Храм поезії (🖤)

Неквапно устами святими Ітиму по стинах інтиму. По гусячій шкірі - пустелі, Зволожуючи епітелій, По ліктях, рельєфних колінах, По спині пройдусь, як пір'їна, І по мармурових ключицях... Я - та, що кохатись навчиться! По травах і хащах волосся, Дузі підборіддя і носі, По мушлях вушних, по повіках, Вразливих місцях чоловіка. Ітиму по схилах на стегнах І #щастя в цій хвилі я тегну! У пошуках прянощів вогких, У роті не гасячи вогник, В шалені обійми вогнИська Ітиму, схиляючись низько, У пошуках цукру і меду По стежці, що будить комету... Взаємне кохання - мій стимул. Ітиму по стинах інтиму. Наталка Меленишин #інтимнірядки

«Є люди, які ніколи б не закохалися, якби не почули, що таке буває». — Франсуа де Ларошфуко * ніби шукаю себе – не знаходжу ні форми, ні місця: місця́ позаймали, а форма хіба що робоча. ніби шукаю шляхи… не знаходяться, звісно, лінія долі зухвало підморгує з мапи, скидається на неохайно окреслену низку із прочерків. стежкою вʼється гора знов, що жодного разу /ніким!/ не бувала підкорена. я ж цього разу не здамся, руками слабкими, руками слабкими, виведу кілька рядків, щоб залити у скло. запечатаю короком. крок за пороги /хіба на папері/ — до скорого! якості добропорядних: себе протиставити кату; стояти за всіх, навіть черствих на вид. наша логістика – «cherchez la vie» — піддалася накалу, розплавилась вщент. ляканим долею вже не звикати, вони суджені бути сім'єю, де той хто волав би — щез. звуки мішають з картеччю, пускають у вуха цей шал недоречний. тільки вчергóве доводять: значення мають слова, але сенс залишається реченню. що за мисливець смиренно чатує, як з лісу робота виходить до вовка… і вéрне назад: поза лісом лиш токс і понти, дим в кружечках чужих нафарбованих /блюрених?/ писків, скандали і ницість. і не приміришся жертву в собі чи у жертві себе віднайти: леопардову шкуру вдягає не вовк, так, типова совєцька левиця. тут ховай-не ховай/ся — від себе куди б втекти? …лінія доль оперізує руки, ланцюг із барвистих прочерків… кут, під яким споглядаєш колиску життя, він незмінний. міняєшся ти. як не гостри язика, огризнутись не вийде, всі ляси колись та й сточаться. * текст на третій раунд мтб-2, семпл чужих віршів. автори у порядку використання цитат у тексті: Немаксим, Качмар, Кілдунчик, Ніколассон, Мур Каметов.

Я прокинусь сьогодні вранці на Мальті, під боком затисну мулатку, І подумаю про те, як би нам з тобою почати все знову, спочатку. От би нас відмотати, спочатку набрати сміливості повні легені, І неодмінно попасти дротиком прямо в десятку, а не за межі мішені. Хочеш, поїдемо до моря? Насміємося вдосталь, наковтаємось солі, Підемо на вечерю до ресторану о шостій, Абсолютно і точно не відчуваючи болі. Я засну сьогодні на березі Мадагаскару, під шелест пальм, і шум океанів, Перед сном уявляючи яку гарну пару ми склали б удвох, не відчуваючи шрамів. Незалежний і вільний, поїду на Кубу, палити сигари, затискати мулаток. А ти танцюй, моя дівчинко, танцюй, моя люба. І придумай, як нам повернути початок. @yungalj

На старенькій затишній кухні тягнеться пагоном твоє питання. Відповім ніжною брунькою і беззахисними пелюстками. Шелестить листя тихої правди, що була від інших захована грубою терпкою шкіркою, гірким соком оголень просякнута. Вдосвіта промережимо один одного, проростуть цілунки наскрізно, заплететься коріння обіймами. Зацвітемо тропічними квітами, вродимо скромними вишнями, а голки чортополоху вишиють на долонях вигадливі лінії, що зплітаються, як два паростки. Ми з тобою надовго позв'язані теревеньками і теплом на старенькій затишній кухні, аж поки квіти цвітуть, аж поки листя не жухне. Лисичка з лісу

Ще

«любов – це спільносвідоме рішення,          особливо цікавий плід, що потребує уваги.» (естер невінчаний) Серпень сміявся у вікнах каштаном, вуликом міста. Стебла любові зростали з туману втрачених здійснень. В грудні тягнулося вгору завзято хвилями листя: «В горі і в радості...» – корінь в субстраті міццю налився. Брунька бубнявіла в січні у стінах стукотом серця. Час завмирав і здавався постійно сповненим сенсу. Вечір наповнив гаряче повітря липовим цвітом. Хмари-овечки блукали на світлій стелі в зеніті. Тижні летіли лелеками в ирій скоро вже сорок – Вересень криком нової людини простір наповнить. А ось і вірш на півфінал Ліги. Тема–епіграф. Я вереснева, тому вліпила фото з собою, най буде тут!

✧ Від початку я була в заархівованому чаті ✦ Я не учасник не маю печаті ми не в мечеті ○ Ніхто не причетний ⋆ Клік – видалити ⋆ Клік – видавити ◇ Очистити пам'ять в телеграмі ◇ Залишити голою голограму 〇 Кружечки – напам’ять/ не сповіщати ✦ Навчитись просити пробачення/ пробачати ✧✧✧ Зрештою знайтися в архівному чаті ✧ Десь там можливо на небі ✦ Бог пробачив __ зірочки ✧ ✦ ⋆ — це спалахи пам’яті; кружечки ○ 〇 — повідомлення, які так і не відкрилися; рядки розташовані сходинками, як віддалені відлуння у просторі. 30.09.25

Оксані залишилася 1000 грн, до закриття до збору, давайте закриємо https://send.monobank.ua/jar/9Sgs3Nigtt

Біль, спротив і чесна розмова з реальністю через поезію — все це можливо завдяки гостросоціальному жанру 👇🏻 Запрошуємо на презентацію антології «Цвях», що упорядкували дві поетки з Києва — Анґа Зелена та Роніка Пожарська. Зібрані теми у збірці стосуються: - різних видів і проявів насильства, - гендерної нерівності, - залежностей, - соціальних наслідків російсько-української війни. Антологія обʼєднала 52-х авторів. Налічує 150 віршів та 90 авторських чорно-білих ілюстрацій. На презентації буде можливість послухати особисті історії, більше про упорядкування антології та її створення. А також послухати поезії та придбати книжку. 📕 Проєкт «ЦВЯХ» абсолютно некомерційний. Гроші з прибутку спрямовуються на потреби Сил Оборони України. Коли: 📎 11 квітня, початок о 13:00 Де: ✏️Squat 17b (вул. Терещенківська, 17-Б) Вхід на захід вільний з можливістю задонатити на наплічники для фонду Лелека-Україна

оливкового масла витоки на водянистих ліліях в повітряних рулонах озера де латка висмаглого натюрморту занурюється у долоні садибної рутини і тече розміреним промінням увібрана стрічаннями нектарним манівцем блукає та, котрій наснились дюни воскові і срібні ланцюги орбіт над ігрищем дріяд у інших вимірах / і вже нестямившись не вислизнути з волоку свічад — їй снився на плечі цілунок квітня @nlitvinovapoetry #літвінова

🌩 Ґердановий шлях ⛈ Мій дідусь говорив – «Ти ніколи нічого не бійся, За рікою на тебе чекають вишневі сади, Там в обійстя березове сонцем наповнене війстя, Там є місце для книг і мелодій, для танців займистих, Солодкавими зорями сяють червоні плоди. Ти ніколи нічого не бійся, онуко, та йди. Прабабуся нас вчила – усі бісеринки до купи, Сила тасьми у пташці, трикутнику, колі й хресті, Візерунок той хитрий та шлях непомітно-підступний: Треба вийти з села, коли грім над верхівками гупнув І зірками дорогу під ноги тобі притрусив. Тільки геть не дивися за спину із тої краси» Мій дідусь говорив – «Там, де вітер опівночі мешкав Та мережки тінисті складали шляхи непрості, Наш ґердан поведе, візерунками викладе стежку, Я колись був маленький, нерідко стежинами вештав І ґердан цей тримав, ніби вервицю ніс на руці. Ти ж на шию врочисто вдягни собі наприкінці. Там чимало знайомих, знайди сивочолого Леся Чи Миколу, вони обіцяли прийняти моїх Та іще багатьох, хто туди через міст добереться. Може, цей березіль розквітатиме подихом серця, Та кажу тобі, крихітко, мій обривається сміх. Ти не бійся нічого, я теж буду там. Серед них»  Мідні шелести зір проводжали мене непомітно, Я збиралась творити – та бомби накоїли зла.  Сила тасьми була у надії моїй беззавітній, Мої пальці так звикли сплітати малюнки столітні, Що стежина за річку вела, і вела, і вела. Я почула веснянкові співи та дзвін джерела…  «Золотими мостами іди і не бійся, дитино» – Говорив мій дідусь, та він не казав про кота. А між тим за мостом я побачила дивну картину, Кіт рудий і хлопчина ішли від прозорого тину. Хлопець ніс олівець, котик – тінь від рудого хвоста. «Ще дотвориш, що треба, родина чекає отам…»  *** Війстя – двері, вхід. Тасьма (діал) – не тільки вишита стрічка, але й доріжка, зроблена чи протоптана звірами або людьми. #збірка_Казки_тисячі_світів ***

Колесо колесо квіти в іржавих спицях Світ похитнувся й завис на стеблі гіркому Ось найкоротша тінь і куди котитись теплого полудня вицвілим коленкором Чорна вода піднімається й каже вмерти Кровна вода відступає і каже: слухай круглі співзвуччя криниць у мохастих нетрях вдячно спадають у забування руху Колесо... крапка на букві, риб‘яча пісня Сонце, опалове плесо, повільний подив Хто на звороті часу тебе записував? Хто тебе їздив, ходив тебе, винаходив? Ох ця солодка пам‘ять глевкого ґрунту – Ребрами спиць утискаєшся ніжно ніжно Зоряний пил засипає старі маршрути Тихо лежи не показуйся тим хто вижив Анна Малігон #анна_малігон

Я хочу тобі розповісти, як ми любили одне одного, королево моїх шістнадцяти. Ми бачили одне одного на алеях нашого саду, і була школа, і були заводи після зміни, і були неповнолітні королеви, готові любити весь світ, і тому наш квартал лежав залитий сонцем і в жилах його билась гаряча кров. І ми любили одне одного в сусідньому саду, де, лежачи у високій траві навколо стадіону, слухали, як засинає королівський квартал, і бачили, як гаснуть вдалині вогники будов. І коли нам уже починало здаватися, що ми майже нетутешні, ми закохувалися, і тоді великим було наше бажання переробити світ, і тоді великим було наше місто, і великою була наша любов. Аттила Могильний

*** У кожної жінки повинна бути маленька чорна сукня. У кожної жінки тепер є велике чорне горе. Перераховуй, жінко, усіх, хто зараз тут ще присутній, доки імена їхні не застрягають намертво у твоєму горлі. Доки їхні життя не перетворюються на притчі. Доки смерть дивиться на цей світ зі зверхністю і погордою. Жінки напрасовують чорні сукні, одягають свої найкращі обличчя, ходять вулицями і квартирами, міцно тримаючись одна одної. @tania_vlasova_virshi #Таняпише

⚠️ МИ ПРОДОВЖУЄМО НАБІР ДО 64 ЛЮДЕЙ! ТЕПЕР ВІДБІР ПРОЙДЕ В ДВОХ ГРУПАХ: ПЕРША – ГРУПА ЛІММАТ, ДРУГА – ГРУПА ЦЮРІЗЕ. (це назва річки та озера в Цюриху) в документах зробив оновлення, щоб розуміти як детальніше буде проходити відбір та плей-офф ☄️💎 (всім хто залишив плюс в попередньому пості – напишу) ✍️ НАБІР

З висоти позахмарного верхів'я внизу все стає схожим на пастельний колаж про смерть. Я вже писав про це. Про що я тільки не писав? Поза кулісами туману синього, що манить тоненькою стрічкою, дорогою, що як лезо розрізає шляхом до Дрогобича, де за здобиччю женуться юні орли. Горлиці лише вернулись із теплих країв і доїдають окраєць хліба, щойно з печі одного із сіл північного схилу Карпат. Тут загубився сад, деформований і пошрамований, укладений в рамки штахет й кабелів. Вже понад тисячу днів – це прихисток десяток і сотень розритих могил. Схил опівнічний ще пам'ятає, як сонце ніжно голубить в зеніті, та сніг, мереживом розкиданий ще не розтанув. Я злітаю все вище. Крихтами з вуст ангелів несуться напутні слова. Полонину залюднили вівці й кози, бігають, просять доторку пальців моїх. І я зміг. Зміг повернутися до друзів лише на коротку мить про зупинку якої молив колись Фауст. По вусах моїх стікає пінне: портер чи айріш стаут – не згадаю. Пам'ятаю лиш регіт, що ґелґіт колише, всі навколо щось пишуть, якісь на згадку листи. Я пам'ятаю запах парфумів, летке волосся, натреновані литки і відбитки її язика на щоках. Невагомість. Легіт та гомін. Голос і холод, що крижанить крижі. Я майже навчився кохати ті миті, де розлиті води гірські і горлиці ніжно купають крила. Я майже навчився тут, на верхів'ї торкатися неба. Це ж тільки початок, я лише вчуся втрачати. Втрачати спогади, втрачати вагу. © Кудлатий

Всі міста, яким довіряю, містять мости, мостять птахів у гіллі – дивитися з висоти, як маліє горе, але не зникає. У містах, яким довіряю, завжди велика ріка є, між берегами вічність ртутна і плинна. Боже, гляди, розгубилась твоя дитина. Над огромом надій, над переліком втрат і хиб місто уламками крашанки складає свої дахи, в'яже човни до причалів у перемерзлих доках. Боже, гляди, всі ми вийшли з твого уроку із живими губами, у кров розбитими. Ти показав, де на обрії будуть наші гроби, як ти посеред речення люблених забираєш. Всі міста, яким довіряю, в золі від згорілого раю. І маленька фігурка через один із мостів довго іде з усім, що ти їй віддав нести. Катерина Калитко

кохання повинно жити у іншому вимірі де немає інею на плечах і в зіницях і вічного лютого з крижаними іклами що застрягли у лівому підребер'ї кохання повинно жити у іншому вимірі де немає потреби відводити руками пристріти і кропити все навколо святим чаєм і відмолювати тебе у твоїх же демонів торгуватися з ними як на ринку за кожен погляд і подих у мій бік кохання повинно жити у іншому вимірі де не хочеться вивернутися навиворіт і тулитися сподом серця гріти пальці твої вічно змерзлі та стерплі хукати на твої очі щоб стали зрячими але пізно кохання вже неживе і ніде не живе і нам не пробачить @lysychkazlisu #лисичка

дивні шляхи твої, наче стрічки Фелліні — листям присипані, розбиті злиднями пляшки містян. а ми шукали авіалінії дешевші за спогади, дорожчі за почуття. лежу на килимі — людина-чернетка, закреслена всоте історія про добро, де влада титрів — сильніша за неко- мерційні лінки, дроти та дрони. тримаю світ, згорнутий папірцем — майже сталевий, впевнений у собі лоукостер; тим менша сила, чим далі від центру, тиха вода формує думки, загострює. тихі мости руйнують довіру поволі, чекаю зло під дверима, а воно - вже в мережі. у роті слова недожовані, відкриті, як колії. в метро кажуть не притулятися, Іздрик - голий, а я все рахую рештки. @viknapoetry #єва_верле

Друзі, роблю це не так часто, але сподіваюся на те, що ви відпочили від таких постів на цьому каналі. Відкриваю збір на допомогу 144 центру Сил Спеціальних операцій! Необхідна сума: 33000 гривень. Посилання на банку ⬇️⬇️⬇️ https://send.monobank.ua/jar/55qJzbnrzq Перелік обладнання можна побачити тут. Також на відео можете побачити, що звертаються до мене та до учасників Саду Деформацій. Оскільки канал мій особистий, сподіваюсь, що вас це не дуже образить. Просити багато не буду, розумію, що усі мають близьких/друзів у війську, що також мають свої потреби. Але, гадаю, розіграш крутих лотів зуміє вас заохочити👌 1-й лот - прапор 144-го центру ССО з підписами бійців підрозділу! Цей лот отримає людина, що робить найбільший донат. 2-й лот - брендована футболка з гербом 144-го центру! Квиток - 100 гривень 3-й лот - шеврон 144-го центру ССО. Квиток - 50 гривень. Дуже бажано закрити цей збір якомога швидше, тому що на черзі очікуються ще збори.