла їх у червоному кошику серед шмаття. ⠀⠀⠀⠀⠀⠀⠀ Емма купує презерватив у кіоску. Емма сьогодні фарбує волосся в червоний. Емма більше ніколи мені не подзвонить. @olgaram

Якщо в когось є хороший вірш про літо, то можна мені надіслати

Емма Емма спортивна, плечі і литки, кеди і блузка, спідниця-кльош, Дівчинка-комікс, дівчинка-витівка, іскри в очах, а-ну-не-тривож!  Хто її вигадав, дівчинку з сумкою, що перекинута через плече? Емма вечірнім гуляє провулком, коси заплетені – що там іще? В пальцях йо-йо виринає сріблясто, скаче до неба, летить до землі. Блузка в горошок, сумка пухнаста, ще – амулет, та чи видно в імлі, Що там за ікло, ведмеже чи вовче, нині ховає її декольте. Плеєр у вухах, втомлені очі – Емма, красуня, куди ти ідеш! Там підворотні й темно на вулицях, глухо в кутах і нерадісна путь. Хто у ті хащі ввечері сунеться, зранку його уже не знайдуть. Емма беззвучно собі посміхається, тягнуться тіні за нею услід.  - Хто тут блукає, хто тут тиняється, треба, вар’ятко, гуляти в обхід. Жуйки рожевої бульбашка сяє, дівчинка схожа на аніме-тян. Вальсовий ритм, хутро і тяжкість, серце калатає, тисне капкан.  - Хлопці, пускайте, я дівчина скромна, - як же цим хлопцям не повезло, Емма помітно тяжка і вагома, диск в її пальцях – майже кіло. Тільки вони того не побачать, тільки наблизяться все одно. - Мила, не пройдеш, ти нас пробач вже, тут нам не мультик і не кіно. В пальцях у хлопця – срібляста бритва, Емма, покинь страхітливий район! З пальців у Емми важко, як бита, в груди влітає сріблястий йо-йо. Хлопець лежить під стіною і стогне, решту холодний охоплює жах. Емма готова піти, безумовно, Емма пухнаста, як сто ведмежат. Що це, ножі? Що ви робите, дурні. Дівчина речі впускає свої. Дівчина, в принципі, мила й безжурна, хоч і не варто злити її. Щоб скоротити шлях до вокзалу, Емма обрала йти навскоси. Вам би уникнути цього оскалу, най собі їде в далекі ліси. Звісно, що Емма вже не дитина, пальчика в ротика совати зась.  Емма танцює менше хвилини, довга терплячка їй урвалась.     Чути ревіння посеред ночі, хто тут від ярості озвірів?  Емма м’ятний льодяник розсмокче, втомлено викличе лікарів.  Після піде, щоб йо-йо за рогом витерти мовчки хустинкою, і Далі веде її добра дорога, видно попереду ліхтарі. Коси руденькі. Носик кирпатий. Фиркне – «І хто тут іще вар’ят?» Світ не лише на вовків багатий, кігті бувають і в кошенят. У приміському покине «сіті», рідним подзвонить заздалегідь. Лікар швидкої напише у звіті – хлопців поранив бурий ведмідь. instagram.com/alldoroga #alldoroga

Буря в пустелі Голосно, лагідно, пошепки В дюни мінливі занурені. Марно влаштовані пошуки З вітром навшпиньки та бурями. Зникли зі світу буденного, Стали піщаними грудами. Вишиті стежки катренами, Вкриті рядками безлюдними. Подихом, поглядом, подумки, Звуком таємним дельфінячим, Кольором кожної родимки Зв’язані міцно віднині ми. Соком зелених оазисів, Вже наближається марево. Стислими повними фразами Велич Сахари розбавимо. Комами, знаками, числами Спокій одвічний порушимо, Сонце жонглює замріяно Стертими з простору душами. Лине піском у годиннику Час. У пророцтвах між пальцями Спогади, в дюнах розчинені. Нащо туди повертатися? Пахне обіймами теплими, З глуздом борюся в дуелі я. Спалахом, імпульсом, нервами Дотик лунає пустелею. instagram.com/6451_oksana Оксана Мовчан

Балада про Білого Вовка Дітей вкладають на ліжка, дають їм пити отруту, у них забрали дитинство, бо треба знаряддя здобути — не бути більше людиною, а тільки лиш інструментом. Отрута змінює тіло. Скільки смертей хлопчачих бачили ці старі стіни? А скільки дітей платили занадто високу ціну? Щоб стати знаряддям убивства чи захисту інструментом, аби не забракло хисту вбивати без сентиментів. Щоб потім у вічі кланялись чемно. За спиною, щоб плювали й лякали дітей відьмаком, а потім просили в підвали залізти й убити стриґу, а потім в болотах потвору. Ще й обмануть з оплатою і будуть благати повторно про захист від лиходіїв. Чи думав хоч хтось про нього? Його сокровенну мрію? Кохати Йен безумовно та мати спільних дітей, старіти поруч із нею. Не треба ні слави, ні вдячності, не треба коштовних трофеїв. Можливо мати хотіла за темні гріхи спокути, що привела в Каер-Морхен, де дітям дають отруту? Що віддала відьмакам свою тепленьку дитину? Чи краялось болем серце? Чи плакала потім за сином? Він теж пив чаклунський трунок і він вже герой, що вижив. Магічні жахливі тортури зробили у десять сивим. Немов ще тоді віщувало нещастя долі лихі волосся біле, як сіль, а очі, як у змії. Сивіти з роками природньо — приходить повага та шана, Та всім буде муляти очі БІЛЕ ВОЛОССЯ МУТАНТА

До речі, а як ваше інтимне життя останнім часом? Є щось нового? Діліться своїми подробицями у коментарях

Стрічка Мебіуса І зміїться печаль — не по колії, а по колу все... І стривожене серце — неначе стриножений кінь. У святої з іконки уста, яко ружі тонкі. Прикладешся до них — і сахнешся: до крові вколешся. З камуфляжних мішків — що посіється, те й помножиться: чорні траурні хустки чи травні, що білі, як шум. Я ж, допоки твій потяг хитає, мов кладку, пишу: "Хай Господь відведе...". І у мойри — надвоє ножиці. В мойри око навпі‌л, ніби яблуко, розпанахане — і тремтить у півоці дороги цупка волосінь. Поминальну хлібину комбат розламає на всіх. Втім — то потім. Тепер: забиваєш, мов скриню — цвяхами, свій неспокій. Відтак — засинаєш у лоні потяга. Та крізь сон наслухаєш гучну аритмію коліс... Ця залізна драбина закінчиться в небі колись. Перекинеться дощ  — наче з кухлика  неглибокого — на попечений степ, на стрімку, мовби птаха, вилицю. Заховаєш свинець у холодному склепі грудей... Як по замкнутій стрічці, вагон за вагоном іде. Ти так солодко спиш. А мені так надривно виється. @aliagulieva

Уже завтра відбудеться презентація книжки «Радіохвилі» у Києві 📻 🌊 Це мій перший такий захід, бо і книжка ж перша, тому я вже в передчутті й хвилюванні. Що на вас чекає? 📌 Поезія широкого спектра емоцій від переможниці конкурсу видавництва POE:TRY Project та фундаторки творчої платформи для поетів і декламаторів «Віршопліткарка FM». 📌 Цікаві розмови про шлях від мрії та ідеї до книжки, про те, чи корисно брати участь у поетичних конкурсах, про натхнення й роботу. Відповіді на ваші запитання. Модеруватиме презентацію Олександра Хопта. Приходьте о 18:00, ми вас налаштуємо на потрібну радіохвилю 🥰 Адреса: м. Київ, вулиця. Верхній Вал, 62 (книгарня-кав'ярня "Закапелок"). ☝Вхід безкоштовний. #радіохвилі

любити тебе любити тебе - як блукати в містичному лісі. любити тебе - як зненацька отримати в писок. любити тебе - це поранення в серце стрілою, любити тебе - це шукати єгипетський лотос. стрічатись з тобою - хода в натираючих мештах, стрічатись з тобою - писати у зошиті «де ж ти?». стрічатись з тобою - потрапити в бран Афродити, стрічатись з тобою - найгірша халепа у світі. ставати твоєю - отримати в школі дванадцять, ставати твоєю - стояти по центру у танцях, ставати твоєю - писати сто тисяч романів і вíршів. я буду чекати, як треба. тож будеш готовий - напишеш. @nnaste4kaa_lyrics