uz
Feedback
Храм поезії (🖤)

Храм поезії (🖤)

Kanalga Telegram’da o‘tish

зв'язок: @jessihalliwell чат t.me/uapoets1 прикраси t.me/inspiration_style_ua радіо t.me/virshoplitkarka поетка t.me/buryanpoetry колонія t.me/uapoets2 радіо t.me/uapoets_music творчість t.me/jessi_halliwell на каву: 4441 11103 966 1313

Ko'proq ko'rsatish
1 321
Obunachilar
+224 soatlar
+127 kunlar
+3830 kunlar
Postlar arxiv
Repost from N/a
І ще один бонус 🙃 (сподіваюсь, ви ще не похоронили оповідачку?😁) Приємного читання 😏

Repost from N/a
«СВЯЩЕННИК» Я слухаю сповідь твою, дуже грішну — Гарячим окропом киплять мої вени. Я хочу тебе з кожним разом все більше… Що
«СВЯЩЕННИК» Я слухаю сповідь твою, дуже грішну — Гарячим окропом киплять мої вени. Я хочу тебе з кожним разом все більше… Що це зі мною? Я ж — ніби священник. Помада червона на хтивих губах, Сповнений розум розбещених мрій. Постать твоя — в сороміцьких думках… Так хочу, щоб ти взяла ніжно мій… Все те святе в моїй божій душі Врода твоя довела до безумства. Від мрій еротичних, де був я в Тобі, — Вперше в житті зайнявсь рукоблудством. Служіння у церкві, і йдуть молитви — Читаю… В руках моїх — Біблія. А в грішних думках оголена ти… Хочу тебе, моя мила Емілія! В божому храмі, на очах у ікон, Тебе не спиняюсь я ніжити. Ти — головна і взяла у полон… Кохаються в церкві два грішники. 07.08.2025 •Netuteshniy

Repost from N/a
Натуральні мушлі, перламутр та каміння 🤩 Питайте @ola_poetry
Натуральні мушлі, перламутр та каміння 🤩 Питайте @ola_poetry

Repost from N/a
🍂🍁 Турбіни війни 🍁🍂 Турбіни війни обертаються швидше і швидше, Квіткові орнаменти літа стікають в калюжі. – Панночко мила Розо, почому червоні ружі? – Білі дешевше, пане, а хризантеми найліпші… Щоранку дими червоніють над цеглами мурів, Ліпнина подій огортає замріяне місто. Звуки лунають в небі, думи лунають бандурні, Грудень іде на заміну жовтому падолисту. – Ви чули? На Нивках вибухи! Раз-два-три! – Свої, сподіваюсь? – Ваші «свої» – це хто? – Що відбувається? – Що там за прапори? Раз-два-три! – Панно, давайте своє пальто! Допий філіжанку найкращої в Києві долі, Цукрові горішки – копійка, життя не дорожче. Через вітражні сяйва проміння тече поволі, Галчині зграї в небі над виром людей регочуть. – Танцюємо, Розо! Смійтеся! Раз-два-три! – У порцеляні «Мокка» краща за «Яву»? – Ви чули? Ідуть з-за Юрківської гори! Раз-два-три! – Таки це ароматна кава? Химери мовчать, споглядаючи зміни у місті, Узвіз вишиває спіралями крайку Подолу, – Панночко мила Розо, я маю погану звістку… – Батько зайшов сьогодні, це ж наші їх побороли! У синіх жупанах Хрещатиком йдуть галичани, Спливають сніги кришталеві калюжами в ріку, Біло-червоні хмари отаману докучають, Трубний оркестр віщує, сяють обличчя у вікнах. 2023 р. #збірка_Казки_тисячі_світів ***

Repost from N/a
Друзі, побратими та підписники! Зараз нам дуже потрібна ваша підтримка. 2-а мінометна батарея бригади наступу "СПАРТАН" виконує бойові завдання на передовій. Хлопці щодня ризикують життям, і для ефективної роботи їм потрібна надійна техніка та обладнання. Ми збираємо кошти на: - 2 зарядні станції для живлення РЕБ (радіоелектронна боротьба) - Ремонт автівок, що виконують бойові завдання - Інші розхідні матеріали, без яких неможливо тримати позиції Кожна гривня — це внесок у безпеку та життя наших воїнів. Разом ми можемо зробити більше! 💳 Реквізити для допомоги: 🔗Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/64pp76t7Gf 📩 Посилання на конверт https://www.privat24.ua/send/hwwp7 📢 Навіть якщо ви не можете допомогти фінансово — поширте цей пост. Це теж допомога, яка наближає перемогу. Підтримай тих, хто захищає нас!

Repost from N/a
втрачена з покоління сучасні дівчатка граються у фемінізм, малюючи губи червоною помадою і посилаючи чоловіків нахуй – вміють давати собі з ними раду. їхні голоси виразні, потужні, чутні у барах, адвокатських конторах, на вулицях і майданах, у суперечках / суперництвах з чоловіками. однак тебе не існує, якщо не засвітиш фото в соцмережах (бажано, якнайбільш сексі), не висловишся про значущу соціальну подію, не порадиш на камеру щось мега корисне і просунуте. а поміж тим губиться важливе і непомітне. сестринство. бо допоки одна голосно говорить – інша мовчить. забембана дітьми, домашніми обов'язками, егоїстичними чоловіками, очікуваннями матері / батька / сусідів / знайомих / співробітників / громади / суспільства. і нема подруг, бо вони успішно успішні. більш зайняті, супер ефективні, мега вмотивовані, осяйно щасливі. натомість часто знаходиться цигарка, пляшка, апатія, депресія. і вони впевнено заходять туди, куди не ступала нога жодної феміністки, на кухню до втомленої жінки, яка не змогла дати ради собі.

Repost from перцепція
Вітаємо, друзі! В нас чудова новина — ми створили бот для прийому ваших робіт, тож тепер ви можете надсилати твори сюди: @perceptia_bot P.S. На разі тестуємо такий формат прийому робіт, тож у разі виявлення проблем з роботою бота — сповіщайте адмінів🖤

Repost from N/a
тає(е)мні стосунки у кожного є потреба завести собі когось потаємного когось темного з ким можна відкриватися до осаду до намулу до гулу у голові й вікнах відриватися від неба й опускатися під землю туди, де святі не ходять куди не водять з екскурсіями любителів екстрему за гаражі, як то кажуть чи на дахи або в підвали про це не зізнаються мамам тати збожеволіли б а ти йдеш гола / боса без нічого з тим і повертаєшся тільки на шиї засоси на спині подряпини на ногах синці на губах кров смачна твоя ж вперше спробуєш - тягтиме ще з питанням, що було й спочатку: чого ходила? за чим? побачитися / почутись відчути метал усюди на запах, смак і дотик поштовхом в животі дається про себе чути той хтось з ким заходиш у темряву беземоційно порожня порожньо емоційна виходиш а світ не біліє

трохи збірок нашого коммюніті
трохи збірок нашого коммюніті

Літо ти випотрошуєш сонну мене, ще м’яку, перепливаєш рибиною котишся полем, коруєш тіло мого дерева залишаєш себе, солону, в
Літо ти випотрошуєш сонну мене, ще м’яку, перепливаєш рибиною котишся полем, коруєш тіло мого дерева залишаєш себе, солону, в кожному череві моїх звірів відтак вони вже не можуть одужати тобою ти мовчиш, говорячи, і говориш мовчки кожне з твоїх слів падає всередину так глибоко ніби хоче там залишитись назавше шрамить мої квіти і дає поживу рікам світ з тобою — це гірський хребет де кожне твоє «ні» кидає мене вниз де кожне твоє «так» підіймає догори де кожен твій дощ із дотиків зцілює шкірну землю і дає надію квітам в мені прорости моїм звірам — видихнути а рибам — пливти супроти течії. @novakain_poetry #новакаїн #оля_новак

Опусти косу – нехай з них росте трава. Пам’ять – це щось просте, як перші слова, це щось із глибоких кишень, із старих шуфляд, щось, що саме в сòбі життя, ніби ліс чи сад. Відійди тепер – їх уже без сенсу кудись нести, їх забрали до тебе. З оглушливої пустоти, із якої все ще намагаються видертися вони, їхні душі тепер, як рибалка, давай, тягни. Що твій образ їм, безликий, темний, тонкий – страх насправді вбраний в дешевий солдатський стрій, напівп’яний; не човен, не чорний крук, не сліпий тунель – справжня смерть виносить речі з чужих осель. Де ти була, коли їм заради розваги стріляли у лобове? Їхня кров в підземних ріках тепер пливе. Вітер носить їхнє відлуння поміж спалених хат молитвою з уст старечих, лепетом немовлят. Що ти знаєш про те, як в долонях топити сніг, як збирати слова прощання із вуст чужих, як складати списки полеглих, як складати полеглих в сховища дальній кут, як вдихати останню надію як наміцнішу з усіх отрут, як не долічитися днів чи хвилин до кінця цієї зими? Смерте, ти нічого не знаєш, вклякни й оплач, перепроси, прийми. Катерина Бабкіна #катерина_бабкіна

Ненависть виховується поволі, вимолюється на колінах, коли поза спиною дихають і говорять, що ти не людина і навіть їй не подоба І смерть твоя важить менше аніж повітря, аніж вода що перетворюється на пар, ненависть виховується поволі, стискається тканиною у зубах зростає в кістках і проростає судинами, як проростає цвіль на старих посивілих хлібах і богарадить тебе прожити більше, аніж дозволено Богородиця молиться за упокій та за зцілення Твоєї душі і плаче, бо ненависть вимолюється не з канонів чи літургій а із крові й сухих очей, ні сліз ні прощення ні помилування ні сліз хто ти хлопчику, і чому не залишив крихт, щоб знайти тебе і молитися, вимолити людей виблагати роки ненависть нагадує павутиння і плететься, ти знаєш, виплітається з сухожиль та могил виплітається з прапорів понад марсовим і щораз як знову копають ґрунти і труни несуть на плечах, замість усіх хрестів, я торкаюсь шкіри поміж грудей і здригаюсь, не слухаю тексту, але вслухаюся у відгомін голосів у дихання матерів та дітей жінок чи братів чоловіків чи сестер усіх, хто зійшовся аби ненависть поволі вирощувала себе у тілі, вимолювалась на колінах і зростала до болю у крижах та у грудині, до болю в усіх клітинах, які лишаються жити, ненависть росте з Аїду і досягає Олімпа, і кожен хто їй причина зрештою тільки тінь, але всередині залишилось стільки місця аби ненависті стало більше, стільки місця що вона не піде навіть допоки спиш @in_gal_night #софія_волкодав

Repost from N/a
*** Дівчинка мружиться, ставши навшпиньки: "Мамо, цікаво чи є хтось на сонці? Треба вже бігти в садок по ожинки. Досить шкарпетки плести на ослонці". Матір до скронь притискає долоні. Хоче й не може їй правду відкрити. "Неню, скажи, як стрічаються долі? Поле кохання – це терен чи квіти? Мамо, коли стала хижою щука? Правда, що хмари – це клаптики вати? Бабця казала, є страва шакшука... Знаєш чи ні, як таке готувати? Мамо, чому вже не квітнуть каштани? Віриш, що море таїть небезпеку? Правда, що серце від ніжності тане, Наче морозива кульки у спеку? Мамо, чи колеться чокер із дроту? Нащо так верби похнюпили віти? Житиме птах чи помре без польоту? Як розпізнати кавун соковитий? Мамо, чи стануть загиблі зірками? Є чи немає життя після смерті? Правда, що спомини бліднуть з роками, Наче малюночки крейдові стерті? Мамо, збудуємо я‌точку з хмизу? Тато приїде чи скоро напише? Нащо ти погляд спускаєш донизу? Раз ти мовчиш, не питатиму більше". Мати ледь чутно говорить: "Все згодом". Губляться думи, мов птáхи без клину: "Господи, досі все йде повним ходом... Як же сказати їй: "Тато загинув?"" ©Марія Чекарьова перша половина липня 2022

Repost from N/a
Боги Бездоріжжя Ідея картин про невідомих духів диких земель, будинків, лісів та міжсвіття прийшла мені доволі давно, ще за ж
+4
Боги Бездоріжжя Ідея картин про невідомих духів диких земель, будинків, лісів та міжсвіття прийшла мені доволі давно, ще за життя на Закарпатті. Напевно, та земля вплинула. Цього року я реалізувала частину задумів, вийшла серія про богів, що живуть в просторах між світами, мандрують та слухають тих, хто знає їхні імена. Ці картини продаються, одна вже поїхала в Німеччину, інші чекають своїх людей. Акрил, 20х30 см., 2025 р. 50 є + доставка по ЄС, також в Україну. В коментарях – легенда кожної картини: Муакфа, Ішуква, Чартумм (картина продана), Сіліленне, Чічілічі. *** Друзі, ваш перепост допоможе картинам знайти своїх людей, мені — покращити буремне життя художника, а Боги Бездоріжжя можуть стати супутниками та товаришами тим, хто відчує з ними спорідненість. ***

Repost from iya.kiva
David Lynch, "There Is Nothing Here Please Go Away" (2012)
David Lynch, "There Is Nothing Here Please Go Away" (2012)

Repost from N/a
Надлишками ком після кожного слова – Обурені кола в спокійній воді. Увись випадковостей невипадкових Злітають на хмарі примар
Надлишками ком після кожного слова – Обурені кола в спокійній воді. Увись випадковостей невипадкових Злітають на хмарі примарні сліди. Пояснення марні лягають на краплі, Зриваються з неба кислотним дощем. Живильним дощем, що пронизує раптом, Бо краплями ллє капсульований щем. Мішає свої оболонки з асфальтом, Пропитує щебінь занадто глевкий. Шепоче: «Впадати в каміння не варто, Або водоспадами – до літаків». Літак – він зі сталі, не з гравію точно, Та ще й у віконцях – картини з чудес, За певним маршрутом буває, де схоче, А потім спочатку, а потім – в кінець. Літає навколо землі чи то кулі, Земної, не в скроню. У рідкісних снах Надлишками слів, що у комах заснули, Три крапки тримає летючий жебрак. Оксана Мовчан 9.07.2025

Третій етап конкурсу "Літо(та)Owl" розпочато 🥳 Деталі: https://www.instagram.com/p/DM3U9ImoucG/?igsh=a2F6d3BpaGNsMHN0

отак ти стоятимеш посеред міста - розхристана і щаслива. і лягатиме ранок тонкою ліскою, і крізь тебе плистиме. кожен спогад,
отак ти стоятимеш посеред міста - розхристана і щаслива. і лягатиме ранок тонкою ліскою, і крізь тебе плистиме. кожен спогад, неначе мала намистина - нанизуєш невагомі. і радієш стоїш, як дитина. бо ти вдома, ти в себе вдома. хочеться все до грудей прислонити, кожен куток притиснути. сюдою ходила до універу, повз Агатангела Кримського. тудою колись ішла і ревіла, зневірена з папкою віршів. куди ті часи поділи ми? стоїш і щемко радієш. і пропливають кудись перехожі, несуть під одежею справи. стоїш і безслівно ділишся кожному: я щойно побачила маму, я щойно за довго побачила тата. і раптом хтось обернеться. і ти побачиш, як в нього так само під курткою тріпотить серце. вдома такі відчуття щоразу - зворушені всі клітини, як павутиння вузлиться радість і сум у одне єдине. до всього так хочеться прислонитись, завмерти отак на трішки. і укрити все теплим віршем. і забрати з собою у вірші. @olenalevchenkopoetry #олена_левченко

Repost from N/a
Тернополю /українському місту, з яким ми (поки що) — потенційні друзі з мережі/ заходиш поза часом в місто Т. де набаки́р кресаня головної ратуші іще видніється посеред хмар, і нависаючи, долоні неба розлогим куполом тримають затінок над величчю Сере́ту і відгомін буденних мандрів — уздовж каштанових рядів, провадить за рукав до різьблених на камені скульптур (портрети сталості) — що затаїли крізь сторіччя їхні очі? й у затишку мурованих осель охоче лунає в розмислі перегук дзвонарів і може саме тут, на гладь озер, зліталися птахи листів Франка, щебетувати в осередок літа розносячи Тернопільським повітом плодючі сіянці «Мойсейових» шляхів чи перший Соломії солоспів в терновім полі розпорошений мільярдами піщинок самоцвітів, безцінний голос вдарувавши світу й піднявшись до склепіння зоряниць — вподобав вічну славу сама земля напувана життям — подібно низці золотих коралів, тримає міць дубовим частоколом й оборонним валом зусібіч. і місто дихає і місто тихо снить про спокій позачасових реалій *вірш на фінал конкурсу Ліга _поетів

Repost from N/a
Премʼєра. 19.08.2025. Пісня «ЗАРАДИ ЖИТТЯ» присвячена дню народження Військово-медичний клінічний центр Західного регіону - м.Львів! Сьогодні, 19 серпня, Військово-медичний клінічний центр Західного регіону відзначає дату свого створення. З повагою, шаною і вдячністю всім медичним працівникам 🫡 https://youtu.be/qrEi3NvyLTQ?si=0JnzjJOjGs0Rk8JD