Храм поезії (🖤)

Поетичний конкурс "Плейлист" повертається! 🎧 Набір віршів для осіннього альбому декламацій на "Віршопліткарка FM" триватиме до 18 жовтня включно! 📍Підпишіться на канал, залиште в коментарях до наступного допису 1 свій вірш за завданням: посилання на завдання 📍Голосуйте реакціями на вірші інших учасників, які вас зачепили. Поезії, які наберуть 15 і більше реакцій підписників каналу, потраплять на оцінювання до суддів, з якими я згодом вас познайомлю. Отже, переможців допоможуть обрати і читачі, і судді. Регламент конкурсу 👉 тиць сюди Успіхів, ваша Віршопліткарка 🍀 #плейлиствіршопліткарки @virshoplitkarka

Якщо хочеш чесно, давай почнемо спочатку. Як малосімейка умить обростає ґратками ховрашиної клітки, формуючи власний вакуум так буденно неповної псевдо-малосім'ї. Побутова іронія звично доволі груба: набуте вміщається в меблевий саркофаг — вантажні газелі і є самобутня поезія. Відколи у два переходить мажорне три. І ніхто не винен, чомусь, а ти ніби гралася з сірниками, і дім горів, видихаючи зайве з розпечених вуст квартири. Так ростеш — не пряма, а нерівна хвиляста лінія. Остовпілим принципом, невизначеним прицілом. Розповзається пляма, ділить життя навпíл загостреним лезом  — контуром Маннергейма, між після і до, своїм та знедавна лишнім. А доводиться обирати, знаєш: вона ж зовсім одна в опустілих  та душних стінах. Як я її тут залишу? Сумлінно вчиш, занотовуєш на підкірку: що любов до ближнього не що інше, як хіть до рідинообміну. Корком в горло затовчене словоскло, вервиця випадковостей. Заповнюй пустоти, з'їж іще одну ложку попелу за маму, за тата, за діда, що ліпше всіх знав за кого ти, вісімнадцятирічне, мусиш голосувати. Кому присягти на вірність. Їм видніше, а ти облиш і їж, наїдайся досхочу плоті своєї правди. Та підводити підсумки бажано натщесерце. Чим затискати рани, окрім чужого тіла? Хороші дівчатка завжди усміхаються, коли хлопці кінчають не першими. Так стають взаємно щасливими. Рятуймося диханням рот у рот між бажаннями спитися чи писати. Все краще, ніж сублімація віршами, чи секонд-хендними лахами. І якщо не впізнáєш себе серед цих опалених слів — пий свою чашу миру за нас усіх. І ні про що ніколи вже не проси.

Тут на вас пост в інсті оул чекає 🤭 https://www.instagram.com/p/DPcAJlMiGTv/?igsh=MTI2Y21temE4MGhzdQ==

Оголошую 1 тур конкурсу верлібрів, у якому учасники повинні дотриматися таких критеріїв: - цікаво та креативно обіграти назви альбомів, обов'язково вказуючи і обділивши жирним шрифтом чи курсивом. - ліміт твору має бути 1000 знаків і не більше без пробілів!!! - наявність художніх засобів та їхня гармонійність. Назву альбому обираєте на свій смак. Якщо виходитиме ситуація, що ви написали три назви альбому в одному тексті, то за це будуть додаткові бали 🎉 Верліброва подорож РОЗПОЧИНАЄТЬСЯ Через 3..... 2..... 1! Крайдата - до 15 листопада

так званим я довго мовчав, хоча це вбивало і злило. ігноруючи ваші події та іконостаси, я створив собі світ, і був чесним у ньому і з ним. але ви так стараєтесь бути хоч чимсь особливими, що просто стаєте суцільною сірою масою, хоча це й не додасть вам сірої речовини. я б закликав покаятись, кажучи, типу, не пізно ще, але я не святий і не пастор, тож просто стримаюсь. сподіваюсь, ви все ж прочитаєте ці слова. ви так любите звати поетів недбало, за прізвищами, й після цього - хвалитися тим, як пили із ними, ніби це додає хоч якоїсь значимості ВАМ. ви хизуєтесь тими, кого особисто знаєте, чию руку потисли, і хто - нехай випадково - даючи автограф, впізнав - чи згадав - вас... ви обрали кумирів, настільки їх зневажаючи, що здираєте їхній стиль до останнього слова, і робите вигляд, ніби це ВАШІ слова. ви шматуєте ідолів - фрази, звороти і коми, і кидаєте в натовп, зриваючи крики захоплення - цифрові фотографії дров, що самі не горіли. завелика честь - називати вас епігонами. я скажу простіше. ви - лише ксерокопії, і у ксероксі явно закінчувалось чорнило. ви - не плід проблеми. ви - причина і корінь. жуючи мотиви, метафори, теми і рими, ви уже не вторинні, ви - тисячні і мільйонні. ви готові читати лайно і його відтворювати, якщо це лайно підписане правильним іменем того, хто належить до вашого пантеону. вам, напевно, казали багато. і це не найгірше. не мені вас судити. а істину - точно не нам. але ви, САМЕ ВИ, забрали з поезії вірші і внесли імена.

Боже, скажи, чи є щось краще, ніж ранній вечір і мо‌рось дощу? Небо біжить, запнувши плащ свій, у місце, про яке я не чув. Листо‌пад здійма ліхтарі вуличні ви‌соко через сутінь богів. Сонця нема. Сонце заснуло, чи, може, Гарм його з'їв? Хочеться просто йти безцільно під вітру жалами обрію вслід. А ще – щоб осінь була фільмом, поставленим на "repeat". І щоб у кишенях – лише‌ зорі, а в рюкзаку – слова і дим... А ще б – мати вдосталь історій, аби розказати всім. @nikolasson #ніколассон

Мама Станеш тепер чоловіком із каменю. Твердим і міцним, і трохи надщербленим чоловіком. Як я завжди казала: не каменем спотикання і не наріжним каменем. Але таким, щоб вода не точила. Тепер обидвоє знаємо: не буває відпусток з війни, тільки проводи. Але кожен із нас, хто добавив тобі сльози, хай добавить і твердості у твоє кам’яне тіло. Це не прощання, але я кажу, що завжди на плечі. Найм‘якша Дитино У Світі, віднині ти камінь. Амінь. Артур Дронь / Artur Dron (2022) #артур_дронь

Мов давня легенда — туманна містерія нив, Заманила в тенета спрагле серце твоє, Аби в чарах кохання тверезий розум згубив — Залишся із нею, доки часомір не проб’є. І ніч розплете її оксамитове, пишне волосся, Щоб ти в ньому потонув, мов у хвилях Дніпра. Якщо на порятунок надіявся досі — Швидко змусить забути про відступ ця гра. Відбиток двох душ у плесах нічної ріки Розглядатиме місяць — сріблистий глядач. Забуттям підкорені всі твої думки — Про них цілунками палко тлумач. Шепотітиме діва, коханка серпанкових жнив, Томливу елегію про втілені мрії. Сповна, до останку, їй сьогодні служив. О, як же тремтить зморене ласками тіло! 15.04.2025

привіт, ти ше спиш чи, може, ти здох? а може, лежиш десь у комі? колись обіцяв одне небо на двох і ліжко у спільному домі.. колись говорив ти красиві слова про гойдалку, сад, надвечір'я.. та казка твоя - безпонтова трава, і в подушці - вата, не пір'я. привіт, ти ше спиш чи, може, ти здох? вже сонце їбошить в фіранку, я тут відгрібаю по повній за двох.. вставай, суко, доброго ранку! Коли усі кричали Вона – мовчала І я казав, що більш такої не знайти "Ти помиляєшся " вона мені сказала. Коли усі кричали Ти знов мовчала, Та тиша, й досі в мене в голові. Юрко Іздрик #іздрик

Не тікай від мене в байдужість, Не гніви, не шукай протиріч, Очі знову свої ти мружиш В них ховаючи неба блакить. Хочеш плакати – плач, не бійся! Проливай сльози градом рясним. На Землі вже не стане місця, Після споминів теплих дощів. Злива зцілить ціною віри У прекрасне, хай нам вітер змін: «Там за обрієм хтось щасливий!» – Скаже прямо та без коректив. 11 серпня 2025

у мене кава в чашці, бо там на фронті ти я з книжкою у парку, бо ти там з автоматом найменше,чим тобі я могла б допомогти це акції в підтримку, поширення, донати. у мене вдома тихо,бо ти шумиш в степах, у мене є вечеря,бо ти сьогодні в варті сьогодні твої берці крізь бруд торують шлях, щоб завтра ми у Крим добралась на плацкарті хтось зараз у окопі,хтось повернувся в тил герої й героїні, сьогодні ваша дата. найменша наша вдячність за працю збройних сил це акції в підтримку, поширення, донати Дарʼя Лісич #лісіч

вміння пояснити любов під час війни потребує вагомих зусиль. адже чи вміємо ми любити, коли настає пора вбивати? чи можемо ми любити, коли почуття глушаться з першими вирвами біля окопів? чи є потреба любити, коли відстані розділяють дужче, ніж колись? соцмережі часом стають безсилими. навряд чи коду на javascript чи користувацькому інтерфейсу вийде зрозуміти, як болить, коли не можеш висловити, як тебе пече. припікає. жевріє коло серця і в районі грудної клітки. зброя часом стає безсилою. помста за століття огортає всеціло, і бажання винищити орду переважає, хай мільйон, хай п'ять, хай двадцять припаде головою до врожайних полів. але саме тоді жар ствола і тіла обмінюються енергією навзаєм, через що ми здатні любити знову. любити вбиваючи. любити віддаляючись. любити безбоязко. і якщо тобі вдасться доречно і вміло пояснити, що таке любов під час війни - вважай, що уже здобув перемогу. 14.10.22

| часодійне | коли вже своїми долонями час торкається горла і косить очі голодні на паросток дня — гóрнусь обличчям до нього коли зупиняється час і стримить з тіла багнетом кривавим — сточую нігті об стіни не ми творимо вічність не наші теплі молитви в основі усіх значень законів і правил хочу тебе випивати до дна — світе солодкий незнаний хочу палати в багатті життя — хочу невпинно палати хочу щодня розквітати в твоїх грудях мій часе кривавий хочу зростати на твóїх вустах хочу зростати зростати! з краплі ставатися морем в твоїх теплих обіймах губитись часе багряний охрещений в жах — хочу творити й творитись коли вже своїми долонями час торкається горла і косить очі голодні на паросток дня — хочу невпинно я хочу! 25.05–08.06.25

Сьогодні чудове свято — День тварин. І я хочу розповісти про те, що є важливим для мене. Отже: 🐾 я вже 5 років відвідую один з Київських притулків. Іноді тільки вигулюю, коли виходить - передаю корм чи ще щось. Вже тричі брала участь у Таємному Санті для тваринок. А найбільше я радію тому, що багато моїх друзів відгукнулися на пропозиції поїхати зі мною, це дуже цінно. 🐾 я дуже пишаюся тим, що з березня є опікункою собачки в притулку в Черкасах. Це дуже крута програма, яка допомагає забезпечити гарні умови життя для тварин. 🐾 в мене є щомісячна підписка в Ua Animals — так, це лише 100 грн (ви можете обрати власну суму), але це важливий внесок в загальну справу. 🐾 за можливості, я відгукуюся на інші запити: доначу, надсилаю посилки, роблю репости. 🐾 я нарешті відважилася відкрити власний конверт для тварин і на ньому вже 371 грн, дуже дякую! На наступних вихідних планую поїхати в притулок і обов'язково відзвітую про їх використання. Я не зооволонтер, але я якщо я можу допомогти, то спробую це зробити.

Мині хочеця плакати, ніяк не домучим той збір.... Ще 7600 Допамажіть

дорога складала пʼятнадцять хвилин від метро і додому пливеш собі, не поспішаючи, морем із назвою Б а р а б а ш о в о щось не складалось тоді або склалось, здавалось, не дуже і ти жалілось, дурне, на те все, бо воно тебе мучило дуже зараз ідеш Оболонню й ніщо більше не провокує на радість та щастя осіло десь глибоко, зовсім, й минуле натхнення ідеш, і про себе на всіх матами голосуєш іноді вголос та чують лише генератори – повз них крокуєш і не працюють давно світлофори з а т о р и в натовпі через дорогу мчиш на світло «Фори» день нескінченної темряви і ностальгії памʼять облізла, як ванна в убогій квартирі © ольга ритик #вірш був написаний на конкурс «Памʼять»

Ти ще знаходиш моє волосся кольору липня у спальні? десь у складках шовкових сорочок чи на полицях дальніх? ти вже відтер всю мою помаду із чашок, футболок і шиї із простирадл, кінчиків пальців та із сидіння машини? Ти допалив останню у пачці  забуту на підвіконні? а після опівночі , ще відкриваєш бляшки із  zero-Cola? Ти вже навчився кидати у Бренді кілька кубиків льоду? Щоби на ранок не так боліло, в ті дні як я не приходила. Чи вже забув запах парфумів, що розлітався повсюди? І ніжно-солодку по тілу втому, яка накривала і нудила. Милуєшся Вегою, Оріоном, знаходиш Полярну без мене? А я і досі ночами чую, як кров рухається по твоїх венах. Катря Цимбал

Вступ Найкраща побрехенька — це така, Яку зовуть чернеткою житухи Предтечі, видко, бубоніли неспроста: «Лиш той рід славен, що на всяке «Ave» Не озоветься гавкотом задурно». Літа минали. Не злічити спраглих: Коли — безчесні, зрідка — величаві (могýття їхнє вже не стопче рясту...). Проте не всіх роззброїла Кістлява — Нащадок гордий, обігравши пам'ять, Підкинув долі жереб вельми вдало — І хоч ти вір, хоч ні — зміг рéінкарнувати. Отож, по слову зараз, Herrn und Damen, Представимо на розсуд людові баладу. Дія 1 О, Sonne, остготів легендо свята, Посланець Амальського роду. До дідька всіляких володаре звань (Престолу великий свого самохвал), Тобі не дістане однóго, на жаль — «Боритель сухого закону». «О, Германаріху, сяйво корони» — Лине зусюди, як тост. «Ave остготи, es lebe der König!» — Келих за келихом — Prost! Дія 2 Король шаленіє: «Was wollen Wir trinken?» — Підняв неабиякий гамір. Дебати точились про корінь причини, Совіт всенародній не має спочину — Одвіт на питання простого простіше: Вскочúв у любовний триклятник. Трійко народжених золотопінно — Причарували монарха феміни. Млосна екстатика марить сплетінням: «Вріжте, музики, для нас Августúна!» (Справжній мужик зневажає печінку — Виміняв на прив'язання до жінки). «О, Германаріху, трійця погубить» — Лине зусюди ниття. Плачуть остготи — «Das ist unmöglich, Нáм його не врятувать». Дія 3 (Останні слова Короля після переродження) Verdammte Scheiße, mann... Не обійшлась історія без драм! Але роззброєний тепер назáвжди я. Не цінував життя, Віднині знаю ціну. Хвала мені! ...Що значить — «сорок гривень»?! Післяслово Слова тут зайві, liebe Herrn und Damen — Мораль, як водиться, придумаєте самі. 28.09.25 — 04.10.25 #пишу