Храм поезії (🖤)

Рондель № 66* Звичайна школа біля кладовища — Початок і кінець земних доріг. Маленький спогад, наче глід, дозрів, Лиш відкушу й несу на радість мишам. Пищить алярм, над головами свище, А ти стоїш у харківській корі, Звичайна школа біля кладовища — Початок і кінець земних доріг. Ліс рук, наш ліс росте все вище й вище! За млою — злива змін, а далі — сніг, Що монохромом упаде до ніг, На пелені дівчисько слід залишить: «Звичайна школа біля кладовища». © Олена Галунець *Вірш присвячено Харківській спеціалізованій школі I-III ступенів № 66 (нині ліцей), у якій я навчалася. На фото мені 16 років😊 @virshoplitkarka #олена_галунець

усі перлини ночі неправильної форми, і ти, мій любий хлопче, що вдягся весь у чорне, зривай із себе тіні, бо ми самі сьогодні, такі примарно вільні, мереживо оголюй, театром стань, о горе, реальність — лігво вовче, без правди спиться добре, ілюзія шепоче   а місяць вже уповні, як цей корсет з Болоньї, а ми б тримали небо, немов атлант з колони, хоча воно безформне — із фатуму та газів — впаде колись в безодню, та, знаєш, не одразу мій шлюб змілів до ставу, біжи від хвойди, хлопче, та спершу — акт вистави, іди за спільним «хочу» сяйні перлини ночі посипались за обрій, лови-лови, бо сонце — дозрілий плід в утробі, життя безмежно довге, якщо перука вп’ялась, життя таке коротке, коли тобою п’яна. Хтось першим кине камінь, натисне кара важіль — розсіємось мазками в полотнах Караваджо. © Олена Галунець @virshoplitkarka 💃🏻 #олена_галунець

Коли поринаєш вкотре у знайому заводь, усе одно нові відчуття будуть. Це як первісні люди зловили вперше космічні вайби: з роздовбаних каменів винайшли спис та з розтертими паличками дійшли до того, що можна зробити ватру — маленьку частинку Сонця. Усе одно, у Всесвіті вже усе було. Найчастіше, було у Біблії. Так, наприклад, ти бачиш видіння: Мойсей розсуває посохом блакитні води. А може, ти розсуваєш ненависні ребра ножем? І хлине обраним народом між них не блакитне — червоне море, змішуючись з водами. За колористикою вийде чорний відтінок гіпотетичних матерій. Але ця темінь, котру не розвіє вогник, не вийде після цього з тебе. А може, це не море поміж ребер — ванна із різнокольоровою піною, із низкою маленьких червоних та синіх бульбашок, що виблискують палаючим камінням неба. Ковшем Великої Ведмедиці черпаю Чумацький Шлях і виливаю додолу зірки, змиваючи космічний пил побутової втоми. Поруч лишились дві пари — уважно за мною стежать. Сіра пухнаста вежа лоскотом вивела з орбіти думок. Нявчить мені: ти вдома, годуй, бля. У його мисці народжується нова галактика гранул зі смаком кроля. Згодом паличка естафети годування котика переходить до іншої. І тоді, окреслена двома уважними зірками, що слідкують поглядом за рухом космічних тіл з сектору тарілки до чорної діри рота, народжується ще одна галактика. Чи релігія, в якій Біблія розірвана на клаптики сенсів, храм її розібраний на камінці та збудований зірками наново? Я люблю тебе, @defirtonpoetry #садлова

Повітряна тривога по всій країні Так наче щоразу ведуть на розстріл Усіх А цілять лише в одного Переважно в того, хто скраю Сьогодні не ти, відбій. Вікторія Амеліна #амеліна

Падай в мої обійми                           таким який є                                      притрушеним стане поріг мій одразу               твоїми палкими флюїдами Падай мені на плечі                 не бійся тебе я втримаю  хоч іноді буде гірко               з такими кривими гірками Падай мені на волосся                       доторками і диханням стане воно і прихистком       для струмків які не втримаєш Падай у саме серденько            туди де тривоги шéрхають ритмом воно заколисує                          темні нічні неспокої Падай на мене                      білим             вкривай сніговим туманом Падай на мене                       білим                             снігом                                    пречистим Падай… 🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍 © ольга ритик #вірш #текст

××× дерево розтинає світло ліхтаря навпіл прокладаючи променисту колію до ніг поїзд прибуває за кілька хвилин та я все ще не знаю куди їхати на прощання з життям мама сказала дім там де чекають тож я їду в іграшковому поїзді по світлових рейках до неї Софія Ленартович #ленартович

* я крапля роси на вістрі холодної травини я крапля крові на вістрі холодного ножа я вірш отож я завше між прекрасним і огидним любов'ю і ненáвистю смертю і життям словá в мені тремтять на гострих лезах я крапля солі на сухій червоній вилиці я крапля фіолету на залізному перí я вірш отож я завше між утіхою і болем я вірш отож я завше на межі @nevirsh #сорохтея

⚡️ Ви таке бачили? Авжеж, ні! Бо це вперше у мене на етері – репер та поет Нетутешній! 72й випуск ПЕС обіцяє бути дуууже веселим, крутим і трооошки небезпечним. А чому? Дізнаєтесь цієї середи о 20:00. Будемо займатися «Отутешненям» мого гостя, читати вірші і говорити про багато цікавих речей. Готуйте гроші, очі та вуха! Чекаємо! 💪 Цей стрім, як і усі інші – благодійний. Збираємо кошти на повнопривідний позашляховик для роти розвідки 21 ОМБр (Сумський напрямок). Авто необхідне для виконання бойових завдань, підвозу технічного приладдя, пересування особового складу тощо. Ви чудово знаєте, що автівки і досі залишаються нагальною потребою на фронті. Долучіться донатом – подякуйте нам за етер! 💰 Донатити сюди: https://send.monobank.ua/jar/3CUoAr9Bsf Картка банки: 4441 1111 2953 1913 Paypal: veronikamovchann@gmail.com В коментарях: «на авто для 21 ОМБр» 🤝 Просимо вас не забувати про лайки, коментарі та репости! 💙 Разом переможемо! 💛

ГіберНація Щоб дати мені спокійно впасти в сплячку, смолисті хмари, схожі на ординські поселення, застигли, застрягли, занепали і врешті морозним завієм напали на верхівки хвойних охоронців мого зимоспокою. Меж уже нема, але хіба це безмежжя? 1920-ий. Мої перейшли Збруч. А я розчинився в гібернації, сплю по сусідству з ліскулькою, яка ще прокинеться. Відчужений і крихкий, прокинусь у новому тілі столітньої дійсності, спотвореної браконьєрами. Стану статистикою. 9.11.2024 © Олена Галунець P.S. Цей верлібр вивів мене у півфінал конкурсу Котолисів 💫 1. "1920-ий. Мої перейшли Збруч" — ідеться про поразку УНР, що призвела до окупації України більшовиками. 21–23 листопада 1920 року, армія УНР під ударами більшовицьких військ відступила за річку Збруч, на тогочасну територію Польщі. 2. Гібернація — стан уповільненої життєдіяльності організму в теплокровних тварин і людини. 3. Ліскулька — мишовидний гризун, який впадає у сплячку з жовтня по квітень. @virshoplitkarka #олена_галунець

Біла тиша У Японії не кажуть «я тебе люблю». Бланка бачить ритми прибою, рахує подумки такти. Бланка й ходить у ритмі вальсу, хоч ніколи його не чула. Щоб відчувати музику, Бланка сідає ближче до оргáну,                                    знімає взуття. Голі стопи зливаються з підлогою. Вона заплющує очі, і світ стає обмеженим тільки Бланкою, її власною тишею та тремтінням музики. Вібрація тече у Бланку                                 через стопи й відбивається від внутрішніх стінок — хаотично, як потік електронів. Аж поки всі не зупиняться і не зникнуть разом із музикою. Так її вперше побачив Той, Хто Говорить. Босу, з заплющеними очима, занурену в тишу, яка вібрує. Побачив, як їй личить її ім'я. Тепер він приходить у гості, незграбно й кумедно вітається мовою жестів. Бланка виправляє його                                та сміється. Той, Хто Говорить лине до неї, витягує шию в прагненні пізнати її сліпучу тишу. Тиша росте й розбухає — два різні світи об'єдналися. Всесвіт на двох більший, ніж два окремі, складені разом.         Математика тут не працює! Той, Хто Говорить більше не любить слова, бо поруч із Бланкою вони стають фальшивими та іграшковими. Кохання знайде свій шлях та спосіб, щоб вихлюпнутися й затопити. У Японії не кажуть «я тебе люблю». У Японії кажуть «ти моя тиша». @lysychkazlisu #лисичка

Так чорніє земля. Тебе також розмажуть по ґрунту як альгіновий присмак студентського року нового. Так, чорніє земля. А на сході - червоні малюнки горизонтів ґрунтових. На півночі майже нічого, бо практично немає активності екосистем. Ніби чорне намисто для траурних митей прощання у вдови, у дружини останньої - кусні землі знову стукають там, де ні тіла, ні сенсу. Лиш камінь констатує межу, до котрої тебе довели. Довели, що скорбота - не те, з чим хотілося жити, але, зрештою, те, з чим ми далі спокійно живем. Я не чув твого голосу вісім отруєних років як не чув дорікань. На Дніпро, на болота, дощі. Не природа відмітила кроки як шанси широкі та хіба це важливо? "Тривога. Ховайтесь мерщій". Статистично мала імовірність народжує втому і нікому тепер не вгадати по обрисах дому, чи сиділа із книгами, чи штампувала діла. Крізь діру у під'їзді діра, де не видно тіла - обгорілі, розчавлені тим, в чому затишно жити і тепер від усіх горизонтів лишилась земля. Тут так затишно. Хортиця. Плавні. Заплавнева зона. Комарі наче хмари. З сачками о п'ятій підем. Камінці від жертовників вже не шепочуть нікому, а лелеки дітей не несуть. Жаби перед дощем апетитно співають, народжують для пожирання непотрібних дітей, що відтворюють вид в боротьбі. Але нащо боротись? Значущість не вказує даних. Ентропічне прискорення більше не світить тобі. Статистично ймовірно що ми - неймовірні створіння. Чи тому ми копаємо вглиб через грізні віки, що сто років землі - сантиметр того ґрунту для винних? І провина - це все те що ми осягнути змогли. Так ласкаві обійми гостинного ґрунту земного. Такири, чорнозем, жовтозем, глина, камінь, пісок і немає надії, бо штучним для світу є слово. І умови життя це параметри не для книжок. Ти пішла не у землю. У землю пішло твоє фото. З ним - все те, що вціліло, а ти обернулась на дим і частинки твої я вдихаю, бо дихаю, поки спів хтонічних створінь не підкаже, про що ми живем.

якби я була Прю, я б ніколи більше не носила важкі торби з магазину валізи, що завжди зі мною, бо я ж бездомна, як перекотиполе мішки картоплі і ведра з водою у бабусі на дачі це все літало б навколо мене, наче я - планета, а речі - мої слухняні супутники і друзі кликали б допомогти з переїздом мене, малу і худу, а не сильних високих чоловіків якби я була Фібі, я б ще з дитинства знала про всі найгірші ночі свого життя ночі, коли від істерики закінчувалося дихання ночі, коли скло дрижало від вибухів і нудило від страху ночі, коли до виходу з вікна був лише один крок … таке собі знання. я б могла, однак, передбачити і всі найкращі дні свого життя дні, коли я бігла з усіх сил, щоб когось обійняти дні, коли я торкалася теплої кори дерев, осяяної рожевим світлом, щоб відчути єдність усього живого дні, коли я багато сміялася але найбільше я б хотіла бути Пайпер якби я була Пайпер, я б зупинила час в тому дні, коли я вперше побачила море був листопад дев‘яносто восьмого я забруднила рукавичку, і мила її в морі, щоб мама не сварилася я б залишилася там і більше ніколи б не сталося зі мною нічого поганого нічого, що розбило б мене, як маленький корабель у штормі я б заходила в море, як заходить в нього вечірнє сонце, і вода б загоювало мою шкіру, як розпалену поверхню сонця я б слухала вічне - шшшш, шшшш, - коли хвилі труть між собою гладенькі камінці і море б колисало мене, як своє дитя - солона кров, солона вода але я не Прю, не Пайпер і не Фібі і тому я тягну свою валізу, залишаючи чергове місто, без жодного уявлення про те, що чекає на мене завтра і не можу зупинити час у теперішньому і тільки й повторюю: майбутнє, прошу, будь добрим до мене будь добрим до нас усіх @buryanpoetry #хопта

Як ти, брате? Знаю, що зараз спекотно, знаю, що літо розніжує.               Але виживе той, хто міцно тримає в лещатах пам'яті —               зима  близько.. І в найлютішу спеку, і прозорою весною —               зима близько... Як ти, брате? Які уламки літа вже затяг у свою нору? Чи наткав полотна з розпеченного каміння та гарячого піску? Чи стоять у льоху пляшки                                       з кульбабовим вином? Чи достатньо у слоїках світлячків та Чумацького шляху? Чи печеш пироги з літніх заходів сонця? Чи нальодянив                              м'ятний вітерець?               Зима близько... Не зволікай, брате! Хапай і намотуй туман на котушки,                     соли щебетання пташок,                              настоюй запах хвої. Чи стоїть у коморі у трьохлітрових баняках найдорожча коштовність літа — сонце, зібране на Літу*?               Зима близько... Нумо, брате, закатаймо рукави! Набиймо перини хмаринками та пухом кульбаб! Зашиймо в шкарпетки політ ластівки та серпокрильця! Заплетімо у пасма пахощі троянд і бузини та спів солов'я! Чи літають за склом буфету бронзівки та бабки? Чи скачав у клубки купальські ватри?               Зима близько... Брате, не зволікай! Знаю про зимовий одчай, як немає припасеного за пазухою                                                              літа...                Зима близько...                Близько! Брате, ти знаєш, що я люблю? Зварю зілля              з променів своєї анахати, напуватиму тебе, щоб ти ріс                                           та росло                                           твоє серце. З маленьким серцем легше жити, але чи вмістить воно                                     всі наші скарби? Чи витримає маленьке серце                                       кульбабове вино? Поплач, брате, поплач! Ти звикнеш. Велике серце витискає сльози, яким мало місця поруч з ним, але тримає над землею,                         як гелієва кулька. Не плач, брате, не плач! Ми ж з тобою одного роду, ми не вміємо швидко бігати,       але виживемо у довічному марафоні                      втечі від зими. Ми ж бо розпечені леза, що ріжуть кригу, коли в наших душах        хлюпають спалахи                       кульбабового                                             вина. Вистоїмо, брате, вистоїмо! Переживемо і цю зиму,              точно переживемо... *Літа — свято літнього сонцестояння, найдовший світовий день року. @lysychkazlisu #лисичка

Привіт, любі🙌 Знову долучаюсь до команди! Збір 3.0 на дрони для 5 ОШБр та ремонт авто для 79 ОДШБр Моя ціль всього 1000 грн, тому прошу всіх закинути копійчину на мою баночку https://send.monobank.ua/jar/5QPB3aKqb9 💰 Спільними зусиллями ми зберемо 1 000 000 грн та забезпечимо дві бригади на гарячих напрямках. Ти можеш долучитися до спільників та відкрити збір на будь-яку суму, просто напиши @incredible_dmytro #команднийзбір #збір

Засмагле літо в дитячих долонях плавиться, як ванільний дешевий пломбір, Дарує відро червоних домашніх черешень і пахне духмяним лісним багаттям... Червень завжди був найкращим для пригод та безглуздих ідей, Є ціла вічність вільного часу Для риболовлі на ставу з дідом, Для велоперегонів з сусідськими пацанами, Для улюблених "Тореадорів з Васюківки", Для надокучливих голодних комарів І для прозоро-блакитних мрій ще не зовсім дорослих блакитних очей, Котрі дивляться в небо і хочуть зловити біляві хмари, аби з'їсти їх, як солодку вату, і запити холодним бабусиним компотом. Спекотний липень смакує кисло-солодким букетом, В ньому зібралися м'ята і лайм, чорниця, аґрус та нектарини, Багато овочів для салату та ще більше кольорових квітів, якими сусідська дівчинка Прикрашає своє довге густе волосся. Ти кажеш їй, що вона красива, а вона прикладає подорожник на твоє розбите коліно. І більше нічого не болить. Вже можна гуляти босоніж по свіжій траві, Ловити жуків і приносити мамі врожай із грибів та ягід. Можна згоріти на сонці і гордо казати, що тепер ти не просто маленький хлопчик, А справжня ящірка, яка знає усіх комах і дружить з кожною рослиною у саду. Серпень дарує стиглі кавуни, сік яких тече до ліктів і липне на шкірі солодким шлейфом. Під вечір стає прохолодно і ти сидиш на дереві, рахуючи перші зорі. І хочеш, щоб серпень не був останньою сторінкою твоїх літніх пригод, Проте вже пишеш твір "Як я провів літо". Полуничний джем і кульбабове вино, розлиті на галявині дитячого щастя Доводять тобі, що літо - це окреме (і таке бажане) щасливе життя, А не просто улюблена пора року без домашніх завдань і контрольних. Якщо ти робиш ковток із келиха літа — в твоїй душі проростають квіти яскраво-жовтого кольору... І ти сам стаєш кульбабою. @sadlovawrites #садлова

Такий довгоочікуваний, такий звабливий! 4й випуск «Декламації за гривні» вас здивує!❤️‍🔥 😎Хто саме буде вас дивувати? 3 неймовірні жінки та їх гаряяячі вірші (натискайте на імена авторів та підписуйтесь на їх канали). 🍓Ну ви вже зрозуміли, що це випуск еротичної поезії чи досі важко дихаєте над текстами? (я знаю, що ви вже побігли їх читати))) Коли що, так і має бути. Лише уявіть, що на один із них я зроблю відео-декламацію. Просто візьміть і прокрутіть в голові, як це може бути… Я знаю, що зробити вибір буде складно)) Але ви постарайтесь)) 🌪️ До вашої уваги, трійка віршів 4го випуску: Вірш 1. Роніка Пожарська – тут Вірш 2. Анґа Зелена – тут Вірш 3. Мері (Теплий сніг) – тут

*голосуєте гривнями і в коментарі до донату вказуєте номер вірша *донатити можна безліч разів і будь-які суми. Виграє вірш, що збере найбільше коштів *голосування гривнями триває до 18:00 30.11 (субота) *вірш-переможець буде продбуде продекламований мною *всі умови тут *зібрані кошти підуть на купівлю авто для 21 ОМБр *рекламувати улюблений вірш можна будь-де. Чим більше активності та грошей, тим краще

🏆Голосувати тут: БАНКА КАРТА: 5375 4112 2182 5685 Погнали!⚡

*** Надто швидко спливає наш таймер. Топить небо зірки в оксамиті. Певно, стрівшися в іншому таймі, Ми збагнули б, що цінні всі миті. Не соромся, нас бачить лиш небо. Не хизуйся, бо щастя ж не в силі. Ми обидва програли ганебно, Бо сказати "люблю" не зуміли. Винних, містере, пізно шукати. Світ не зникнув, та сходиться клином. Ми самі збудували ці ґрати. Душі в дірах, протерті, мов килим. Звуки радіо тануть у тиші. Не злечу вже, бо крила зомліли. Сплинув час – ми ж не стали мудріше: Кожен з нас менестрель онімілий. Тінь кохання – треклята омана. Хоч із пам'яті досі не стерся Наш косплей, це лиш манія марна, Револьвер, що поцілив у серце. Не питай мене: "Як ти і з ким ти?" Наша мрія – приглушена пісня, Наче печива залишки-крихти: Вже приїлася – гірко опісля. Не торкайся губами зап'ястя. Не кажи мені слів галасливих. Розпалити багаття не вдасться: Сірники відсиріли від зливи... Непотрібно безглуздих утопій. Ти ж і сам від ілюзій вже ситий. Залишився від вогнища попіл. Те, що вмерло, не можна скресити. @virshimashi #чекарьова

Доєднуюсь до збору на 300 000 грн для допомоги 3-м бригадам! Моя ціль: 5 000 гривень 🎯 ✈️ Що ми збираємо? ✨5 дронів камікадзе для РВП ТПОП «ГРІМ» 41 ОМБр ✨5 дронів камікадзе для 54 ОМБр ✨Антена для підсилення сигналу дронів для 112 ОБрТрО 126 батальйону 🔗 Донатити за посиланням: https://send.monobank.ua/jar/2op429Ys2Y Номер картки для донатів: 4441111128746017 💳 💪 Кожен ваш внесок надзвичайно важливий для успіху наших воїнів на полі бою. Підтримайте наших героїв, які щодня ризикують життям за нашу свободу! Прошу підтримати репостом та донатом🙏

"Не крутися. Ти ж дівчинка" Казала мама, зав'язуючи мені гарний рожевий бантик. А я обіймала сірого слона з рожевими вухами, щоб хоч якось всидіти на місці. "Ну як так можна?! Ти ж дівчинка!" Обурювалася тітка, реанімуючи теракотове платтячко, роздерте об паркан, за яким зник пухнастий попільнастий необійнятий кіт. "І губи нафарбуй! Краса — наша зброя!" Слушно зауважувала подруга, укладаючи в мою руку помаду відтінку "фуксія". Бо хто зверне увагу на сіру мишу? "Зі святом, дівчатка!" В офіс заглядає усміхнене обличчя керівника і дозволяє піти додому раніше. Ну звісно. Ти ж дівчинка... Повторюю сама собі. Так, ти дівчинка. Киває сонце і заплітає у коси обрію стрічки кольору джеральдин. Дівчинка заплющує очі. Пригортає до серця сірий день з рожевими трояндами. І запитує: А можна сьогодні я трохи побуду сонцем? @talankavirshuje #таланна

Аut viam inveniam, aut faciam …немає дороги – він виступом в соло проторює власну. Дарма засоромився! Годі, зізнайся, що заздриш колезі. Цей день – особливий, канати, заплетені Парками, щемно стяглися: у цирку наставник найстарший з зірок. Що вічні, чи з часом згасають? І ти так незграбно – до нього в стандартному прагненні шани, бо він – денотат циркового мистецтва. Основа несхитна для всіх, і де-факто – найліпший з відомих артистів, як стати ним? Ставлення фана наблизить до стану афекту, достатнього навіть щоб підло порушити сталий устав спересердя. У бога загрався, підходиш до доль неформатно – ти Морта зі сталлю в кишені. Ти тромб до аорти каната. *** На площі зібралося місто – еліта й масовка з народу. Бомонд реготав! Боронитимуть честь фаворитів до першого фолу – аморфна подяка байдужих. Взірцево-яскраво засяє пурпур на костюмах і ляже на землю. Зі святом! Не втримав канат, чи артист помилився? Не знають… Диви-но уважно, для вас – зорепад. І затихли овації… Загадуй бажання, мерщій, унікальні моменти – у натовпі спалахи шоку. Він встане, чи смертний? Нарешті. Чекав? Дочекався. Цей день не забудуть. Звернеться громада у пошуках чесного суду, що винних не визначить. Втім, щоб ходити по краю не вийшло безкарно, вніс вдалий вердикт. Ваш цирк закривають (вітаю!) Прокляттям приречений, втілиш всі прикрі страхи про безжальну буденність, що тиском накриє. До успіху? Ні, до низів затягає жага до визнання. Чужу перерізав дорогу? Спитайся, де власна!? Немає… @poetkapilotka #квазар