VIBE

ельдар поставив задачу — я роблю, ділюсь книжками, які я встигла прочитати за червень та моїм tbr на найближчий час. читати влітку для мене якийсь особливий вид задоволення - хочеться поринати в легкі романтичні історії, та проживати їх разом з героями, ніби в тебе не одне літо в офісі, а багато різних літ. 1. тереза енн фаулер «зельда» - біографічний роман про зельду фітцджеральд. це та книга, після якої хочеться перечитати «великого гетсбі» і водночас трохи його зненавидіти. зельда тут показана не божевільною, як її описував хемінгуей, а жінкою з власним талантом, амбіціями і мрією стати танцівницею та письменницею, але якій просто не дали бути собою. гарна історія кохання, але чоловіче его - тема вічна, як і класні вечірки, описів яких в книзі теж чимало. 2. dolly alderton “ghosts” - якщо коротко: це книга, власне, про гостінг і всі супутні психологічні фактори. але це вже третя книга цієї авторки, яку я читала і можу впевнено сказати, що вона ніколи не підводить, коли хочеться чогось смішного та життєвого. 3. sayaka murata “convenience store woman” - коротка, дивна, дууууже японська книга про жінку, яка вже 18 років працює в магазині продуктів і абсолютно щаслива від того, що знайшла своє місце, попри те, що все оточуюче суспільство вважає її нереалізованою. по факту це книга-ляпас усім, хто питає «а коли заміж/діти/кар’єра». читається за вечір і залишає бажання послати всіх, хто лізе в життя без спросу. 4. kiran millwood hargrave “almost life” - дві жінки, париж 70-х, літо, яке мало б закінчитись, але натомість визначило все наступне життя обох. роман про десятиліття, шлюби, дітей, таємні зустрічі і постійні думки «а що якби ми тоді залишились разом», які переслідували героїнь через усі ці роки. дуже красиво написано, в кінці поплакала. поки читала в голові грала chappell roan з її you’d have to stop the world just to stop the feeling. чимось схоже на книги sally rooney, або call me by your name але про кохання двох жінок і набагато якісніше написано. мій summer tbr: 1. jeffrey eugenides “the virgin suicides” - зрозуміла, що ні фільм Софії копполи не дивилась, ні цю вже класику не читала. поки тільки почала, але вже відчутно, що вона full of vibes. 2. josh silver “fruit fly” - успішна в минулому 30-річна письменниця та за сумісництвом лондонська it-girl з багаторічним творчим ступором зустрічає молодого залежного гея на ім’я лео і вирішує, що саме його історія квиток назад у літературну релевантність. За описом трохи схоже на «жовтолику» r.f.kuang, а таке мені заходить сильно. 3. andrew sean greer “villa coco” - молодий американець їде в тоскану каталогізувати колекцію 92-річної баронеси на ім’я коко в її напіврозваленій віллі, і замість архівної роботи отримує хаос, і план баронеси возз’єднатися з коханням усього її життя. 4. jem calder “i want you to be happy” - в буктоці зараз бачу у всіх моїх улюблених блогерів, ніби теж прикольна історія кохання, обов’язково візьму у відпустку. 5. momo yamaguchi “hello limerence” - токіо, дівчина міка застрягла у власній голові та вигаданих романах. 6. patrick radden keefe “london falling” - non-fiction. 19-річний лондонець зак бреттлер стрибає з балкона елітного будинку, а його батьки, шукаючи відповіді, дізнаються, що син роками жив подвійним життям, видаючи себе за сина російського олігарха. (люблю коли росіяни, навіть фейкові, страждають) 7. katie kitamura “audition” - так багато про неї чула, але ніде не могла знайти, а виявляється вже є навіть переклад від видавництва «ранок». актриса зустрічається у нью-йоркському ресторані з молодим чоловіком, який заявляє, що вона його мати. роман поділений на дві частини з двома версіями однієї реальності: в одній у героїні немає дітей, в іншій - цей самий хлопець є її сином. аня х

я реально любив школу за список літератури на літо, хоч встигав прочитати 2-3 великих твори (кататися на велосипеді мені більше подобалося), і цього літа якось знову відчув цей вайб. але ви не думайте, я про книжки ще писати не вмію — тому дав ані задачу видати нам всім список літератури на залишок літа. я маю привілей побачити цей пост раніше, ніж його побачите ви — можу вам сказати, що 6 з 7 книжок я тупо вставив у свій tbr list. але у нас все як у справжній школі: зробимо вам контрольну роботу «як я прочитав літо» у вересні. btw зі своєї домашньої бібліотеки аня вручила мені «martyr!» kaveh akbar — я тупо в захваті, вкотре. одна з небагатьох книжок, до якої я біжу додому в ліжко, аби вмоститися та читати. пост ані буде завтра зранку, готуйте ручки та листочки. добраніч!

Девід Хокні створив сотні картин зі своїми сплячими таксами Стенлі та Бугі, які були зібрані у величезний альбом «Собачі дні Девіда Хокні» у 2006 році. Хокні малював їх починаючи з 1993 року. По всьому будинку художника були розставлені чисті полотна, щоб він міг почати працювати, як тільки собаки вирішить подрімати. "Я малював і малював своїх собак. Це вимагало серйозного планування, адже собакам байдуже на мистецтво. Для них цінні лише їжа та любов". -  Девід Хокні 〰️   Муза&Селінджер

ви знаєте, я не те що б великий читун (сорі), не зберіглася зі мною ця звичка з дитинства. але під час своєї відпустки я прочитав аж дві книжки, однією з яких стала «just kids» патті сміт. зазвичай про книжки на цьому каналі розповідає аня. [note to self: змусити аню написати ще пост] у мене доволі своєрідна learning curve всіляких культурних надбань: вперше я почув про патті сміт саме як про музу анн демельмейстер, ту саму з антверпенської шістки. патті вже багато років надихає й розкриває інтровертність та свободу в творчості демельмейстер. пізніше, моє оточення всі як один почали мені радити “just kids” — як виявилося, найпопулярніше надбання патті сміт з усіх її мультдисциплінарних діянь. мені казали, що ця книжка ділить життя на «до» та «після». і що я можу вам відзвітувати — oh boy, you all were right. жодна проза на моєму досвіді не була такою поетичною та кінематографічною. в жодній книжці так ненароком не згадувалися такі гучні імена зі світу мистецтва, від енді воргола та дженіс джоплін до сальвадора далі й вільяма барроуза. жодна книжка так не могла закохати в нью-йорк 70-их. але ніщо не стоїть в порівнянні з простою, щирою, чистою та пожиттєвою любовʼю, яка є в центрі сюжету. любов, що може переходити з романтичної в платонічну; любов між музою та митцем, де ці ролі можуть змінюватися. любов безумовну та всеприймаючу — ту, яку так складно знайти. “just kids” змусила мене переглянути стосунки з мистецтвом, з моєю діяльністю та з тим, що я шукаю в людях, будь то друзі чи романтичний партнер. в тому, як пише патті, добре прослідковується її любов до віршів артюра рембо. від цієї книжки хочеться жити, дихати, любити, створювати. і попри те, що після неї я вже прочитав півтори книжки, весь час я подумки повертаюся до “just kids”.

«нічого особистого» — фраза, яку зазвичай додають до не самих приємних речень. і я не стану виключенням. вчора відбувся десятий показ christian dior під керівництвом джонатана андерсона, який «замкнув» його коло дебютів. а зранку я читав статтю кеті горін на the cut про те, в чому на її думку такий великий успіх матьє блазі, фібі файло та єдиної колекції даріо вітталє для versace (так, ми досі про неї говоримо). хочу сфокусуватися саме на блазі та андерсоні, бо ці чоловіки зараз на чолі одних з найбільших модних домів в індустрії. і ми вже чітко можемо побачити, що chanel працює добре, а dior — не так гладко. однією з причин успіху chanel під наглядом блазі фешн-критикиня the cut пояснює так: нас приваблює чіткий, одинарний та особистий погляд дизайнера на колекцію. в кожному образі з-під рук бельгійця блазі ми бачимо його особисту візію жінки-chanel. і ця візія є послідовною та живою. живою в тому значенні, що ми з легкістю можемо перенести образ з подіуму на вулицю будь-якої релевантної столиці. і не тому, що одяг простий, а тому, що в нього є автентичність — та сама автентичність, як торкає нас в музиці, літературі, кіно, мистецтві тощо. повертаючись до андерсона, то статистика поки не виглядає такою, яка б сподобалась сео бренду дельфіні арно. та і самі дизайни не ставлять перед собою задачі зробити «нову жінку-dior». мені це дуже гарно пояснює те відчуття, яке ти отримуєш від переглядів колекцій джонатана андерсона в цьому модному домі: якась незручність, непослідовність, наче відсутність сторітелу, фантазії, на яку хочеться відкладати гроші з зарплати. втім, джонатан ніколи і не був таким дизайнером. в loewe він завжди робив те саме — підсвічував митців, що йому подобаються, експериментував з тканинами, цей його неконвенційний стайлинг, перенесення повсякденного у високе, але без commentary. просто для loewe цього було більше ніж достатньо — можливо саме на це і був запит тогочасної індустрії. та dior висуває інші очікування, як мінімум грошові. в loewe не треба було думати, як вписати хітове взуття, сумку, високу ювелірку і ще купу зобовʼязань, які несе за собою цей модний дім (точніше, в якійсь мірі треба було, але не в такому ступені та обʼємі). loewe був ігровим майданчиком, який повністю створив джонатан — а зараз його посадили «гратися» у французькому офісі. що ж я зрештою хочу сказати: мені подобається більшість того, що андерсон робить в dior з креативної точки зору. втім, я не думаю, що це те, що бренд хотів від нього отримати. такий безособистісний та ідейний, навіть абстрактний підхід до дизайну (я дивився дуже багато інтервʼю з джонатоном, в кожному з яких він каже “this idea of…”») просто не викликає горячого дитячого бажання забігти в бутик та купити щось від dior у сучасного модного споживача. лише сподіваюсь, що цей невеликий місметч можна буде пофіксити без гучних звільнень. нічого особистого, джонні.

Ми вже майже на фініші цієї банки, вірю, що за цей тиждень добʼємо ці 6 тисяч 🥹 Якщо маєте можливість закинути хоча б 5, 10 гривень це вже буде суттєва допомога. БАНКА ТУТ. Тут допис в інста, який також можна поширювати в себе з лінком 🙏 Дякую 💜 і бережіть себе! колекції • бренди • знахідки telegram / instagram / podcast

ну нарешті — всі почали говорити про taste slop. не знаю точної етимології цього терміну, але підозрюю, що він походить від ai slop – безкінечно генерованого контента, який не несе ніякого сенсового навантаження і просто забиває екранинй час (так, навіть мій улюблений серіал про пані вагітну від айкоса). тільки у випадку taste slop мова йде про смак і про те, що все перетворилося на мудборди та згенеровані алгоритмами вподобання. смішить мене в цьому всьому дві речі: невпинне бажання людей отримати той самий ефемерний «гарний смак», цей соціальний капітал, який можна монетизувати (як нам обіцяють експерти в тіктоці), та те, що виведення поняття «taste slop» — черговий спосіб інституцій та дистрибуторів смаку відхреститися від масової культури. «гарний смак» не може бути масовим за визначенням, і я вже навіть есей на ютуб про це робив. супроводжують цей пост збережені з мого пінтересту — або з метою показати, що мій taste точно не є slop, або з метою показати, що мій taste is definitely slop. you decide.

madonna is one of a kind. друзі, я ці всі пости про неї пишу не просто так. цінуйте цю артистку, поки вона з нами. черговий феноменальний едіторіал для vogue italia

який же класний едіторіал з ізабель юппер для dust magazine. стилізувала моя улюблена бетсі джонсон

сьогодні у мене маленьке музичне свято — сингл випустила yuvi та jamala & cape cod. мені музичні пресрелізи не присилають, тому, як то кажуть, пишу шо знаю. «вабить» від yuvi — звучить як розуміння того, що в стосунках тебе приваблює біль та страждання. знайома штука, особливо для людини, яка виросла на строчках « he hit me and it felt like a kiss ». у джа, натомість, дуже радісний теплий літній трек — тупо ідеальний для червня. її дует з cape cod нагадав мені про одну з найбільш улюблених моїх пісень джа — «крок», що зроблена теж в дуеті з cape cod, у далекому 2019-му. ще випадково зранку послухав ремікс на англомовну пісню дорофеєвої — він поганий. якщо вам цікаво, що я маю на увазі, коли кажу «цивільне техно», то можете послухати. і якщо ви вже дочитали до цього моменту — то я пишу цей пост, аби повідомити, що почав роботу над новим відеоесеєм — про звʼязок музики і моди.

зараз маю час знову закохатися в моду — у мене з нею love-hate relationship, як думаю і у всіх, хто тут працює. подумки протягом тижня повертаюся до сукні bambi від denis klimansky. такий талант — одна з причин, чому я так люблю моду. красі цієї сукні не треба складний чи трендовий стайлинг, вона абсолютно самостійна. в інтервʼю для журналу noire денис казав, що його бренд — це окремий всесвіт, який він з часом розширює, без поспіху. хоч так кажуть майже всі, але денису я вірю. кожна нова робота — як ковток свіжого повітря. і завжди хочеться ще.

а ось у мого бойфренда джонні (андерсона) теж гарна колекція для чоловічого dior. колись десь хтось написав, що вони з демною, насправді, використовують майже однаковий підхід: беруть прості речі та роблять їх частиною «високого». тільки до демни ми ставимося критично та часто хейтимо його за це, а навколо джонні ореол безумовного прийняття. в будь-якому випадку, андерсон має два підходи до комфорту — теми, яка не відпускає моду з часів пандемії ковіду: «окомфортлення» некомфортних речей (як-от костюм, але з напівпрозорої мʼякої тканини) та «знекомфортлення» комфортних речей (як-от піжама з робітничої бавовни). і, авжеж, улюблений стилістичний прийом, який джонатан використовує роками: кежуал верх, яскраві крейзі брюки та неможливо страшне ортопедичне взуття. з вас лайк за мої неологізми та за наше з джонні щасливе подружнє життя.

друзі, недостатньо вашої уваги було приділено до взуття на чоловічому показі saint laurent. показую ще раз. 1. напівпрозора потна ніжка для футфетишистів, яких завжди більше навколо, ніж може здаватися 2. відьомські туфлі з екстравидовженим носом !!! 3. туфлі з контрастною анімалістичною вставкою з трохи більш адекватною формою (хоча не впевнений) записуйте своїх тіпов на педікюр в pied de poule і готуйтеся до наступного літа.

всі 10 обкладинок interview magazine з мадонною, в порядку виходу. у мене така обсесія з нею, що я аж захотів знову знімати тіктоки.

знаю, що нову чоловічу колекцію saint laurent розробляли до того, як європу накрили чергові літні температурні рекорди, але в цю спеку вона вписалася добре. ледве присутні кольори, наче вигоріла тканина на сонці, та мій улюблений тип одягу — в якому можна з пляжу піти на гала-вечерю. не сподобався мені силует брюк, якось він взагалі не красить фігуру. не вірю, що чоловіки захочуть так ходити. окрему увагу попрошу приділити взуттю — напівпрозорі туфлі для тих, хто ненавидить чоловічі стопи в місці, та надзвичайно гостроносі туфлі, носок яких повторює сильно популярні жіночі човники saint laurent. особливий захват у мене викликали саме туфлі на другому фото — це перші чоловічі туфлі, які мені захотілося вдягнути.

i won’t shut up about madonna’s interview magazine cover. тільки відкрив її інтервʼю з мелом оттенбергом, головним редактором журналу, як вже не можу не розповісти вам: perfume of choice мадонни — portrait of a lady від frederic malle. ми з нею десь в одній родині. я люблю promise та hope. пішов читати далі.

щось мені так сподобався мейк на чарлі на новій обкладинці the rolling stones. літній вологий гранж. завтра повторю

дуже подобається дізнаватися новини про запуски українських брендів від ексклюзива з wwd, але ще більше подобається дізнаватися з пліток. всі хто знали, і не сказали мені — ваш nda не порушено, але в моїй таблиці «друзі і вороги» ви втратили декілька балів. команду rb щиро вітаю. ще й аромат про крим. хочеться вже спробувати

на фото — неможливо стильний девід гокні поруч з пітером шлезінгером, своїм бойфрендом at the time. після закінчення цих стосунків девід і намалював свій магнум опус «portrait of an artist», найдорожчу роботу живого художника, продану на аукціоні в 2018. чоловік в червоному піджаку — це і є пітер. кажуть, що інший чоловік, що пливе до пітера, зображує бажання шлезінгера переключитися на іншого партнера. ця картина і без цього зачаровує, але цей бекграунд придає їй ще один рівень, як це часто буває.

друзі, сподіваюсь, фінансова аура сьогодні у вас позитивна — щойно дізнався, що мої улюблені yugen buying service отримали доступ до жостко закритого сейлу для працівників balenciaga. тобто ціни будуть сильно нижче, ніж бренд дає в аутлетах навіть. якщо давно хотіли щось від баленси — пишіть сюди @YUGENBUYINGSERVICE. я в пошуках ідеальної футболки.